Рішення

від 25.08.2020 по справі 520/6170/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25 серпня 2020 р. справа № 520/6170/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Старосєльцевої О.В.., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з викликом (повідомленням) осіб справу за позовом вимогу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технохолод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, стягнення з відповідача судового збору, -

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у порядку адміністративного судочинства заявив про: 1) стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю НВП Технохолод на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 239863,33 грн.; 2) стягнення з відповідача судового збору у сумі 3597,95 грн.

Підставами позову є доводи про те, що суб`єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у працевлаштуванні особи з інвалідністю відмовив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю НВП Технохолод , з поданим позовом не погодився, в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що вжив усіх заходів, передбачених законодавством, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання, а саме: створив такі робочі місця, своєчасно інформував орган державної влади про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю та потребу у направленні центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, у кількості визначеній ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні". Після направлення на підприємство особи з інвалідністю, відмовив у її працевлаштуванні з підстав невідповідності особи вимогам вакантної посади.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Судом встановлено, що відповідач відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особа, про що також зазначено позивачем у позовній заяві.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 30 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особи; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особи; фонд оплати праці штатних працівників -7195,90 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 239862 грн.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 239862 грн. за стягненням якої позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд зазначає, що основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон).

За змістом ст.18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на час звітного періоду - 2019 рік) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року ( в редакції, чинній на час звітного періоду - 2019 рік) звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності N3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону.

Однак на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання наведених вимог законодавства відповідач подавав у 2019 році звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалося про створені вакантні робочі місця для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю.

Даний факт підтверджується також і наявним в матеріалах справи листом відповідного центру зайнятості, в якому зазначається, що відповідач подавав вказані звіти щодо попиту на робочу силу.

Проте, згідно письмових пояснень центру зайнятості від 07.08.2020 товариством відмовлено у працевлаштуванні людини з інвалідністю, а саме громадянина ОСОБА_1 , за направленням ХМЦЗ, з підстав невідповідності особи вимогам кандидата на посаду інженер-конструктор .

Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Аналіз вказаної вище норми дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено заборону відмовляти в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності за винятком випадків, передбачених законом.

При цьому, відмова в укладенні трудового договору особі з інвалідністю з підстав невідповідності вимогам посади, яку вона бажає зайняти, не може свідчити про її необґрунтованість.

Таким чином, в даному випадку про факт необґрунтованості відмови у працевлаштуванні можуть свідчити невідповідність офіційного формулювання такої відмови кваліфікаційним вимогам до посади.

Вказані висновки також наведені в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року по справі №200/5904/19-а.

З цього приводу судом встановлено, що відповідно до наданих відповідачем кваліфікаційних вимог на посаду інженер-конструктор , дана посада вимагає наявності: освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень (повна вища, спеціаліст), спеціальність (інженер-конструктор); стаж роботи на посаді (2-3 роки).

Згідно письмових пояснень Харківського міського центру зайнятості від 07.08.2020р. №8230, ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю динаміка і міцність машин , кваліфікація інженер-механік груповий . Досвід робити: на посаді інженер-технолог (1 рік), на посаді оператор верстатів з програмним керуванням (1 рік), на посаді агент комерційний (до 1 року).

Вказане свідчить про невідповідність ОСОБА_1 кваліфікаційним вимогам до посади інженер-конструктор заявлених відповідачем у наданих до звіті Форми №3-ПН кваліфікаційних вимогах.

Отже, встановлені обставини свідчить про те, що відповідачем належним чином та у повному обсязі дотримано вимоги закону в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте центром зайнятості направлено особу, яка не відповідала кваліфікаційним вимогам на посаду інженер-конструктор .

Крім того, у Верховним Судом в постанові від 24 червня 2020 року по справі №440/2008/19 наведені висновки, що відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, розглядом справи встановлено та матеріалами справи підтверджено факт того, що відповідачем було вжито заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-ХІІ.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідачем вжиті необхідні заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, тому у змісті вчиненого відповідачем діяння відсутній склад правопорушення, за яке передбачена юридична відповідальність як за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева