Постанова

від 25.08.2020 по справі 200/3745/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року справа №200/3745/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника позивача Трофімчука В.В., представника відповідача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (повне судове рішення складено 09 червня 2020 року у м. Слов`янську) та на додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року (повне судове рішення складено 08 липня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/3745/20-а (суддя в І інстанції Галатіна О.О.) за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золоті пруди до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Золоті Пруди (далі - СТОВ Золоті Пруди , платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що ГУ ДПС у Донецькій області на підставі висновків акта перевірки № 240/05-99-05-13/30835608 від 24.02.2020 (далі - Акт перевірки) прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002460513 від 30.03.2020, за порушення п.44.1 ст. 44, п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким СТОВ Золоті Пруди збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 220 624,50 грн., яка складається з суми грошового зобов`язання у розмірі 147 083,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 73 541,50 грн. (далі - Спірне податкове повідомлення-рішення), яке позивач вважав протиправним. Позивач вважав висновки щодо нереальності правочинів, укладених у перевіреному періоді, безпідставними, і вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено фінансовий результат господарської діяльності, у тому числі формування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позов задоволено.

Також слід зазначити, що представником позивача під час розгляду справи зазначалось про необхідність надання додаткових доказів понесення судових витрат на правову допомогу, враховуючи що питання про судові витрати представник просив вирішити після ухвалення рішення у справі.

Так, 12 червня 2020 року від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат у справі. В зазначеній заяві позивач просив суд стягнути на його користь витрати, пов`язані із правовою допомогою, у розмірі 17 300,00 грн.

Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат - задоволено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області на користь СТОВ Золоті Пруди судові витрати у сумі 17 300,00 грн.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційні скарги, в яких просив їх скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі на рішення ГУ ДПС у Донецькій області зазначено, що суд першої інстанції взагалі не дослідив надані відповідачем докази правомірності Спірного податкового повідомлення-рішення та не оцінив їх достатність, належність, допустимість і достовірність. Відповідач вважає, що операції по постачанню товару з ТОВ Укр Альфа Інвест оформлювались первинними документами лише з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування податкового зобов`язання та сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання по ланцюгу постачання неправомірної податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що для включення суми гонорару адвоката у відшкодування має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим, натомість місцевим судом не враховано, що витрати на правничу допомогу безпідставно завищені та документально не підтверджені.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах, задовольнити частково, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

На підставі наказу ГУ ДПС у Донецькій області № 254 від 31.01.2020, відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 ПК України, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку СТОВ Золоті пруди , про що 24.02.2020 складено Акт перевірки.

Згідно висновків Акту перевірки встановлені порушення позивачем податкового законодавства, а саме пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.14.1.202 п.14.1 ст. 14, пп.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, пп. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2019 року у сумі 147 083 грн.

По операціям між СТОВ Золоті пруди та ТОВ Укр Альфа Інвест не відбувся перехід права власності та як наслідок купівля-продаж товару.

30.03.2020 за висновками акту перевірки ГУ ДПС у Донецькій області було прийнято Спірне податкове повідомлення-рішення.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У перевіряємому періоді порядок обчислення і сплати податку на додану вартість та правила формування податкового кредиту визначалися ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктами 16.1.2 і 16.1.4 п.16.1 ст.16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розділ V ПК України (ст.ст.180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об`єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст.188 ПК України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п.200.1-200.4 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 та 2 п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені ст. 44 ПК України, відповідно до п.п. 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інш.).

Слід зазначити, що податкова накладна не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відтак, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Отже, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 996-ХIV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-ХIV, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням наведеного вище суд зауважує, що інформація, що міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини другої статті 3 Закону № 996-ХIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Позивачем надані до суду документи, які, на його думку, підтверджують зміни у складі його активів внаслідок вчинення операцій, оподаткування яких становить предмет спору у справі.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ Укр Альфа Інвест .

Судами встановлено, що між СТОВ Золоті Пруди та ТОВ Укр Альфа Інвест укладено договір поставки № 2203/19 від 22.03.2019.

Згідно умов договору постачальник ТОВ Укр Альфі Інвест зобов`язався поставити покупцю СТОВ Золоті Пруди , а останній прийняти та своєчасно оплатити засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння с/г культур у погодженому сторонами асортименті. Відповідно додатку № 01 від 02.04.2019 постачальник повинен був поставити: насіння соняшнику НК Неома у кількості 165 мішків за ціною 3750,00 грн. за 1 мішок (без ПДВ) на суму 618 750,00 грн. (без ПДВ); насіння соняшнику Фортімі у кількості 35 мішків за ціною 3333,34 грн. за 1 мішок (без ПДВ) на суму 116 666,90 грн. Загальна сума договору складає 882 500,28 грн. (з ПДВ).

На підтвердження виконання договору поставки № 2203/19 від 22.03.2019 позивачем надано копію рахунку на оплату № 112 від 22.03.2019 на суму 882 500,28 грн. копію видаткової накладної від 02.04.2018 № 79, згідно якої ТОВ Укр Альфа Інвест на виконання договору від 22.03.2019 № 2203/19 поставило 02.04.2019 СТОВ Золоті Пруди насіння соняшнику НК Неома у кількості 165 мішків, та насіння соняшнику у кількості 35 мішків; копію платіжного доручення № 9 від 02.04.2019 на суму 882 500,28 грн.; копії сертифікатів, що засвідчують посівні якості насіння НК Неома № 036163, та НК Фортімі № 054483 ; витяг журналу Рахунок 63 розрахунки з постачальниками та підрядниками , яка підтверджує відображення у бухгалтерському обліку підприємства у квітня 2019 року операції по придбанню насіння у ТОВ Укр Альфа Інвест на суму 735 416,90 грн.

На підтвердження використання отриманих від ТОВ Укр Альфа Інвест надано книги складського обліку за 2019 рік, згідно якої на склад позивача 02.04.2019 надійшло насіння соняшнику НК Неома у кількості 165 мішків, Фортімі у кількості 35 мішків; звіти про рух матеріальних цінностей по рахунку 208 Насіння за квітень, травень 2019 року, у яких відображено надходження та витрачання насівання соняшнику; акти № 4, № а-2 витрати насіння ні садивного матеріалу за травень 2019 року , згідно якого насіння соняшнику Неома , Фортімі витрачено на посів на полях; лімітно-заборні картки № 5 за травень 2019 року; накладні № 107, 126, 127, 133, 139, 140, 141, 145, яким підтверджується безпосередньо передача насіння автомобілями СТОВ Золоті Пруди ; звіт на посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2019 року, згідно якого у 2019 році позивач посіяв насіння соняшнику на площі 1627,00 га; витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, який підтверджує реєстрацію ТОВ Укр Альфа Інвест податкової накладної від 02.04.2019 № 241 на суму 147 083,38 грн.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, позивач веде облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

Як встановлено судами, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ за укладеним договором позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують факт здійснення господарських операцій та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Щодо аргументів відповідача про нереальність господарських операцій.

Доводячи правомірність своїх висновків, податковий орган зазначив про відсутність реального походження товару, внаслідок чого неможливий їх рух по ланцюгу постачання, про дефектність первинних документів, наявність негативної Узагальненої податкової інформації та відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень про відкритті кримінальні провадження відносно контрагента позивача.

Так, законодавством України, зокрема ПК України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладеним вказаного правочину. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означеного договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв`язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаного підприємства за ухилення від сплати податків або за інші податкові правопорушення, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок.

Доказів притягнення службових осіб СТОВ Золоті пруди до кримінальної відповідальності за здійснення нікчемних операцій з контрагентом, викладених в Акті перевірки, відповідачем до суду не надано.

Необґрунтованими є і посилання апелянта на наявність того, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень є відомості про відкриті кримінальні провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32018040040000039, в якому ТОВ Укр Альфа Інвест фігурує в якості контрагента підприємств, відносно яких відкрито зазначені кримінальні провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1,3 ст. 212 КК України, та № 32019170000000017 стосовно ТОВ Укр Альфа Інвест за ч.3 ст. 212 КК України, оскільки сам факт наявності таких проваджень, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності

Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 (№ К/9901/1349/17) у справі № 816/809/16 вказує, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Відсутність вироків за фактом скоєння злочинів, передбачених статтями 205, 209, 212 Кримінального кодексу України, що мало б безпосереднє значення для надання висновку, щодо діяльності господарюючих суб`єктів, а ні щодо позивача ні щодо його контрагентів надано не було. В той же час необхідно врахувати, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально поставити їм товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Крім того, як вказав Верховний Суд в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 822/1815/17 (адміністративне провадження № К/9901/221/17), матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не є доказом, а лише відомостями про джерело тих обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Також, відповідачем не надано до суду доказів відсутності змін в активах позивача за його операціями з ТОВ Укр Альфа Інвест за спірний період.

Щодо тверджень відповідача про певні недоліки в первинних документів, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, судами було встановлено, що вони є реальними та підтверджуються матеріалами справи.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагента позивача, колегія суддів не бере до уваги, виходячи з такого.

Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, вона носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 816/166/15-а, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 14.08.2018 у справі № 815/3479/17.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентами, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 803/2094/15, від 20.12.2018 у справі № 815/4992/16.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Такий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19.

В акті перевірки відсутні посилання та докази контролюючого органу щодо узгоджених дій позивача з його контрагентом, які б вказували на вчинення умисного порушення податкового законодавства, так само як і відсутні докази того, що Позивач міг знати про можливі порушення, які могли вчинятися його контрагентом.

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Варто зазначити, що відповідачем не надано до суду доказів проведення документальних перевірок (планових/позапланових) підприємств, за наслідками здійснення господарських операцій з якими, позивач сформував податковий кредит, якими було б встановлено порушення податкового законодавства.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Враховуючи наведене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відтак, апеляційна скарга ГУ ДПС у Донецькій області на рішення місцевого суду задоволенню не підлягає.

Щодо дотримання судом першої інстанції норм процесуального при вирішені питання про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асингувань суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу.

Як вже було зазначено судом вище, додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення з приводу розподілу судових витрат - задоволено, внаслідок чого стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Донецькій області на користь СТОВ Золоті Пруди судові витрати у сумі 17 300,00 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення наведеної заяви в повному обсязі, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу на те, що зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Боттацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу суду надано договір про надання правової допомоги № 2 від 30.09.2019, акт прийняття послуг відповідно до договору про надання правової допомоги, опис витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 300, 00 грн., платіжне доручення № 568 від 03.04.2020 в розмірі 10 000,00 грн. та № 706 в розмірі 7300,00 грн.

Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (пункт 6, 7 статті 134 КАС України), натомість з матеріалів справи встановлено, що представник відповідача в судовому засіданні висловлював незгоду із заявленим розміром витрат на правничу допомогу.

Трофімчук Віталій Вікторович має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5053 від 30.05.2018.

Як вбачається зі змісту Договору про надання правової допомоги № 2 від 30.09.2019, укладеного між позивачем (Замовник) та адвокатом Трофімчуком Віталієм Вікторовичем (Виконавець), Трофімчук В.В. зобов`язується надавати юридичні послуги, в тому числі представництво інтересів завмовника у цивільному, господарському, адміністративному судочинстві на всіх стадіях процесу (п.1.2.3 Договору).

Розділом 3 цього Договору встановлено, що оплата послуг (гонорара) Виконавця за цим Договором складається з абонентської плати, оплати юридичних послуг та відшкодування витрат, необхідних для виконання Договору, при цьому сторонами обумовлено, що за виконання договору Замовник сплачує Виконавцю абонентську плату в розмірі 5000 грн. щомісячно.

Вирішуючи питання про співмірність заявленого розміру витрат, колегія суддів звертає увагу безпосередньо на детальний опис витрат на професійну правничу допомогу.

Так, представник зазначає, що за підготовку проекту заперечень на Акт перевірки витрачено 3 години, вартість за таку послугу складає 2000,00 грн.; на складання позовної заяви витрачено 8 годин, вартість складає 10 000,00 грн.; на складання відповіді на відзив витрачено 3 години, вартість складає 3000,00 грн.; участь у судових засіданнях (12.05.2020, 09.06.2020), вартість такої послуги складає 2000,00 грн. Також в описі зазначено про понесені витрати (ПММ, аммортизація) представником на поїздку з м. Краматорська до м. Слов`янська для участі у судових засіданнях, сумма витрат по яких складає 300,00 грн.

Апеляційний суд вважає, що підготовка проекту заперечень на Акт перевірки не відноситься до розгляду адміністративної справи № 200/3745/20-а, тому витрати в сумі 2000,00 грн. не підлягають відшкодуванню.

Предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, тому сума витрат на складання позовної заяви в сумі 10 000,00 грн. є завищеною, та підлягає зменшенню до 2000,00 грн.

Така послуга, як складання відповіді на відзив на позовну заяву фактично дублює послугу щодо складання позовної заяви та, на переконання колегії суддів, не потребує додаткового вивчення та правового аналізу, в тому числі з огляду на зміст відзиву податкового органу на позов, який загалом дублює висновки перевіряючих.

Тому в цій частині витрат суд зменшує їх розмір з 3000,00 грн. до 500,00 грн.

Крім цього, витрати на поїздку з м. Краматорськ до м. Слов`янськ в сумі 300,00 грн. представником позивача взагалі не підтверджені.

З огляду на наведене, витрати у сумі 17 300,00 грн. є не співмірними із наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру, тому слід відшкодувати такі витрати на правову допомогу в розмірі 4500,00 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення заяви про відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 134, 139, 250, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 200/3745/20-а - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на додаткове рішення - задовольнити частково.

Додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/3745/20-а - скасувати.

Прийняти нову додаткову постанову.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, код ЄДРПОУ: 43142826) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Золоті пруди (84023, Донецька область, Олександрівський район, смт. Олександрівка, с. Золоті пруди, вул. Шкільна, код ЄДРПОУ: 30835608) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4500 (чотирьох тисяч п`ятиста гривень) 00 копійок.

В решті заявлених вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення - відмовити.

Повне судове рішення - 25 серпня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Сіваченко

Судді А. А. Блохін

Т. Г. Гаврищук