Постанова

від 20.08.2020 по справі 127/15291/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/15291/20

Провадження № 22-ц/801/1552/2020

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В.М.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 рокуСправа № 127/15291/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд-Пак ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Пак на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2020 року, постановлене у складі судді Бойка В. М., в залі суду,

встановив:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гран-Пак про стягнення боргу за договором позики.

20 липня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову у якій, з урахуванням доповнень, просив:

накласти арешт на належне ТОВ Гранд-Пак (21001. Україна, м. Вінниця, вул. Айвазовського, 28 А ), нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти в межах позовних вимог;

заборонити будь- яким особам вчиняти дії щодо відчуження нерухомого та рухомого майна ТОВ ГРАНД-ПАК .

Заява мотивована тим, що між сторонами існує спір з приводу невиконання зобов`язань за договором позики. Невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна та коштів на суму позовних вимог може призвести до реалізації відповідачем цього майна по заниженій вартості, що в свою чергу, у випадку задоволення позовних вимог, унеможливить виконання судового рішення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Накладено арешт на належне ТОВ Гранд-Пак нерухоме та рухоме майно, а також грошові кошти в межах позовних вимог, а саме в сумі 12 930 000, 00 грн. Заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження нерухомого та рухомого майна ТОВ ГРАНД-ПАК .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд-Пак подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги статі 154 ЦПК України, не врахував, що вжиття заходів забезпечення позову призведе до блокування господарської діяльності ТОВ Гранд-Пак .

Крім цього, в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не надав оцінки договору позики, який на думку відповідача є не укладеним.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем заявлено позовні вимоги на суму 11 000 000 грн., а суд наклав арешт на майно та кошти в сумі 12 930 000 грн, яка жодним чином не аргументована у позовній заяві.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Береговий О. Ю., Шемета Т. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі за вищезазначеною апеляційною скаргою та надано іншим учасника справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 серпня 2020 справу призначено до апеляційного розгляду на 20 серпня 2020 року.

Представник позивача - адвокат Спірідонов В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Пак 17 липня 2020 року прийнято рішення про відчуження всього власного майна на користь третьої особи, що свідчить про вчинення відповідачем дій спрямованих на погіршення майнового стану та є підтвердженням обґрунтованого сумніву того, що невжиття заходів забезпечення позову значно ускладнить виконання судового рішення прийнятого за результатами заявленого позову.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали заяви, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням заявлених заявником позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Як підставу для звернення до суду із заявою про забезпечення позову позивач зазначив те, що між ним та відповідачем є наявність спору щодо стягнення боргу за договором позики у сумі 11 000 000 грн, та у випадку відчуження відповідачем майна або переходу до іншої особи права власності на майно товариства, буде неможливо звернути стягнення на нього у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу та його виконанні.

Із виділених матеріалів справи слідує, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором позики від 22 березня 2017 року у сумі 11 000 000 грн.

Отже, предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики у значному розмірі, які відповідач у добровільному порядку позивачу не повертає, як зазначає позивач, тобто між сторонами по справі дійсно виник спір щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики.

У заяві про забезпечення позову позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно, грошові кошти ТОВ Гранд-Пак та заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження нерухомого та рухомого майна ТОВ Гранд-Пак .

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді накладення арешту на частку у статутному капіталі товариства та заборони вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження цієї частки) права відповідача або інших осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 липня 2020 року слідує, що відповідач має у власності земельну ділянку та офісно-виробниче приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів вважає обґрунтованим посилання позивача у заяві про забезпечення позову на те, що у випадку відчуження відповідачем нерухомого та рухомого майна, буде неможливо звернути стягнення на нього у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу та його виконання, оскільки відповідач має об`єктивну можливість вчиняти дії, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики у значному розмірі та враховуючи, що обраний вид забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно та заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження цього майна, до набрання чинності рішення суду, за даним позовом, є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що відповідно до вимог статей 149, 150 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 201/16142/17.

При цьому, відповідачем не доведено, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно матиме наслідком порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідача чи інших осіб, які не є учасниками справи, призведе до втручання у господарську діяльність відповідача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Оскільки предметом спору є стягнення боргу, розмір якого на день звернення з позовом становив 11 000 000 грн, то вид забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме та рухоме майно майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Стосовно наведених у апеляційній скарзі доводів щодо незастосування судом першої інстанції зустрічного забезпечення, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на матеріальний стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок накладення арешту на майно, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають.

Разом з тим, вимога позивача про накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гранд-Пак є безпідставною та може мато негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову

Так у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить накласти арешт на кошти ТОВ Гранд-Пак без зазначення рахунків на яких вони перебувають.

Однак накладення арешту на кошти ТОВ Гранд-Пак , без зазначення банківських рахунків, може призвести до незворотніх наслідків

Позивачем не надано інформації проте, які рахунки належать відповідачу, яке їх призначення та на які з них слід накласти арешт.

Наклавши арешт на кошти ТОВ Гранд-Пак , суд першої інстанції не з`ясував, чи не використовуються ці кошти для виплати заробітної плати, для обліку коштів соціального страхування в національній валюті, тобто не є рахунками зі спеціальним режимом використання.

Судом першої інстанції не враховано, що такий спосіб забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти може обмежити права працівників на отримання заробітної плати та позбавити відповідача можливості сплачувати податки, збори та обов`язкові платежі до Держаного бюджету України, тобто, не враховано та не надано правову оцінку ймовірності порушення у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Звертається увага на те, що забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Крім цього, суд першої інстанції наклавши арешт на майно та грошові кошти в межах суми 12 930 000 грн не врахував, що позовні вимоги заявлено лише на суму 11 000 000 грн., а тому на підставі ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.4 ЦПК України).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити шляхом виключення вказівки про накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гранд-Пак та суми коштів в межах яких накладено арешт, а саме замість 12 930 000 грн необхідно зазначити 11 000 000 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд-Пак задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2020 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини ухвали в наступній редакції:

Накласти арешт на належне ТОВ Гранд-Пак (21001, Україна, м. Вінниця, вул. Айвазовського, 28 А , ЄДРПОУ 41091005, ІBAN: НОМЕР_1 в AБ Південний в м. Одеса, ІПН 410910002283) нерухоме та рухоме майно в межах позовних вимог, а саме в сумі 11 000 000, 00 грн.

В іншій частині ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.К. Медвецький

Судді: О.Ю. Береговий

Т.М. Шемета