Рішення

від 21.08.2020 по справі 911/403/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2020 р. Справа № 911/403/20

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

позов Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» , м. Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» , Київська область,

м. Ірпінь

про стягнення 3118,71 грн.

Обставини справи:

Акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» (відповідач) про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.2014 р. № 2545/15-ТЕ-17 в загальному розмірі 3118,71 грн., в тому числі 0,02 грн. основного боргу, 2967,81 грн. пені та 150,88 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.02.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено розгляд справи № 911/403/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов, позивачем - відповіді на відзив на позов.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною першою та частиною другою статті 251 ГПК України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відповідно до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 р. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно з частиною другою статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до приписів частини п`ятої вищевказаної статті ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною восьмою статті 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Виходячи з наведеного, врахувавши відсутність клопотань сторін, подані уповноваженими на те представниками щодо розгляду даного спору в судовому засіданні, суд розглядає даний спір за наявними в матеріалах справи документами без повідомлення учасників справи.

Крім того, відповідачем у встановлений судом строк не подано відзив на позов.

Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що не подання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає розгляду справи по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої ст. 178 ГПК України.

Розглянувши позов Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» про стягнення 3118,71 грн. заборгованості, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд

встановив:

30.12.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (продавець) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» (покупець) було укладено договір № 2545/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використаного газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 5.5. договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Пунктом 6.1. договору погоджено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Пунктом 7.2. договору погоджено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Розділом 10 договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів приймання природного газу: від 31.01.2015 р. на суму 30211,10 грн., від 28.02.2015 р. на суму 24070,96 грн., від 31.03.2015 р. на суму 17452,95 грн., від 30.04.2015 р. на суму 15447,60 грн., від 31.10.2015 р. на суму 22801,60 грн., від 30.11.2015 р. на суму 41887,26 грн. та від 31.12.2015 р. на суму 46363,74 грн.

Оскільки оплату за переданий газ відповідач здійснив не в повному обсязі, несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 3118,71 грн., в тому числі 0,02 грн. основного боргу, 2967,81 грн. пені та 150,88 грн. 3% річних.

Частиною першою ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами частини другої ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами частини першої ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до частини першої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно із частиною першою ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини першої ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 0,02 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем, зокрема, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу та доказів його оплати до суду не надав та не надіслав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 0,02 грн. боргу за договором від 30.22.2014 р. № 2545/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2967,81 грн. пені та 150,88 грн. 3% річних, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зообовязань за договором, суд зазначає наступне:

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов`язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався відповідачем була в повному обсязі погашена останнім за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 р. - 19.05.2015 р.; за актом приймання - передачі природного газу від 30.04.2015 р. - 21.09.2015 р. та за актом приймання - передачі природного газу від 31.12.2015 р. - 25.01.2016 р. (в неповному обсязі).

30.11.2016 набрав чинності Закон України від 03.11.2016 № 1730-VII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі - Закон № 1730-VII), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 1 вказаного вище Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є: кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною першою статті 3 цього Закону унормовано, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. № 93 затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром", яким визначені дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.

Водночас, факт включення чи невключення відповідача до даного реєстру не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки не впливає на вирішення даного спору з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016) , неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань. При цьому застосування приписів частини третя статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 р. у справі № 914/123/17 та у постанові від 03.04.2018 р. у справі № 904/11325/16.

Відповідно до частини четвертої ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, погашення заборгованості за спожитий природний газ за актами приймання-передачі газу, які є підставою для поданого позову, було здійснено відповідачем до 30.11.2016 р., тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", що підтверджується банківськими виписками.

Отже, спірні відносини у справі підпадають під регулювання частини третьої ст. 7 Закону № 1730-VII, тому відсутні підстави для нарахування пені та 3% річних на суму боргу.

За таких обставин, позов Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» в частині стягнення 2967,81 грн. пені та 150,88 грн. 3% річних, задоволенню не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України , покладаються судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 129 , 237-238 , 240 ГПК України , суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мирний три» (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Миру, буд. 3-Б; код ЄДРПОУ 37910581) на користь Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 0 (нуль) гривень 02 копійки основного боргу та 0 (нуль) гривень 01 копійку судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 21.08.2020 р.

Суддя А.В. Лопатін