Постанова

від 18.08.2020 по справі 370/423/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 370/423/19

Апеляційне провадження 22-ц/824/7460/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Махлай Л.Д.,

суддів Кравець В.А., Стрижеуса С.А.

при секретарі Гойденко Д.В.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Косенко А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Каращук Катерина Леонідівна про визнання договорів дарування недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, звернення стягнення на нерухоме майно,

в с т а н о в и в :

у лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсними договори дарування № 77, 79 від 29.01.2019; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45261418 від 29.01.2019 12:48:48, прийняте на підставі договору дарування № 77 від 29.01.2019, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182.8 кв м, житлова площа 86.6 кв м, який складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою А , літньої кухні - Б , сараю - В , гаражу - Г , навісу - Д , криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29.01.2019 13:51:08, прийняте на підставі договору дарування № 79 від 29.01.2019, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0.247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227; звернути стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме, на вищезазначений житловий будинок та земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначав, що 03.09.2013 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, який був посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С. Згідно умов договору він надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 874 374,88 грн, що було еквівалентно 109 433,65 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору, строк виконання зобов`язань за договором позики настав 28.02.2018. Разом з підписанням договору позики ОСОБА_3 підписала заяву про надання згоди на укладення договору її чоловіком, відповідно до якої вона попередньо ознайомлена нотаріусом з вимогами цивільного законодавства та нормами сімейного законодавства України, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цієї заяви, перебуваючи у ясній пам`яті і діючи добровільно без будь-якого примусу, цією заявою надала згоду своєму чоловіку на взяття у позику у позивача грошових коштів. У вказаній заяві вказала, що заявляє, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погодилась з тим, що умови договору позики визначалися чоловіком самостійно, на власний розсуд. Також вказала, що їй відомо, що повернення грошових коштів буде відбуватися з їхньої спільної сумісної власності подружжя, а у випадку неповернення цієї суми, звернення стягнення може відбуватися на спільне сумісне майно подружжя.

Позичальником умови договору позики щодо своєчасного повернення боргу не виконувались.

27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Новохатньою Н.С. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за договором позики у сумі 2 578 845,44 грн та витрати по вчиненню виконавчого напису в розмірі 1 700 грн.

12.12.2018 на підставі виконавчого напису постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження № 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження. Разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника внесена і до Єдиного реєстру боржників відповідно до ст. 9 Закону України Про виконавче провадження .

29.01.2019 ОСОБА_3 на підставі договорів дарування відчужено спільне сумісне майно подружжя, а саме житловий будинок та земельну ділянку на користь сина сторін ОСОБА_4 .

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження іншого майна, крім відчуженого боржник не має.

Вважає, що договори дарування укладені без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення від виконання виконавчого напису нотаріуса. Оскільки майно відчужене у період, коли воно перебувало під арештом, договори щодо його відчуження є недійсними.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 22.01.2020 позов задоволено. Визнано недійсними договори дарування № 77, 79 від 29.01.2019, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєвою Самірою Ельхан Кизи. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45261418 від 29.01.2019 12:48:48, прийняте приватним нотаріусом Караєвою Самірою Ельхан Кизи, Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 77 від 29.01.2019, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєва Саміра Ельхан Кизи, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182.8 кв м, житлова плота 86.6, кв м. Опис: в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою А , літньої кухні - Б , сараю - В , гаражу - Г , навісу - Д , криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0.247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29.01.2019 13:51:08, прийняте приватним нотаріусом Караєвою Самірою Ельхан Кизи, Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 79 від 29.01.2019, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєва Саміра Ельхан Кизи, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0.247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227.

Звернуто стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, на житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1752822332227, загальна площа 182.8 кв м, житлова площа 86.6 кв м, опис: в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою А , літньої кухні - Б , сараю - В , гаражу - Г , навісу - Д , криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площа: 0.247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878; на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:001:0021, площа: 0.247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 1752822332227, на користь ОСОБА_1 .

Додатковим рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11.03.2020 вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 68 178,60 грн судових витрат по 22 726,20 грн з кожного, з яких 12 678,60 грн - судовий збір, 55 500 грн витрати на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не вірно застосовано положення ст. 65 СК України та ст. 368 ЦК України. Суд не врахував, що твердження позивача про те, що позика використана в інтересах сім`ї грунтується на припущеннях та не підтверджено доказами. ОСОБА_2 використав отримані від позивача кошти в своїх власних інтересах на бізнес проект. Житловий будинок і земельна ділянки придбані нею особисто задовго до укладення договору позики та не є спільним майном подружжя. Вона є єдиним власником цього майна, що погоджено подружжям ще у 2008 році на час його придбання. Вона не перебуває та не перебувала у реєстрі боржників, щодо неї не було відкрито виконавчого провадження, а також не накладався арешт на її майно, будь-які обтяження щодо будинку та земельної ділянки також були відсутні, а тому вважає, що вона мала законне право подарувати своє майно сину. Частка ОСОБА_2 у вказаному нерухомому майні відсутня, він ніколи ним не володів та не мав ніяких претензій щодо своєї частки у спірному майні. Суд не врахував наявність інших спорів між сторонами, а саме щодо стягнення боргу та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у яких позичальник не визнає суму боргу, визначену позикодавцем. Незважаючи на те, що сума є спірною суд звернув стягнення на майно, не вказавши взагалі суму заборгованості по договору позики.

У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_3 просить скасувати додаткове рішення та відмовити позивачу у стягненні судових витрат. Посилається на те, що позивач не надав суду доказів сплати витрат на правничу допомогу. Досліджуючи акт виконаних робіт суд не звернув увагу на співмірність витрат обсягу наданих послуг. На сайті АО Адвокатська фірма Єфімов та партнери вказано, що година роботи складає 250 грн, тоді як в акті зазначено 2 500 грн. До витрат на правничу допомогу включено оплату окремо за складання позовної заяви та за подачу позовної заяви. При цьому подача позовної заяви складає 2 год і становить 5 000 грн, що не є достовірним, оскільки подача позову складає 10 - 15 хв. Суд не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Костенко М.І. просила апеляційну скаргу на рішення суду залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Зазначала, що ні виконавчий напис, ні постанова про арешт майна боржника станом на час відчуження майна та на час ухвалення рішення не скасовані. Іншого майна, крім спірного, боржник не має. Апелянт заявою при укладенні договору позики підтвердила, що договір укладено в інтересах сім`ї, а тому цивільні права та обов`язки за цим договором виникають у обох із подружжя. Обоє відподачі зверталися до позивача щодо прощення частини боргу, що свідчить як про визнання ними боргу, так і про визнання такого боргу, як спільного боргу подружжя. Доказів використання позики не в інтересах сім`ї, а також доказів належності спірного майна особисто ОСОБА_3 останньою не надано та про такі докази у апеляційній скарзі не зазначено. Договори дарування укладені з метою уникнення від виконання виконавчого напису нотаріуса про стягнення боргу, а тому такі дії є недобросовісними та такими, що направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Майно подароване близькому родичу, а саме сину. Висновки суду відповідають судовій практиці Верховного Суду. Вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що суд не визначив суму боргу є безпідставними, оскільки сума боргу встановлена у виконавчому написі нотаріуса, який не скасований, а наявність спору про скасування виконавчого напису нотаріуса не впливає на визначення суми боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення представник позивача адвокат Костенко М.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначала, що понесені витрати на правову допомогу підтверджені належними доказами. Закон не вимагає надання доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцями в галузі права. Відповідно до постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено. Апелянт не подавала заяву про зменшення судових витрат та у апеляційній скарзі не вказано в чому саме, на її думку, полягає не співмірність таких витрат. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на особу, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

У судовому засіданні представник позивача Костенко М.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Судом відхилено клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, оскільки таке клопотання подано особисто апелянтом до канцелярії суду у день судового засідання. Відтак твердження апелянта про неможливість її явки до суду з поважних причин суперечать діям, вчиненим апелянтом, яка мала можливісить з`явитися до суду, проте у призначений час не зайшла до зали судового засідання.

Подаючи клопотання про відкладення розгляду справи представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 не вказав, з яких поважних причин він не може з`явитися до суду. При цьому ОСОБА_6 також подав клопотання про відкладення розгляду справи особисто у день засідання до канцелярії суду. До того ж зазначений учасник справи надав свої усні пояснення у судовому засідання, що відбулося 04.08.2020.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.09.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С.

Згідно умов договору позивач надав у позику ОСОБА_2 874 374,88 грн, що еквівалентно 109 433,65 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладення договору строком до 28.02.2018.

ОСОБА_2 як на час укладення договору позики, так і дотепер, перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 ..

У день укладення договору позики ОСОБА_3 підписала заяву про надання згоди на укладення такого договору. У цій заяві зазначено, що вона попередньо ознайомлена нотаріусом з вимогами цивільного законодавства та нормами сімейного законодавства України, підписує заяву розуміючи значення своїх дій та правові наслідки цієї заяви, перебуваючи у ясній пам`яті і діючи добровільно без будь-якого примусу. У заяві також вказала, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погодилась з тим, щоб умови договору позики визначалися чоловіком самостійно, на власний розсуд та у випадку неповернення позики, звернення стягнення може відбутися на спільне сумісне майно подружжя.

Позика у повному обсязі у встановлений договором строк не повернута.

27.11.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С. вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 несплачену позику у сумі 2 578 845,44 грн та витрати по вчиненню виконавчого напису у сумі 1 700 гри.

12.12.2018 на підставі виконавчого напису нотаріуса приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57908595 та накладено арешт на все майно боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, загальна сума - 2 839 599,98 грн. Разом з відкриттям виконавчого провадження інформація про боржника була внесена до Єдиного реєстру боржників відповідно до ст. 9 Закону України Про виконавче провадження .

29.01.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено два договори дарування, згідно з якими ОСОБА_3 подарувала сину ОСОБА_4 житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175282233227, загальна площа 182.8 кв м, житлова площа 86.6 кв м, опис: в цілому складається з житлового будинку 2008 року побудови, зазначеного за планом під літерою А , літньої кухні - Б , сараю - В , гаражу - Г , навісу - Д , криниці - № 1, ями вигрібної № 2, за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка місця розташування - кадастровий номер: 3222780604:04:0010021, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа: 0.247 га, номер об`єкта в РПВН: 25072878. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45261418 від 29.01.2019 12:48:48, приватний нотаріус Караєва Саміра Ельхан Кизи, Київський міський нотаріальний округ, па підставі договору дарування № 77 від 29.01.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєва Саміра Ельхан Кизи та земельну ділянку, кадастровий номер: 3222780604:04:0010021, площа: 0.247 га, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці: 175282233227. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45263365 від 29.01.2019 13:51:08, приватний нотаріус Караєва Саміра Ельхан Кизи, Київський міський нотаріальний округ, на підставі договору дарування № 79 від 29.01.2019, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караєва Саміра Ельхан Кизи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики укладено в інтересах сім`ї, спірний будинок та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, на час відчуження майно перебувало під арештом, а відтак ОСОБА_3 не мала права на відчуження цього майна. Крім того, відчуження спільного майна подружжя призводить до неможливості виконання виконавчого напису нотаріуса.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка викладено у статті 57 СК України.

Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 та . 7 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Виходячи з положень ст. 60 СК України про те, що право спільної сумісної власності подружжя на майно придбане за час шлюбу презюмується тягар доведення факту належності майна, яке придбано у період шлюбу на праві особистої приватної власності лежить на тому з подружжя, який заявляє такі вимоги.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 04.11.1989.

Спірна земельна ділянка придбана на ім`я ОСОБА_3 за договором купівлі - продажу від 28.02.2007, тобто у період шлюбу.

Свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння видане на ім`я ОСОБА_3 також у період шлюбу, а саме 16.10.2008.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спірне майно є спільною сумісною власність подружжя.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно придбане за особисті кошти ОСОБА_3 та є її особистою власністю будь - якими доказами не підтверджені. Також не підтверджено доказами ту обставину, що між подужжям при придбанні майна існувала домовленість про те, що спірне майно є особистою приватною власністю лише дного з подружжя.

Із змісту заяви ОСОБА_3 , яку вона надала при укладення договору позики, вбачається, що остання визнала ту обставину, що договір позики укладається в інтересах сім`ї та повернення грошових коштів буде відбуватися із спільної сумісної власності подружжя, а у випадку неповернення суми позики, звернення стягнення може відбутися на спільне майно подружжя. У матеріалах справи відсутні дані про те, що подружжя має інше спільне сумісне майно, крім спірного, та апелянт не вказує, яке майно вона мала на увазі, що може бути предметом стягнення у разі не повернення позики.

Вказуючи у апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 використав отримані від позивача кошти у своїх власних інтересах, а не в інтересах сім`ї апелянт будь - яких доказів на підтвердження цих обставин не надала. Протягом дії договору позики з 03.09.2013 до лютого 2018 року ОСОБА_3 не повідомляла позичальника про те, що отримані у позику кошти використані не в інтересах сім`ї та, що погашення позики буде відбуватися із власних коштів позичальника.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великової Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15ц правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають із правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не вирішувалося з кредитором, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 відсутня у реєстрі боржників колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак та обставина, що боржником є не сама ОСОБА_3 , а її чоловік, не змінюють правового статусу спірного майна.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безкоштовно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За обставинами справи встановлено, що ОСОБА_3 подарувала сину спільне сумісне майно подружжя у той період, коли державним виконавцем було накладено арешт на все майно її чоловіка ОСОБА_2 , який є позичальником.

Відтак суд першої інстанцїі дійшов правильних висновків про те, що укладені договори дарування є недійсними.

Доводи апеляційої скарги про те, що виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості оскаржується не впливають на висновки суду, оскільки факт перебування спірного майна під арештом, учасниками справи не оспорюється. Накладання арешту на майно полягає у забороні відчуження такого майна у будь - який спосіб. Проте, незважаючи на таку заборону, ОСОБА_3 відчужила спільне сумісне майно подряжжя, що є підставою для визнання угод недійсними.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки саме у такій спосіб може бути повністю відновлено право попереднього власника на нерухоме майно, а відтак і забезпечено відновлення прав та інтересів позивача, як кредитора.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив рішення незважаючи на те, що між сторонами існують інші судові спори, а саме щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса та про стягнення боргу не впливають на правильність висновків суду, оскільки наявність боргових зобов`язань апелянтом не оспорюється, а встановлення їх розміру не є предметом даного спору.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про звернення стягнення на спільне майно подружжя, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач ні у позові, ні під час судового розгляду не зазначив підстави для таких вимог та суму заборгованості, яка має бути погашена від реалізації майна. Суд у рішенні також не вказав ні способу реалізації майна, ні суму заборгованості, яка має бути погашена за рахунок такого майна.

Звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості передбачено Законом України Про іпотеку та Законом України Про заставу , проте судом дані норми закону не застосовувалися та у рішенні суду взагалі не зазначено мотивів, з яких суд виходив ухвалюючи рішення в цій частині.

При апеляційному розгляді представник позивача вказала, що договір позики не був забезпечений ні іпотекою, ні заставою.

За вказаних обставин звернення стягнення на майно суперечить вимогам чинного законодавства.

Відтак рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Посилання позивача у позові на ст. 73 СК України, згідно з якою стягнення може бути накладено на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї не можна визнати обґрунтованими, оскільки для звернення стягнення необхідно встановлення боргових зобов`язань подружжя або одного з них. За наявності таких зобов`язань, встановлених рішенням суду чи виконавчим написом нотаріуса, звернення стягнення на майно відбувається у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження , а не шляхом ухвалення рішення про звернення стягнення на майно.

У зв`язку з тим, що у задоволенні однієї з позовних вимог відмовлено, підлягають перерозподілу судові витрати.

Так за подання позовної заяви, яка містила три позовні вимоги позивачем сплачено судовий збір у сумі 12 678,60 грн, з яких 9 605 грн - судовий збір з вимог майнового характеру, а саме з вимоги про звернення стягнення на майно. Також позивачем сплачено судовий збір у сумі 384,20 грн при подачі заяви про забезпечення позову, яка була судом першої інстанції задоволена. Оскільки у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на майно відмовлено на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3 457,80 грн (12 678,60 - 9 605 + 384,20), по 1 152,60 грн з кожного з відповідачів.

ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку судове рішення в цілому та сплатила судовий збір у сумі 19 017,90 грн. Враховуючи, що апеляційна скарга частково задоволена з позивача на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у сумі 14 407,50 грн (9 605 * 150%).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду колегія суддів виходить з наступного.

У позовній заяві вказано попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу 21 000 грн. Дана сума включає витрати на складання позовної заяви - 10 000 грн, складання заяви про забезпечення позову - 2 500 грн, подання позовної заяви - 5 000 грн.

Відповідно до рахунку № 286/2020 згідно з договором про надання професійної правничої допомоги № 173/2018 від 10.12.2018 розмір витрат на таку допомогу складає 55 500 грн. У зазначену суму, крім витрат, зазначених у позовній заяві, входять витрати за участь у судових засіданнях, що підтверджується актом приймання наданих послуг від 22.01.2020.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 6 та п. 9 ч. 1 ст. 1 представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 цього ж Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 06.02.2020 подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи при цьому, що такі витрати взагалі не підлягають стягненню, оскільки не надано документів про сплату гонорару та інших витрат. У цій заяві також вказано, що у акті приймання наданих послуг вартість різних послуг однакова, при цьому у вартість послуг включено послуги за подачу позовної заяви.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення судових витрат суд першої інстанції не врахував, що витрати на виїзд адвоката до суду для подання позову безпосередньо до канцелярії суду не можуть бути віднесені до жодних з видів правничої допомоги, які передбачені ст. 1,19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , а тому не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак із загальної суми витрат на професійну правничу допомогу підлягає вирахуванню сума у 5 000 грн за подачу позову.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині інших витрат колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відтак законом встановлено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Дана норма вказує на те, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті не лише, якщо вони вже сплачені, а і у тому випадку, якщо сторона відповідно до договору про надання професійної правової допомоги має зобов`язання щодо їх сплати.

За матеріалами справи встановлено, що між АО АФ Єфімов та партнери та ОСОБА_1 укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до якого останній взяв на себе зобов`язання оплатити надані послуги.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що за відсутності документів про здійснення оплати витрат на професійну правничу допомогу такі витрати не підлягають стягненню суперечать ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

На думку колегії суддів представник відповідача не довів не співмірності таких витрат тому обсягу робіт, які здійснені адвокатом при розгляді справи.

На виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги позивачу було надано відповідні послуги, включаючи складання заяв, клопотань, пояснень, участь у судових засіданнях адвоката, у тому числі і у апеляційному суді, оскільки відповідач оскаржував ухвалу про забезпечення позову.

Посилання апелянта на те, що на сайті адвокатського об`єднання зазначено прейскурант 250 грн за годину роботи, а по акту виконаних робіт оплата визначена 2 500 грн за годину роботи не можна визнати обґрунтованим, оскільки як зазначила представник позивача прейскурант на сайті зазначений не як 250 грн за годину роботи, а від 250 грн, а надалі розмір оплати визначається сторонами в залежності від складності справи та фінансових можливостей замовника.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру таких витрат. Витрати на професійну правничу допомогу на заявлену позивачем суму, за вирахуванням витрат за подачу позову, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 22 січня 2020 року в частині задоволення позову про звернення стягнення на майно скасувати.

У задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на майно відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Макарівського районного суду Київської області скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 457,80 грн по 1 152,60 грн з кожного та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 33 666,67 грн по 11 222,22 з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 14 407,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 19.08.2020.

Головуючий Л. Д. Махлай

Судді В. А. Кравець

А. М. Стрижеус