Рішення

від 25.08.2020 по справі 440/2747/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2747/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (Фермерського) господарства "ПЕРЛИНА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2020 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Селянського (Фермерського) господарства "ПЕРЛИНА" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 103833,33 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1370,60 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що в порушення вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач у 2019 році не виконав нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості 1 робочого місця, що є підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 103833,33 грн та пені у розмірі 1370,60 грн.

09.06.2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

03.07.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вимоги позовної заяви не визнає, у задоволенні позову просить відмовити. Відповідач посилається на те, що ним виконано норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", вживає всіх необхідних заходів для пошуку з метою працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому, на його думку, підстави для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій відсутні.

10.07.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому позивач підтримав обставини, викладені у позовній заяві.

21.07.2020 року від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, у яких відповідач підтримав обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Селянське (фермерське) господарство "Перлина" (код ЄДРПОУ 31587358) зареєстроване як юридична особа у встановленому законом порядку, що позивачем не заперечується.

Селянським (фермерським) господарством "Перлина" подано до Фонду Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ) від 27.01.2020.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2019 році становила 36 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1 особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (осіб) становить 1 особа.

Позивачем, вважаючи, що на підприємстві не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 103833,33 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1370,60 грн (за 44 дні (з 16 квітня 2020 року по 29 травня 2020 року)).

З огляду на факт наявності вищевказаних сум заборгованості, які не сплачені боржником у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Спірні відносини урегульовані Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII).

Відповідно до статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно із частинами першою та другою статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів /частина перша/.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк /частина друга/.

Відповідно до частини четвертої цієї статті адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами першою, другою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування /частина четверта статті 217 Господарського кодексу України/.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом №875-XII, є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною третьою статті 19 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону №875-XII вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування осіб з інвалідністю, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Частиною третьою статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Виходячи з наведених вище приписів Закону №875-XII, відповідач у 2019 році був зобов`язаний створити на підприємстві одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, працевлаштувати таку особу або повідомити державну службу зайнятості про наявність вакантних місць для їх працевлаштування, а також, відзвітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

На підтвердження факту вжиття належних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем вказано, що ОСОБА_1 як особа з інвалідністю перебував у трудових відносинах з СФГ "Перлина" з початку 2019 року та був звільнений 10.04.2020 року у зв`язку зі смертю, про що видано наказ №222 від 10.04.2019 року /а.с. 19/.

Залученою до матеріалів справи копією довідки серії МСЕ №0026226 підтверджено, що ОСОБА_1 з 17.05.2018 встановлено третю групу інвалідності, дата чергового огляду травень 2019 /а.с. 39/.

Доводи позивача, що 10.04.2019 у СФГ "Перлина" виник обов`язок щодо відкриття вакансії охоронника, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Підставою для винесення наказу про припинення трудового договору є свідоцтво про смерть, видане державним органом реєстрації актів цивільного стану як підтвердження факту смерті особи.

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України "Щодо заповнення трудової книжки у випадку смерті працівника" від 31.12.2010 № 284/06/186-10, дата наказу про припинення трудового договору, як правило, не збігається з датою смерті, втім датою припинення трудового договору, яку слід зазначити у графі 2 трудової книжки, буде дата смерті працівника, незалежно від того працював у цей день померлий чи ні.

Так, СФГ "Перлина" припинено трудовий договір з ОСОБА_1 охоронником ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку зі смертю на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.04.2019. Разом з тим, копія вказаного свідоцтва містить примітку, що відповідачем вказаний документ отриманий лише 19.04.2019 року /а.с. 25/. Доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, з 20.04.2019 у відповідача виник обов`язок прозвітуватися до органів центру зайнятості.

На виконання факту вжиття заходів звітування до органів центру зайнятості відповідачем надано копію звітності форми 3-ПН від 19.04.2019 року, з відміткою про отримання відповідальною особою центру зайнятості, яка приймає звітність 22.04.2019 року /а.с. 20/.

Як вже зазначалося судом, Порядком подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" передбачено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, відповідач не міг укласти трудовий договір з іншою особою з інвалідністю до 19.04.2019, тобто, до дня отримання копії свідоцтва про смерть ОСОБА_1 .

Вимог щодо повторного подання звіту за формою №3-ПН з інформацією про наявність тієї самої вакансії Порядком не передбачено.

Вищенаведене є підставою для висновку, що відповідачем виконані вимоги закону в частині повідомлення державної служби зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю.

Суд наголошує, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Вказана правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, 13.06.2018 у справі № 819/639/17, 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

Враховуючи надання належних та допустимих доказів, що свідчать про вчасне звітування відповідачем до державного центру зайнятості за формою 3-ПН, суд приходить до висновку, що відповідач виконав свій обов`язок щодо належного інформування про створене на підприємстві робоче місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Доказів того, що відповідач не створив робоче місце для інваліда, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу позивачем не надано, а тому у суду немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адімінстративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) до Селянського (Фермерського) господарства "ПЕРЛИНА" (вул. Миру, буд. 2, с. Карпилівка, Лубенський район, Полтавська область, 37521, код ЄДРПОУ 31587358) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення .

Головуючий суддя К.І. Клочко