Рішення

від 20.08.2020 по справі 364/451/17

ВОЛОДАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 364/451/17

Провадження № 2/364/3/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2020 року, Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володарка Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 ,

про визнання наказів та договорів оренди земельних ділянок недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 13.04.2017 року звернувся з названим позовом до суду, в якому вказав, що він є користувачем земельної ділянки площею 44,0 га, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Пархомівської сільської ради Володарського району Київської області та 21.07.2000 року на його ім`я було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 007989. ОСОБА_1 зазначив, що відповідачу ОСОБА_2 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було надано в оренду землі державної власності, які накладаються на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача, тому ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області та визнати недійсними договори оренди землі, укладені між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію спірних договорів оренди та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. 06.03.2020 року подав до суду заяву про зміну позовних вимог, якою зменшив позовні вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задовольнити позов, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області подав до суду заперечення на позов та заяву, в якій просив суд розглядати справу без його участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю враховуючи наступне.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 21.07.2000 року було видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ № 007989 земельної ділянки площею 44,0 га, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Пархомівської сільської ради Володарського району Київської області (а.с.9т.1). Державний акт було видано на підставі рішення Володарської районної ради народних депутатів Володарського району Київської області від 24.02.2000 року № 70-09-23 (а.с.9т.1). В подальшому ОСОБА_1 стало відомо, що на належну йому земельну ділянку, яка перебуває в нього на праві постійного користування, було зареєстровано земельні ділянки з кадастровими номерами 3221685600:03:008:0034 (а.с.10т.1), 3221685600:03:008:0037 (а.с.11т.1), 3221685600:03:007:0040 (а.с.12т.1), 3221685600:03:008:0036 (а.с.13т.1). В подальшому було встановлено, що вказані земельні ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було передано в оренду ОСОБА_2 .

Представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області було подано заперечення щодо позовних вимог, а саме, представник відповідача зазначив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області при винесенні наказів було дотримано вимоги чинного законодавства та зазначив, що зазначені позивачем накази втратили свою чинність, тому предмет спору відсутній.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 21.03.2018 року було задоволено клопотання представника позивача та призначено судову земельно-технічну експертизу. На виконання ухвали Володарського районного суду Київської області від 21.03.2018 року, 26.04.2019 року до суду надійшов висновок експерта (а.с.14-38т.3). Згідно зазначеного висновку, за результатами проведеного дослідження встановлено наявність накладання земельних ділянок, які надані в оренду ОСОБА_2 , відповідно до правовстановлюючих документів та документації із земелустрою, на земельну ділянку надану у користування позивачу ОСОБА_1 , відповідно до правостанолюючих документів та документації землеустрою. З чотирьох земельних ділянок наданих в оренду ОСОБА_2 накладаються три земельні ділянки на земельну ділянку надану у постійне користування ОСОБА_1 (а.с.34т.3).

Сторони у справі ознайомились з вказаним висновком експерта та позивачем було подано заяву про зміну (зменшення) позовних вимог (а.с.41т.3).

В подальшому було задоволено клопотання відповідача про призначення судової земельно-технічної експертизи та ухвалою Володарського районного суду Київської області від 14.08.2019 року було призначено судову земельно-технічну експертизу (а.с.86-87т.3).

13.02.2020 року до суду на виконання ухвали від 14.08.2019 року надійшов висновок експерта (а.с.122-145т.3). Згідно висновку експерта, накладання земельних ділянок. Що надані у користування ОСОБА_2 , відповідно до правовстановлюючих документів та документації землеустрою, на земельну ділянку надану у користування позивачу ОСОБА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та документації землеустрою з врахуванням розпорядження Володарської РДа від 04.11.2004 року, яким земельну ділянку площею 44 га, було розпайовано між членами фермерського господарства та передано у приватну власність членам фермерського господарства у наступних розмірах: ОСОБА_1 - 4,02 га, ОСОБА_4 - 4,04 га, ОСОБА_5 - 4,03 га, ОСОБА_6 - 3,94 га, ОСОБА_7 - 4,05 га, ОСОБА_8 - 4,05 га, ОСОБА_9 - 3,99 га має місце (а.с.145т.3).

Позивачем 06.03.2020 року до суду було подано заяву про зміну позовних вимог (а.с.153т.3).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За визначенням частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. За загальним порядком, визначеним статтею 79-1 цього Кодексу, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, що передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер; кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки; зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера (частини перша, друга, шоста статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр ).

За загальним правилом частини першої статті 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб визначені статтею 412 ЦК України.

Згідно вимог ст. 412 Цивільного кодексу України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Як встановлено судом та зазначено вище, Позивач отримав у 2001 році земельну ділянку площею 44,0 га, з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Пархомівської сільської ради Володарського району Київської області.

У разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів (частина друга статті 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з вимогами пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (зі змінами), громадяни та юридичні особи, які мали у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були в установлений законом строк (зокрема, до 01.01.2008 р.) переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них; при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. До того ж Земельним кодексом України передбачено набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності лише за тими підприємствами, установами та організаціями, перелік яких визначено частиною другою статті 92 цього Кодексу та до числа яких не належать селянські (фермерські) господарства.

Відповідно до статті 12 Закону України від 19.06.2003 р. № 973-IV Про фермерське господарство землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (частини перша, дев`ята статті 93 Земельного кодексу України, стаття 1 Закону України Про оренду землі ).

За визначенням статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату; відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За положеннями статей 13, 14, 16 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 р. № 161-XIV (в редакції Закону України від 02.10.2003 р. № 1211-IV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства; договір оренди землі укладається у письмовій формі. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Згідно статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Статтею 1 Закону України Про фермерське господарство визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України Про фермерське господарство , відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 8 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

На підставі матеріалів справи, наданих сторонами було проведено судові експертизи, та у висновку експерта від 31.01.2020 року зазначено, що на зазначені позивачем спірні ділянки виготовлялась технічна документація із землеустрою для членів фермерського господарства Богдан та відповідно до розпорядження Володарської РДА Київської області земельні ділянки були передані членам фермерського господарства Богдан .

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у правовідносинах користування наданою для ведення селянського (фермерського) господарства земельною ділянкою після його створення відбувається фактична заміна землекористувача з фізичної особи на юридичну особу - фермерське господарство.

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь ) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).

За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, після його створення належить цьому господарству.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства.

Тож враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Керуючись ЗУ Про фермерське господарство , ст.ст. 407, 412, 792 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 95, 116, 125, 126, 141 ЗК України ст.ст. 12, 78, 81, 83, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, СУД, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2 , про визнання наказів та договорів оренди земельних ділянок недійсними - відмовити повністю.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 20 серпня 2020 року.

Повне рішення виготовлено 20 серпня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Володарський районний суд Київської області (п. 15 п.п. 15.1, 15.5 ч.1 розділу ХІІІ „Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону №2147-VІІІ). Згідно ст. 354 ЦПК України, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини, зазначений строк апеляційного оскарження рішення суду обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. В. Ткаченко