ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" січня 2021 р. Справа№ 911/403/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Попікової О.В.
Владимиренко С.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Київської області року
від 21.08.2020 року (повний текст рішення підписано 21.08.2020 року)
у справі №911/403/20 (суддя Лопатін А.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мирний три"
про стягнення 3118,71 грн,
без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мирний три" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 3118,71 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 0,02 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мирний три" на користь Акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 0 (нуль) гривень 02 копійки основного боргу та 0 (нуль) гривень 01 копійку судового збору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 у справі №911/403/20 в частині відмови у стягненні пені у сумі 2967,81 грн, 3% річних у сумі 150,88 грн та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю .
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема не застосував до спірних правовідносин правову позицію Вищого господарського суду України викладену у постанові від 26.04.2017 року у справі №914/1111/16.
Так, скаржник вказав, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є неправомірним.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Разіної Т.І.
В процесі здійснення підготовчих дій відповідно до ст. 267 Господарського процесуального кодексу України суддею Іонніковою І.А. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/403/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 року заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи №911/403/20 задоволено. Матеріали справи №911/403/20 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2020 року справу № 911/403/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., Майданевич А.Г., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/403/20 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Попікова О.В., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року у справі №911/403/20 залишено без руху. Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у встановленому розмірі згідно з чинним законодавством.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року у справі №911/403/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року у справі №911/403/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 16.11.2020 року.
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 30.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національної акціонерної компанії Нафтогаз України (продавець) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Мирний три (покупець) було укладено договір № 2545/15-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Пунктом 3.1. договору погоджено, що право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використаного газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.5. договору).
Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.
У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2. договору).
Відповідно до п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.
Розділом 10 договору погоджено, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено відтисками печаток організацій.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за даним договором, що підтверджується копіями актів приймання природного газу: від 31.01.2015 року на суму 30211,10 грн, від 28.02.2015 року на суму 24070,96 грн, від 31.03.2015 року на суму 17452,95 грн, від 30.04.2015 року на суму 15447,60 грн, від 31.10.2015 року на суму 22801,60 грн, від 30.11.2015 року на суму 41887,26 грн та від 31.12.2015 року на суму 46363,74 грн (наявні в матеріалах справи).
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ст. 691 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частини другої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 0,02 грн та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем, зокрема, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу та доказів його оплати до суду не надав та не надіслав.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 0,02 грн боргу за спірним договором є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2967,81 грн пені та 150,88 грн 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Так, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною четвертою ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, отже нарахування пені має здійснюватись з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання та припинитися або в переддень виконання грошового зобов`язання (оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені або у відповідне число через шість місяців після дати початку нарахування пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався відповідачем була в повному обсязі погашена останнім за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 року 19.05.2015 року; за актом приймання передачі природного газу від 30.04.2015 року 21.09.2015 року та за актом приймання передачі природного газу від 31.12.2015 року 25.01.2016 року (в неповному обсязі).
В той же час, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Згідно ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організацій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (ч.1 ст.3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії").
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 року № 93 було затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користуванню зазначеним реєстром (далі - порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.
Водночас ч.3 ст.7 Закону, якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування приписів ч.3 ст.7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, вимоги позивача про стягнення пені та трьох відсотків річних є такими, що протирічать спеціальним вимогам Закону.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 927/1152/16, від 15.03.2018 року у справі № 904/10736/16, від 03.04.2018 року у справі № 904/11325/16, від 02.05.2018 року у справі № 914/102/17, від 15.05.2018 року у справі № 908/3126/16, від 30.05.2018 року у справі № 908/2055/17, від 14.01.2019 року у справі № 904/1615/18.
Вибіркове цитування скаржником окремих положень постанови Вищого господарського суду України у справі №914/1111/16 з метою довільного тлумачення відповідних норм матеріального права на свою користь апеляційним судом до уваги не приймається, оскільки імперативного узалежнення можливості застосування ч.3 ст.7 Закону України 1730-VIII від 03.11.2016 року від включення відповідача до відповідного Реєстру підприємств за змістом вказаної постанови Верховним судом не сформульовано.
При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємство, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії є неправомірними, оскільки дана стаття не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а тому факт не включення відповідача до реєстру на дані правовідносини не впливає.
Водночас, факт включення чи невключення відповідача до даного реєстру не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки не впливає на вирішення даного спору з огляду на наступне.
За таких обставин, та враховуючи, що погашення заборгованості за спожитий природний газ за актами приймання-передачі газу, які є підставою для поданого позову, було здійснено відповідачем до 30.11.2016 р., тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2967,81 грн пені та 150,88 грн 3% річних.
З огляду на доведення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року у справі № 911/403/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2020 року у справі №911/403/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №911/403/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.В. Попікова
С.В. Владимиренко
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.01.2021 |
Оприлюднено | 27.01.2021 |
Номер документу | 94388825 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Сулім В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні