Постанова від 19.08.2020 по справі 910/18407/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2020 р. Справа № 910/18407/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Поляк О.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання Ярмоленко С.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2020 р. (повний текст складено 11.06.2020 р.)

у справі № 910/18407/19 (суддя - Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс"

про визнання недійсним договору поруки,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк) про визнання недійсним договору поруки № 4Ю14262Д/П від 20.10.2016 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку, ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитним договором, та спонукав позивача до укладення з Банком кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 р. та договорів поруки, зокрема, і оспорюваного. За твердженнями позивача, у Банка відсутні документи (або забезпечення), які підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, за виконання яких надано позивачем поруку, що має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача відповідачем, адже якщо Товариство на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знало би про відсутність даних забезпечень, воно б не вчинило оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.2020 р. у справі № 910/18407/19 відмовлено у задоволенні позову.

Мотивуючи рішення, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено обставин, з якими положення чинного законодавства передбачають можливість визнання недійсним договору в силу норм статтей 229, 230 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Наводячи підстави скасування оскаржуваного рішення, апелянт зазначав, що суд першої інстанції без врахування та аналізу всіх обставин справи помилково зробив висновок, що укладення кредитного договору та договорів поруки не відбувалось в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку.

За твердженнями позивача, він за договорами поруки виконав зобов`язання боржників і сплатив Банку грошові кошти, а отже, набув прав кредитора по відношенню до боржників за кредитними договорами, а також за укладеними на їх забезпечення договорами, тож непередання Банком Товариству документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, свідчить, що Банк не мав на меті їх передання (або вони відсутні взагалі), а використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача до укладення кредитного договору та договорів поруки з метою реалізації плану трансформації, чим і ввів в оману Товариство щодо істотних умов оспорюваного договору поруки, а також позбавив його можливості реалізувати передбачені законом права нового кредитора. Судом не було враховано, що відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні кредитного договору та договорів поруки і підтверджують факт обману позивача, оскільки у разі, якщо така інформація була би відома позивачу під час укладення оспорюваного договору, то він би не був ним вчинений. Також апелянт зазначав, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Коротун О.М., Дідиченко М.А., поновлено апелянту пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення; відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 19.08.2020 р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 р., у зв`язку з перебуванням суддів Дідиченко М.А., Коротун О.М. у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Поляк О.І., Пашкіна С.А.

У судовому засіданні, що відбулось 19.08.2020 р., позивач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Третя особа не взяла участі у розгляді справи судом апеляційної інстанції, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду, неявка її представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 20.10.2016 р. між Товариством (позичальник) та Банком був укладений кредитний договір № 4Л16089Г (далі - кредитний договір) з кредитним лімітом 4 300 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності Товариства з терміном повернення кредиту згідно графіку до 28.10.2024 р.

Відповідно до пункту А.6 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5 % річних.

Пунктом А.7 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Поряд із тим, в забезпечення виконання зобов`язань третіх осіб перед Банком між позивачем та Банком укладено ряд договорів поруки, а саме: №№ 4Ю14262Д/П, 4И13700Д/П, 4Р13800Д/П, 4Ф13423И/П, № 4Ц14032И/П від 20.10.2016 р., згідно з якими Товариство (поручитель) поручилося перед Банком (кредитор) за виконання ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ "Церіс" (далі - боржники) своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: № 4Ю14262Д від 29.07.2014 р., № 4Ю14267И від 06.08.2014 р.; № 4И13700Д від 01.11.2013 р., № 4И13703Д від 04.11.2013 р., № 4И13708И від 07.11.2013 р., № 4И14157И від 11.04.2014 р., № 4И15072И від 26.03.2015 р.; № 4Р13800Д від 13.12.2013 р., № 4Р13802И від 20.12.2013 р., № 4Р14139И від 19.02.2014 р., № 4Р15044И від 17.02.2015 р.; № 4Ф13423И від 04.07.2013 р., № 4Ф13786Д від 05.12.2013 р., № 4Ф13787Д від 09.12.2013 р.; № 4Ц14032И від 21.01.2014 р., № 4Ц14060Д від 10.02.2014 р., № 4Ц14066Д від 11.02.2014 р., № 4Ц15020И від 22.01.2015 р. (первісні кредитні договори).

Як стверджував позивач, суттєвою передумовою укладання договорів поруки було надання йому відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягало Товариство, було набуття ним прав на активи, що забезпечували зобов`язання попередніх боржників перед Банком.

З урахуванням зазначених вимог Товариство при укладенні договорів поруки (пункт 10) погодило з Банком, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржників за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, у тому числі договорів, укладених в забезпечення таких кредитних договорів.

Відповідно до пункту 8 договорів поруки до Товариства переходять всі права кредитора за кредитними договорами, що були укладені між Банком та боржниками, а також і всі права за договорами застави, що забезпечують виконання вищевказаними товариствами своїх зобов`язань.

Позивач вказував, що на виконання вказаних договорів поруки, ним як поручителем, були перераховані на користь Банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 271 535 873,75 грн. на підтвердження чого до позовної заяви надано платіжні доручення.

При цьому Товариство стверджувало, що дії із отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 р. були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану трансформації кредитного портфелю Банку, ініційованого Національним банком України. Однак, зобов`язання Банку щодо передання позивачу документів, які посвідчували права на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників у забезпечених порукою зобов`язаннях не були виконані, тож з огляду на тривале невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки, Товариство вважає, що Банк не мав на меті передати позивачу документи, які підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману, щодо істотних умов оспорюваного договору поруки.

За твердженням позивача, оспорюваний ним правочин був укладений внаслідок введення Товариства в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому правочин є недійсним в силу частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, до якої відсилає стаття 230 Цивільного кодексу України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 р. у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Як слідує із умов укладеного між сторонами кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 р., останній укладений для фінансування поточної господарської діяльності позивача. Доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Зі змісту протоколу № 14/10/2016 від 14.10.2016 р. випливає, що загальні збори учасників Товариства погодили укладення з Банком кредитного договору на суму 4 300 000 000,00 грн., у зв`язку з виробничою необхідністю і для забезпечення поточної господарської діяльності та уповноважили директора Товариства на його підписання. Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів та заявка на отримання кредиту Товариства містять цільове призначення позики - на фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому у документах не наведено такого мотиву для залучення додаткового фінансування за рахунок отриманого від Банку кредиту як необхідність Товариством виконати договори поруки за третіх осіб і отримання від такого виконання прав вимоги до них.

Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в договорі.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. При цьому, порука має фідуціарний характер і поручитель, поручаючись за третіх осіб, не повинен переслідувати мети, яка суперечить основам цивільного законодавства, а оскільки поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, яка була ним сплачена кредитору, поручительство не переслідує мети отримання поручителем прибутку.

Таким чином, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 р., вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволенні його клопотання про витребування у відповідача документіве: рішення Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 р. про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля; оригіналів кредитних договорів № 4Ю14262Д від 29.07.2014 р., № 4Ю14267И від 06.08.2014 р. з додатковими угодами до них, а також докази щодо їх виконання та іншої інформації, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування по даній справі, а також те, що кредитний договір та договори поруки не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення, а тому документи, витребувати які просив позивач, жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено обману та умислу відповідача при вчиненні сторонами оспорюваного договору поруки, висновок місцевого господарського суду, яким відмовлено позивачу у позові, є вірним, і доводи скаржника правомірності цього висновку не спростовують, тож судова колегія не вбачає підстав для скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт - без змін.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2020 р. у справі № 910/18407/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2020 р. у справі № 910/18407/19 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18407/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 21.08.2020 р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді О.І. Поляк

С.А. Пашкіна