Рішення

від 06.08.2020 по справі 910/18162/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2020Справа № 910/18162/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКОР М"

про визнання правочину недійсним

за участі представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Фурманчук О.І., адвокат,

від третьої особи: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4В14383И/П від 10.11.2016 на підставі статей 229-230 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

08.01.2019 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 06.02.2020 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКОР М" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а також витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" докази на підставі клопотання відповідача.

Протокольною ухвалою суду від 20.02.2020 суд поновив позивачу пропущений процесуальний строк на подання клопотання про витребування доказів та відмовив у його задоволенні. Також судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись на те, що позивач помилково стверджує про мету укладення кредитного договору, яка полягає в фінансуванні поточної діяльності позивача, а не в укладенні кредитного договору та договору поруки з метою отримання позивачем прибутку у вигляді продажу майна, переданого в якості забезпечення за старими кредитами згідно з планом трансформації кредитного портфелю відповідача. Крім того, не може бути підставою для визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 ЦК України обставина не отримання прибутку позивачем при укладенні спірного договору поруки.

У поясненнях позивач зазначив, що при укладенні кредитного договору та оспорюваного договору поруки позивач ураховував, що відповідач зобов`язаний передати позивачу, як поручителю, документи, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, у тому числі на забезпечення такого кредитного договору. Відтак, факт умислу зі сторони відповідача щодо обману позивача підтверджується не наданням останньому документів, що підтверджують зобов`язання боржника, та розрахунків на підтвердження неповного виконання поручителем зобов`язань по обов`язках боржника.

Дана справа розглянута з урахуванням пункту 4 розділу Х прикінцевих положень ГПК України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території України установлено з 1 серпня до 31 серпня 2020 карантин. Залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється "зелений", "жовтий", "помаранчевий" або "червоний" рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19.

Відповідно до пункту 11 вказаної вище постанови на території регіону (адміністративно-територіальної одиниці), на якій установлено "зелений" рівень епідемічної небезпеки, забороняється: 1) проведення масових (культурних, спортивних, розважальних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів за участю більше однієї особи на 5 кв. метрів площі будівлі або території (якщо захід проводиться на відкритому повітрі), а також діяльність кінотеатрів та закладів культури з наповненістю кінозалів або залів понад 50 відсотків місць у кожному окремому кінозалі або залі. Організатор заходу є відповідальним за дотримання між учасниками фізичної дистанції не менше ніж 1,5 метра у разі проведення заходу із розміщенням учасників стоячи; 2) здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом, зокрема перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах у режимі маршрутного таксі, в електричному (трамвай, тролейбус), залізничному транспорті, у міському, приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні, в кількості більшій, ніж кількість місць для сидіння, що передбачена технічною характеристикою транспортного засобу, визначена в реєстраційних документах на цей транспортний засіб. Перевізник несе відповідальність за забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, та здійснює контроль за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок пасажирами під час перевезення, у тому числі виготовлених самостійно.

При цьому суд зауважує, що станом на день розгляду справи по суті місто Київ віднесено до зеленої зони ( https://www.kmu.gov.ua/news/viznacheno-yaki-regioni-potrapili-v-chervonu-zhovtu-pomaranchevu-ta-zelenu-zoni ; https://reachinitiative.maps.arcgis.com/apps/webappviewer/index.html?id=b8ea3d22c51246528abb47ef94f20edb).

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Разом із цим, з квітня 2020 року до липня 2020 року адвокатами позивача заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на встановлення карантину на території України.

Водночас, суд наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343 дозволена діяльність адвокатів. При цьому, саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, а участь учасників справи в судовому засіданні 06.08.2020 судом обов`язковою не визнавалась.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19.

За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача та третьої особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 924/369/19.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2016 між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, укладено кредитний договір № 4С16110Г, за умовами якого ліміт кредиту становить 4500000000 грн., що виданий для фінансування поточної діяльності (пункт А.2. договору).

Згідно з пунктом А.5. договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договором застави.

Із матеріалів справи слідує, що на виконання кредитного договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 4483450191,14 грн. згідно з банківською випискою.

Також, 10.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4В14383И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Вікор М своїх зобов`язань за кредитними договорами від 24.12.2014 № 4В14384И та від 19.12.2014 № 4В14383И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

Відповідно до пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

На підтвердження виконання позивачем обов`язку ТОВ Вікор М за кредитними договорами від 24.12.2014 № 4В14384И та від 19.12.2014 № 4В14383И позивачем надані копії платіжних доручень від 11.11.2016 № 28 на суму 201390584,86 грн. та від 11.11.2016 № 27 на суму 358705000 грн. відповідно.

З метою отримання оригіналів кредитних договорів від 24.12.2014 № 4В14384И та від 19.12.2014 № 4В14383И, а також документів, які підтверджують забезпечення вказаних договорів, позивач звертався до Господарського суду міста Києва із відповідним позовом до ПАТ КБ Приватбанк про зобов`язання вчинити дії. За наслідками розгляду вказаного позову останній залишено судом без розгляду ухвалою від 17.11.2017 у справі № 910/17191/17.

Підставою для звернення позивачем із даним позовом до суду є вимога про визнання недійсним укладеного між сторонами договору поруки від 10.11.2016 № 4В14383И/П, який вчинено під введенням позивача в оману.

Позивач стверджує, що укладення між сторонами кредитного договору від 10.11.2016 № 4С16110Г здійснено для залучення коштів з метою погашення зобов`язань старих боржників банку в рамках Плану реалізації трансформації кредитного портфелю відповідача, ініційованого Національним банком України. Відтак, на виконання вказаного Плану між позивачем та відповідачем укладено як вказаний кредитний договір, так і оспорюваний договір поруки, обов`язковою умовою щодо укладення якого позивачем висувалася вимога про набуття права власності на активи, якими забезпечувалися зобов`язання ТОВ Вікор М , як старого боржника банку. У той же час, відповідач після виконання позивачем обов`язку ТОВ Вікор М з погашення кредитної заборгованості, не передав документи, що засвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання ТОВ Вікор М , що свідчить про введення позивача в оману при укладенні договору поруки від 10.11.2016 № 4В14383И/П.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України."

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору від 10.11.2016 № 4С16110Г, кредитні кошти надаються позивачу саме для фінансування поточної діяльності. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Одночасно позивачем не доведено укладення для вищевказаних цілей оспорюваного договору поруки від 10.11.2016 № 4В14383И/П, який також не містить відомостей щодо його укладення позивачем у взаємозв`язку та на виконання кредитного договору від 10.11.2016 № 4С16110Г.

При цьому, матеріали справи містять копію заявки від 03.11.2016 на отримання кредиту, підписану директором позивача, згідно з якою позивач мав намір отримати кредит у розмірі 4500000000 грн. саме для фінансування поточної діяльності підприємства.

Крім того, позивач обґрунтовує укладення ним відповідних договорів із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані третіми особами ( старими боржниками) у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. Невиконання відповідачем зобов`язання з передачі позивачу таких підтверджуючих документів і є доказом введення позивача в оману при укладенні із ним договору поруки та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи ТОВ Вікор М , як старого боржника.

Водночас, частина 2 статті 556 ЦК України та пункт 8 договору поруки передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

У той же час, відсутність наміру виконувати умови договору однією стороною не свідчить про введення нею в оману іншу сторону договору при його укладенні.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Натомість, укладений між сторонами договір поруки не містить жодних відомостей щодо його укладення на виконання кредитного договору від 10.11.2016 № 4С16110Г з метою залучення коштів для погашення заборгованості третьої особи для отримання позивачем прибутку. Посилання позивача на не надання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні договору поруки згідно з положеннями статті 230 ЦК України.

Отже, позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору поруки недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, що зумовлює суд у задоволенні позову відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статей 129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантех Мастер" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 20.08.2020 року.

Суддя К.В. Полякова