Постанова

від 25.08.2020 по справі 182/3735/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2132/20 Справа № 182/3735/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання-Голуб О.О.

сторони справи :

позивач - ОСОБА_1

відповідач- Фермерське господарство „Хнюкало",

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Фермерського господарства „Хнюкало" на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Багровою А.Г. у м.Нікополі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2019 року,-

ВСТАНОВИВ :

У травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ФГ „Хнюкало" та просила визнати договір оренди земельної ділянки від 03.06.2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством „Хнюкало" недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 03.07.2008 року між її чоловіком ОСОБА_2 та Фермерським господарством „Хнюкало" було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 2,46 га., кадастровий номер 1222985500:04:009:0469, строком на 49 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.

04.01.2019 року між нею та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року.

12.03.2019 року відповідач перерахував їй орендну плату за 2016-2018 роки в розмірі 582,45 грн.

14.03.2019 року вона звернулась до відповідача про виплату їй орендної плати за період з 2013 року по 2018рік. Згідно до п.8 Договору від 03.07.2008 року розмір орендної плати за використання земельної ділянки складатиме в розмірі податку на землю.

Згідно листа Покровської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 14.02.2019 року №17 ставка земельного податку для земельних ділянок сільськогосподарського призначення на 2016-2019 роки становить для фізичних осіб - 0,3%. Зазначила, що п.8 Договору від 03.07.2008 року, яким визначено розмір орендної плати за використання земельної ділянки не відповідає вимогам ст.15 Закону України „Про оренду землі" та Указу Президента №92 від 02.02.2002 року, не містить визначеного законом розміру орендної плати, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином сторони за Договором від 03.07.2008 року не дійшли згоди стосовно істотних умов договору передбачених ст.14 та ст.15 Закону України „Про оренду землі". Вважає, що договір є недійсним на підставі статті 215 ЦК України у зв`язку з недодержанням сторонами вимог, встановленими частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України. Оскільки договір не відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, просила суд визнати його недійсним.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

Визнано Договір оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством „Хнюкало" недійсним.

Стягнуто з Фермерського господарства „Хнюкало" на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі в розмірі 768 грн. 40 коп.

Відповідач ФГ „Хнюкало", в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність судового рішення, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог.

Скаржник зазначає, що судом не встановлено факту порушення прав позивача, у зв`язку із чим у суду немає підстав для задоволення позовних вимог і визнання правочину недійсним. Вказує, що позивачем не доведено порушення її права, а всі доводи позивача зводяться до її незгоди з розміром орендної плати, що не є підставою для визнання договору недійсним. Скаржник вважає, що суд не надав оцінки тому факту, що 06.02.2019 року позивач особисто зареєструвала додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008, якою було замінено орендодавця ОСОБА_2 на ОСОБА_1 і у п.3, якої сторонами було визначено, що всі інші умови договору залишаються без змін та зберігають свою юридичну силу, таким чином позивач погодилась з умовами договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року. Відповідач вважає, що суд першої-інстанції, не врахувавши ці обставини, помилково дійшов висновку про порушення прав позивача самим лише фактом відсутності у договору оренди певних істотних умов, вважає, що обґрунтування такого висновку у рішенні відсутнє.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_3 , просить рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача, без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які, кожна окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просили рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване залишити без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 2,46 га, розташована на території Покровської сільської ради Нікопольського району з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-ДП №122168, вданого Нікопольською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 03.03.2003 року та зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №888895312229 (кадастровий номер земельної ділянки: 1222985500:04:009:0469) (а.с. 7,10-11)

03.07.2008 року між ОСОБА_2 та ФГ „Хнюкало" був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 2,46 га. сільськогосподарського призначення, строком на 49 років (а.с.4-8).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13)

01.02.2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_2 та успадкувала приватизовану земельну ділянку, яка належала її чоловікові ОСОБА_2

26.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до ФГ „Хнюкало" з листом про виплату їй орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 2013 року по 2018 рік (а.с.20)

04.01.2019 року ФГ „Хнюкало" направило письмову відповідь ОСОБА_1 про те, що до 04.01.2019 року будь-яких письмових повідомлень та документів про зміну власника земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки: 1222985500:04:009:0469) до ФГ „Хнюкало" не надходило, зазначено на необхідність укладення додаткової угоди до договору від 03.07.2008 року в частині зміни орендодавця, його реєстрації для нарахування та виплати орендної плати (а.с.21). До листа надано також лист-пропозиція про укладення додаткової угоди від 04.01.2019 року та два примірники додаткової угоди (а.с.21-22).

04.01.2019 року між ОСОБА_1 та ФГ „Хнюкало" укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року (а.с.9), яка була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 06.02.2019 року (а.с.14).

Зазначеною додатковою угодою сторони замінили ОСОБА_2 , Орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, новим Орендодавцем ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2 Додаткової угоди від 04.01.2019 року сторони визначили, що права та обов`язки Орендодавця за Договором новий Орендодавець набуває в повному обсязі з моменту державної реєстрації права оренди за даною Додатковою угодою.

П.3 Додаткової угоди сторонами визначено, що всі інші умови Договору залишаються без змін та зберігають свою юридичну силу.

Відповідно до п.8 Договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, розмір орендної плати за використання земельної ділянки складатиме в розмірі податку на землю(а.с.4)

Листом від 12.03.2019 року ФГ „Хнюкало" повідомило ОСОБА_1 про перерахування орендної плати за 2016-2018 роки у загальному розмірі 582,45 грн. за вказаними реквізитами (а.с.24-25).

ОСОБА_1 14.03.2019 року звернулась до ФГ „Хнюкало" із заявою про виплату орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 2013 по 2018 рік (а.с.27).

З довідки Покровської сільської ради від 14.02.2019 року видно, що земельний податок для земельних ділянок сількогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва становить для фізичних осіб 0,3%.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог на підставі досліджених доказів, наданих сторонами, виходив з того, що в договорі оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року відсутня така умова як строк сплати орендної плати, порядок її внесення і перегляду, що порушує права орендодавця та є підставою для визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі неможна повністю визнати законним і обґрунтованим.

Судовим розглядом встановлено, що земельна ділянка належала чоловікові позивача ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю І-ДП №122168, що03.07.2008 року між ОСОБА_2 та ФГ „Хнюкало" був укладений договір оренди цієї земельної ділянки, строком на 49 років, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , власник земельної ділянки ОСОБА_2 помер, що 01.02.2017 року позивач ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_2 та успадкувала приватизовану земельну ділянку.

Також, встановлено, що 26.12.2018 року позивач звернулась до ФГ „Хнюкало" з листом про виплату їй орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 2013 року по 2018 рік, що 04.01.2019 року ФГ „Хнюкало" направило письмову відповідь ОСОБА_1 про те, що до 04.01.2019 року будь-яких письмових повідомлень та документів про зміну власника земельної ділянки до ФГ „Хнюкало" не надходило та запропонувало новому власнику земельної ділянки укласти додаткову угоду до договору від 03.07.2008 року в частині зміни орендодавця, його реєстрації для нарахування та виплати орендної плати. До листа надано лист-пропозиція про укладення додаткової угоди від 04.01.2019 року та два примірники додаткової угоди.

04.01.2019 року між ОСОБА_1 та ФГ „Хнюкало" було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, яка була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за заявою ОСОБА_1 06.02.2019 року (а.с.14).

З додаткової угоди видно, що сторони замінили орендодавця ОСОБА_2 , за договором оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, новим орендодавцем ОСОБА_1 .

У п.2 Додаткової угоди від 04.01.2019 року сторони визначили, що права та обов`язки Орендодавця за Договором новий Орендодавець набуває в повному обсязі з моменту державної реєстрації права оренди за даною Додатковою угодою.

П.3 Додаткової угоди сторонами визначено, що всі інші умови Договору залишаються без змін та зберігають свою юридичну силу.

З п.8 Договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, вбачається, що розмір орендної плати за використання земельної ділянки складатиме в розмірі податку на землю.

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом просила визнати недійсним Договір від 03.07.2008, оскільки при його укладенні сторонами не були додержані вимоги, встановленні частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України, у зв`язку із чим договір є недійсним на підставі статті 215 ЦК України, тобто спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Окрім того, позивач вказала, що п.8 Договору від 03.07.2008 року, яким визначено розмір орендної плати за використання земельної ділянки не відповідає вимогам ст.15 Закону України „Про оренду землі" та Указу Президента №92 від 02.02.2002 року, оскільки не містить визначеного законом розміру орендної плати, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закону України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним (недійсним) договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Аналогічних висновків дійшла й Велика Палата у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, судом встановлено, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця ОСОБА_2 , виконувався сторонами, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, спірний договір продовжував виконуватися й позивачем, яка, набувши права власності на земельну ділянку, уклала додаткову угоду з орендарем щодо умов договору, при цьому при укладенні додаткової угоди позивач не наполягала на зміні умов договору, зокрема п.8 щодо розміру орендної плати за використання земельної ділянки, розірванні договору, а погодилась з тим, що всі умови договору залишаються без змін та зберігають свою юридичну силу, тобто повністю погодилась з умовами оскаржуваного договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року (справа №390/34/17 іисловив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, очевидним стає той факт, що дії позивача, яка уклала 04 січня 2019 року додаткову угоду до договору оренди землі від 03 липня 2008 року, а згодом пред`явила позов про визнання договору оренди землі від 03 липня 2008 року недійсним, суперечить її попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 03 липня 2008 року є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 03 липня 2008 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір недійсним немає.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, визнавши договір оренди 03 липня 2008 року недійсним з підстав відсутності у договорі такої умови, як строк сплати орендної плати, порядок її внесення і перегляду.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні, заявлених позовних вимог у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки судом апеляційної інстанції судове рішення скасовано з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції в розмірі в розмірі 1152,60 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачу її право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав з інших підстав ніж зазначено в її позові.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства Хнюкало , задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог до відповідача Фермерського господарства „Хнюкало" про визнання договору оренди земельної ділянки від 03.07.2008 року, що укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством „Хнюкало" недійсним.

Стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача Фермерського господарства „Хнюкало" понесені судові витрати за розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції в розмірі в розмірі 1152,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: