Постанова

від 20.08.2020 по справі 826/5743/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2020 року

Київ

справа №826/5743/14

адміністративне провадження №К/9901/33252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Васильєвої І.А.., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року (суддя Іщук І.О.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (судді: Твердохліб В.А. (головуючий), Костюк Л.О., Троян Н.М.)

у справі № 826/5743/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія "МОЯ ФОРТЕЦЯ"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія "МОЯ ФОРТЕЦЯ" (далі - ТОВ ІБК "МОЯ ФОРТЕЦЯ" ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві, контролюючий орган, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року № 0000172210 та № 0000162210.

Справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 листопада 2015 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом. Суд касаційної інстанції зазначив, що наявність вироку суду у кримінальній справі не виключає можливості здійснення позивачем із контрагентом реальних господарських операцій, що, в свою чергу, потребує оцінки судом мотивів та висновків, викладених у вироку у сукупності з іншими доказами, а також відповідно до вимог частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами нового розгляду справи Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 07 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року, задовольнив адміністративний позов ТОВ ІБК "МОЯ ФОРТЕЦЯ" .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ АЛЬТА-КОМ . При цьому вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 02 вересня 2013 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_1 (директора ТОВ АЛЬТА-КОМ ) у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути взятий до уваги як доказ нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ АЛЬТА-КОМ , оскільки висновки вказаного вироку жодним чином не стосуються господарської діяльності позивача.

Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що в ході перевірки позивача встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) ТОВ АЛЬТА-КОМ , а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Крім того, контролюючий орган наголошував на тому, що вся первинна документація підписана директором ТОВ АЛЬТА-КОМ ОСОБА_1, щодо якого є вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

03 березня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ІБК "МОЯ ФОРТЕЦЯ" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ АЛЬТА-КОМ за період листопад-грудень 2012 року, за результатами якої складено акт від 20 грудня 2013 року № 2090/26-54-22-01/35618295.

Відповідно до висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

- абзацу б пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 31 334,00 грн, зокрема за листопад 2012 року - 21 167,00 грн, за грудень 2012 року - 9167,00 грн;

- пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на загальну суму 32 900,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 16 січня 2014 року форми Р :

- № 0000172210, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 41 125,00 грн, зокрема за основним платежем - 32 900,00 грн, за штрафними санкціями - 8225,00 грн;

- № 0000162210, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 39 167,50 грн, зокрема за основним платежем - 31 334,00 грн, за штрафними санкціями - 7833,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження ТОВ ІБК "МОЯ ФОРТЕЦЯ" вищезазначених податкових повідомлень-рішень Головне управління Міндоходів у місті Києві рішенням від 26 березня 2014 року № 2788/10/26-15-10-04-04 та Міністерство доходів і зборів України рішенням від 18 квітня 2014 року № 7172/6/99-99-10-01-15 скарги позивача залишили без задоволення, а податкові повідомлення рішення - без змін.

Системний аналіз змісту норм Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, статей 138-140, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 дає підстави для висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 12 листопада 2012 року між ТОВ ІБК "МОЯ ФОРТЕЦЯ" (замовник) та ТОВ АЛЬТА-КОМ (виконавець) укладено договір підряду № 12-11-12, за яким виконавець зобов`язувався власними силами та засобами, із своїх та (або) з матеріалів замовника виконати роботи, визначені в пункті 1.2 договору (капітальний ремонт доріг на території НІМЗ Биківнянські могили на Броварському проспекту у Дніпровському районі м. Києва), а замовник зобов`язувався прийняти виконані роботи і оплатити їх.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивач надав наступні документи: акти приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 14.11.2012, № 2 від 30.11.2012, № 3 від 27.12.2012; локальні кошториси, складені за формою № 4; податкові накладні № 309 від 14.11.2012 на суму 40 000,00 грн, № 362 від 16.11.2012 на суму 57 300,00 грн, № 745 від 30.11.2012 на суму 35 700,00 грн, № 811 від 21.12.2012 на суму 9166,67 грн; копії платіжних доручень та виписки з банківського рахунку.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що підставою для донарахування контролюючим органом позивачу податкових зобов`язань стало оформлення від імені ТОВ АЛЬТА-КОМ первинних документів за відсутності фактичного здійснення господарських операцій та повного заперечення керівником такого контрагента оформлення реальних господарських операцій та взагалі ведення господарської діяльності, що підтверджено вироком, який набрав законної сили.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року у справі № 761/19615/13-к затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Дарницького району м. Києва Іващенком А.О. та ОСОБА_1; ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частини першої статті 205 Кримінального кодексу України.

Зокрема, у вказаному вироку зазначено, що ОСОБА_1 погодився на прохання невстановленої особи зареєструвати в органах державної влади на своє ім`я юридичну особу - ТОВ АЛЬТА-КОМ , при цьому не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах ТОВ АЛЬТА-КОМ , усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства. Використовуючи ТОВ АЛЬТА-КОМ для прикриття незаконної діяльності, невстановлені слідством особи уникли контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), що кореспондується з положеннями частини шостої статті 78 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи, оформлені на виконання договору підряду від 12 листопада 2012 року № 12-11-12, підписані з боку ТОВ АЛЬТА-КОМ ОСОБА_1 .

Водночас, беручи до уваги обставини, встановлені у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2013 року у справі № 761/19615/13-к, а також отримані відповідачем від ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС пояснення ОСОБА_1 , зміст яких відображений в акті перевірки, ОСОБА_1 заперечував будь-яку свою причетність до господарської діяльності ТОВ АЛЬТА-КОМ та підписання будь-яких документів фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

Верховний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм матеріального права, які регулюють подібні спірні правовідносини, а саме що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15; від 22 березня 2016 року у справі № 21-170а16; від 22 березня 2016 року у справі № 21-2927а15; від 29 березня 2016 року у справі № 21-5315а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3270а15; від 12 квітня 2016 року у справі № 21-3635а15; від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15; від 26 квітня 2016 року у справі № 21-4976а15; від 24 травня 2016 року у справі № 21-5332; від 14 червня 2016 року у справі № 21-1318а16.

У постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року № 21-3849а15 зазначено, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність прийняття ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту та зменшення фінансового результату видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України (в редакції Закону, що діяла до 15 січня 2020 року) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-будівельна компанія "МОЯ ФОРТЕЦЯ" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.А. Васильєва

В.П. Юрченко