Постанова

від 19.08.2020 по справі 761/11593/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 761/11593/13

Головуючий у першій інстанції - Фролова І.В.

Номер провадження № 22-ц/824/7252/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора міста Києва на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у справі за позовом першого заступника Київської місцевої прокуратури №10 до Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - прокуратура міста Києва про визнання недійсним рішення, державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору дарування, відновлення становища, яке існувало, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року перший заступник Київської місцевої прокуратури № 10 звернувся до суду із позовом до Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення, державних актів на земельну ділянку, договору купівлі - продажу та договору дарування , відновлення становища, яке існувало.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що пунктом 1 рішення Київської міської ради 7 сесії 24 скликання від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що на підставі вказаного рішення Головним управління земельних ресурсів виконкому Київради було видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га по АДРЕСА_1 , а 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу цієї земельної ділянки, яку в подальшому 17 грудня 2008 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 .

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Сирецького гаю , тобто відноситься до земель природно-заповідного фонду, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Згідно з інформацією Державної екологічної інспекції у місті Києві земельна ділянка знаходиться у парковій зоні та віднесена до земель рекреаційного призначення та відповідно до статті 51 ЗК України охоплюється забороною та обмеженнями щодо її використання.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у частині передачі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0, 10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795, виданий 26 жовтня 2004 року ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року за № 326 /153, визнати недійним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 126862, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795 , виданий 26 жовтня 2004 року ОСОБА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326-/153;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13 жовтня 2005 року;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ № 138838 зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00842 ,виданий 23 листопада 2005 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31 жовтня 2005 року № 3921;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га розташованої по АДРЕСА_1 , укладений 17 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- відновити становище, яке існувало до порушення шляхом визнання права власності на земельну ділянку площею 0,10га та розташованої по АДРЕСА_1 .

Справа неодноразово розглядалась в судах апеляційної та касаційної інстанції, та постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року у задоволенні позову першого заступника Київської місцевої прокуратури №10 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, перший заступник прокурора міста Києва подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові. При цьому, судом вказано, що позов подано 16 січня 2013 року, а про оскаржуване рішення Київської міської ради №326/1536 від 24 червня 2004 року було відомо прокуратурі Шевченківського району м. Києва, прокуратурі м. Києва, природоохоронній прокуратурі та Генеральній прокуратурі України починаючи з 2006 року. Адже, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2008 року було закрито провадження у цивільній справі №2-5747/08 за позовом Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області до Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про скасування пункту 4 рішення Київської міської ради №326/1536 від 24 червня 2004 року, що свідчить про те, що органам прокуратури ще у 2008 році було відомо про оскаржуване ними рішення.

Апелянт зазначає, що не погоджується з таким твердженням та підтримує письмові пояснення, що подавались до суду та відповідно до яких вказував, що до предмету позовних вимог у даній справі не відноситься скасування пункту 4 рішення Київської міської ради №326/1536 від 24 червня 2004 року та відведення земельної ділянки ОСОБА_4 , що було предметом позову Київського природоохоронного прокурора. У даній справі предметом позову є скасування саме пункту 1, що стосується земельної ділянки ОСОБА_1 . Виходячи із вказаного, апелянт вважає, що судом при винесенні оскаржуваного рішення не надано оцінки таким поясненням, через що й ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Окрім того, апелянт вважає необґрунтованим посилання суду на наявний в матеріалах справи лист Київдержземінспекції, в якому зазначено, що про результати проведеної перевірки з приводу виділення земельних ділянок по АДРЕСА_1 проінформовано прокуратуру м. Києва листом №064705/100 від 03 жовтня 2006 року. Разом з цим, підставою звернення прокурора з даним позовом стали результати перевірки, проведеної прокуратурою Шевченківського району м. Києва під час виконання завдання прокуратури м. Києва на підставі звернення депутата Київської міської ради ОСОБА_6 .

Враховуючи наведене в апеляційній скарзі, прокурор просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Київської місцевої прокуратури №10, вирішити питання про судові витрати.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити.

При цьому зазначив, що висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року підтверджується незаконність вибуття спірної земельної ділянки та незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на дане нерухоме майно, а тому всі подальші дії щодо продажу вказаної земельної ділянки наступним власникам порушує права територіальної громади на вказане майно, у зв`язку з чим позовні вимоги вважає доведеними.

Не погоджується прокурор і з висновками суду першої інстанції про пропуск прокуратурою строків позовної давності при зверненні до суду із вказаним позов, оскільки про незаконні відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 прокурор вперше довідався у 2012 році на підставі звернення депутата Київради ОСОБА_6 та матеріалів перевірки, здійсненою прокуратурою Шевченківського району міста Києва, Державною екологічною інспекцією, Державною інспекцією сільського господарства у місті Києві. Посилання суду на участь прокурора у розгляді інших спорів щодо ухваленого рішення Київської міської ради №326/1536 від 24 червня 2004 року за участю інших набувачів земельних ділянок по АДРЕСА_1 не може свідчити про обізнаність прокуратури щодо незаконності вибуття земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , яку отримала відповідачка у вказаній справі.

З урахуванням викладеного просив задовольнити позов у повному обсягу.

Відповідачі у справі : Київська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилися і заяв про відкладення розгляду справи до суду не подали, тому суд з врахуванням положень передбачених ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув вказану справу у їх відсутність, на підстави наявних в матеріалах справи доказах.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції , вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора свій висновок обґрунтував тим, що заявлені прокуратурою позовні вимоги щодо незаконності ухваленого Київською міською радою рішення №326/1536 від 24 червня 2004 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , а також незаконність отримання нею на підставі даного рішення державного акту на земельну ділянку є обґрунтованими та доведеними. Однак, звертаючись до суду із вказаним позовом у січні 2013 року прокурор пропустив строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, а тому з врахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, передбачених ч.4 ст. 267 ЦК України.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що пунктом 1.1 рішення Київської міської ради VII сесії XXIV скликання від 24 червня 2004 року № 326-2/1536 Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення Головним управлінням земельних ресурсів виконкому Київради (Київської міської державної адміністрації) Стрельчук Т. П. виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га по АДРЕСА_1 .

31 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, 17 грудня 2008 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував її ОСОБА_3 .

Відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, відновлення становища, що існувало до порушення, суд першої інстанції, виходив із доведеності прокурором факту перебування спірної земельної ділянки, на час її передачі у власність ОСОБА_1 у складі земель рекреаційного призначення.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

За приписами статей 13 , 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 18 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення) встановлено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Положеннями статті 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення.

Відповідно до статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Окремі положення про зелені зони містяться у постанові Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 року № 733 Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок , а також у ГОСТ 17.5.3.01-78 Охрана природы. Земли. Состав и размер зелених зон городов та ГОСТ 17.6.3.01-78 Охрана природы. Флора. Охрана и рациональное использование лесов зелёных зон городов. Общие требования .

Дані державної статистичної звітності про правовий режим земель мають суттєве юридичне значення для вирішення спору та згідно з нормами статей 181-184 , 202-204 ЗК України , законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій є документальним підтвердженням відомостей про цільове призначення земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до положень закріплених у статті 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Відповідно до Охоронного зобов`язання від 25 листопада 2009 року № 9-1-3-Ш, виданого Держуправлінням екологічної безпеки у м. Києві, за яким землекористувачу - Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва передано під охорону заповідний об`єкт Сирецький гай площею 88,8 га.

Згідно із висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2003 року № 19-2497 спірна земельна ділянка знаходиться в зеленій зоні.

Із матеріалів справи вбачається, що погодження проекту відведення спірної земельної ділянки відбувалося після прийняття 24 червня 2004 року Київською міською радою рішення № 326-2/1536.

Так, Державним управлянням екології та природних ресурсів в м. Києві 15 вересня 2004 року розглянуті матеріали щодо можливості відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і експлуатації індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та встановлено, що земельна ділянка знаходиться в зеленій зоні, вільна від капітальних споруд. На ділянці існують зелені насадження - 18 дерев каштана кінського та 600 кв. м газону звичайного.

Вирішуючи питання про погодження, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві зазначало, що розміщення об`єкта за вказаною адресою може викликати негативну реакцію населення, та вказано на необхідність проектування на земельній ділянці з максимально-можливим збереженням існуючих насаджень.

Крім того, вказано на необхідність отримання позитивних висновків ДП Інститут генерального плану м. Києва , Шевченківської районної ради та КП Київзеленбуд щодо вилучення зазначеної земельної ділянки з території зеленої зони міста; виконання умов, викладених у висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 26 вересня 2003 року та Держуправління від 20 серпня 2004 року.

Розглянувши надані матеріали, Держуправління екології та природних ресурсів в м. Києві вважало за можливе погодити відведення земельної ділянки за умови вилучення земельної ділянки з території зеленої зони міста. При невиконанні особливих умов лист втрачає свою чинність.

Проте, в матеріалах справи відсутнє погодження ДП Інститут генерального плану м. Києва , Шевченківської районної ради та Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва Київзеленбуд щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та виключення її з переліку території зеленої зони міста.

Обставини порушення при відведенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 а вимог, передбачених пунктом 9 статті 118 ЗК України,встановлено під час перевірки, проведеної Державною інспекцією сільського господарства в м. Києві в грудні 2012 року.

Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства в м. Києві №01-02/2480 перевіркою встановлено, що при відведенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 порушено вимоги пункту 9 статті 118 ЗК України, в частині відсутності погодження з органом по земельних ресурсах, органом охорони культурної спадщини. Висновок Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві надано 15 вересня 2004 року, тобто після прийняття рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року. Відсутній дозвіл Київської міської ради на розробку проекту відведеної земельної ділянки. Висновок Головного управління земельних ресурсів не містить номера і дати.

З наявної в матеріалах справи земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку, по АДРЕСА_1 вбачається, що за даними форми №6-зем спірна земельна ділянка до її передачі у приватну власність відносилася до категорії земель зелених насаджень загального користування - графа 56 , а вже після її передачі ОСОБА_1 цільове призначення змінено на землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до листа КП по утриманню зелених насаджень Шевченківського району м. Києва від 25 травня 2015 року № 899, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , входила до складу скверу на АДРЕСА_1 і перебувала на обслуговуванні районного комунального підприємства по утриманню зелених насаджень.

Обґрунтованість позовних вимог прокурора підтверджується обставинами, викладеними у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2013 року у справі № 2а-16918/12/2670, в якій встановлено, що …що до 2005 року земельні ділянки по АДРЕСА_1 входили до складу скверу на АДРЕСА_1 і перебували на обслуговуванні районного комунального підприємства по утриманню зелених насаджень .

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка площею 0,10 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є територією зелених насаджень загального користування, тому за приписами ст. 51 ЗК України вона відноситься до зони земель рекреаційного призначення.

Згідно зі статтею 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до п. 10.4 ДБН 360-92** на землях зелених зон міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, що не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства.

Відповідно до статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування в України визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства тощо.

Відповідно до положення статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування за умови здійснення дій, передбачених вимогами зазначеної статті.

Відповідно до змісту статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідно до ЗК України Київською міською радою приймалося рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , із категорії земель рекреаційного призначення на категорію землі житлової та громадської забудови.

Статтею 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час отримання земельної ділянки позивачем) таким документом є державний акт, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу норм ЗК України вбачається, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 346 ЦК України право власності особи припиняється на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Оскільки ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 236-2/1536, а тому державний акт на право власності на земельну ділянку серії KB № 126862, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-7-00795, є також незаконним.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо доведеності прокурором вимог про незаконність передачі Київською міською радою у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та на підставі рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 236-2/1536.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що представником відповідача у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_7 при розгляді вказаної справи судом першої інстанції 28 травня 2013 року подано заперечення на позов прокурора, в якому заявлено клопотання про застосування судом строку позовної давності як самостійну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог прокурора (а.с. 207 т. 1).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України ).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Так, із матеріалів справи вбачається, що установивши обставини незаконності відведення та передачі Київською міською радою земельних ділянок по АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 заступник Генерального прокурора України Корнякова Т.В. звернулася 30 травня 2006 року до Київської міської ради з протестом на рішення №326/2/1536 від 24 червня 2004 року та вимагала скасувати зазначене рішення. (а.с. 200,201 т.2).

Із доданої копії ухвали Господарського суду міста Києва від 19 листопада 2007 року у справі №43/345-А вбачається, що Київський природоохоронний прокурор звертався у 2007 році до господарського суду із позовом Київської міської ради про визнання протиправним п.3 рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326/2/346 та його скасування (а.с.202 т.2).

Таким чином вказані обставини свідчать про обізнаність прокурора щодо ухвалення оскаржуваного рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326/2/346 ще у 2006 року.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20 вересня 2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" та від 22 жовтня 1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора з підстав, визначених ч.4 ст. 267 ЦПК України.

Доводи апелянта про безпідставність висновків суду першої інстанції в частині визначення часу початку перебігу строку позовної давності апеляційним судом відхиляються, оскільки місцевим судом надано детальний аналіз вказаним доводам прокурора та з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів зроблений обґрунтований висновок щодо обізнаності прокуратури, як єдиного органу держави, щодо ухвалення оспорюваного рішення Київської міської ради від 24 червня 2004 року № 326/2/346 ще у 2006 році та відсутності поважних причин на пропуск зазначеного строку.

Отже, висновки суду підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну оцінку відповідно до норм процесуального законодавства та які відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374 , 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 20 серпня 2020 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв