Постанова

від 25.08.2020 по справі 911/2333/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2020 р. м.Київ Справа№ 911/2333/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Отрюха Б.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 25.08.2020 року у справі №911/2333/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019, повний текст якого складено 18.07.2019

у справі №911/2333/18 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Міністерства екології та природних ресурсів України, 2.Національного природного парку "Голосіївський"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі-відповідач) про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею і набута у власність відповідача від особи, яка не мала права її відчужувати та враховуючи те, що земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а, отже, повинен був передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність. Позов заявлено на підставі ст.388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції вказав на те, що прокурором не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з`ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Також скаржник посилається на відсутність підстав для застосування у даних правовідносинах положень законодавства про наслідки пропуску позовної давності.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2019, справу №911/2333/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18; розгляд апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 призначено на 06.11.2019 о 10:40 год.; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

23.09.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Міністерства екології та природних ресурсів України надійшли пояснення щодо апеляційної скарги, в яких просить її задовольнити та розгляд справи проводити без участі його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 розгляд апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 відкладено на 04.12.2019 о 10:40 год. та зобов`язано відповідача надати суду належним чином завірену копію рішення Коцюбинської селищної ради Київської області Про затвердження Генерального плану смт. Коцюбинське від 15.09.2010 року №153 та копію затвердженого зазначеним рішенням Генерального плану смт.Коцюбинське.

04.12.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду Товариством з обмеженою відповідальністю Грінінвест подано копію Генерального плану смт.Коцюбинське та копії рішень Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.09.2008 №689/22-5, від 06.11.2009 №170, від 15.09.2010 №153, від 29.04.2010 №75, від 30.12.2010 №51.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2020 зупинено апеляційне провадження у справі №911/2333/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

28.07.2020 від прокуратури Київської області надійшов інформативний лист щодо розгляду справи в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

З 30.06.2020 по 31.07.2020 головуючий суддя (суддя-доповідач) Яковлєв М.Л. перебував у щорічній основній відпустці.

Розпорядженням керівника апарату суд від 04.08.2020 №09.1-08/2226/20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебування суддів Козир Т.П. та Кравчука Г.А., які не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустках.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2020 для розгляду справи №911/2333/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Разіна Т.І.; поновлено апеляційне провадження у справі №911/2333/18; розгляд апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 призначено на 25.08.2020 о 10:20 год.

Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/2592/20 від 19.08.2020, у зв`язку з перебуванням судді Разіної Т.І., яка не є суддею-доповідачем у відпустці з 25.08.2020-09.09.2020, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/2333/18.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №911/2333/18, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 19.08.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Отрюх Б.В., а також ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 по справі №911/2333/18 у раніше призначеному судовому засіданні 25.08.2020 о 10:20 год.

25.08.2020 в судове засідання з`явився прокурор, інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання не з`явились, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності останніх.

Також позивач, відповідач та третя особа 2 не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

25.08.202 в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень третьої особи 1, заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з викладених у позові обставин, першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України подано позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест .

В обґрунтування підстав позову прокуратура зазначає, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Молодіжній, 17 в смт Коцюбинське від 25.12.2008 року № 2127/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та передано йому безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЯЖ №903309 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0099, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2009 року земельну ділянку площею 0,15 га продано ОСОБА_2 , про що на Державному акті серії ЯЖ № 903309 на право власності на вказану земельну ділянку зроблено відповідну відмітку.

В подальшому на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест від 28.12.2015 року №1 та за Актом прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 року №1 ОСОБА_2 передав вищезазначену земельну ділянку до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю Грінінвест про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності № 30642782 від 26.07.2016 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0099, за Товариством з обмеженою відповідальністю Грінінвест .

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі №367/2705/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року № 2127/25-5, визнано недійсним Державний акт серії ЯЖ № 903309 на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано його державну реєстрацію, з тих підстав, що Коцюбинська селищна рада, приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, а на момент прийняття спірних рішень межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею і набута у власність Товариством з обмеженою відповідальністю Грінінвест від особи, яка не мала права її відчужувати та враховуючи те, що земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а, отже, повинен був передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до статті 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, тому наявні підстави для витребування вказаної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Прокуратура в обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, зазначає про порушення прав Кабінету Міністрів України як законного власника земельної ділянки у зв`язку із перевищенням органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області повноважень щодо розпорядження землею, яка знаходилась у віданні держави, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц, тобто, стверджує, що наявний преюдиційний факт про перевищення Коцюбинською селищною радою повноважень під час розпорядження спірною земельною ділянкою, який не підлягає доведенню у цій справі на підставі статті 75 ГПК України.

Також, прокуратура в позові стверджує, що вищевказаним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянка будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X Перехідні положеннях Земельного кодексу України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

Таким чином, за твердженням прокуратури, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд .

Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в точу числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та Акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 року №А30/180, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0099 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Таким чином, прокуратура стверджує, що на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, Національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності відповідача, витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до земель природоохоронного призначення.

Прокуратура також стверджує, що відповідно до Інформаційної довідки Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 року, територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, є лісом.

На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва та, на момент створення, його загальна площа становить 14167 га.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 року, на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 року №59/1493, перейменовано Київське державне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд , Державне підприємство Святошинське лісопаркове господарство - на Комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство , рішень про зміну цільового призначення земель не приймалось.

Тобто, враховуючи вимоги ст.ст.76, 77 Земельного кодексу України (у редакції 1990 року), ст.ст.17, 35, 45, 47 Лісового кодексу України та пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття радою рішення про передачу земельної ділянки у власність), спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності та не могла бути передана у власність фізичній особі.

Таким чином, як вбачається із позовної заяви, об`єктом спору в даній справі є нерухоме майно - земельна ділянка, площею 0,15 га, кадастровий номер: 3210946200:01:040:0099, що розташована в смт. Коцюбинське Київської області по вул. Молодіжній, 17. При цьому, прокуратура зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відноситься до земель лісогосподарського призначення, та одночасно розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме національного природного парку Голосіївський .

Також прокурор у позовній заяві вказує, що порушення органом місцевого самоврядування передбаченого законом порядку відчуження земельної ділянки державної власності підриває авторитет органів влади, порушує принцип законності. Прокурор стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить публічний , суспільний інтерес , тлумачення якого наведено у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини від 22.02.1994 року у справі Раймондо проти Італії , від 05.07.2001 у справі Філліпс проти Сполученого Королівства , від 05.07.2001 у справі Аркурі та інші проти Італії , від 04.09.2001 у справі Ріела та інші проти Італії , від 06.11.2008 у справі Ісмаїлов проти Російської Федерації .

Враховуючи, що до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності, вказане, на думку прокурора, робить неможливим подальше фактичне володіння майном за ТОВ Грінінвест , у зв`язку з чим прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки від товариства з одночасним поверненням її державі в особі Кабінету Міністрів України, як законному власнику.

При цьому, прокурор зауважив, що оскільки Кабінет Міністрів України з часу скасування судом рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.2008 року №2127/25-5 до цього часу не звернувся до суду з вимогою про витребування майна на свою користь, що, в свою чергу, суперечить інтересам держави, вказане стало підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом подання даного позову до суду.

Відповідач у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов зазначив, що рішення Ірпінського міського суду Київської області приймалось безпосередньо за позовом прокурора як захід усунення порушень законності без визначення особи, чиї майнові інтереси порушено та підлягають захисту. При цьому, відповідне судове рішення приймалось виключно виходячи з позиції та доказів позивача (прокурора).

Зокрема, у рішенні Ірпінського міського суду Київської області, на яке прокурор посилається як на преюдиційний доказ, міститься посилання на те, що межі смт Коцюбинське встановлені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1942 року, однак графічні матеріали до вказаного Указу не збереглись і те, що селище Коцюбинське було підпорядковане Ірпінській міській раді згідно з Указами Президії ВР УРСР від 30.12.1962 року, від 04.01.1965 року і з моменту набрання чинності Земельним кодексом України (2001 року) відповідні межі не розроблялись і Київською міською радою не затверджувались.

В той же час, згідно з графічним зображенням червоної лінії адміністративної межі, спірна земельна ділянка входить до адміністративних меж м. Ірпеня як регіонального центру та селища Коцюбинське відповідно, що підтверджується рішенням виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791, яким затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське, тобто, спірною земельною ділянкою Коцюбинська селищна рада розпоряджалась законно, однак, вказане рішення не було досліджено під час розгляду справи в Ірпінському міському суді.

Також мотивувальна частина заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц містить посилання на те, що суд не бере до уваги аргументи позивача відносно того, що спірна земельна ділянка є землями лісового фонду та перебуває у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , оскільки, останнє не є державним лісогосподарським підприємством та належним чином не підтверджено право користування спірними землями.

Крім того, під час розгляду справи Ірпінським міським судом Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки, не враховані обставини щодо надання земельної ділянки першим власникам, що встановлювались у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-6326/11/2670, якою відмовлено у задоволенні позову.

Зокрема, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-6326/11/2670 було вирішено спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, право розпорядження якими, на думку Київської міської ради, належало виключно їй з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва та факт перебування землі у постійному користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , власником якого є Київська міська рада. Тобто у цій справі вирішувався спір щодо питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП Святошинське лісопаркове господарство на земельні ділянки, і за наслідками вирішення спору було встановлено правомірність рішень Коцюбинської селищної ради як щодо вибору місця розташування та надання спірної земельної ділянки першому власнику, так і щодо надання йому дозволу на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки, з подальшим затвердженням проекту землеустрою земельної ділянки і передачею її у приватну власність цьому громадянину.

Оскільки при прийнятті рішень у справі №2а-6326/11/2670 адміністративним судом вже досліджувалося питання приналежності земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими відбулося на підставі рішень Коцюбинської селищної ради та встановлювалися повноваження ради на їх відчуження третім особам, відповідач вважає, що є встановленими обставини правомірності дій Коцюбинської селищної ради при безоплатній передачі спірної земельної ділянки у приватну власність першому власнику та набуття останнім права власності на неї, отже рішення Ірпінського міського суду, на які посилається прокурор в обґрунтування своїх вимог у позовній заяві, були прийняті за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про необґрунтованість доводів прокурора, наведених у позові. Зазначає, що твердження прокурора з приводу віднесення до компетенції Кабінету Міністрів України права розпорядження спірною земельною ділянкою є помилковим, оскільки належних доказів розташування спірної земельної ділянки на землях природно-заповідного фонду та віднесення її до земель лісогосподарського призначення, немає, а лист ВО Укрдержліспроект від 08.10.2014 року, в якому вказано про накладення спірної земельної ділянки на матеріали Київського і Святошинського лісництв КП Святошинське лісопаркове господарство , яке здійснювалося за допомогою Публічної кадастрової карти (а не згідно даних ДЗК), не може розцінюватися як такий доказ, оскільки Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив`язки земельних ділянок нанесених згідно кадастрових номерів.

До того ж відповідач вказує, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер за КОАТУУ в селищі Коцюбинське і входить до складу території села, що підтверджується відповідним витягом з реєстру права власності, який наявний в матеріалах справи, та про це зазначено у акті прийому-передачі земельної ділянки до статутного капіталу ТОВ Грінінвест . Згідно з п. 12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року № 1051, лише відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Водночас, станом на час подання позову в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про обмеження у використанні спірної земельної ділянки як такої, що розташована на землях природно-заповідного фонду. Остання обліковується у реєстрі з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд . Отже земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Кабінет Міністрів України.

Відносно посилання прокурора на пояснювальну записку та проектні матеріали до Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014, згідно з якими встановлено, що спірна земельна ділянка входить до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський і входить до попереднього функціонального зонування в 18 кварталі, тобто, розташована у межах Національного природного парку Голосіївський , відповідач зазначає, що відповідно до змісту Указу Президента України від 01.05.2014 року № 446/2014 встановлено, що заповідання земель здійснюється без вилучення у землекористувача та не вбачається, що заповідання носить назву Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський . Крім того, відповідно до наказу Мінприроди № 244 від 04.08.2014 року Про внесення змін до Положення про Національний природній парк Голосіївський також не вбачається висновків про формування Святошинсько-Біличанської філії НПП Голосіївський , тобто, враховуючи те, що документи про створення зазначеної філії розроблені у 2012 році та не містять ознак затвердження їх у встановленому порядку відповідно до статті 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України та відсутність затвердженого проекту організації території НПП Голосіївський станом на момент прийняття радою рішення, що підтверджується листом Мінприроди № 9-02/1030-15 від 13.10.2015 року, згідно з яким, лише проведено закупівлі щодо розроблення змін до проекту про встановлення меж земельних ділянок, які входять до складу Національного природного парку Голосіївський , з урахуванням листа Департаменту з питань заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України № К-238/ЗДПІ-17 від 23.03.2017 року, яким підтверджується відсутність розробленого проекту землеустрою з урахуванням змін меж на підставі вищезазначеного Указу, очевидно, що посилання позивача на зазначені документи як на доказ віднесення спірної земельної ділянки до природно-заповідного фонду є хибним.

Відносно аргументів прокурора про витребування спірної земельної ділянки з власності відповідача в порядку ст.388 Цивільного кодексу України на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки, останній є розпорядником зазначеного майна, відповідачем вказано, що згідно з ч.9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції від 14.10.2008) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Тобто, з урахуванням розміру спірної земельної ділянки - 0,15 га, керуючись статтею 1 Лісового кодексу України (в редакції від 29.03.2006) та частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 14.10.2008), в момент передачі спірної земельної ділянки інтереси Кабінету Міністрів України порушено не було.

Стосовно аргументів прокурора про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення відповідачем зазначено, що відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а)зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До матеріалів позовної заяви не надано документів щодо формування земельних ділянок, які перебувають у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , а також не надано рішень про встановлення відповідного цільового призначення, а саме: віднесення спірної земельної ділянки чи її частини до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення в розумінні положень статті 55 Земельного кодексу України, оскільки, такими є лише земельні ділянки, які надані та використовуються для потреб лісогосподарського призначення.

КП Святошинське лісопаркове господарство не входить до системи органів лісового господарства, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Лісового кодексу України, будучи комунальним підприємством, останнє позбавлено можливості посилання на матеріали лісовпорядкування як на документ, що підтверджує права користування землями лісового фонду, оскільки, таким правом користуються лише державні лісогосподарські підприємства системи Держлісагенства України.

Також, матеріали справи містять відповідь на запит Держкомзему України до Генеральної прокуратури України від 16.06.2011 року № 05/3-387, згідно з якою встановлено, що на підставі пунктів 1, 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 території Святошинського та Київського лісгоспів були передані у користування Управління зеленої зони м. Києва, а у 1965 році - Госпрозрахунковому управлінню зеленої зони м. Києва Зеленгосп , що в подальшому перетворене у Виробниче управління підприємства земельного господарства Київзеленгосп , що в подальшому згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 року № 2715 перейменовано в КО Київзеленбуд .

Отже, зазначеними документами підтверджується лише передача територій Святошинського та Київського лісгоспів у користування КО Київзеленбуд , що також не входить до системи органів лісового господарства і є комунальним об`єднанням Київської міської ради.

Крім того, відповідач зазначає, що позов подано з пропуском строків позовної давності, з огляду на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України безпосередньо знала та/або повинна була знати про відведення спірних земельних ділянок в смт Коцюбинське у 2012 році, оскільки, рішення Київської міської ради від 26.04.2012 року № 489/7826 Про звернення депутатів Київської міської ради до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селища Коцюбинське Київської області , в якому зазначено про прийняття Коцюбинською селищною радою рішення № 869/22-5 від 25.09.2008 року, на підставі якого в подальшому передано у приватну власність громадян земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, отримано Департаментом забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 01.06.2012 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступного:

- позов у справі Ірпінського міського суду Київської області № 367/2705/13-ц подавався прокурором без визначення органу, в особі якого порушено інтереси держави, під час розгляду відповідної справи встановлено лише відсутність підстав стверджувати, що земельна ділянка розташована в межах населеного пункту. В той же час, відповідне судове рішення не містить і висновків, що земельна ділянка розташована за межами населеного пункту, та не містить дослідження та встановлення обставин щодо органу, до чиєї компетенції належало повноваження розпорядження спірною земельною ділянкою у відповідний проміжок часу. Крім того, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц ставить під сумнів лише законність розпорядження земельною ділянкою саме селищною радою фактично у зв`язку з невизначеністю меж та уповноваженого органу, і в той же час, не засвідчує факту вибуття земельної ділянки з володіння власника поза його волею. Відповідно, наведене заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц не є достатньою підставою для висновку про вибуття земельної ділянки з чийогось законного володіння поза його волю;

- до прийняття Ірпінським міським судом Київської області судового рішення від 10.07.2013 року у справі № 367/2705/13-ц, в 2011 році Окружний адміністративний суд міста Києва, за участі у справі в якості співвідновідача - Коцюбинської селищної ради, виніс постанову у справі №2а-6326/11/2670, якою підтвердив правомірність рішень Коцюбинської селищної ради щодо вибору місця розташування та надання земельних ділянок громадянам. Зокрема у справі №2а-6326/11/2670 Окружний адміністративний суд м. Києва вказав, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті вищевказаних рішень керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське, затверджених рішенням Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське від 25.09.2008 року № 689/22-5, та діяла в межах наданих діючим на дату прийняття відповідних рішень законодавства. Рішення ради з питань, які були виставлені на розгляд 25 сесії 5 скликання, приймалися за результатами отримання позитивних висновків органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, які виступають уповноваженими органами державної влади у сфері регулювання земельних відносин при передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Приймаючи вказані рішення, Коцюбинська селищна рада реалізовувала відповідні повноваження лише щодо територій, які включалися до меж селища відповідно до матеріалів інвентаризації меж. Дане судове рішення наразі є чинним і про його існування було відомо Ірпінському міському суду Київської області під час розгляду справи № 367/2705/13-ц. Оскільки, у Ірпінського міського суду Київської області під час розгляду справи №367/2705/13-ц були відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходив Окружний адміністративний суд міста Києва здійснюючи розгляд справи №2а-6326/11/2670, суд першої інстанції оцінив критично посилання прокурора на те, що рішення у даній справі має бути прийнято із врахуванням рішення в цивільній справі, яким встановлено факти, протилежні тим, що встановлені в адміністративній справі;

- прокурором не доведено в установленому законом порядку як приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, так і що повноваження з приводу розпорядження нею належать державі в особі Кабінету Міністрів України, а не іншим суб`єктам господарювання;

- оскільки рішень щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не приймалось, а твердження прокурора про те, що відповідна територія знаходиться в користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство не знайшло свого підтвердження в процесі розгляду справи, тобто прокурором не подано до суду належних та достовірних доказів в підтвердження приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, право розпорядження якими відповідно до ст.27 Лісового кодексу України та ст.149 Земельного кодексу України входило до компетенції Кабінету Міністрів України, та враховуючи, що під час розгляду адміністративної справи №2а-6326/11/2670 судом були встановлені обставини відсутності документів та відповідних схем, якими були б чітко визначені межі між містом Києвом та селищем Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішень про відчуження земельних ділянок громадянам, за рахунок яких передбачалося розширити межі НПП Голосіївський , як таких що мають лісогосподарське призначення, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення вказав про недоведеність тверджень прокурора, що спірна земельна ділянка увійшла до розширених меж природного парку та має статус державної власності;

- прокурором не доведено з посиланням на належні та допустимі докази у справі, що відповідач є недобросовісним набувачем спірної земельної ділянки, та що ним як набувачем майнових прав було вчинено незаконні маніпуляції з метою отримання землі у власність;

- суд першої інстанції вказав на відсутність підстав стверджувати про будь-які порушення інтересів держави щодо лісової ділянки, оскільки сама ж держава недостатньо опікувалась своїм майном, не здійснивши належним чином оформлення прав, що в майбутньому призвело до відповідного непорозуміння та спору і передбачає позбавлення добросовісного набувача права власності на земельну ділянку майже через 10 років після обставин, які визначені порушенням та покладаються в основу висновків про неправомірність набуття та порушення прав власника, якого чітко не визначено на момент порушення. Крім того, відповідним правом захисту інтересів держави щодо спірної земельної ділянки органи прокуратури користувалися неодноразово, зокрема починаючи з 2008 року, органами прокуратури неодноразово пред`являлися позови з аналогічних підстав про захист інтересів держави;

- позовні вимоги про витребування спірної земельної ділянки, які заявлені наприкінці 2018 року, порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння своїм майном. При цьому суд першої інстанції враховував, що відмова у задоволенні вказаного позову про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірного майна, передбачатиме приведення правовідносин сторін у межі дії правового поля відповідно до вимог діючого законодавства, забезпечення рівності усім суб`єктам господарювання, які перебувають у аналогічних правовідносинах, адже держава, в першу чергу, має гарантувати рівність усіх фізичних та юридичних осіб шляхом встановлення одного механізму набуття майна у власність;

- посилання відповідача на необхідність застосування строків позовної давності, суд першої інстанції відхилив у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України.).

За змістом ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Колегією суддів встановлено, що відповідач набув спірну земельну ділянку шляхом передачі її ОСОБА_2 до статутного капіталу товариства. Тобто відповідач набув спірну земельну ділянку безоплатно. Доказів протилежного матеріали справи не містять та сторонами не надано.

Як свідчать матеріали справи, неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 з переходом права власності до ОСОБА_2 встановлена рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 10.07.2013 у справі №367/2705/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент передання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 до статутного капіталу відповідача (в грудні 2015 року) вже було ухвалене вказане вище судове рішення у справі №367/2705/13-ц, а тому відповідач не був позбавлений можливості перевірити правомірність та законність титулу володільця у ОСОБА_2 на момент передачі ділянки.

Тобто на момент передачі спірного майна право власності ОСОБА_2 було скасовано та жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у відповідача. Доказів набуття відповідачем права власності на спірне майно з будь-яких інших підстав судом колегією суддів не встановлено.

Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття селищною радою рішення №2127/25-5 межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не було визначено та встановлена, тобто Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки розпорядилася земельною ділянкою, розташованою за межами смт Коцюбинське.

При цьому, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення не врахував, що при розгляді справи №2а-6326/11/2670 адміністративні суди вирішували спір за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою Київської області імперативно наданих повноважень щодо розпорядження землями, право розпорядження якими, на думку позивача, належало Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство .

Таким чином, у вказаній адміністративній справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а виключно стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями, які знаходилися між двома населеними пунктами, офіційні межі яких до цього часу у передбаченому чинним законодавством порядку не встановлені.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу і не врахував, що Ірпінським міським судом при прийнятті рішення у справі №367/2734/13-ц досліджував рішення адміністративних судів по справі №2а-6326/11/2670.

Також суд першої інстанції не врахував, що у судів під час розгляду даної справи відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходили суди здійснюючи розгляд справи №367/2705/13-ц.

За змістом статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

Статтею 13 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом ч.8 ст.122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У відповідності до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Також відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

З огляду на що, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (ст.19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ст.55 ЗК України).

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (п."г" ч.3 ст.83 ЗК України).

Частина 2 статті 56 Земельного кодексу України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Таким чином, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини 3 статті 83 і в частині 2 статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Колегією суддів з урахуванням наведених норм, акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14.04.2016 №А30/180, листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 17.07.2014, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схеми розширення НПП "Голосіївський" установили, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природо-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (ст.4 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (ст.20 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" ).

Згідно з ст.13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині 8 статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Колегією суддів встановлено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія є лісами з радянських часів, а на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва, загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на день створення становила 14167 га. Згідно із розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.12.2001 №2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493 перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд"; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились у 1945- 56, 1952- 59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель прийнято не було.

Відповідно до викладеної у ЄДРОУ інформації засновником ВО "Укрдержліспроект" є Державне агентство лісових ресурсів України, до видів діяльності ВО "Укрдержліспроект" належить надання допоміжних послуг у лісовому господарстві, що, в свою чергу, свідчить про правомірність врахування наданої зазначеною особою інформації.

У відповідності до ч.ч.2, 3 ст.1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Крім того відповідно до статті 6 Лісового кодексу України (у редакції, чинній до 29.03.2006) усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному ЗК України та ЛК України.

Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Із набранням чинності нової редакції Лісового кодексу України (редакції діє з 29.03.2006), у статті 7 було закріплено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

При цьому у ст.8 Лісового кодексу України було визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За змістом статті 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Разом із тим у ст.11 Лісового кодексу України передбачено правові підстави набуття права комунальної власності на ліси, зокрема право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч.3 ст.13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч.7 ст.41 Конституції України, ч.3 ст.1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (ч.1 ст.50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч.3 ст. 13, ч.7 ст.41, ч.1 ст.50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

За таких обставин, повернення спірної земельної ділянки позивачу відповідає критерію законності: воно здійснюється у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Таким чином, за висновками колегіє суддів, результат розгляду судом даного позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (ст.51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч.3 ст.52 ЗК України).

Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №761/31121/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч.2 ст.152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

З огляду на що, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, а також пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Таким чином повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 по справі №911/3574/17 та від 04.02.2020 по справі №911/3311/17, а також схожі висновки вкладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц ).

Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо посилань відповідача на необхідність застосування строків позовної давності, а також висновків суду першої інстанції стосовно того, що про факт порушення права позивач міг і мав довідатись принаймні з 2011 року та вжити своєчасних заходів для виправлення помилки та захисту інтересів держави, то вони є безпідставними, оскільки право на звернення до суду у позивача або прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача виникло з 26.07.2016 - дати внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0099 за ТОВ "Грінінвест". З позовом же до суду першої інстанції у цій справі прокурор звернувся 23.10.2018, тобто у межах строку позовної давності.

Більше того, з огляду на кваліфікацію позовної вимоги про витребування з незаконного володіння земельної ділянки як негаторного позову, тому його можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Вказане вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 29.01.2019 по справах №№ 911/3447/17, 911/3570/17, 911/3312/17, 911/3572/17, 911/3455/17; від 04.02.2020 у справах №№911/3574/17, 911/3311/17, 911/3148/17, 911/3738/17, 911/3577/17, 911/3579/17, 911/3523/17; від 05.02.2020 у справах №№ 911/3150/17, 911/3310/17.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права; позов слід задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2019 у справі №911/2333/18 скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

3. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м.Ірпінь, вул. Дзержинського, буд.1-Є; код ЄДРПОУ 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку, площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0099, що розташована по вул.Молодіжній, 17 в смт. Коцюбинське.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є; код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2) 1 762,00 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні нуль копійок) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції за такими реквізитами: отримувач - Прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є; код ЄДРПОУ 40208868) на користь Прокуратури Київської області (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2) 2 643,00 грн (дві тисячі шістсот морок три гривні нуль копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за такими реквізитами: отримувач - Прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

6. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №911/2333/18 повернути до Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 27.08.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Б.В. Отрюх

Є.Ю. Шаптала