Рішення

від 25.08.2020 по справі 640/5864/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року м. Київ № 640/5864/20

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Сервісшина ЛТД до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Сервісшина ЛТД (далі також - ТОВ ВКФ Сервісшина ЛТД , позивач) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі також - Департамент, відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо не надання позивачу містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції існуючого комплексу нежитлових будівель під житловий комплекс з паркінгом по вулиці Кудряшова, 14А;

зобов`язати відповідача надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування реконструкції існуючого комплексу нежитлових будівель під житловий комплекс з паркінгом по вулиці Кудряшова, 14А.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є орендарем земельної ділянки площею 0,3874 га кадастровий № 8000000000:72:143:0003, що розміщена за адресою: вулиця Кудряшова, 14А у Солом`янському районі міста Києва згідно договору оренди земельної ділянки від 01 липня 2004 року, цільове призначення земельної ділянки - для реконструкції існуючої станції технічного обслуговування під торговельні та складські будівлі і споруди з подальшою експлуатацією та обслуговуванням.

Проте, реалізувати своє право орендаря земельної ділянки позивач не має можливості, оскільки Департамент листами від 05 вересня 2019 року № 1081 та від 07 листопада 2019 року № 1409 відмовив позивачеві у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування реконструкції існуючого комплексу нежитлових будівель під житловий комплекс з паркінгом. Вважає дії відповідача щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень протиправними.

Ухвалою суду від 13 березня 2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду 13 березня 2020 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) Прикінцеві положення КАС України доповнено пунктом 3, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 18 червня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , пунктом 2 якого встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України № 731-IX від 18 червня 2020 року, останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

16 липня 2020 року вказаний Закон опубліковано у Голосі України за №№ 119-120 та в Урядовому кур`єрі за № 135, з огляду на що 17 липня 2020 року Закон України від 16 липня 2020 року № 731-IX набрав чинності.

Відтак, строки, продовжені Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчилися 06 серпня 2020 року, тобто після спливу 20-ти днів після набрання чинності Закону України від 16 липня 2020 року № 731-IX.

Станом на 13 серпня 2020 року, незважаючи на отримання відповідачем вказаної вище ухвали суду разом із позовною заявою та доданими до неї документами 19 березня 2020 року, Департаментом не надано відзиву чи інших заяв по суті справи, з яких можливо встановити його відношення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2004 року між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ ВКФ Сервісшина ЛТД (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вулиця Кудряшова, 14-А у Солом`янському районі міста Києва; розмір - 0, 3874 га; цільове призначення - для реконструкції існуючої станції технічного обслуговування під торговельні та складські будівлі і споруди з подальшою експлуатацією та обслуговуванням; кадастровий номер 8000000000:72:143:0003 (т. 1 а.с. 65-69).

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору, його укладено на 10 років.

Договір посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т.І. в реєстрі за № 2-1666 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15 липня 2004 року за №72-6-00175.

05 квітня 2016 року між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ ВКФ Сервісшина ЛТД (орендар) було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, згідно з яким поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем 01 липня 2004 року (т. 1 а.с. 22-29).

Позивач звертався до Департаменту із заявами (зареєстрованими 23 серпня 2019 року №72005-004237586-013-16 та від 24 жовтня 2019 року № 72054-004436405-013-16) про видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по вулиця Кудряшова 14-А у Солом`янському районі міста Києва для реконструкції існуючого комплексу нежитлових будівель під житловий комплекс з паркінгом (т. 1 а.с. 17-18, 20-21).

Відповідач листами, затвердженими наказами від 05 вересня 2019 року № 1081 та від 07 листопада 2019 року № 1409 відповідно, повідомив позивача про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, в зв`язку з невідповідністю намірів щодо її забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні та поданням неповного пакету документів, який визначено ч. 3 статті 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (т. 1 а.с. 16, 19).

Не згода із відмовою суб`єкта владних повноважень у видачі містобудівних умов та обмежень забудови орендованої земельної ділянки обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України (всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (далі також - Закон).

Згідно з положеннями статті 29 Закону, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17 та від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15.

Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:72:143:0003, цільовим призначенням - для реконструкції існуючої станції технічного обслуговування під торговельні та складські будівлі і споруди з подальшою експлуатацією та обслуговуванням, на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18 березня 2004 року № 125/1335 передана в оренду відповідно до договору, укладеного з Київською міською радою.

Водночас, згідно з вимогами статті 16 Закону, планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частиною 1 та 2 статті 18 цього ж Закону передбачено, що план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Відповідно до вимог статті 18 Закону, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Департамент, відмовляючи у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень, зокрема, зазначив про невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням переважно відноситься до території земельних насаджень загального користування.

Водночас, відповідно до Детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом`янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом`янському районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 вересня 2015 року № 46/1949, вказана вище земельна ділянка за функціональним призначенням переважно відноситься до території земельних насаджень спеціального призначення, а частково до житлової багатоповерхової забудови.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що Департаментом правомірно відмовлено позивачу у наданні містобудівних вимог та обмежень з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема, Генеральному плану міста Києва та детальному плану території, оскільки вказаними документами передбачено функціональне призначення зазначеної земельної ділянки як території земельних насаджень загального користування та, частково, житлової багатоповерхової забудови, що відповідно, не передбачає можливість здійснення на ній реконструкції існуючої станції технічного обслуговування під торговельні та складські будівлі і споруди з подальшою експлуатацією та обслуговуванням.

Суд також враховує, що рішення у цій справі впливає на захист суспільного інтересу щодо відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17, Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 826/13584/16.

Враховуючи в сукупності встановлені вище обставини, безпідставними є вимоги позивача, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма Сервісшина ЛТД (03035, місто Київ, вулиця Кудряшова, будинок 14А; код ЄДРПОУ 21584985) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 32; код ЄДРПОУ 26345558) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк