Рішення

від 20.08.2020 по справі 640/569/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року м. Київ № 640/569/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2018

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2018 № 5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60131,00 гривень та від 22.10.2018 № 5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги позивач обґрунтовував безпідставністю висновків фіскального органу, викладених в акті документальної позапланової виїзної перевірки № 243/26-15-14-07-02-10/35660787 від 03.10.2018 порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2, статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень за 2015 рік, а також порушення позивачем пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 48505,00 гривень за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року.

Сутність порушень, визначених при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки полягає у безпідставному документальному оформленні нереальних господарських операцій з двома контрагентами позивача ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК з придбання послуг (діагностика, перевірка стану обладнання, ремонтно-налагоджувальні роботи, тестування та наладка обладнання). Обумовлюючи наведений висновок, податковий орган зазначає, що первинними документами по господарських операціях із вказаними контрагентами не підтверджується факт отримання позивачем послуг від зазначених контрагентів, отже, фактично відповідачем встановлено відсутність реального здійснення ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК послуг.

Позивач зазначає, що не може нести відповідальність за своїх контрагентів та перевіряти їх на предмет наявності трудових ресурсів.

З зазначених підстав позивач вважає висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки № 243/26-15-14-07-02-10/35660787 від 03.10. 2018 неправомірними, а винесені на його підставі податкові повідомлення - рішення від 22.10.2018 року № 5412615147 та № 5402615147 просить визнати протиправними та скасувати.

Відповідачем надано письмовий відзив від 18.02.2019. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що документальну позапланову виїзну перевірку позивача проведено на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01.08.2016 року у кримінальній справі № 760/6919/16-к, порушеної стосовно низки підприємств, серед яких є контрагенти позивача ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК .

Наголошує, що до перевірки позивачем надано первинні документи за угодами з контрагентами ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК , які відповідач вважає нереальними, оскільки вказані контрагенти, на думку відповідача, не могли надати послуги позивачу.

Вважає що, отримання податкових накладних та актів виконаних робіт від контрагентів ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК не підтверджує факт надання послуг, і не дає законне право на отримання податкового кредиту та не підтверджує витрати позивача. Наведене свідчить, на думку відповідача, про маніпулювання показниками податкової звітності з метою заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет. Таким чином, можливо зробити висновок про можливі порушення податкового законодавства та залучення ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП до схеми формування штучного податкового кредиту.

В результаті вищезазначеного, вважає, що податкові накладні, складені ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК не дають право позивачу на податковий кредит, так як зазначене в таких податкових накладних не підтверджується даними операцій надання послуг, задекларованих цими контрагентами.

За таких обставин вважає податкові повідомлення-рішення 22.10.2018 № 5412615147 та № 5402615147 правомірними

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 35660787, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.Позивач перебуває на податковому обліку відповідача

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01.08.2016 задоволено клопотання слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області про дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства та наданий дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 12015000000000630 позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України позивача:

На виконання вказаної ухвали слідчого, а також керуючись підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем видано наказ № 13642 від 07.09.2018 про проведення документальної позапланової перевірки позивача.

Фахівцями Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 29.07.2016.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 03.10.2018 № 243/26-15-14-07-02-10/35660787.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 44.1, 44.2, статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень за 2015 рік.

Крім того, відповідачем встановлено порушення позивачем пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 48505,00 гривень за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року.

Порушення податкового законодавства були встановлені відповідачем за результатами господарської діяльності позивача з ТОВ СІЛЬНИК та ТОВ НАПОЛІ ГРУП .

На думку відповідача, отримана ним податкова інформація стосовно контрагентів свідчить про нереальність здійснення операцій надання позивачем послуг ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК (діагностика, перевірка стану обладнання, ремонтно-налагоджувальні роботи, тестування та наладка обладнання), внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит за вересень 2015 на суму 48505,00 грн. та занижено податок на прибуток за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на суму 43655,00 грн

У зв`язку із зазначеними порушеннями, на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки № 243/26-15-14-07-02-10/35660787 від 03.10.2018 фіскальним органом 22.10.2018 винесені спірні податкові повідомлення-рішення: № 5402615147 про донарахування податку на прибуток у сумі 43655,00 гривень та № 5412615147 про донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48505,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 12126,00 гривень, а усього у сумі 60631,00 гривень.

При цьому, спірним питанням даної справи є наявність у позивача права на формування складу податкового кредиту з ПДВ та висновків відповідача щодо заниження податку на прибуток у випадку безтоварних чи нереальних, на думку відповідача угодах з контрагентами ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК .

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України, тут і надалі в редакції на момент спірних правовідносин від 13.08.2015) об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до положень пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Крім того, із врахуванням пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 та ст.139 Податкового кодексу України, якими визначені поняття "господарська діяльність" та перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, в т.ч. витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, слід зазначити п.44.1 ст.44 Кодексу, яким встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Отже, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пунктом 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з підпунктом 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як зазначено у пункті 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням (виготовленням) товарів/послуг та необоротних активів, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування (пункт 198.4 статті 198 ПК України).

Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об`єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (пункт 198.5 статті 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198.6 ПК України, порушення якого також зазначено в акті перевірки позивача, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Слід зауважити, що в акті перевірки не зазначено, що спірні податкові накладні, виписані контрагентами позивача ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, тобто, цей факт не є спірною обставиною, а лише вказано, що позивачем завищено податковий кредит по податкових накладних, складених контрагентами позивача фактично через відсутність об`єкта оподаткування з ПДВ.

Стосовно заниження ПДВ на загальну суму 48505,00 гривень суд зазначає, що в таблиці акту перевірки на сторінках 13-14 зазначено дві податкові накладні, виписані ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК 30.09.2015, а саме: № 77 на суму ПДВ 11855,00 гривень та № 43 на суму ПДВ 36650,00 гривень. При цьому, у висновках акту перевірки заниження ПДВ на загальну суму 48505,00 гривень розтягнуто з вересня по грудень 2015 року, у тому числі: за вересень 2015 року на суму 2969,00 гривень, за жовтень 2015 року на суму 8722,00 гривень, за листопад 2015 року на суму 14520,00 гривень та за грудень 2015 року на суму 22294,00 гривень.

Податковий кодекс України визначає податкову накладну, як єдиний документ, який підтверджує суми податкового кредиту і на підставі якого платник податків має право формувати податковий кредит. При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від факту декларування та сплати контрагентом його зобов`язань.

Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, виписані контрагентами ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК , які на момент спірних правовідносин були зареєстровані платниками ПДВ, що не спростовано в акті документальної перевірки відповідача від 03.10. 2018 та зареєстровані в ЄРПН.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із пунктом 203.2 статті 203 ПК України платник податку зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 ПК України дозволяє дійти висновку, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов`язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні №996 від 16.07.1999 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704.

Згідно з пунктом 2.1 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.2 Положення підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення).

У розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи встановлено, що спір виник щодо реальності ведення господарських операцій між позивачем ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК , за результатами яких позивачем визначено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору № 135 від 01.09.2015 ТОВ СІЛЬНИК було виписано податкову накладну № 43 від 30.09.2015 на суму ПДВ 36650,00 гривень.

Податкову накладна № 43 від 30.09.2015 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16.10.2015.

Також ТОВ СІЛЬНИК було виписано акт надання послуг № 99 від 30.09.2015 та звіт про технічне обслуговування станції супутникового зв`язку типу VSAT .

Податкову накладну № 43 від 30.09.2015 було виписано по факту виконання робіт.

Бухгалтерською довідкою № 2 про облік витрат по акту № 99 від 30.09.2015 за вересень 2015 року підтверджено відображення в бухгалтерському обліку вказаної вище операції з ТОВ СІЛЬНИК .

Крім того, судом встановлено, на виконання умов договору № 99 від 01.09.2015 року ТОВ НАПОЛІ ГРУП було виписано податкову накладну № 77 від 30.09.2015 на суму ПДВ 11855,00 гривень.

Податкову накладна № 77 від 30.09.2015 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16.10.2015.

Також ТОВ НАПОЛІ ГРУП було виписано акт виконаних робіт б/н від 30.09.2015 року та звіт про технічне обслуговування за договором № 99 від 01.09.2015 року.

Податкову накладну № 77 від 30.09.2015 також було виписано по факту виконання робіт.

Бухгалтерською довідкою № 1 про облік витрат по акту б/н від 30.09.2015 за вересень 2015 року підтверджено відображення в бухгалтерському обліку вказаної вище операції з ТОВ НАПОЛІ ГРУП .

Операції по зазначеними контрагентами відображені позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень 2015 року та за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 у Декларації з податку на прибуток за 2015 рік.

Крім того, суд звертає увагу на те що правовою підставою для проведення документальної позапланової перевірки позивача слугувала ухвала слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01.08.2016 року у кримінальній справі № 760/6919/16-к, яка в подальшому була скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 19.12.2018. А отже, проведена відповідачем перевірка є незаконною, що в свою чергу спростовує її висновки.

До того ж, сам факт кримінальних проваджень не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій із вищенаведеним контрагентом та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування показників податкової звітності від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податків до бюджету.

Крім того, належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним, але такі документи відповідачем до суду не надані.

За таких обставин, аргументи позивача щодо належного оформлення первинних документів, відповідності проведених фінансово-господарських операцій економічному змісту господарської діяльності позивача на підставі вище досліджених обставин справи можуть братись судом як самодостатні та беззаперечні на підтвердження правомірності віднесення спірної суми до податкового кредиту наступного звітного періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством.

Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ по спірних господарських операцій з зазначеними контрагентами до складу податкового кредиту відповідного періоду та формувати витрати, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності.

Аргументи відповідача щодо відсутності в контрагентів позивача виробничих потужностей, основних фондів, складських приміщень, не може бути самодостатнім підтвердженням нереальності господарських операцій, оскільки господарська діяльність може здійснюватися шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.

Окрім того, висновки про порушення податкового законодавства контрагентам позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки та злагодженість дій між ними.

Таким чином, висновки про можливе порушення податкового законодавства контрагентами позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїми контрагентами вимог закону.

Водночас, доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, діяльності контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також наголосити, що у податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій суб`єкта у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Судом також взято до уваги, що спірні господарські операції в судовому порядку недійсними не визнавались, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер, тоді як підтвердження нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

В свою чергу представлені позивачем первинні документи в своїй сукупності підтверджують підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, а також фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б вказували на невідповідність господарських операцій з ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК меті та цілям діяльності платників податків, збитковості таких операцій чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б підтвердити фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки товару, виконання робіт, надання послуг, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.10.2018 № 5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60631,00 гривень та від 22.10.2018 № 5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду напередвстановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вимогами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання до суду адміністративного позову сплачений судовий збір у загальному розмірі 1921,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП (02095, м. Київ, проспект Петра Григоренка, буд. 26-А, код ЄДРПОУ 35660787) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.10.2018 року № 5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60631,00 гривень та від 22.10.2018 року № 5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП судові витрати з судового збору у розмірі 1921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур