Постанова

від 08.12.2020 по справі 640/569/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/569/19 Головуючий у 1 інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Бужак Н.П.

Парінова А.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" (далі - ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП") звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.10.2018 року №5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60131,00 грн. та від 22.10.2018 року №5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.10.2018 року № 5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60631,00 гривень та від 22.10.2018 року № 5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 гривень.

Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що на момент проведення перевірки ухвала слідчого судді щодо надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача була чинною та слугувала підставою для проведення перевірки. Також, апелянт зазначає, що акти надання послуг не розкривають зміст господарських операцій.

03 листопада 2020 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник Головного управління ДПС у м. Києві просить замінити Головне управління ДФС у м. Києві правонаступником - Головним управління ДПС у м. Києві

Згідно ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №682-р від 21 серпня 2019 року, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача Головне управління ДФС у м. Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 35660787, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к клопотання слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області старшого лейтенанта податкової міліції Трофімова Б. В., погоджене із заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Сьомічем А.А., про дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства - задоволено. Надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 12015000000000630 позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України.

На виконання вказаної ухвали слідчого судді, а також, керуючись підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у м. Києві видано наказ № 13642 від 07 вересня 2018 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП .

Фахівцями Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 29.07.2016 року.

За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві складено Акт від 03 жовтня 2018 року № 243/26-15-14-07-02-10/35660787.

Згідно висновків Акту перевірки, встановлено порушення ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП пунктів 44.1, 44.2, статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого, ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП занижено податок на прибуток на загальну суму 43 655,00 гривень за 2015 рік.

Крім того, Головним управлінням ДФС у м. Києві встановлено порушення ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого, занижено податок на додану вартість на загальну суму 48 505,00 гривень за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року.

Порушення податкового законодавства були встановлені Головним управлінням ДФС у м. Києві за результатами господарської діяльності позивача з ТОВ СІЛЬНИК та ТОВ НАПОЛІ ГРУП .

У зв`язку із зазначеними порушеннями, на підставі Акту документальної позапланової виїзної перевірки №243/26-15-14-07-02-10/35660787 від 03 жовтня 2018 року фіскальним органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2018 року: №5402615147 про донарахування податку на прибуток у сумі 43655,00 гривень та №5412615147 про донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48505,00 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 12126,00 гривень, усього у сумі 60 631,00 гривень.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Розділом ІІІ ПК України.

Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За приписами пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу.

Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В силу частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно ст. 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону №996-XIV).

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом на підставі Акту перевірки від 03 жовтня 2018 року №243/26-15-14-07-02-10/35660787 та за результатом господарських відносин ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" з ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК (а.с. 15-31).

Щодо взаємовідносин ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" з ТОВ СІЛЬНИК , колегія суддів зазначає, що на виконання умов Договору №135 від 01 вересня 2015 року ТОВ СІЛЬНИК по факту виконання робіт виписано податкову накладну № 43 від 30.09.2015 на суму ПДВ 36650,00 грн., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16 жовтня 2015 року (а.с. 47).

Між сторонами складено Акт надання послуг від 30 вересня 2015 року №99, згідно якого, ТОВ СІЛЬНИК надало наступні послуги: діагностика обладнання, перевірка стану обладнання, тестування та наладка обладнання, монтажно-налагоджувальні роботи, ремонтно-налагоджувальні роботи, загальною вартістю 219 900,00 грн. (а.с. 41).

Бухгалтерською довідкою № 2 про облік витрат по акту № 99 від 30.09.2015 року за вересень 2015 року підтверджено відображення в бухгалтерському обліку вказаної вище операції з ТОВ СІЛЬНИК (а.с. 46).

Щодо доводів апелянта про те, що акт надання послуг не розкриває змісту господарських операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 16 липня 2019 року вказав наступне: …податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які мають складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг, позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальником конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо .

Колегія суддів зазначає, що зміст господарських операцій ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" з ТОВ СІЛЬНИК детально розкрито у Звіті про технічне обслуговування від 30 вересня 2015 року №18 (а.с. 44).

З вищевказаного звіту вбачається, що ТОВ СІЛЬНИК надавалися послуги щодо: налаштування ресивера ABR202; контролю надійності кріплення елементів супутникової антенної системи; перевірки та коригування кутів нахилу супутникової антенної системи; перевірки стану хвилеводів; перевірки стану та надійності сигнальних кабельних з`єднань; відновлення з`єднання; відновлення гідроізоляції місця з`єднання; перевірки та очищення елементів охолодження підсилювача потужності НРА; перевірки поверхні дзеркала супутникової антенної системи; перевірки стану панелей підігріву, елементів підігріву опромінювана антенної системи; перевірки системи гарячого резервування обладнання; перевірки та коригування параметрів обладнання цифрової обробки сигналу; очищення повітряних фільтрів цифрового обладнання; перевірки та коригування вихідних параметрів обладнання високочастотного тракту.

Зазначені послуги надавалися за наступними адресами: м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 91; м. Київ, проспект Оболонський, будинок 16; м. Львів, пл. Галицька, будинок 15; м. Київ, вул. Володимирська, будинок 61/11; м. Київ, вул. Електриків, будинок 26.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що у вказаних документах в сукупності достатньо розкрито зміст господарської операції з надання послуг по технічному обслуговуванню та підтверджено реальність господарських операцій.

Щодо взаємовідносин ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" з ТОВ НАПОЛІ ГРУП , колегія суддів зазначає, що на виконання умов Договору № 99 від 01 вересня 2015 року ТОВ НАПОЛІ ГРУП виписано податкову накладну № 77 від 30 вересня 2015 року на суму ПДВ 11855,00 грн., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16 жовтня 2015 року (а.с. 48).

Між сторонами складено Акт виконаних робіт, згідно замовлення №2201 від 01.09.2015 р. від 30 вересня 2015 року, відповідно до якого, ТОВ НАПОЛІ ГРУП надало технічно-налагоджувальні послуги (тестування та наладка обладнання) на загальну суму 71 130,00 грн (а.с. 42).

Зі Звіту про технічне обслуговування від 26 вересня 2015 року №104 вбачається, що ТОВ НАПОЛІ ГРУП надало послуги щодо тестування антенно-фідерного тракту та діагностики неполадок антенно-фідерного тракту щодо обладнання станції супутникового зв`язку типу VSAT за адресами: м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 91; м. Київ, проспект Оболонський, будинок 16; м. Київ, вул. Електриків, будинок 26 (а.с. 43).

Бухгалтерською довідкою № 1 про облік витрат по акту б/н від 30 вересня 2015 року за вересень 2015 року підтверджено відображення в бухгалтерському обліку вказаної вище операції з ТОВ НАПОЛІ ГРУП (а.с. 45).

Враховуючи вищезазначене, посилання апелянта на те, що акти надання послуг не розкривають зміст господарських операцій, колегія суддів, вважає необгрунтованими.

З огляду на зазначене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б вказували на невідповідність господарських операцій з ТОВ НАПОЛІ ГРУП та ТОВ СІЛЬНИК меті та цілям діяльності платників податків, збитковості таких операцій чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б підтвердити фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки товару, виконання робіт, надання послуг, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо доводів апелянта про те, що у ТОВ СІЛЬНИК та ТОВ НАПОЛІ ГРУП відсутні кадрові можливості для надання послуг на адресу ТОВ КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП , колегія суддів вважає необгрунтованим, з огляду на наступне.

Висновок про відсутність кадрових можливостей для надання послуг контролюючий орган зробив, виходячи з того, що вказаними контрагентами не було подано звіт 1-ДФ за 2015 рік.

Так, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2019 року у справі №826/4361/15.

Як вбачається з Акту перевірки від 03 жовтня 2018 року №243/26-15-14-07-02-10/35660787 документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к.

Вищевказаною ухвалою суду клопотання слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області старшого лейтенанта податкової міліції Трофімова Б. В., погоджене із заступником начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення Генеральної прокуратури України Сьомічем А.А., про дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства - задоволено. Надано дозвіл на проведення у кримінальному провадженні № 12015000000000630 позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у справі №760/6919/16-к ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого з ОВС слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Київській області старшого лейтенанта податкової міліції Трофімова Б.В. про проведення у кримінальному провадженні №312015000000000630 позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, - відмовлено.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 820/609/18 вказав наступне: …Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання незаконної ухвали слідчого судді, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі .

Колегія суддів зазначає, що Київський апеляційний суд скасовуючи ухвалу слідчого судді вказав, що кримінальним процесуальним законом не передбачено право слідчого, прокурора звертатися з клопотаннями про призначення позапланової документальної перевірки, право прокурора погоджувати такі клопотання, а також не передбачено порядку розгляду та повноважень слідчого судді стосовно розгляду таких клопотань, а так само ухвалення рішень за наслідками їх розгляду.

Тобто, розгляд слідчим суддею подібного клопотання було визнано судом вищої інстанції позапроцесуальним, а постановлену за його результатами ухвалу - незаконною.

У свою чергу, скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак, акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже, настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Даний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у вищезазначеній постанові від 15 січня 2020 року у справі № 820/609/18.

Таким чином, дії відповідача, які пов`язані із призначенням та проведенням податкової перевірки та оформленням її наслідків у вигляді податкового повідомлення - рішення на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України та не можуть створювати будь-яких правових наслідків, окрім тих які пов`язані із їх протиправністю.

З приводу доводів апелянта про те, що на момент проведення перевірки ухвала слідчого судді щодо надання дозволу на проведення позапланової документальної перевірки позивача була чинною та слугувала підставою для проведення перевірки колегія суддів зазначає наступне.

У даному випадку не йде мова про порушення відповідачем будь-яких норм податкового законодавства при прийнятті наказу про проведення перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Визначальним моментом у цьому спорі є наступне: у разі скасування незаконного судового рішення як єдиної правової підстави для проведення перевірки, відсутні й підстави для її проведення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22 жовтня 2018 року № 5412615147 та № 5402615147.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Бужак Н.П.

Парінов А.Б.