Рішення

від 26.08.2020 по справі 921/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 серпня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/266/20

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Дочірнього підприємства "Капро-Тернопіль", вул. Лучаківського, буд.5А, кв.61, м. Тернопіль, 46000

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Фуд Україна", вул. Грушевського, буд.145, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302

про стягнення 23 937,69 грн, з яких основний борг - 21 220, 55 грн, інфляційні збитки 1 754,89 грн, сума 3% річних - 962,25 грн.

без виклику учасників справи

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області звернулось Дочірнє підприємство "Капро-Тернопіль" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Фуд Україна" про стягнення 23 937,69 грн, з яких основний борг - 21 220, 55 грн, інфляційні збитки 1 754,89 грн, сума 3% річних - 962,25 грн.

Ухвалою від 29.04.2020 судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином умов усного договору поставки, прострочив термін оплати поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з врахуванням інфляційних збитків та 3% річних, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У даній справі таких клопотань сторонами подано не було. Зважаючи на це, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, суд дійшов висновку про її розгляд без повідомлення учасників спору.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

Судом 30.04.2020 та 11.06.2020, тобто двічі, направлялась відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі від 29.04.2020.

Останнє рекомендоване повідомлення про невручення поштового відправлення відповідачу повернулось на адресу суду 01.07.2020 без відмітки причин повернення.

За викладеними фактами судом направлено окрему ухвалу від 07.07.2020 Тернопільській дирекції АТ "Укрпошта" та зобов`язано негайно надати суду письмову інформацію із зазначенням причин невручення поштового відправлення №4602509250434 із відміткою "Судова повістка" ТОВ "Органік Фуд Україна" за адресою: вул. Грушевського, буд.145, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302.

Із наданих АТ "Укрпошта" у листі від 28.07.2020 року відомостей слідує, що поштова кореспонденція господарському товариству не було вручено через його відсутність за вказаною адресою.

Окрім цього, ухвала про відкриття провадження у справі, яка направлялась 30.04.2020, повернулась на адресу суду 09.06.2020 з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Оскільки судом було надіслано ухвалу суду на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інша адреса суду повідомлена не була, останній вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідками діяння (бездіяльності) сторони щодо її належного отримання, тобто власним волевиявленням органів управління господарського товариства.

З огляду на це та з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Розглянувши наявні письмові докази, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Матеріали справи не містять письмового договору про поставку товару у вигляді окремого документу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ДП "Капро-Тернопіль" та ТОВ "Органік Фуд Україна" було досягнуто домовленості щодо поставки товару, відповідно до якої позивач взяв на себе зобов`язання поставити товар, а відповідач зобов`язався прийняти вказаний товар та його оплатити.

На виконання усних домовленостей Дочірнім підприємством поставлено, а господарським товариством прийнято без зауважень, товар, перелік та сума якого, підстави замовлення - рахунок-фактури, викладені у видаткових накладних, а саме:

- №РН-0000008 від 17.01.2018 на суму 3 071,93 грн;

- №РН-0000031 від 31.01.2018 на суму 720 грн;

- №РН-000045 від 08.02.2018 на суму 578,03 грн;

- №РН-000054 від 19.02.2018 на суму 213,01 грн;

- №РН-000101 від 21.03.2018 на суму 2450,10 грн;

- №РН-000123 від 30.03.2018 на суму 13 291,54 грн;

- №РН-000124 від 30.03.2018 на суму 15 363,22 грн;

- №РН-000156 від 08.05.2018 на суму 1 205,77 грн;

- №РН-000311 від 22.09.2018 на суму 1 838,51 грн;

- №РН-000336 від 10.10.2018 на суму 1 246 грн;

- №РН-000340 від 11.10.2018 на суму 33,98 грн.

Зазначені вище видаткові накладі підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень чи заперечень та скріплені печатками. Факт поставки товару також підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними

Таким чином, загальна сума до сплати становить 40 012,09 грн.

Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару, що підтверджується виписками по рахунках на суму 18791,54 грн.

Відтак, заборгованість за поставлений товар становить 21 220,55 грн.

Однак, борг відповідачем залишається неоплаченим, що слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Приписами статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. .2 ст.205 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Факт підписання обома сторонами видаткових накладних, часткова оплата відповідачем заборгованості за поставлений товар, свідчить про наявність між сторонами договірних зобов`язань з поставки товару, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.

За своєю правовою природою виниклі та існуючі фактичні відносини поставки відповідають вимогам статті 712 ЦК України, 264 ГК України якими передбачено, що за договором поставки постачальник зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій або іншій діяльності, не пов`язаній з сімейним, домашнім або подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (глава 54 ЦК України), якщо інше не встановлено договором, законом, або характером відносин сторін.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договірні відносини поставки та укладений у спрощений спосіб договір не оспорюється сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 ЦК України).

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Аналогічна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів визначений у пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. У підпункті 2.5 пункту 2 Положення передбачається, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Вище перелічені видаткові накладні містять всі необхідні реквізити документа, в тому числі відмітку (підпис) про отримання товару в графі "Вантаж отримав".

Таким чином, вказані накладні відповідають вимогам встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку доказів сплати основного боргу в розмірі 21 220,55 грн не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з господарського товариства 1 754,89 грн інфляційних збитків та 3% річних в сумі 962,25 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц про те, що правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Здійснивши перерахунок 3% річних суд встановив, що останнім днем оплати є 11.10.2018 (виходячи з дати останньої поставки, яку вказав позивач) і відповідно днем, з якого починається прострочення грошового зобов`язання є 12.10.2018.

Крім цього, при нарахуванні суми інфляційних втрат позивачем не дотримано вимоги п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", відповідно до якого індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З врахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат і 3% річних та встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати на суму 1 506,14 грн та 3% річних на суму 960,53. В іншій частині інфляційних втрат та 3% річних позов задоволенню не підлягає за безпідставністю.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати поставлено товару належним чином доведений та документально підтверджений.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Фуд Україна" (вул. Грушевського, буд.145, м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область, 47302, ідент. код 41562942) на користь Дочірнього підприємства "Капро-Тернопіль" (вул. Лучаківського, буд.5А, кв.61, м. Тернопіль, 46000, ідент. код 30836910) - 21 220 (двадцять одну тисячу двісті двадцять) грн 55 коп. основної заборгованості, 1 506 (одну тисячу п`ятсот шість) грн 14 коп. - інфляційних збитків, 960 (дев`ятсот шістдесят) грн 53 коп. - 3% річних та 2 080 (дві тисячі вісімдесят) грн 01 коп. в рахунок повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 26.08.2020

Суддя О.В. Руденко