Рішення

від 20.08.2020 по справі 613/1142/19

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №613/1142/19 Провадження № 2/613/28/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2020 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Уварової Ю.В.,

за участі секретаря Макушинської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 613/1142/19, пров. № 2/613/28/20, за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Янковський С.А., до ОСОБА_2 , Фермерського господарства ФІКС , представник відповідачів - адвокат Колєснік І.А., Богодухівської районної державної адміністрації, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання незаконним розпорядження Богодухівської РДА про передачу земельних ділянок в оренду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить суд: 1) визнати незаконним розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області № 803 Про передачу ОСОБА_2 в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Богодухівської міської та Шарівської селищної рад за межами населених пунктів від 20.12.2012 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення на території Шарівської селищної ради - 48,3192 га за межами населених пунктів та надання ОСОБА_2 в оренду строком на 49 років земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Шарівської селищної ради - 48,3192 за межами населених пунктів; 2) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320855700:03:001:0270 між Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області і ОСОБА_2 та ФГ ФІКС та повернути вищезазначену земельну ділянку до державного резервного фонду для подальшого використання за цільовим призначенням одночасно зі скасуванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права оренди цієї земельної ділянки ОСОБА_2 та ФГ ФІКС ; 3) стягнути з відповідачів на його користь понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.11.2008 рішенням Богодухівського районного суду Харківської області за ним визнано право на земельну частку (пай) із земель, переданих у колективну власність СЗАТ Свердловське Богодухівського району Харківської області у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектарів, на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області. Ухвалою цього суду від 25.11.2013 виправлено описку в зазначеному рішенні та резолютивну частину викладено у такій редакції: визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) із земель резервного фонду у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектари, розташованих на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області .

В подальшому позивачу стало відомо, що розпорядженням Богодухівської РДА№ 803 від 20.12.2012 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 в оренду строком на 49 років земельні ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення загальною площею 129,1963 га ріллі: на території Богодухівської міської ради - 80.8771 га, та на території Шарівської селищної ради - 48,3192 га за межами населеного пункту. А 25.12.2012 на підставі вказаного розпорядження між ОСОБА_2 та Богодухівською РДА укладено договір оренди земельної ділянки площею 48,3192 га, кадастровий номер: 6320855700:03:001:0270.

Для отримання належної йому земельної частки (паю) та на виконання судового рішення позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області (відділ у Богодухівському районі) із запитом про надання інформації стосовно земельної ділянки з кадастровим номером: 6320855700:03:001:0270.

29.08.2017 позивачу на цей запит було надано відповідь за №10-20-0.23,12-134/104-17, що дана земельна ділянка розташована на території Шарівської селищної ради, її площа - 48,3192 га, цільове призначення - ведення селянського (фермерського) господарства (землі державного резервного фонду), власник ділянки - Богодухівська РДА, інші зареєстровані речові права: договір оренди з ФГ ФІКС , строк дії речового права з 25.07.2013 до 25.12.2061.

На думку позивача Богодухівська РДА прийняла незаконне розпорядження, яким під виглядом земель запасу передала в оренду ОСОБА_2 землі державного резервного фонду, за рахунок яких він має право на отримання земельного паю.

Незрозумілим для позивача є те, за яких обставин та у який спосіб вказана земельна ділянка була надана в оренду ФГ ФІКС та зареєстрована однією датою та одним номером запису про право в державному реєстрі прав, що і у самого ОСОБА_2 , оскільки зазначене фермерське господарство було створене 29.07.2013, тобто після реєстрації за ним права оренди землі 25.07.2013, що є неможливим. При цьому ОСОБА_2 є єдиним учасником фермерського господарства та став його керівником та підписантом лише з 17.03.2015, тобто через 2 роки після створення господарства.

Позивач також зазначає, що договір оренди не був зареєстрований ОСОБА_2 в установленому законом порядку, про що свідчить відсутність запису про його державну реєстрацію, тому всупереч умовам договору ця земельна ділянка не могла бути передана в оренду ОСОБА_2 протягом 3-х днів після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі. Отже в порушення ст. 203 ЦК України укладений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені. Як вважає позивач, це свідчить про незаконне використання ОСОБА_2 земель державного резервного фонду та маніпуляції посадових осіб Богодухівської РДА, пов`язані з незаконним розпорядженням землями державного резервного фонду.

Усупереч положенням ч. 1 ст. 25, ст. 121 ЗК України та внаслідок незаконного виділення ОСОБА_2 цієї земельної ділянки за рахунок земель резервного фонду сільськогосподарського призначення, позивач не може отримати у власність земельну ділянку як громадянин, який має на це переважне та законне право за рішенням суду.

Позивач вказує, що намагаючись виконати судове рішення та отримати у власність земельну ділянку, він отримав відмову в цьому, оскільки на території Шарівської селищної ради немає вільних земельних ділянок з фонду земель резерву, що підтверджується відповідями на його зверненнями від Шарівської селищної ради та ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Враховуючи те, що інших земельних ділянок резервного фонду на території Шарівської селищної ради за рахунок яких позивач мав би право отримати у власність земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) немає, позивач вважає єдиним можливим способом захисту свого права повернення сформованої земельної ділянки, площею 48,3192 га, кадастровий номер: 6320855700:03:001:0270, до державного резервного фонду, оскільки нею незаконно користується ОСОБА_2 та ФГ ФІКС , що порушує його право, як майбутнього власника земельної ділянки на підставі рішення суду.

Виходячи з вищенаведеного вважає, що розпорядження Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області № 803 від 20.12.2012 було прийнято незаконно, з порушенням норм чинного законодавства України, без урахування потреб та інтересів інших осіб та мешканців цієї території, а тому повинно бути визнано незаконним, договір оренди - визнаний недійсним, а земельну ділянку - повернуто до державного резервного фонду.

Ухвалою від 14.11.2019 судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відзиви на позовну заяву зі сторони відповідачів до суду не надійшли. Представник відповідача ФГ ФІКС надав до справи розрахунок понесених господарством судових витрат на правничу допомогу адвоката з доказами на підтвердження їх оплати на суму 10000 грн.

Заходи забезпечення доказів та позову судом не вживались.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та пояснив, що ОСОБА_2 був керівником ЗАТ Свердловське та при його ліквідації зміг змінити назву цільового призначення земель з земель запасу на землі резерву .

Зазначив, що рішення суду про визнання за ним права на пай було ухвалено у 2008 році, ТОВ Трайгон , яке займається сільськогосподарським виробництвом обіцяло допомогти йому оформити земельну ділянку , однак через 3-4 роки сказали, що землі немає. Після цього він звертався в різні державні органи, однак отримував відмови - як усні так і письмові.

Також зазначив, що у разі задоволення позову, буде претендувати на земельну ділянку, яка наразі перебуває в користуванні ОСОБА_2 .

Представник позивача - адвокат Янковський С.А. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, пояснив, що основне обґрунтування вимог в частині визнання незаконним розпорядження РДА полягає в тому, що РДА в порушення закону визнала резервні землі землями запасу, фактично підмінивши ці поняття.

Саме за рахунок земель резерву такі особи як ОСОБА_1 можуть отримати у власність земельну ділянку, про що прямо зазначено в рішенні суду від 26.11.2008 року, отже передача землі в оренду ОСОБА_2 фактично унеможливлює виконання цього рішення.

На свої звернення ОСОБА_1 отримує відповіді, що вільних земельних ділянок немає, оскільки земля, що перебуває в оренді, не вважається вільною.

Крім того звернув увагу, що саме Фермерське господарство, під створення якого ОСОБА_2 отримав земельну ділянку, було зареєстроване вже після реєстрації права оренди, і до своєї реєстрації не могло бути носієм прав та обов`язків.

Вимога про визнання недійсним договору ґрунтується на тому, що не було дотримано процедури реєстрації договору оренди відповідно до вимог чинного на момент його укладення законодавства, оскільки відповідачем було в подальшому зареєстроване право оренди, а не сам договір. Такі дії суперечать і умовам самого договору, в п.38 Прикінцевих положень якого зазначено, що він є чинним з моменту його державної реєстрації, отже не проведення державної реєстрації самого договору свідчить про те, що він взагалі не набув чинності.

Вважав, що іншим чином позивач не може захистити своє порушене право, тому просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні через безпідставність.

Посилаючись на положення ст.203, 215 ЦК України, роз`яснення, що містяться в абз. 2 п. 11 ППВСУ від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі , п.5 ППВСУ від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , зауважив, що суд має перевіряти правочин на предмет його правомірності, дійсності та додержання вимог ст.203 ЦК України саме на момент його учинення, а також має встановити, чи порушував він в момент учинення законні права та інтереси сторін правочину або іншої заінтересованої особи.

Пояснив, що у справі відсутні підстави вважати, що спірними розпорядженням Богодухівської РДА та договором оренди землі порушені законні права та інтереси позивача і вони ухвалені та укладені з порушенням законодавства, наслідком чого може бути визнання їх незаконними та недійсними.

Акцентував увагу на тій обставині, що позов не містить доказів того, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства в особі ФГ ФІКС за рахунок земельної ділянки чи паю позивача, які б належали йому на праві приватної власності.

У справі відсутні докази того, що були проведені процедури виділення земельної частки (паю) позивача в натурі (на місцевості), які передбачені Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , а отже відсутні докази щодо конкретного місця розташування паю позивача на місцевості, тим більше з прив`язкою до спірної земельної ділянки, які б доводили, що пай позивача входить до площі цієї земельної ділянки.

Вважає, що посилання позивача на те, що на даний час начебто відсутні вільні землі для задоволення його вимог щодо виділення паю в натурі для вирішення цієї справи не має правового значення, бо ця обставина не впливає на правомірність указаних атів/правочинів на момент їх учинення.

При цьому зазначив, що закон не забороняє передачу в оренду земель державного запасу/резерву для здійснення фермерського господарства, а позивач не має пріоритетного права на виділення йому в натурі паю за рахунок цих земель, оскыльки закон такого права не установлює.

Окрім вказаного, представник також відзначив, що доводи позивача про виключну можливість реалізації ним права на виділення земельної частки (паю) в натурі лише у разі застосування заявленого способу судового захисту є припущенням, оскільки не має жодних підстав вважати, що у разі визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки позивач реалізує вказане право на пай за рахунок цієї земельної ділянки.

Водночас наголосив, що закон не передбачає і не допускає задоволення вимог однієї особи за рахунок законних прав іншої, зокрема шляхом припинення права оренди на земельну ділянку із зазначених позивачем підстав.

Також вважав, що вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди землі площею 48,3192 га не є пропорційними його праву на пай в розмірі 4,83 умовних кадастрових га.

У разі відмови у задоволенні позову просив стягнути з позивача на користь відповідача ФГ ФІКС понесені судові витрати.

Представник відповідача - Богодухівської РДА в судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника Богодухівської РДА.

Третя особа - ГУ Держгеокадастру у Харківській області надало суду письмові пояснення щодо позову, у яких висловило позицію, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження Богодухівська РДА мала повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів. Щодо укладеного договору оренди, то визнання його недійсним можливе у разі відсутності в ньому істотних умов та порушення вимог ЗУ Про оренду землі .

Суд, заслухавши позивача, представників сторін та дослідивши матеріали справи, доходить наступного.

Судом встановлено, що 20.12.2012 головою Богодухівської РДА видано розпорядження № 803, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення загальною площею 129,1963 га ріллі, в тому числі на території Богодухівської міської ради - 80,8771 га та на території Шарівської селищної ради - 48,3192 га за межами населеного пункту, та надано ОСОБА_2 зазначені земельні ділянки в оренду строком на 49 років для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення /а.с.12-13/.

25.12.2012 на підставі даного розпорядження між Богодухівською РДА (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 48,3192 га ріллі, кадастровий номер: 6320855700:03:001:0270, сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Шарівської селищної рада за межами населеного пункту /а.с.14-15, 135-138/.

Договір укладено строком на 49 років, починаючи з дати державної реєстрації (п. 6 договору). Згідно із п. 16 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 3-х денний строк після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі.

За змістом договору сторони визначили також інші умови оренди та договору: орендна плата; умови повернення земельної ділянки; інші права та обов`язки сторін; страхування об`єкту оренди; зміни умов договору і припинення його дії; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору.

25.07.2013 здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ОСОБА_2 та ФГ ФІКС - витяг з Державного земельного кадастру /а.с.7/, витяг з Державного реєстру № 6875620 від 25.07.2013 /а.с.145/.

Зазначені відомості підтверджуються і довідкою відділу у Богодухівському районі ГУ Дерджеокадастру у Харківській області № 10-20-0.23,12-134/104-17 від 29.08.2017 /а.с.6/.

29.07.2013 сторони даного договору підписали акт приймання - передачі земельної ділянки /а.с.137/.

29.07.2013 здійснено державну реєстрацію ФГ ФІКС , засновником якого є ОСОБА_2 /а.с.8-9/.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 26.11.2008 за позивачем визнано право власності за земельну частку (пай) із земель, переданих в колективну власність СЗАТ Свердловське Богодухівського району Харківської області в розмірі 4,83 умовних кадастрових гектарів на території Шарівської селищної ради /а.с.10/. Ухвалою цього ж суду від 25.11.2013 виправлено описку в зазначеному судовому рішенні, суд ухвалив вважати вірним такий зміст резолютивної частини цього рішення: визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) із земель резервного фонду у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектари, розташованих на території Шарівської селищної ради Богодухівського району Харківської області /а.с.11/. Ці судові рішення набрали законної сили.

27.03.2019 позивач звернувся до Шарівської селищної ради та ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявами, в яких просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державного резервного фонду орієнтовною площею 4,83 умовних кадастрових гектар для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів на території Шарівської селищної ради за рахунок земельної ділянки державного резервного фонду з кадастровим номером: 6320855700:03:001:0270 згідно із зазначеними судовими рішеннями /а.с.16, 18/.

Листом за № 02-21/197 від 02.04.2019 виконавчий комітет Шарівської селищної ради на цю заяву повідомив позивачу, що селищна рада не є розпорядником чи власником цієї земельної ділянки /а.с.17/.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом № Ч-3650/0-2693/0/95-19 від 24.04.2019 відмовило позивачу в задоволенні заяви з урахуванням того, що земельна ділянка перебуває в оренді ФГ ФІКС , а згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні, передаються у власність чи користування за рішенням органів влади лише після припинення цих прав в порядку, визначеному законом /а.с.19/.

Результати розгляду цих заяв позивачем в установленому законом порядку не оскаржувались, докази цього суду не надавались та цей факт не заперечувався і в судовому засіданні.

Стороною позивача суду також було надано лист відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківської області за № 29-20-0.23,12-396/104-19 від 30.09.2019, в якому на запит представника позивача надана інформація про відсутність вільних земельних ділянок для оформлення громадянам у приватну власність, з переліком кадастрових номерів /а.с.56/.

В той же час суду надано відповідь ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 29-2011,1-8159/0/19-19 від 10.10.2019, в якій на запит представника відповідачів зазначено, що в період з 2011 по 2019 роки звернень від ОСОБА_1 щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) на виконання указаних судових рішень не надходило. Також вказано, що розмір земельної частки (паю) ОСОБА_1 не визначений у фізичних гектарах, тому на даний час неможливо вказати її місце розташування на земельних ділянках, які віднесені до земель запасу та резервного фонду на території Шарівської селищної ради, а також визначити чи входить вона до земельної ділянки з кадастровим номером: 6320855700:03:001:0270. Станом на 01.01.2013 обліковулося вільних земель: резервного фонду 494.5 га, з них ріллі 410.0 га; запасу 72.11 га, з них ріллі 52.87 га /а.с.67/.

Шарівська селищна рада на запит представника відповідачів листом за № 02-21/525 від 09.10.2019 надала копії своїх рішень № 411-УІ від 17.10.2013, № 563-УІ від 10.02.2014 і № 150-УІІ від 20.10.2016, якими було відмолено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (паю) за рахунок земель резервного фонду Шарівської селищної ради у розмірі 4,83 умовних кадастрових гектар, у зв`язку з відсутністю земель резервного фонду комунальної власності в межах населених пунктів селищної ради, вільних від використання. В листі селищна рада також повідомила, що не володіє інформацією щодо місця розташування паю позивача на місцевості, а розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером: 6320855700:03:001:0270 є Богодухівська РДА, тому селищна рада не уповноважена видавати жодних розпорядчих документів щодо її використання. Селищна рада також повідомила, що за даними публічної кадастрової карти на сьогодні є вільні від використання землі державного резервного фонду за межами населених пунктів, однак селищна рада не є їх розпорядником /а.с.69-74/.

В листі Богодухівської РДА № 01-33/3810 від 23.10.2019 зазначено, що позивач не звертався до райдержадміністрації з клопотаннями про виконання судового рішення та виділення йому в натурі земельної частки (паю) /а.с.76/.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Положеннями ч. 1 ст. 5 ЦПК України установлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вирішуючи цей спір по суті та надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить з такого.

В частині правомірності набуття в оренду Фермерським господарством ФІКС спірної земельної ділянки.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV Про фермерське господарство (тут і далі - Закон № 973-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (ч. 1 ст. 2 Закону № 973-IV).

За положеннями ч. 4 ст. 1, ч. 1 ст. 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону № 973-IV земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Частиною 2 ст. 792 ЦК України встановлено, що відносини найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

За положеннями ст.ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством на умовах оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

У ч. 2 ст. 16 Закону України від 06.10.1998 № 161-ХІV Про оренду землі (далі - Закон № 161-ХІV, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України або за результатами аукціону.

За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх по потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

З урахуванням наведених норм законодавства Богодухівська РДА мала повноваження прийняти оспорюване розпорядження та на його підставі укласти договір оренди даної земельної ділянки з відповідачем ОСОБА_2 без проведення для цього аукціону.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-IV).

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 161-XIV право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

З наведених норм права вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації такого права, яка проводиться державним реєстратором у порядку, передбаченому Законом № 1952-IV, на підставі договору оренди землі та інших документів, що згідно із законодавством підтверджують набуття права оренди земельної ділянки.

Отже, після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

Зазначені висновки відповідають правовим позиціям, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 27.03. 2019 № 574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі № 628/778/18, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19, від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Отже, передача відповідачам спірної земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, створення для цієї мети ФГ ФІКС та набуття ним прав та обов`язків орендаря земельної ділянки здійснено відповідно до наведених положень законодавства.

Щодо посилання представника позивача на неправомірність набуття відповідачами права оренди земельної ділянки через ненабрання чинності самим договором через відсутність державної реєстрації договору оренди, суд зазначає наступне. Договір оренди було укладено 25.12.2012. З 01.01.2013 Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та інших законодавчих актів України скасовано державну реєстрацію договорів оренди землі, з вказаної дати відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону № 161-XIV державній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки, а не договір оренди.

Передача між сторонами договору спірної земельної ділянки в оренду згідно акту відбулася 29.07.2013, отже сторони договору правомірно зареєстрували право оренди за ФГ ФІКС , що відповідає положенням п. 16 договору та наведеним вище нормам законодавства.

За таких обставин суд не погоджується з твердженням позивача, що договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.

При цьому у справі відсутні фактичні дані, які б свідчили про те, що відповідач ФГ ФІКС є недобросовісним орендарем цієї земельної ділянки та неналежно виконує свої зобов`язання за цим договором оренди землі.

Також суд не погоджується із доводами сторони позивача про те, що землі державного резервного фонду не можуть передаватися в оренду за вказаним цільовим призначенням, бо призначені виключно для забезпечення ними громадян-власників паїв.

Так дійсно згідно з ч. 11 ст. 25 ЗК України, резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням. Однак ані дана норма ЗК України, ані інші акти законодавства такої заборони не містять.

Пунктом 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям визначено установити, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

З аналізу наведеної норм слідує, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій у приватну власність передаються земельні ділянки (крім земель резервного фонду) працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Створений у процесі приватизації резервний фонд земель призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням переважно громадянами, зайнятими у соціальній сфері на селі, а також іншими особами, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Отже, цей Указ Президента України визначає лише переважне право певної категорії громадян на отримання земель резервного фонду, однак він не містить прямої заборони надання таких земель іншим громадянам, в тому числі на умовах оренди для ведення фермерського господарства.

Такі правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 07.11.2018 у справі № 368/540/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 368/542/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 687/960/16-ц.

Окремо слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Щодо законності винесення розпорядження та дійсності договору в розрізі порушення прав позивача на земельну частку (пай), суд виходить з такого.

Згідно із положеннями ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пп. в , г ч. 3 ст. 152 ЗК України).

За ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В п. 5, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними міститься роз`яснення, що відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК).

Тобто суд перевіряє додержання вимог ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину та встановлює, чи порушував він законні права та інтереси сторін правочину або іншої заінтересованої особи в момент вчинення.

В постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №623/3227/16-ц наведено такий висновк:

Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України дає підстави для висновку, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права.

Недійсність - це така ознака правочину, який його сторони мали намір укласти чи уклали, яка має бути притаманна цьому юридичному факту на момент його вчинення. Якщо недійсність обґрунтовується обставинами, які на момент його вчинення не існували, це не може бути підставою для рішення суду про визнання його недійсним. Так само позивач у справі повинен мати право на позов у матеріальному сенсі на момент його вчинення .

З урахуванням наведеного суд звертає увагу, що доказів вчинення дій, необхідних для виділення паю в натурі (на місцевості) відповідно до процедури, яка передбачена Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , суду надано не було, отже не було визначено місце розташування паю позивача в натурі (на місцевості), в тому числі у місці розташування спірної земельної ділянки. Тобто позивачем не доведено, що на момент видачі спірного розпорядження РДА та укладення договору оренди земельна частка (пай) ОСОБА_1 входила до складу спірної земельної ділянки, яка була надана в оренду ОСОБА_2 , отже - не доведено, що на момент видачі розпорядження та вчинення правочину були порушені його права.

Самі позивач та його представник не посилались на те, що порушення прав позивача відбулось в момент видачі розпорядження або учинення правочину.

При цьому суд погоджується з твердженням представника відповідачів про те, що відсутність на даний час вільних земель для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо виділення паю в натурі, на що посилається позивач, не впливає на правомірність спірного розпорядження та дійсність оспорюваного договору на момент їх учинення.

І в свою чергу вважає недоведеною позицію позивача, що він позбавлений можливості реалізувати своє право на земельну частку (пай) саме внаслідок передачі спірної земельної ділянки в користування відповідачу на умовах оренди.

Також суд наголошує, що згідно з положеннями ст.ст. 2,3 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), однак підставою для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідного органу влади.

В той же час вбачається, що позивач з моменту визнання за ним судом права на земельну частку (пай), станом на час виникнення спірних правовідносин (укладення оспорюваного договору оренди землі), та в подальшому не звертався до уповноваженого органу з клопотанням щодо виділення земельної частки (паю) в натурі, яким у даному випадку згідно ст. 5 Закону № 899-ІV є Богодухівська РДА.

Щодо спірного договору, то він містить усі істотні умови договору оренди та додатки, які були передбачені у ст. 15 ЗУ Про оренду землі , в редакції, що діяла на момент його укладення.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб судового захисту права на земельну частку (пай) суд звертає увагу на таке.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, визначеним законом або договором. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

У висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 06.03.2019 у справі № 183/262/17 зазначено, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення ст.ст. 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17.

Сам позивач в позовній заяві зазначає, що розпорядженням та договором порушується його майбутнє право власності.

Отже у суду відсутні підстави стверджувати, що навіть у разі визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки позивач зможе реалізувати своє право на пай за рахунок саме цієї ділянки. Також в цьому контексті суд враховує аргумент сторони відповідачів про те, що вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди землі площею 48,3192 га не є пропорційними його праву на пай в розмірі 4,83 умовних кадастрових га.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішуючи долю судових витрат сторін, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, якими визначено порядок розподілу між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються - у разі відмови в позові - на позивача.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи ці витрати підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами ( п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

За змістом ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (ВП ВС №755/9215/15-ц від 19.02.2020).

Водночас суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому саме по собі твердження представника відповідача, що витрати на правничу допомогу, понесені стороною відповідача, не доведені належним чином, не може бути підставою для зменшення їх розміру.

Матеріалами справи підтверджені судові витрати відповідача ФГ ФІКС на правничу допомогу адвоката - представника в розмірі 10000 грн. гонорару адвоката (договір про надання правової допомоги від 24.09.2019, платіжне доручення № 323 від 08.10.2019).

Заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, обсягом послуг адвоката та відповідають таким критеріям як їх дійсність, необхідність, розумність розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану сторін.

Отже суд, керуючись вказаними нормами ЦПК України, беручи до увагу наведену вище правову позицію Великої палати ВС, вважає, що ці витрати належить стягнути з позивача на користь відповідача ФГ ФІКС .

Іншими учасниками справи судові витрати заявлені не були.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст.ст.124, ЗК України, ЗУ Про оренду землі , ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , ЗУ Про фермерське господарство , ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.5, ч. 6 ст. 259, 263-265, 274-279, 354, пп.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним розпорядження Богодухівської РДА про передачу земельних ділянок в оренду, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ Фікс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10.000 /десять тисяч/ грн.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Богодухівський районний суд Харківської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач - Фермерське господарство Фікс , розташоване за адресою: Харківська область, Богодухівський район, смт. Шарівка, вул. Ємця 18, код ЄДРПОУ 38798506.

Відповідач - Богодухівська районна державна адміністрація Харківської області, м.Богодухів, пл. Свято-Духівська 2, ЄДРПОУ 04059616

Третя особа - ГУ Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків, вул. Космічна 12, 2 під`їзд, поверх 8,9, ЄДРПОУ 39792822

Повне рішення складено 20 серпня 2020 року.

Суддя -