Постанова

від 26.08.2020 по справі 824/226/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/226/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький Павло Дмитрович

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

26 серпня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сторожинецької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасувати рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сторожинецької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань призначення та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.08.2019 року, яким відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;

- зобов`язати Сторожинецьку районну державну адміністрацію повторно розглянути заяву від 08.08.2019 року про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та призначити допомогу строком на 6 місяців починаючи з дня звернення з заявою про призначення.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року адміністративний позов позивача повернуто на підставі ст. 169 КАС України.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що ухвала Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року підлягає скасуванню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеними вище позовними вимогами.

Ухвалою від 24 лютого 2020 року, суд першої інстанції залишив позовну заяву позивача без руху з підстав недотримання позивачем вимог статтей 160, 161 КАС України та повідомив про необхідність протягом 5 днів з моменту отримання даної ухвали виправити вказані недоліки позовної заяви.

Зокрема, суд першої інстанції встановив, що в порушення вимог КАС України, в позовній заяві позивач не вказав свою офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, номери засобів зв`язку, а також офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, номери засобів зв`язку відповідача.

Крім того, в порушення вимог ч.3 ст. 161 КАС України позивачем не надано суду належного доказу про сплату судового збору, зокрема, оригіналу квитанції установи банку або відділення зв`язку, про сплату судового збору.

Разом з тим, позивач в позовній заяві заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір". Однак, суд розглянувши вказане клопотання прийшов до висновку, про його безпідставність та необґрунтованість.

03 березня 2020 року позивачем на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху надано адміністративний позов в новій редакції, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань призначення та здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 09.08.2019 року, яким відмовлено у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;

- зобов`язати Сторожинецьку районну державну адміністрацію повторно розглянути заяву від 08.08.2019 року про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та призначити допомогу строком на 6 місяців починаючи з дня звернення з заявою про призначення.

Перевіривши позовну заяви на предмет дотримання вимог встановлених ст. 160, 161, 172 КАС України, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано суду належного доказу про сплату судового збору, зокрема, оригіналу квитанції установи банку або відділення зв`язку, про сплату судового збору. Крім того, позивач вказав третіх осіб, однак не зазначив жодних позовних вимог до третіх осіб, що не відповідає вимогам п. п. 4,5 частини 5 статті 160, статті 49 КАС України.

У зв`язку з наведеним, ухвалою суду від 12 березня 2020 року, позовну заяву позивача залишено без руху та запропоновано позивачу привести свої вимоги у відповідність до положень ст. ст. 4, 49, 160 КАС України або ж надати уточнення до позовних вимог.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року позовну заяву позивача повернуто на підставі ст. 169 КАС України, у зв"язку з невиконанням позивачем вимог суду у встановлений строк.

На думку колегії суддів апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про достатність підстав для повернення позовної заяви позивача не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Нормами статті 169 КАС України визначено, що суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

В апеляційній скарзі апелянт наголошує, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, його висновки є помилковими та передчасними, а ухвала про повернення заяви у зв"язку з невиконанням ухвали про залишення позову без руху підлягає скасуванню.

Колегія суддів зазначає, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Що стосується вимог суду щодо приведення позивачем своїх позовних вимог у відповідність до положень ст. ст. 4, 49, 160 КАС України або ж надання уточнення до позовних вимог з тих підстав, що позивач вказав третіх осіб, однак не зазначив жодних позовних вимог до третіх осіб, що не відповідає вимогам п. п. 4,5 частини 5 статті 160, статті 49 КАС України, необхідно зауважити наступне.

Як вбачається з адміністративного позову, у ньому вказано ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та інтереси. Апелянт в апеляційній скарзі наголошує, що це і слугувало підставою залученням третьої особи до участі у даній справі на підставі ч.2 ст. 49 КАС України.

Крім того, колегія суддів, дослідивши адміністративний позов позивача в новій редакції, в тому рахунку позовні вимоги позивача, вважає, що вони відповідають ст. 160 КАС України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач вчинив всі необхідні дії для виконання вимог суду та усунення недоліків позовної заяви. На переконання колегії суддів, ненадання позивачем всіх доказів по справі на стадії подання позовної заяви, чи недостатність обгрунтовання позовних вимог не може бути підставою для її повернення та перешкоди у зверненні до суду за захистом своїх прав.

Що стосується висновку суду першої інстанції про відстуність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивоване тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою пенсійного віку, отримує мінімальну пенсію в розмірі 1600,00 грн. на місяць, більша частина якої витрачається на продукти харчування, ліки та оплату комунальних послуг.

Надаючи оцінку вказаному клопотанню, колегія суддів зазначає наступне.

Так, статтею 8 Закону України "Про судовий збір" визначено вичерпний перелік умов за яких, сторону можливо звільнити від сплати судового збору.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 р. судом визначено, що позивачу необхідно за дві вимоги немайнового характеру, сплатити судовий збір у сумі 1681,60 грн.

У статті 129 Конституції України та статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, що є одним зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожній стороні має бути надана розумна можливість викладати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, як порівняти з опонентом.

У таких випадках для забезпечення фактичної рівності учасників у доступі до правосуддя. Кодексом адміністративного судочинства України і Законом України "Про судовий збір" передбачено процедуру звільнення від сплати судового збору.

Зокрема за змістом частини другої ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями ч. 1 ст. 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір .

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України Про судовий збір суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину- інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; г) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Крім того, право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним; воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення шодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

При цьому, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Згідно рішення ЄСПЛ від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі , сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Голднер проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Герен проти Франції від 29 липня 1998 року, § 37, рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Визначення майнового стану сторони є оціночним. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Варто враховувати, що чинним законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для звільнення від сплати судового збору, зокрема, врахування судом майнового стану сторони, клопотання про звільнення від сплати судового збору повинно містити достатні доводи та обставини, що дають підстави для визнання його обґрунтованим та бути засвідченим документами, які б підтверджували підстави для звільнення від сплати збору у встановленому законом порядку.

Дослідивши наявні у справі докази колегія суддів встановила, що в даному випадку, позивач позбавлений можливості сплатити судовий збір.

Колегією суддів встановлено, що судовий збір у зазначеному розмірі 1681,60 грн. фактично позбавляє можливості апелянта захистити свої права шляхом звернення до суду, так як є непомірно великим та ставить її в скрутне матеріальне становище. Апелянт є внутрішньо переміщена особа пенсійного віку, отримує мінімальну пенсію у розмірі близька 1600,00 грн. на місяць, більша частина пенсії витрачається на придбання продуктів харчування та ліків, оплату комунальних послуг. Зазначені кошти, яких отримує, вистачає лише для забезпечення мінімального харчування, необхідного для підтримання життєдіяльності та вона не може в повній мірі забезпечити себе необхідним одягом та ліками.

Таким чином, зважаючи на складний майновий стан позивача, враховуючи стан її здоров`я та відсутність інших доходів крім пенсії, з урахуванням, що предметом позову є захист соціальних прав, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував зазначені обставини.

В ухвалі від 12 березня 2020 року суд першої інстанції зауважив, що представником позивача надано копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивача, зі змісту якої видно, що ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2019 року по 3 квартал 2019 року інформація про доходи відсутня. Інформація надана станом на 14.02.2020 року.

Однак, в апеляційній скарзі апелянт звертає увагу, що оголошення карантину на території України та карантинні обмеження, введені для осіб пенсійного віку, якою являється позивач, позбавили можливості отримати довідку з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 4 квартал 2019 року, із подальшим наданням такої довідки до суду першої інстанції.

Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та не надав їм належної правової оцінки, а тому дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.

Таким чином, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому з метою забезпечення права позивача на доступ до суду є всі підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.

Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року скасувати.

Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.