Ухвала

від 20.08.2020 по справі 915/1956/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 915/1956/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Колос І.Б., Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю РОЯЛ МЕТАЛ

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020

у справі № 915/1956/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РОЯЛ МЕТАЛ (далі - ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ , скаржник)

до Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод

про стягнення заборгованості у розмірі 165 857, 45 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ 01.08.2020 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 915/1956/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 97 334, 57 грн., прийняти в цій частині нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали касаційної скарги ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ , Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

У вересні 2019 року ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод про стягнення 165 857, 45 грн. основного боргу за отриманий товар, пені, індексу інфляції та 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки від 12.01.2018 № 1815317 (далі - Договір), укладеного між сторонами, щодо своєчасної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2020 у справі №915/1956/19 позов ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод на користь ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ 50 330, 15 грн. - основної заборгованості. У задоволенні позову щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 88 887, 13 грн., пені у сумі 16 579, 51 грн., інфляційних втрат у сумі 6 888, 12 грн. та 3 % річних у сумі 3 172, 54 грн. - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами по справі доведено невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті товару, отриманого за Договором у спірний період лише в розмірі 50 330,15 грн. Щодо вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних Господарський суд Миколаївської області дійшов висновку про відмову у їх задоволенні у зв`язку з неможливістю здійснення перерахунку в цій частині, оскільки позивачем в матеріали справи не було надано всіх видаткових накладних за спірний період, а також рахунків-фактур до видаткових накладних, що в сукупності унеможливлює встановлення призначення здійснених відповідачем оплат.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі №915/1956/19 рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2020 року у справі №915/1956/19 скасовано частково. Стягнуто з Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод на користь ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ 50 330, 15 грн. - суми основного боргу, 10 059, 82 грн. - пені, 2 049, 61 грн. - 3% річних, 6083,30 грн. - інфляційних втрат. Відмовлено у стягненні заборгованості у розмірі 97 334, 57 грн.

Колегією суддів апеляційної інстанції відзначено, що позивач у даному випадку при зверненні до суду самостійно в якості доказів наявності основного боргу відповідача надав конкретні специфікації та видаткові накладні, складені учасниками господарських правовідносин в рамках Договору, які не стосуються інших поставок товару в межах цього ж Договору, або у попередній час, або у наступний період. Суду не були надані інші первинні документи (видаткові накладні тощо), факт оплати товару за якими не є предметом розгляду даних позовних вимог, оскільки позивачем в якості підтвердження своїх позовних вимог самостійно обрано період та розмір боргу, виходячи з наданого кола доказової бази.

Також суд апеляційної інстанції відзначив, що позивачем не доведено належними засобами доказування, що надані відповідачем платіжні доручення не свідчать про оплату останнім заборгованості за Договором. Наданий позивачем до апеляційної скарги акт звірки взаєморозрахунків лише свідчить про відображення в бухгалтерському обліку господарюючих суб`єктів руху грошових коштів за спірним договором взагалі, тоді як позивач самостійно при зверненні до суду визначив предмет позову тільки про стягнення з відповідача на свою користь боргу за частиною поставленого за конкретними видатковими накладними товару в межах спірного договору поставки.

При цьому колегія суддів зауважила, що акт звірки взаєморозрахунків не може бути в даному випадку доказом наявності у відповідача боргу без дослідження судом всього кола первинних документів, що свідчать як про здійснення поставок товару, так і про здійснення його оплати за спірним договором. До того ж, умовами Договору порядок погашення вимог кредитора не встановлено, а тому у разі наявності заборгованості, платежі, які здійснюються на рахунок кредитора мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з тієї дати, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Крім цього, господарський апеляційний суд роз`яснив позивачу, що останній не позбавлений права на звернення до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з відповідача залишку боргу, у випадку його наявності, за спірним договором поставки металопрокату, але за іншими видатковими накладними, які не були предметом розгляду та дослідження даної справи.

Водночас колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимоги скаржника в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими пропорційно до задоволених вимог, а тому підлягають частковому задоволенню.

ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ , не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки воно, на думку скаржника, є незаконним та необґрунтованим, а також ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 12.08.2019 у справі №914/1979/18, від 15.08.2019 у справі №914/1680/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, від 15.10.2019 у справі №909/1141/18, а саме щодо правил виконання грошового зобов`язання стосовно алгоритму розподілу коштів у випадку не конкретизації платежу у господарському зобов`язані. Також, на думку скаржника, приймаючи судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права всупереч висновкам, наведених Верховним Судом у справах №№ 916/1727/17, 905/1198/17, 910/1389/18, 905/3062/17, 905/1198/17, 910/1389/18, а саме щодо питання належності/неналежності такого доказу як акт звірки розрахунків.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, Верховний Суд виходить з такого.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частина перша статті 17 ГПК України.

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України (в редакції чинній від 08.02.2020) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в даній справі є стягнення 165 857, 45 грн., а, отже, ціна позову у справі № 915/1956/19 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України .

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Водночас у поданій касаційній скарзі ТОВ РОЯЛ МЕТАЛ не посилається на підставу (підстави) відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, та відповідно не вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або/чи справа становить значний суспільний інтерес, або/та має виняткове значення для скаржника тощо.

При цьому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника.

Зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до власного трактування Закону та до власного викладення обставин справи стороною по справі та оцінки доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судами у справі обставин, а також вирішувати питання щодо достовірності доказів, додатково перевіряти докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду згідно з положеннями статті 300 ГПК України.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду, викладених у справах №№911/2630/18, 914/1979/18, 914/1680/18, 904/12527/16, 910/12934/18, 909/1141/18, 916/1727/17, 905/1198/17, 910/1389/18, 905/3062/17, 905/1198/17, 910/1389/18, не є такими, що породжують сумнів у їх неприйнятності, оскільки як вбачається зі змісту вказаних постанов останні прийнятті за інших, встановлених судом, обставин справи та доказів по справі.

Окрім того, слід відзначити і те, що оскаржуване судове рішення не суперечить вищевказаним висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник як на підстави своїх доводів.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: винятковість значення справи для скаржника , суспільний інтерес , значення для формування єдиної правозастосовчої практики , малозначні справи тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як суду права , дану категорію справ.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним , справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №915/1956/19, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю РОЯЛ МЕТАЛ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 915/1956/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Колос

Суддя Б. Львов