Ухвала

від 17.08.2020 по справі 751/3710/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 751/3710/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/617/20 Категорія - ч.1 ст.122 КК України Доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОСОБА_2

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5

з участю: прокурора ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

представника потерпілого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12018270010005270 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_11 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 червня 2020 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, не працює, раніше не судимий,

засуджений ч.1 ст.122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_10 звільнений від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік та з покладенням на нього обов`язків, передбачених п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_11 1070,72 грн. матеріальної шкоди та 15000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь КНП «Чернігівська міська лікарня №1» Чернігівської міської ради витрати на лікування потерпілого ОСОБА_11 в сумі 10845 грн. 14 коп.

Вироком місцевого суду встановлено, що 12 липня 2018 року, близько 20.00 години, ОСОБА_10 , знаходячись біля будинку №55 по вул. Успенській у

м. Чернігові, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_11 один удар кулаком правої руки в область обличчя, від чого останній упав на землю. Потім ОСОБА_10 наніс потерпілому не менше одного удару кулаком правої руки в область голови, після чого, обхопивши голову ОСОБА_11 руками, здійснив не менше двох поштовхів нею об землю.

В результаті вказаних протиправних дій, ОСОБА_10 заподіяв ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з геморагічним вогнищем в правій скроневій долі, субарахноідальним крововиливом, рваною раною слизової верхньої губи, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 459 від 20.08.2018 відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я, строком понад 21 день.

Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження відносно його підзахисного. В обґрунтування скарги послався на відсутність належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_10 у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому. Такі висновки суду побудовані лише на припущеннях. Вказав, що потерпілий оговорює ОСОБА_10 , оскільки це є засобом тиску на родину його дружини через спір між ними з приводу розподілу майна. Зазначив, що саме потерпілий, який був у стані алкогольного сп`яніння, першим розпочав бійку та напав на ОСОБА_10 , при цьому обвинувачений тілесних ушкоджень потерпілому не наносив. Послався на неправильність проведення слідчих експериментів, оскільки слідчим не вказано підстави проведення таких слідчих дій. При цьому слідчі дії були проведені не на місці події, а потерпілий та свідки були повторно допитані поза межами відділу поліції. Крім того, висновок експерта лише вказує на наявність в ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, проте не доводить, що вони були завдані саме обвинуваченим. Також не доведено завдання ОСОБА_10 тілесних ушкоджень потерпілому і показаннями свідків, які підтвердили лише про наявність конфлікту між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Послався на те, що суд безпідставно розглянув цивільні позови прокурора та потерпілого, оскільки подані ними позовні заяви не відповідають вимогам ст.175 ЦПК України.

Потерпілий ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та повністю задовольнити його цивільний позов. Зазначив, що місцевий суд безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України. Судом не було взято до уваги відсутність обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_10 , зокрема, відсутність щирого каяття. Також послався на необґрунтоване часткове задоволення його цивільного позову. Зазначив, що він досі регулярно проходить лікування, у зв`язку з отриманими травмами. Крім того, послався на судову практику інших судів апеляційної інстанції, де розмір упущеної вигоди стягується з винної особи. Вказав на понесені ним втрати у виді штрафних санкцій за невиконання умов договору. А тому вважає, що вказані ним суми моральної та матеріальної шкоди мають бути задоволені у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_10 і його захисника; потерпілого ОСОБА_11 та його представника; думку прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.

Обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційного суду свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, не визнав та пояснив, що 12.07.2018 року потерпілий сам напав на нього. ОСОБА_11 розпочав сварку та повалив його на землю. Чому потерпілий його обмовляє, пояснити не може. Цивільні позови також не визнав, наполягаючи на своїй непричетності до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим у вчиненні кримінального правопорушення, його вина знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, вона відображена низкою доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, потерпілий ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції пояснив, що увечері 12.07.2018 року між ним та ОСОБА_10 виникла сварка, в ході якої останній наніс йому удар кулаком в обличчя, від чого він впав на землю. Після цього обвинувачений сів зверху на ОСОБА_11 , схопив руками голову і почав бити його головою об асфальт. Сусідка ОСОБА_12 викликала поліцію, по приїзду якої він надав пояснення та поїхав до травмпункту. Через декілька днів, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, потерпілий був госпіталізований до лікарні, де пробув на лікуванні 23 дні. Також повністю підтримав свої позовні вимоги до ОСОБА_10 .

Допитана у місцевому суді свідок ОСОБА_12 показала, що вона є сусідкою ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . В липні 2018 року була вдома та почула на вулиці біля частини домоволодіння ОСОБА_13 розмову на підвищених тонах. Потім почула голос ОСОБА_15 та крики «Леша, брось топор». Почула сильний удар та побачила, як ОСОБА_16 летить в її бетонний паркан головою та вдаряється об плиту. На вулиці вона бачила ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та незнайомого чоловіка. Зрозумівши, що це може бути небезпечним, крикнула, що вона викликає поліцію, що в подальшому і зробила.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що 12.07.2018 року його попросив ОСОБА_16 допомогти приварити завіси на воротах його домоволодіння. Коли вони здійснювали зварювальні роботи, вийшла з хвіртки жінка, яка почала на них кричати та підійшовши ближче плюнула йому в обличчя. Потім вибігли обвинувачений та молодий чоловік з сокирою, який почав замахуватись на нього. ОСОБА_10 ударив потерпілого кулаком в обличчя і вони обоє впали на землю, обвинувачений був зверху і бив головою об землю ОСОБА_20 . Оскільки в ОСОБА_13 було розбите обличчя, то свідок відвіз його до травмпункту, де їм обом надали медичну допомогу.

Окрім показань потерпілого і свідків, вина обвинуваченого підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні доказами:

- протоколом прийняття заяви потерпілого про вчинене кримінальне правопорушення від 14.07.2018 року, згідно якого ОСОБА_11 вказав про факт нанесення йому тілесних ушкоджень сусідами (т.1, а.к.п.139);

- довідкою травмопункту КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», згідно якої ОСОБА_11 12.07.2018 р., о 22 год. 50 хв., звернувся в травматологічний пункт з тілесними ушкодженнями, а саме: забоєм тканин волосяної ділянки голови, рваною раною слизової верхньої губи, отриманими 12.07.2018 року, о 20 год. 30 хв., у ході побутової сварки (т.1, а.к.п.186);

- висновком експерта № 459 від 20.08.2018 року, згідно якого в ОСОБА_11 , малися тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку з геморагічним вогнищем в правій скроневій долі, субарахноідальним крововиливом, рваною раною слизової верхньої губи, які в комплексі, відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я строком понад 21 добу. Вищевказані тілесні ушкодження, по давності утворення, можуть відповідати даті 12.07.2018. Комплекс тілесних ушкоджень, що мався у громадянина ОСОБА_11 , утворився від дії тупих предметів за механізмом удару та тертя, можливо за обставин на які показав потерпілий під час допиту на досудовому слідстві. ОСОБА_11 міг піддаватися впливу, не менше 3 (трьох) травматичних впливів. Комплекс тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_11 не міг утворитись при падіння з висоти власного зросту як з наданням тілу прискорення, так і без такого (т.1, а.к.п.152-156);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 31.10.2018 року, згідно якого свідок ОСОБА_19 розповів та показав, яким чином увечері 12.07.2018 року, за адресою: АДРЕСА_2 , виникла сварка, в ході якої ОСОБА_10 наніс тілесні ушкодження потерпілому (т.1, а.к.п.158-164);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 31.10.2018 року до нього, згідно якого потерпілий ОСОБА_11 розповів та показав, як 12.07.2018 року, близько 20 години, за адресою: АДРЕСА_2 , виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_10 наніс йому тілесні ушкодження (т.1, а.к.п.166-173);

- протоколу проведення слідчого експерименту від 31.10.2018 року, згідно якого свідок ОСОБА_21 розповіла та показала, як 12.07.2018 року, близько 20 години, за адресою: АДРЕСА_2 , виникла сварка, в ході якої ОСОБА_10 наніс тілесні ушкодження ОСОБА_11 (т.1, а.к.п.174-181);

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.02.2019 року, згідно якого свідок ОСОБА_21 упізнала чоловіка на фото №3, на якому зображено ОСОБА_10 , який наносив тілесні ушкодження ОСОБА_11 (т.1, а.к.п.182-183).

Отже, місцевий суд, дослідивши, перевіривши та проаналізувавши в судовому засіданні всі вищевказані докази в їх сукупності, як такі, що узгоджуються між собою та не викликають сумніву, правильно дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.1 ст.122 КК України, як умисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, з чим погоджується і колегія суддів.

Посилання сторони захисту на відсутність належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_10 у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому є безпідставним та спростовуються показаннями ОСОБА_11 , який послідовно та детально розповідав про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень, показаннями свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_12 .

Потерпілий та свідки, як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду, були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві покази. Під час судового розгляду даного кримінального провадження у місцевому суді, вони були приведені до присяги, а їх показання є логічними, послідовними, вони узгоджуються між собою, а також з іншими матеріалами кримінального провадження.

Доводи захисника, що потерпілий оговорює ОСОБА_10 , оскільки це є засобом тиску на родину його дружини через спір між ними з приводу розподілу майна, і що саме потерпілий, який був у стані алкогольного сп`яніння, розпочав бійку та напав на ОСОБА_10 , не підтверджується жодними доказами.

Ані потерпілий, ані свідки не мали підстав для обмови ОСОБА_10 , з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.

Дійсно, між родинами обвинуваченого та потерпілого мають місце конфлікти з приводу поділу спільного домоволодіння, проте дана ситуація не може бути виправданням для нанесення тілесних ушкоджень.

У той же час, стороною захисту не було надано жодних доказів, які б спростовували свідчення ОСОБА_11 та свідків і доводили невинуватість ОСОБА_22 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

А посилання захисника на показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_23 , ОСОБА_23 про те, що обвинувачений не наносив ударів потерпілому, є непереконливими, так як указані особи перебувають у родинних та дружніх стосунках з ОСОБА_10 , з початку конфлікту приймали його сторону та вважали потерпілого ініціатором сварки, що свідчить про їх упереджене ставлення до ОСОБА_11 .

Позиція обвинуваченого ОСОБА_10 , що потерпілий схопив його руки та повалив на землю протирічить висновку експерта № 459 від 20.08.2018 року, згідно якого отримання ОСОБА_11 тілесних ушкоджень при падінні з висоти власного зросту, виключається.

Доводи захисника з приводу недопустимості як доказів протоколів слідчих експериментів з участю свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_21 , є безпідставними, так як слідчі дії були проведена з дотриманням вимог процесуального закону.

Крім того, згідно ч.4 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

Отже, доводи апелянта про недопустимість вищевказаних доказів сторони обвинувачення є неспроможними та не відповідають фактичним обставинам їх зібрання та закріплення, так як, окрім показань самого ОСОБА_10 , інших доказів, які б свідчили про його непричетність до вчинення кримінального правопорушення, стороною захисту надано не було.

Наведені стороною захисту підстави для скасування судового рішення не спростовують правильності висновків місцевого суду і не містять переконливих доводів, які б дозволили апеляційному суду дійти висновку, що рішення щодо ОСОБА_10 було постановлено з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність. Незгода апелянта з оцінкою наданих суду доказів, не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відтак, позицію сторони захисту щодо непричетності ОСОБА_10 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, колегія суддів вважає як захисну, з метою уникнення ним відповідальності за скоєне, так як вона повністю спростовується вищенаведеними доказами, у зв`язку з чим не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника у цій частині.

Доводи апеляційної скарги потерпілого щодо невідповідності призначеного обвинуваченому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, є непереконливими, з огляду на таке.

За змістом ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до вимог ст.65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно із ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових злочинів як обвинуваченими, так і іншими особами.

Призначене ОСОБА_10 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення зазначеним вище вимогам відповідає, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання, місцевий суд разом зі ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, на що акцентує увагу потерпілий у своїй апеляційній скарзі, урахував також дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

Зокрема, суд урахував, що ОСОБА_10 уперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину.

У сукупності з наведеним місцевий суд також урахував висновок досудової доповіді органу пробації, згідно якого ризик повторного вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення є низьким, а призначення ОСОБА_10 покарання, не пов`язаного з позбавленням чи обмеженням волі на певний строк, є можливим та не становить високої небезпеки для суспільства.

Вирок місцевого суду у частині призначення покарання умотивований та відповідає вимогам ст.374 КПК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_10 покарання явно несправедливим, через м`якість, колегія суддів не убачає.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого суду в частині призначеного покарання ОСОБА_10 , потерпілий в апеляційній скарзі не навів, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення його апеляційної скарги у цій частині.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження мається цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди, що складається з витрат на лікування у розмірі 1074 грн. 72 коп., моральної шкоди в розмірі 30000 грн. та стягнення упущеної вигоди із штрафними санкціями в розмірі 243264 грн. 34 коп.

Місцевий суд вказаний цивільний позов задовольнив частково та стягнув на його користь з обвинуваченого ОСОБА_10 15000 грн. моральної шкоди та 1070,72 грн. матеріальної шкоди, повністю відмовивши у задоволенні вимог потерпілого про стягнення суми упущеної вигоди.

У поданій апеляційній скарзі потерпілий не погодився із розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки він досі регулярно проходить лікування, у зв`язку з отриманими травмами, а також не погодився з відмовою у стягненні упущеної вигоди та штрафних санкцій. Проте, вказані доводи потерпілого не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При цьому пунктом 3 ч.1 ст.91 КПК України передбачено, що вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Тобто, при вирішенні цивільного позову, суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вказаних вище вимог закону при вирішенні у кримінальному провадженні цивільного позову потерпілого до ОСОБА_10 місцевим судом у цілому дотримано.

Так, позовні вимоги потерпілого ОСОБА_11 про стягнення матеріальної шкоди були задоволені у розмірах, які підтверджені належними доказами.

Що стосується доводів потерпілого про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_10 суми пущеної вигоди, то слід зазначити наступне.

Частиною 6 ст.9 КПК України закріплено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінально провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Так, згідно ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому ч.2 ст.22 ЦК України, визначено поняття та види збитків. Зокрема, законодавцем вказано, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, потерпілим, на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування упущеної вигоди, було надано копію договору поставки товару, укладеного між ФОП ОСОБА_11 та ФОП ОСОБА_24 від 03.07.2018 року на виготовлення та поставку акваріумів та приладдя до них на суму 196700 грн. Указаним договором на момент його укладення передбачено сплату авансу в розмірі 100000 грн. Також потерпілим надано розписку про повернення ОСОБА_11 авансу та сплату штрафних санкцій замовнику на загальну суму 145564 грн. 34 коп.

За змістом ч.2, 3 ст.1087 ЦК України, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Згідно п.6 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого Постановою НБУ 29.12.2017 року №148, суб`єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами між собою - у розмірі до 10000 (десяти тисяч) гривень включно.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що потерпілим не доведено суму упущеної вигоди, так як не доведено отримання та повернення коштів за договором поставки ФОП ОСОБА_11 у визначений законодавством України спосіб.

Посилання потерпілого на практику судових рішень інших судів апеляційної інстанції щодо стягнення з винної особи суми упущеної вигоди, не заслуговує на увагу, так як судовий прецедент (правило, встановлене у попередній юридичній справі, яке є обов`язковим чи переконливим для суду при вирішенні подальших справ із подібними питаннями або фактами) характерний лише у системах загального права (англосаксонського).

Сучасна правова система України заснована на юридичних поняттях та принципах характерних романо-германському типу правової системи.

Судове рішення в Україні демонструє розуміння нормативних приписів в обставинах конкретної справи (казуальне тлумачення). Таке судове рішення не може бути «шаблоном» для вирішення будь-яких справ безвідносно до встановлених у них фактів, суті спірних правовідносин і змісту позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому, згідно пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пункт 9 зазначеної вище Постанови встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Як убачається із мотивувальної частини вироку суду, при частковому задоволенні позову потерпілого ОСОБА_11 до обвинуваченого, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, навівши при цьому відповідні мотиви прийнятого рішення, обґрунтував його належним чином та дотримався наведених вище положень закону, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак, апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_11 не підлягає задоволенню у цій частині.

Беручи до уваги, що місцевим судом під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цивільні позови потерпілого ОСОБА_11 та прокурора були вирішені при повному з`ясуванні обставин справи та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому доводи сторони захисту з приводу безпідставного задоволення цивільних позовів не заслуговують на увагу, у зв`язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого у цій частині.

Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 та потерпілого ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду міста Чернігова від 25 червня 2020 року щодо ОСОБА_10 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4