Рішення

від 20.08.2020 по справі 640/22400/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року м. Київ № 640/22400/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2018 та від 12.12.2018,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2018 № 12202615141 форми Р по податку на прибуток в частині, що не була скасована рішенням ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25; визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12212615141 форми П щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в сумі, що не була скасована рішенням ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25; визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12082615141 форми Р по податку на додану вартість на суму грошового зобов`язання 208755,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 167004 грн. та за штрафними санкціями 41751 грн .); визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми Д по податку на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов`язання 17669,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 14135,00 грн. та за штрафними санкціями 3534,00 грн.); визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми С на суму штрафних санкцій 119266,8 грн.; визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 12.12.2018 №1598261514 форми Р по податку на прибуток на суму податкового зобов`язання 408181,00 грн .; визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення - рішення від 12.12.2018 №91599261514 форми П щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в сумі 89108,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги позивач обґрунтовував безпідставністю висновків фіскального органу, викладених в акті документальної планової виїзної перевірки № 549/26-15-14-01-03/31025465 від 16.08.2018 по податковому законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, по валютному законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, єдиного внеску за період з 01.01.2014 по 01.03.2018.

На підставі зазначеного акту податковим органом були прийняті податкові повідомлення рішення: від 07.09.2018 № 12202615141 форми Р за порушення п.44.2 ст. 44, п. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 по податку на прибуток за 2015 у зв`язку із включенням до складу витрат поточного період - витрат, які були здійснені в минулих періодах, що на думку відповідача призвело до завищення витрат на суму 28629грн. Позивач зазначає, що у відповідності до п. 50.1 ст. 50 Податкового Кодексу він має право на уточнення показників у складі податкової декларації за будь-якій наступний податковий період протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, тому посилання відповідача на порушення ПС(Б)0 16 Витрати не поширюється на правила складання податкової декларації по податку на прибуток підприємств.

Також Позивач вважає безпідставним висновок відповідача щодо завищення витрат на суму 1709047 грн. у зв`язку із включенням витрат із демонтажними роботами з метою їх подальшого продажу до витрат що складають вартість нових основних засобів (капітальних інвестицій).

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми Д по податку на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов`язання 17669,00 грн. (в тому числі, за податковим зобов`язанням 14135,00 грн. та за штрафними санкціями 3534,00 грн.) позивач зазначає, що в рішенні помилково зазначено про те, що воно прийняте за порушення законодавства з податку на доходи фізичних осіб, фактично зазначене рішення прийняте відповідачем згідно підпункту й пп. 141.4.1 п. 141.1 ст. 141 Податкового Кодексу України, з чим; позивач не погоджується у зв`язку із тим, що неустойка (пеня, чи штрафні санкції) не відкосяться до інших доходів отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України в розумінні пп.141.4.1 абз. й) ПК України.

На обґрунтування позовних вимог щодо неправомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми Р по податку на додану вартість на суму грошового зобов`язання 208755,00 грн. позивач зазначає, що розірвання договору оренди нежитлових приміщень на підставі наказу управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 05.11.2013 № 341/03 не може прирівнюватися до самостійної ліквідації основного засобу згідно п. 189.9 ст. 189 Податкового Кодексу України, тому нарахування податку на додану вартість у сумі 118 375 грн. за грудень 2015 року є безпідставним.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є для отримувача товару/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тому відповідачем безпідставно вказано про встановлення завищення кредиту по ПДВ на суму 48629 грн. за березень 2018 року по безоплатно отриманим товарам.

Податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми С на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. позивач вважає таким, що підлягає скасуванню з тих підстав що контролюючи органи у відповідності до п. 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 Податкового Кодексу наділені повноваженнями застосувати до платників податків передбачені законом фінансові(штрафні) санкції за порушення податкового та іншого законодавства, а не Указом Президента від 12.06.1995 року № 436/95.

З зазначених підстав позивач вважає висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки неправомірними, а винесені на його підставі податкові повідомлення - рішення від просить визнати протиправними та скасувати.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України.

Позивачем надана відповідь на відзив в якому позивач наголошує, про відсутність заперечень у відповідача щодо обставин та підстав позову, та вважає що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиролоптфармторг є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 31025465 та платником податків у ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідачем проведена документальна планова перевірка позивача по податковому законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, по валютному законодавству за період 01.01.2015 по 01.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за період 01.01.2015 по 01.03.2018За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки №540/26-14-01-03/31025465 від 16.08.2018 (надалі - акт перевірки).

За результатами акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 07.09.2018 № 12202615141 форми Р по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 540558 грн.. в тому числі за 2015 рік на суму 408281 грн., за 2017 рік на суму 132377 грн., штрафні санкції - 33094грн.

податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12212615141 форми П щодо порушення позивачем п.44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2018 року, сума - 1 452 953 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми Р щодо порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст.189, п.198.3 ст. 193 Податкового кодексу України, в результаті чого донарахований податок на додану вартість на загальну суму 208755,00 грн. в тому числі, за податковим зобов`язанням у сумі 167004 грн. та за штрафними санкціями 41751 грн., з яких за липень 2016 року за зобов`язанням у сумі 118375 грн., штрафні санкції у сумі - 29594 грн., за березень 2018 за зобов`язанням у сумі 48 629 грн., штрафні санкції у сумі - 12157 грн.;

податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми Д щодо порушення позивачем підпункту 141.4.1 п. 141.4. ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 14135,00 грн. за період 9 місяців 2016 та штрафні санкції у сумі 3534,00 грн.;

податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми С на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. щодо порушення позивачем п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного України від 15.12.2004 № 637 із наступними змінами частині не оприбуткування готівки.

Спірні податкові повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням про результати розгляду скарги №39626/6/99-9911-04-01-25 від 07.12.2018 ДФС України частково скасувала податкові повідомлення-рішення від 07.09.2018 № 1220261514 форми Р по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України за 2017 рік на суму 132377 грн. та штрафні санкції у сумі 33094 грн., залишив лише суму зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік - 408181грн. прийнявши податкове повідомлення-рішення від 12.12.2018 № 1598261514.

Також частково скасоване податкове повідомлення рішення № 1221261514 від 07.09.2018 - зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в частині заниження доходів на суму 1937824 грн та заниження витрат на загальну суму 1291208 грн. за 1 квартал 2018 року на суму завищення - 1 452 953 грн. при цьому збільшена сума від`ємного значення за наслідками розгляду скарги за 1 квартал 2018 року у сумі 89103 грн.

Інші податкові повідомлення - рішення за результатами розгляду скарги платника залишені без змін.

Позивач не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 12.12.2018 № 1598261514 форми Р по податку на прибуток за порушення підпункту 44.2 ст. 44, п 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України на суму зобов`язання з податку на прибуток за 2015 рік - 408181грн, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

Згідно із положеннями пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України), платниками податку на прибуток підприємства є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За змістом підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абз. 1- 2 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) .

Відповідно до частини другої статті 3, частини першої статті 11 Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

В силу приписів статті 4 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема: обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV установлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів міститься в абзаці 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно зі п.п. 8, 9 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 N 73 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. за N 336/22868, у звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період. У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. При складанні фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності підприємства можуть обрати спосіб складання звіту про рух грошових коштів за прямим або непрямим методом із застосуванням відповідної форми звіту. Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми, які належать до різних видів діяльності, то ці суми наводяться окремо у складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових коштів до звіту про рух грошових коштів не включаються. Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди; бартерні операції; придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до звіту про рух грошових коштів.

Пунктом 3 вказаного Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначено, що витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - НП(С)БО № 16).

Так, відповідно до положень пунктів 5 - 9 НП(С)БО № 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

В силу приписів п.п. 10-20 НП(С)БО № 16 витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються в собівартість реалізованої продукції, включають:-собівартість реалізованих товарів, продукції (робіт, послуг); -адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством); -витрати на збут, які включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг); -інші операційні витрат.

Згідно зі п. 20 НП(С)БО № 16, до інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією;сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час діяльності (крім фінансових витрат), але не пов`язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов`язані з реалізацією фінансових інвестицій); втрати від зменшення корисності необоротних активів; втрати від безоплатної передачі необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати діяльності (п. 29 НП(С)БО № 16).

Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток з 01.01.2015 по 11.03.2018 встановлення заниження податку на прибуток на загальну суму 540 556 грн. в тому числі за 2015 на суму 408181 грн. За 2017 нарахування податкового зобов`язання з податку на прибуток на суму 132377 грн. було скасоване (рішення ДФС України від 07.12.2018 №39626/6/99-99-11-04-01-25.

Податкове зобов`язання з податку на податку на прибуток за 2015 на суму 408181 грн. було встановлено у результаті наступних порушень:

Завищення витрат у сумі 1709047 грн. у зв`язку із включенням витрат, пов`язаних із демонтажними роботами основаних засобів, що знаходяться в аварійному стані. У тому числі за 2015рік на суму 1555709

Судом встановлено, що наказом керівника позивача № 153 від 30.12.2014 та актів демонтажу приладів та обладнання будівель у місті Обухів, а саме:

приладів та обладнання будівлі насосна сировини № 1 з резервуаром від 30.01.2015;

приладів та обладнання будівлі насосна сировини № 1 з резервуаром від 27.02.2015;

приладів та обладнання будівлі насосна сировини № 2 з резервуаром від 31.03.2015;

приладів та обладнання будівлі насосна сировини № 2 з резервуаром від 30.04.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 30.06.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 31.07.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція насосна сировини № 2 з резервуаром від 29.05.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 31.08.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 30.09.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 30.10.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 30.11.2015;

приладів та обладнання будівлі Станція оборотного водопостачання від 31.12.2015;

Відповідно до вказаних актів демонтажу демонтованим обладнанням є фрагменти та елементи приладів та обладнання з причин повного фізичного зносу, у зв`язку з чим реалізовані, як металобрухт.

Витрати понесені позивачем з демонтажу активів віднесені відповідачем до витрат капітальних інвестицій в необоротні матеріальні активі об`єктів основних засобів.

Відповідачем в акті перевірки (арк.18) зазначено, що надані первинні документи вказують на відповідність демонтажних робіт, ознакам капітальних інвестицій Відповідач вважає, що понесені витрат на демонтажні роботи позивач помилково відобразив у складі рядка 2180 інші операційні витрати Звіту про фінансові результати

Відповідач вважає, що відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби позивач повинен був віднести витрати до збільшення первісної вартості основних засобів.

З таким висновком відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 вказаного Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 вказаного Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 (далі Положення № 290).

Відповідно до пунктів 5, 7 Положення № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Пунктом 21 Положення № 290 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Згідно з пунктом 44.1 вказаної статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затверджене наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 за №27/4248 (далі Положення № 318).

Згідно з пунктом 6 Положення № 318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затверджене наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18.05.2000 за №288/4509 (далі Положення № 92).

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг,

Визначення поняття капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби . Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об`єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

За змістом положень пунктів 14, 15 П(С)БО 7 Основні засоби , якщо здійснюється поліпшення об`єкта основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання цього об`єкта, то первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта, а такі витрати визнаються капітальними інвестиціями.

Якщо проводиться ремонт об`єкта основних засобів для підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, то понесені на його здійснення витрати згідно з пунктом 15 П(С)БО 7 Основні засоби включаються до складу витрат.

Реалізація положень пункту 15 П(С)БО 7 Основні засоби можлива після закінчення поліпшення (реконструкції, модернізації) та належного оформлення цього юридичного факту.

Судом встановлено, що виконані позивачем роботи є демонтажем основних засобів, а не їх поліпшенням, крім того, платником самостійно ідентифіковано такі суми коштів та відображено їх належним чином у бухгалтерському обліку як загальновиробничі витрати.

Відповідачем в Акті перевірки не встановлено обставин, які б свідчили про протиправне здійснення позивачем формування первинних документів бухгалтерського обліку, не надано доказів поліпшення основних засобів - та збільшення первісно очікуваних вигід від використання основного засобу та строку його корисного використанні внаслідок проведених робіт.

Таким чином, суд не погоджується з висновком відповідача про порушення позивачем Наказу Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , п. 14, 15, 16 Наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати від 31.12.1999 № 318, п. 44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України та завищення значення рядка 2180 інші операційні витрати ) Фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва на загальну суму 1555709 грн за 2015 рік.

Також відповідачем в акті перевірки зазначено про порушення позивачем пункту 4 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від28.05.1999 №137, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №392/3685. Позивачем витрати минулих періодів - віднесено до адміністративних витрат звітного 2015 року,внаслідок чого зменшився фінансового результат до оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 28629,00 грн..

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999 №137,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №392/3685, виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх роках, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початку звітного року, якщо такі помилки впливають на величину нерозподіленого прибутку.

Так, порушенням, яке вплинуло на нарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток, є включення до складу "адміністративних витрат" суми аудиторських послуг 19830,45 грн. сайту (акт виконаних робіт від 17.11.2014 з ТОВ Аудиторська фірма Системи аудит капітал ), проведення судової експертизи 168,84 грн. (акт виконаних робіт від 24.12.2013- НДЕКЦ при ГУ МВС України в місті Києві), проведення судової експертизи 849,84 грн. (акт виконаних робіт від 23.04.2014 - НДЕКЦ при ГУ МВС України в місті Києві), хостінг за технічна підтримку відстеження роботи сайту (акт виконаних робіт від 20.08.2014 ФОП ОСОБА_1 ) - 887,00 грн. судового збору у сумі 2800, 00 грн. (платіжне доручення від 24.12.2014 Господарський суд міста Києва), судового збору у сумі 1827,00 грн. (платіжне доручення від 22.09.2014 Господарський суд міста Києва), судового збору у сумі 1827,00 грн. (платіжне доручення від 05.12.2014 Господарський суд міста Києва), судового збору у сумі 609,00 грн. (платіжне доручення від 29.12.2014 Господарський суд міста Києва). Загалом на суму 28799,35 грн., в результаті вчиненого бухгалтерського запису Дт631 Кт311, ДТ 92 Кт631, ДТ 79 Кт92 на суму 28799,13 грн. 2015 року.

Витрати минулих періодів віднесено позивачем до складу рядка 2130 звіту про фінансові результаті "Адміністративні витрати" за 2015 рік, де відображена сума 28629,00 грн. Вказане виправлення помилки віднесено на витрати періоду 2015 року, що призвело до помилкового зменшення фінансового результату за 2015 рік у Звіті про фінансовий результат та вплинуло на заниження нарахованих за 2015 рік податків.

Заперечуючи правомірність висновків відповідача, позивач посилається на пункт 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

Судом не приймаються заперечення позивача з наступних підстав.

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання.

Відповідно до пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України вбачається, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Порядок внесення змін до податкової звітності регулюється статтею 50 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинною на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Отже, законодавством передбачена можливість виправити помилки у вже поданій декларації платником податку.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Правомірність включення до складу адміністративних витрат суми 28629,00 грн. складу рядка 2130 звіту про фінансові результаті "Адміністративні витрати" за 2015 рік не підтверджено перинними документами за 2015 рік, суду не надано доказів виконання вимог пунктом 50.2 Податкового Кодексу України стосовно сплати суми недоплати та штрафу у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку або відображення суми недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Отже, суд вважає доведеним факт порушення позивачем пункту 44.2 ст.44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5,6,7, пункту 20, пункту 26,27 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. за № 27/4248, пункту 4 П(С)БО 6 Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.05.1999р. №137 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за №392/3685, підпункту 3.13, підпункту 3.20. пункту 3 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 28.03.2013 №433, в результаті чого відбулося заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до державного бюджету за 2015 рік).

Враховуючи викладене, прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №12202615141 від 07.09.2018 форми Р є протиправним.

Досліджуючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми Р щодо порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 189.9 ст.189, п.198.3 ст. 193 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховане податкове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 208755,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктами а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під постачанням товарів слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

При цьому не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма вищезазначеного пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства, або коли платник податку подає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Під поняттям основні засоби слід розуміти матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6 000 грн, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6 000 грн і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік) (підпункт 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Під поняттями невиробничі основні засоби , невиробничі нематеріальні активи слід мати на увазі основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання у господарській діяльності платника податку (підпункт 138.3.2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України).

Документами про знищення, зруйнування розібрання, викрадення або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням для цілей застосування платником податку пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України при списанні необоротних активів (основних засобів), внаслідок їх ліквідації (знищення, зруйнування, розібрання, викрадення або перетворення) можуть бути, але не виключно:

акт, який засвідчує факт пожежі, складений відповідно до положень Порядку № 2030, що підписується комісією, до складу якої входить не менш як три особи, у тому числі представник територіального органу ДСНС України, представник адміністрації (власник) об`єкта, потерпілий;

сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує факт настання обставин непереборної сили (форс-мажору);

дані (витяг) з відповідного реєстру про припинення права власності на основні засоби у разі їх повного знищення згідно з порядком, визначеним ст. 349 Цивільного кодексу;

заява про кримінальне правопорушення, зареєстрована у єдиному реєстрі досудових розслідувань, у разі викрадення основних засобів.

Правила визначення дати виникнення податкових зобов`язань з ПДВ встановлено статтею 187 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 187.1 цієї статті датою виникнення податкових зобов`язань з ПДВ за операцією з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В ході перевірки податковими органом встановлено, що за грудень 2015 року позивачем був занижений податок нам додану вартість в розмірі 118375 грн. з ліквідації основних виробничих засобів або невиробничих засобів прирівняні до операцій з постачання товарів, які є об`єктом оподаткування ПДВ, та відповідно оподатковуються податком у загальновстановленому порядку. При цьому база оподаткування ПДВ за такими операціями визначається відповідно до пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України, а саме за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що ліквідація платником основних засобів розглядається для цілей оподаткування як постачання таких основних засобів за умови, що такі основні засобі ліквідуються за самостійним рішенням платника податків. При цьому у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються товарно-матеріальні цінності (комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи), які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника (подальшої реалізації тощо), на такі операції не нараховуються податкові зобов`язання з податку на додану вартість.

Матеріалами справи встановлено, що позивач мав відокремлений підрозділ філію № 2 місцезнаходження: Україна, Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Генерала Карпенка, буд 2-Б.(дата відкриття - 07.09.2006, дата закриття 12.11.2013).

Філією використовувались нежитлові приміщення за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв вул. Генерала Карпенка, 2-б (площею - 142,2 кв.м.) та вул. Генерала Карпенка, 2-б (площею - 274,4 кв.м.) на умовах оренди майна комунальної власності.

Наказом від 05.11.2013 №341/03 Миколаївської міської ради договори оренди зазначених приміщень були розірвані на підставі листа позивача від 11.10.2013 № 1/11 та власнику передані нежитлові приміщення відповідно до актів прийому передачі від 05.11.2013.

Текст наказу Миколаївської міської ради від 05.11.2013 №341/03 містить посилання на п. 8.2 Положення про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 28.10.2011 №10/15 (надалі Положення), відповідно до якого одностороння відмова від Договору оренди не допускається. На вимогу однієї із Сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання Сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до пункту 8.1 Договір може бути змінено або розірвано за згодою Сторін, про що приймається відповідний наказ Орендодавця.

На підставі наказу директора позивача в 2015 році комісією була проведена інвентаризація основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей , коштів станом на 01.01.2016. За результатами інвентаризації розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та фактичними залишками основних засобів не виявлено.

Отже, суд вважає, що в даному випадку має місце самостійна ліквідація основного засобу (вартості ремонтних робіт орендованих приміщень - аптеки № 5, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 2-б, інвентарний номер 0022, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу -211436,35 грн., та приміщення аптеки № 6, м. Миколаїв, вул. Генерала Карпенка, 27, інвентарний номер 0021, дата введення в експлуатацію 01.03.2007 , вартість основного засобу - 380439,88 грн.) за самостійним рішенням позивача та погоджується з відповідачем , що за грудень 2015 року позивачем був занижений податок нам додану вартість в розмірі 118375 грн.

Стосовно нарахованого зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 48626,00 грн. за березень 2018 року суд зазначає наступне:

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до встановлених в Акті перевірки обставин встановлено, що в бухгалтерському обліку позивача обліковується безнадійна кредиторська заборгованість з наступними контрагентами ПВКФ Бджілка на суму 276 547,20 грн., ПП Вега-плюс на суму 5000 грн, ПП Дніпро на суму 4461 грн., ТОВ Донхімоптторг на суму 3675 грн, філіал Миколаївобленерго на суму 938 грн.86 коп, ТОВ Юкрейниен парсел сервіс на суму 149 грн.53 коп.

Зазначена кредиторська заборгованість обліковується протягом трьох років.

Відповідно до пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі впливом строку виконання.

Системний аналіз норм чинного цивільного законодавства дозволяє дійти висновку, що загальний строк позовної давності, передбачений статтею 256 Цивільного кодексу України становить три роки. Цей строк може бути продовжений за домовленістю сторін, оформленою у письмовому вигляді.

На момент проведення податкової перевірки строк позовної давності, визначений сторонами у зобов`язанні не досліджувався, а тому заборгованість, відображену позивачем по рахунку 631 Розрахунки із вітчизняними постачальниками ПВКФ Бджілка , ПП Вега-плюс , ПП Дніпро , ТОВ Донхімоптторг , філіалом Миколаївобленерго , ТОВ Юкрейниен парсел сервіс , не можна вважати безнадійною заборгованістю за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки відсутня така її основна ознака як закінчення терміну позовної давності .

Враховуючи викладене, якщо платник податку при придбанні товарів/послуг на підставі отриманих податкових накладних сформував податковий кредит, але такі товари/послуги не були оплачені протягом терміну позовної давності, то в податковому періоді, в якому відбувається списання кредиторської заборгованості, платнику податку необхідно відкоригувати суму податкового кредиту.

Суд вважає за необхідне додатково зазначити, що саме на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. Саме контролюючий орган під час здійснення документальної планової виїзної перевірки мав можливість дослідити господарські операції позивача на основі даних бухгалтерського обліку і первинних документів та зобов`язаний був врахувати і відобразити в акті перевірки всі обставини, які впливають на визначення бази оподаткування й нарахування податкових зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не діяв у відповідності до положень Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12182615141 форми Р в частині нарахування зобов`язання з податку на додану вартість за березень 2018 у сумі 48 629 грн. та штрафних санкцій у сумі - 12157 грн. піддягає скасуванню .

Щодо зафіксованих відповідачем в акті перевірки порушень позивачем приписів п.п 141.4.2 п. 141.1 cт. 141 Податкового кодексу України, а саме: заниження суми податку з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України у сумі 14135 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі - 3534 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та Vitamed D.O.O Ljubijana (Словенія) був укладений контракт на поставку товарів від 25.10.2013 № 2-VT-SOFT-14.

06.10.2015 рішенням Міжнародного комерційного арбітражу суду при Торгово-промисловій палаті України у справі АС № 271у/2015 задоволено позов VITAMED trgovsko podjetje d.o.o (Словенія) до Товариства з обмеженою відповідальністю Стиролоптфармторг про стягнення коштів та стягнуто з останнього 15 148,10 євро заборгованості за поставлений товар, 1514,81 євро пені, 293,83 євро процентів річних від простроченої суми, 1640,07 євро відшкодування витрат по арбітражному збору, а всього 18 596,81 євро.

Вищевказане рішення про стягнення грошових коштів набуло законної сили 06.10.2015, про що свідчить довідка Міжнародного комерційного арбітражу суду при Торгово-промисловій палаті України від 03.12.2015 за № 9010/14-6.

За змістом ст.ст. 391, 392 ЦПК України, рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили і розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 35 Закону України Про міжнародний комерційний арбітраж , арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов`язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.

Ухвалою Голосіївського районного суд міста Києва від 29.04.2016 по справі № 752/20169/15-ц задоволено клопотання VITAMED trgovsko podjetje d.o.o про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 06.10.2015 у справі АС № 271у/2015 та наданий дозвіл на його примусове виконання.

Позивачем виконаний розрахунок за рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 6.10.2015 року у справі № АС № 271у/2015, у тому числі виплачено нерезиденту VITAMED trgovsko podjetje d.o.o 1514,81 євро пені, 293,83 євро процентів річних від простроченої суми, 1640,07 євро. Загальна сума штрафних санкцій складає 3448,70 євро.

На підставі описаних обставин відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп.141.4.1 абз. й), пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України, оскільки при виплаті доходу нерезиденту VITAMED trgovsko podjetje d.o.o із джерелом походження з України по контракту № № 2-VT-SOFT--14 від 6.10.2015. не сплачено. до бюджету податок з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України за 9 місяців 2016 року в сумі 1413 5грн. 00 коп. (3448,70 євро. х 15 відсотків/100).

Визначаючи вказані грошові зобов`язання, відповідач виходив з того, що виплата резидентом нерезиденту штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору в розумінні пп.141.4.1 абз. й) ПК України вважаються доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, і підлягають оподаткуванню відповідно до зазначеного ( аркуш 28 акту перевірки).

Враховуючи, що підставою для застосування неустойки (штрафу і пені) є невиконання або неналежне виконання зобов`язань боржника, пов`язаних із здійсненням ним господарських відносин, тому неустойка (штраф і пеня) розглядається як інші доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, то відповідач вважає таку виплату доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України,,який підлягає оподаткуванню в порядку і за ставками, визначеними ст.141 ПК України.

Між тим, з наведеними висновками відповідача суд не погоджається з наступних підстав:

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За змістом пп.141.4.1 п.141.4 ст.141 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов`язаннями, випущеними (виданими) резидентом; б) дивіденди, які сплачуються резидентом; в) роялті; г) фрахт та доходи від інжинірингу; ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди; д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу; є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України; і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї); ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Наведеною нормою встановлено перелік видів доходів, які визнаються доходами нерезидента з джерелом походження з України, який є вичерпним.

Відповідно пп.141.4.2. п.141.4 ст.141 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до ст.ст.546, 549 Цивільного кодексу України пеня є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов`язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Податковому Кодексі відсутня норма за якою господарські санкції розглядаються як дохід від здійснення господарської діяльності нерезидента, отже у платників податків обов`язку утримувати податок на репатріацію, передбачений п. 141.4 ст. 141 Податкового кодексу України, із сум штрафних санкцій за ЗЕД-контрактом не має.

Зазначений висновок суду підтверджується ст.22 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Словенія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал, дата підписання 23.04.2003 року, дата ратифікації 21.03.2007 року, дата набрання чинності 25.04.2007 року, під іншими доходами слід розуміти види доходу резидента Договірної Держави, незалежно від джерела їх виникнення, про які не йдеться у попередніх статтях цієї Конвенції, підлягають оподаткуванню тільки у цій Договірній Державі та висновками листа ГУ ДФС у м. Києві № 18414/10/26-15-14-06-04-29 від 17.08.2016. Нарахування/оплата пені на користь нерезидента за невиконання грошового зобов`язання українським суб`єктом господарювання по контракту з поставки товарів (робіт, послуг) не можна вважати отриманням інших доходів від діяльності нерезидента на території України, оскільки нерезидент не вчиняє будь-яких дій чи операцій, що призводять до нарахування пені та штрафних санкцій. Відповідно нараховані пені, штрафи та неустойки не можуть бути віднесені до доходів від діяльності на території України з метою оподаткування податком на репатріацію доходів нерезидента.

Оцінюючи в сукупності наведене, суд приходить до висновку про те, що сплачена позивачем неустойка (штраф і пеня) згідно судового рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 6.10.2015 року у справі № АС № 271у/2015 не підпадає під поняття доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України від провадження господарської діяльності, оскільки по своїй суті вони фактично являються одним із способів захисту та компенсації майнових прав учасників договірних правовідносин у вигляді господарських санкцій, а не окремими об`єктами доходу від здійснення господарської діяльності.

А, отже, прийняте податкове повідомлення-рішення №0013101306 та №0013081306 від 20.07.2018, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Також суд звертає увагу відповідача що, при прийнятті повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046461406 форми Д на суму грошового зобов`язання 17669,00 грн. податковим органом допущено ряд неточностей. В тексті повідомлення - рішення зазначено, що воно прийняте з податку на доходи фізичних осіб, в тексті розрахунку штрафних санкцій про податок на прибуток іноземних осіб є посилання на п.1 ст. 12 Конвенції між Україною та Королівством Нідерландів про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно ( Конвенцію ратифіковано Законом N 332/96-ВР ( 332/96-ВР ) від 12.07.96 ), яка не стосується зазначених в акті перевірки порушень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми C про нарахування штрафних санкцій у сумі 119266,8 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 статті 33 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року №679-XIV визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій віднесено до повноважень НБУ.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулюються Положенням про ведення касових операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 № 40/10320 (далі - Положення № 637 в редакції чинній до 05.05.2018).

Пунктом 1.2 Положення № 637 визначено, що оприбуткуванням готівки є проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій (далі-КОРО).

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку (абзац другий пункту 2.6 Положення № 637).

Згідно з пунктом 7.15 Положення № 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (розрахункової книги (далі - РК)), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Так, відповідно до пункту 2.6 глави 2 згаданого Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій книга обліку розрахункових операцій - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах доходів і зборів книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Абзацом 3 ч.1 ст.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436/95 (в редакції Указу Президента України від 07.09.2001 року №802/2001) (далі за текстом - Указ Президента України №436/95) встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є сукупність таких дій: фіксація повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних РК) та відображення на їх підставі готівки у КОРО.

Невиконання будь-якої з цих дій є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке встановлена відповідальність (абзац третій статті 1 Указу № 436/95).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 11 грудня 2012 року (справа №21-400а12), від 04 листопада 2015 року (справа №825/554/15-а), а також Верховним Судом у постановах від 31 липня 2018 року (справа №813/2229/17), від 14 серпня 2018 року (справа № 826/17806/16), від 04 грудня 2018 року (справа № 810/3124/17).

Так, матеріалами справи (аркуш 48 акту перевірки) підтверджена відсутність запису у КОРО про облік руху готівки, а саме: у книзі обліку розрахункових операцій позивачем не здійснено облік готівки у сумі 12503,50 грн., у зв`язку із закінченням 26.03.2017 КОРО, останній запис зроблено 26.03.2017, на підставі фіскальних звітних чеків - z №1200 від 28.02.2017 та №1201 від 28.02.2017, а нова книга КОРО зареєстрована ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 30.03.2017. Також з матеріалів справи вбачається, що фактично позивачем взагалі не спростовується факт неоприбуткування готівкових коштів у сумі 11348,86 грн., у зв`язку із закінченням 01.04.2016 КОРО, а нова книга КОРО зареєстрована ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві 08.04.2016. Остання операція здійснена 07.04.2016 на підставі фіскальних звітних чеків z №844, №845. Отже, готівкові кошти не оприбутковано у день їх фактичного одержання та на момент проведення перевірки, що, відповідно, є порушенням порядку оприбуткування готівки, за яке абзацом третім статті 1 Указу №436/95 передбачена відповідальність .

Суд приймає до уваги, що положенням п. 2.6 Положення №637 передбачено два способи оприбуткування готівки у касі підприємства: у КОРО на підставі фіскальних звітних чеків у разі використання РРО та у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів - за наявності каси.

Відповідно до Положення №637 касова книга - документ установленої форми, що застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі, а відповідно до ст. 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та п. 1.2 Положення №637 КОРО - прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби України книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Щодо посилань позивача в позові на неправомірність штрафних санкцій, визначених Указом Президента України № 436/95, суд зауважує наступне.

Преамбулою даного Указу визначена мета його постановлення: подальше вдосконалення організації готівкового обігу, зміцнення касової дисципліни, підвищення ефективності контролю за додержанням суб`єктами господарської діяльності встановленого порядку ведення операцій з готівкою у національній валюті, посилення відповідальності за додержання ними норм з регулювання обігу готівки та виконання своїх зобов`язань перед бюджетами і державними цільовими фондами. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

При цьому, ст. 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 08.06.1995, який був чинним на час прийняття зазначеного Указу, визначено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення.

Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Оскільки на законодавчому рівні визначено сферу та строк регулювання відносин щодо готівкового обігу саме приписами Указу Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки і станом на день перевірки будь-якого закону для правового регулювання цього ж питання Верховною Радою України прийнято не було, контролюючий орган мав керуватись приписами саме названого Указу.

Отже, зважаючи на положення Конституції України, Указ Президента України Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки є обов`язковим для виконання.

Статтею 150 Конституції України визначено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), в тому числі, актів Президента України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

На час винесення оскаржуваного у даній справі податкового повідомлення - рішення та застосування до позивача штрафних санкцій Указ Президента України №436/95 був чинний, не визнаний Конституційним Судом України неконституційними повністю чи в окремій частині, або таким, що втратив чинність.

Пунктами 2, 3 вказаного Указу №436/95 встановлено, що штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань. Контроль за додержанням особами, зазначеними у статті 1 цього Указу (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України.

Згідно положень п.п.20.1.19 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Отже, позивачем правомірно застосовано до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на підставі положень Указу Президента України №436/95.

Аналогічний висновок щодо застосування названих вище норм права викладено й у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/8121/16, від 13 грудня 2018 року у справі №824/966/17-а, від 24 квітня 2019 року справа №820/2403/18, від 26 квітня 2019 року справа № 822/551/17.

Доводи позивача про те, що Указ Президента від 12.06.1995 року № 436/95 втратив чинність, судом не приймаються, оскільки вказаний акт був чинним на час прийняття спірного податкового повідомлення рішення про накладення штрафних санкцій, а відтак міг та повинен був застосовуватись контролюючим органом для встановлення відповідальності за порушення норм регулювання обігу готівки.

Отже, позивачем не спростовано факт неоприбуткування готівкових коштів, який було встановлено перевіркою від 16.08.2019, натомість матеріалами справи підтверджено порушення; п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті у національній валюті Україні , затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 року № 657 (із змінами та доповненнями.

Відповідач при прийнятті податкового повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми С на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. діяв у відповідності з наданими повноваженням та відповідно до законодавства, тому суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення від 07.09.2018 №0046361409 форми С на суму штрафних санкцій 119266,8 грн. не підлягає скасуванню

.При прийнятті цього рішення Суд враховує норми п. 60.1 ст. 60 ПК України, за змістом яких податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними:

У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (п. 60.3 ст. 60 цього Кодексу).

Аналогічні положення містяться у розд. VI Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків.

Отже, податкові повідомлення - рішення від 07.09.2018 № 12202615141 форми Р по податку на прибуток на загальну суму 540558 грн та штрафних санкцій в сумі 33094 грн та податкове повідомлення-рішення від 07.09.2018 №12212615141 форми П щодо зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток в сумі 1452953 грн. вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення., тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.09.2018 та від 12.12.2018 № 5402615147.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду напередвстановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне. Відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП (02095, м. Київ, проспект Петра Григоренка, буд. 26-А, код ЄДРПОУ 35660787) частково задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 22.10.2018 № 5412615147 з податку на додану вартість на загальну суму 60631,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) від 22.10.2018 № 5402615147 з податку на прибуток на загальну суму 43655,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОРПОРАЦІЯ ОК-ГРУП (02095, м. Київ, проспект Петра Григоренка, буд. 26-А, код ЄДРПОУ 35660787) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 (одна тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур