Постанова

від 09.12.2020 по справі 520/6170/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 р.Справа № 520/6170/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року (ухвалене суддею Старосєльцевою О.В.) по справі № 520/6170/2020 за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технохолод" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, стягнення з відповідача судового збору,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Технохолод" (в подальшому - ТОВ НВП "Технохолод"), в якому просило, стягнути з відповідача на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 239863,33 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України Про основи соціальної захищеної особи з інвалідністю в Україні , Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання учасники справи не з`явилися про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ НВП "Технохолод" є юридичною особою та відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" товариству встановлено норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, а саме, 1 особа.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 30 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особи; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особи; фонд оплати праці штатних працівників -7195,90 грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 239862 грн.

Враховуючи дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, яка становить 239862 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином та у повному обсязі дотримано вимоги закону в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте центром зайнятості направлено особу, яка не відповідала кваліфікаційним вимогам на посаду, заявлену товариством.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

У свою чергу, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 р. у справі № 809/750/17.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що суб`єкт господарської діяльності звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Таким чином, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31.01.2007 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316 (далі - Наказ № 316) затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» .

Згідно із Наказом № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ НВП "Технохолод" у 2019 році подавалися звіти форми № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць, разом з характеристиками вакансій та вимогами до кандидатів, в яких зазначалося про створені вакантні робочі місця для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю.

Судовим розглядом встановлено, що за результатами запиту Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, листом Харківського місцевого центру зайнятості № ХМЦЗ-03-5839 від 15.06.2020 р., повідомлено, що ТОВ НВП "Технохолод" відмовлено у працевлаштуванні людини з інвалідністю, а саме громадянина ОСОБА_1 , з підстав невідповідності особи вимогам кандидата на посаду інженер-конструктор .

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Аналіз вказаної вище норми вказує, що чинним законодавством встановлено заборону відмовляти в укладенні трудового договору з мотивів інвалідності за винятком випадків, передбачених законом. Відмова в укладенні трудового договору особі з інвалідністю з підстав невідповідності вимогам посади, яку вона бажає зайняти, не може свідчити про її необґрунтованість.

Таким чином, про факт необґрунтованості відмови у працевлаштуванні можуть свідчити невідповідність офіційного формулювання такої відмови кваліфікаційним вимогам до посади.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 р. по справі № 200/5904/19-а.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до наданих відповідачем кваліфікаційних вимог на посаду інженер-конструктор , вказана посада вимагає наявності: освітній рівень, освітньо-кваліфікаційний рівень (повна вища, спеціаліст), спеціальність (інженер-конструктор); стаж роботи на посаді (2-3 роки).

Згідно із письмових пояснень Харківського міського центру зайнятості від 07.08.2020 р. № 8230, ОСОБА_1 має повну вищу освіту за спеціальністю динаміка і міцність машин , кваліфікація інженер-механік груповий . Досвід робити: на посаді інженер-технолог (1 рік), на посаді оператор верстатів з програмним керуванням (1 рік), на посаді агент комерційний (до 1 року).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційним вимогам посади інженер-конструктор , заявлених відповідачем у наданих до звітів Форми № 3-ПН кваліфікаційних вимогах.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем належним чином та у повному обсязі дотримано вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте, центром зайнятості направлено особу, яка не відповідала кваліфікаційним вимогам на посаду інженер-конструктор .

Відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи, але фактично не працевлаштовано інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 р. по справі №440/2008/19.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 року по справі № 520/6170/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. .

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 14.12.2020 року