Постанова

від 27.08.2020 по справі 320/4994/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4994/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Журавель В.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 01 квітня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби м. Києва, про визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду звернувся із позовом до Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 23 серпня 2019 р.;

- стягнути з Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 16 240 грн. 00 коп. відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірним рішенням позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України на підставі наявності у базі даних Державної прикордонної служби України відомостей щодо ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. у справі №759/12724/17, якою тимчасово обмежено право позивача на виїзд за межі території України. Не погоджуючись із правомірністю прийняття даного рішення та для підтвердження можливості такого перетину, посадовій особі відповідача було надано засвідчену постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі №759/12724/17, якою скасовано вказане тимчасове обмеження і поновлено порушене право позивача у повному обсязі. Незважаючи на це, рішення суду не було взято відповідачем до уваги і виконання, а позивачу заборонено виїзд за кордон. Унаслідок цього позивач не зміг вилетіти за кордон і скористатися придбаними авіаквитками без можливості повернення їх вартості. Через зняття з рейсу позивача не змогла вилетіти з ним і його дружина. Зазначає, що протиправні дії в частині винесення спірного рішення позбавили права вільного перетину кордону та завдали матеріальної шкоди у вигляді вартості втрачених авіаквитків на суму 16 240 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову громадянину України ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, винесене 23 серпня 2019 р. відділом прикордонної служби Бориспіль - 2 Окремого контрольно-пропускного пункту Київ Державної прикордонної служби України.

Стягнено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - 43007837) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 5822 (п`ять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 00 коп.

Стягнено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - 43007837) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1300 (одна тисяча триста) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 1 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що заступник начальника відділу Святошинського РВ ДВС міста Києва Макаревич Я.А., в серпні 2016 року звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - приватного підприємства СПЕЦБУДКОМПЛЕКС - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , документований паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії ЕР ( орган видачі - 8099) № НОМЕР_6 від 31 жовтня 2012 р. та серії ЕС (орган видачі - 8088) № НОМЕР_5 від 20 грудня 2005 р. до виконання боржником - Приватним підприємством СПЕЦБУДКОМПЛЕКС , керівником якого є ОСОБА_1 , своїх зобов`язань за виконавчим документом, що перебуває на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

Орган ДВС зазначив, що на примусовому виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження № 54141391 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №910/18517/14 від 15 серпня 2016 р. про стягнення з Приватного підприємства СПЕЦБУДКОМПЛЕКС на користь Приватного підприємства СЕБ-Фармація боргу в сумі 8404 грн. 20 коп. Станом на 16 серпня 2017 року зобов`язання за виконавчим документом боржником не виконані. На вимоги державного виконавця керівник Приватного підприємства СПЕЦБУДКОМПЛЕКС - ОСОБА_1 не реагує, пояснень щодо виконання рішення за виконавчим документом не надає, незважаючи на попередження про звернення до суду з поданням про обмеження виїзду за кордон щодо нього.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. у справі №759/12724/17 (провадження № 6/759/433/17) подання заступника начальника відділу Святошинського РВ ДВС міста Києва Макаревича Я.А. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника задоволено в повному обсязі:

- обмежено у праві виїзду за межі України керівника боржника - Приватного підприємства СПЕЦБУДКОМПЛЕКС - ОСОБА_1, ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , документований паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії ЕР (орган видачі - 8099) № НОМЕР_6 від 31 жовтня 2012 р. та серії ЕС (орган видачі - 8088) № НОМЕР_5 від 20 грудня 2005 р. в праві виїзду за межі України до виконання боржником - Приватним підприємством СПЕЦБУДКОМПЛЕКС , керівником якого він є, своїх зобов`язань за виконавчим документом, що перебуває на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві;

- виконання заходів щодо тимчасового обмеження права виїзду за межі України керівника боржника - Приватного підприємства СПЕЦБУДКОМПЛЕКС - ОСОБА_3 , ( ОСОБА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , документований паспортами громадянина України для виїзду за кордон серії ЕР (орган видачі - 8099) № НОМЕР_6 від 31 жовтня 2012 р. та серії ЕС (орган видачі - 8088) № НОМЕР_5 від 20 грудня 2005 р. в праві виїзду за межі України до виконання боржником - Приватним підприємством СПЕЦБУДКОМПЛЕКС , керівником якого він є, своїх зобов`язань за виконавчим документом, що перебуває на виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві., покласти на Адміністрацію Державної прикордонної служби України (01030, м. Київ, вул. Володимирська, 26).

Не погодившись з ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. у справі № 759/12724/17 (провадження № 6/759/433/17) позивачем подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 759/12724/17 (провадження № 6/759/433/17) ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року скасовано, в задоволенні подання заступника начальника відділу Святошинського РВ ДВС міста Києва Макаревича Я.А. відмовлено.

Постанова Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 759/12724/17 набрала законної сили 24 січня 2019 р.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

23 серпня 2019 р. позивач, громадянин України, маючи паспорт серії НОМЕР_1 , прибув до пункту пропуску через державний кордон для міжнародного повітряного сполучення Бориспіль на виїзд з України пасажирським рейсом № 501 сполученням Київ - Єреван .

Рішенням відповідача від 23 серпня 2019 р. про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, позивачу тимчасово обмежено право виїзду з України на підставах, передбачених статтею 14 Закону України Про прикордонний контроль .

Зі змісту вказаного рішення встановлено, що підставою для обмеження прав позивача на виїзд з України стало наявність у базі даних Державної прикордонної служби України відомостей про ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. у цивільній справі №759/12724/17.

На оскаржуваному рішенні позивачем здійснено запис про заперечення щодо цього рішення: позивач не згоден з рішенням про відмову в перетині державного кордону. Позивачем було пред`явлено старшому лейтенанту ОСОБА_4 належним чином засвідчену копію постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р., яке вступило в закону силу, про скасування позивачу заборони виїзду за кордон України. Проте, старший лейтенант Бурьян О.В., незважаючи на надану позивачем постанову суду, виніс незаконне рішення про відмову позивачу у виїзді за кордон України.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про прикордонний контроль від 5 листопада 2009 р. № 1710-VI (далі - Закон №1710-VI), Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 р. №3857-ХІІ (далі - Закон №3857-ХІІ), Порядком дій уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України в разі виявлення в пунктах пропуску через державний кордон України та контрольних пунктах в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї осіб, стосовно яких надано доручення, та порядку взаємодії органів охорони державного кордону з уповноваженими державними органами, які надали доручення від 23 червня 2017 р. № 535 (далі - Порядок №535).

Колегія суддів зазначає, що Закон №1710-VI визначає правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно з вимогами ч.3 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль здійснюється щодо: 1) осіб, які перетинають державний кордон; 2) транспортних засобів, що перевозять через державний кордон осіб та вантажі; 3) вантажів, що переміщуються через державний кордон.

За приписами ч. 5 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль забезпечується шляхом: 1) установлення режиму в пунктах пропуску через державний кордон та здійснення контролю за його додержанням; 2) застосування технічних засобів прикордонного контролю, використання службових собак та інших тварин; 3) створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в`їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних; 4) спостереження за транспортними засобами і в разі потреби їх супроводження; 5) здійснення адміністративно-правових, а також оперативно-розшукових заходів; 6) організації і забезпечення взаємодії з підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких пов`язана з міжнародним сполученням; 7) координації дій контрольних органів і служб.

Приписами частини 1 статті 3 Закону №1710-VI передбачено, що під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України Про Державну прикордонну службу України , іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Згідно з ч.ч.2 та 3статті 6 Закону №1710-VI початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Частиною першою-третьою статті 7 Закону №1710-VI визначено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України враховуючи результати оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону №3857-ХІІ право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з положеннями Закону №1710-VI підставою для відмови громадянину України у перетинанні державного кордону є лише обґрунтоване рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Пунктом 5 Розділу 1Порядку № 535 встановлено, що залежно від виду доручень під час введення інформації до відповідної оперативної бази даних системи Гарт-1 їм присвоюються: індекс Н - доручення щодо заборони виїзду з України осіб, яких за рішенням слідчого судді, суду тимчасово обмежено в праві виїзду з України, у тому числі тих, до яких застосовано запобіжний захід, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, за умови якого передбачено таке обмеження.

Відповідно до вимог пункту 6 розділу 1 Порядку № 535 перевірка наявності чи відсутності інформації за оперативними базами даних системи Гарт-1 здійснюється уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України, яка в установленому порядку призначена і несе службу в прикордонному наряді Перевірка документів , з використанням автоматизованих робочих місць Інспектор (далі - АРМ Інспектор ) програмно-технічних комплексів автоматизації прикордонного контролю Гарт-1/П системи Гарт-1 під час прикордонного контролю.

Згідно з вимогами пункту 7 розділу 1 Порядку № 535 у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або в`їжджає на тимчасово окуповану територію України чи виїжджає з неї, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи Гарт-1 , на АРМ Інспектор програмно-технічного комплексу автоматизації прикордонного контролю Гарт-1/П системи Гарт-1 відображається повідомлення про такий збіг із зазначенням інформації про особу та індексу доручення.

Пунктом 1 розділу 2 Порядку № 535 визначено, що у разі збігу інформації про особу, яка перетинає державний кордон або виїжджає з тимчасово окупованої території України, з інформацією, що зберігається в оперативних базах даних системи Гарт-1 за індексом Д , уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України виконують такі дії:

1) інспектор прикордонної служби, що здійснює перевірку паспортних документів:

- доповідає старшому зміни прикордонних нарядів або старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску (далі - старший прикордонних нарядів) про виявлення особи, якій заборонено в`їзд в Україну;

- передає старшому прикордонних нарядів паспортний документ особи та не пропускає її через державний кордон або через межу тимчасово окупованої території України;

2) старший прикордонних нарядів:

- повторно перевіряє наявність в оперативній базі даних системи Гарт-1 інформації про заборону в`їзду в Україну виявленій особі;

- невідкладно, але не пізніше п`яти хвилин з моменту виконання доручення, інформує про це чергового Головного центру;

- відмовляє такій особі у перетинанні державного кордону або у виїзді з тимчасово окупованої території України, про що виносить рішення про відмову в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному статтею 14 Закону України Про прикордонний контроль , або рішення про відмову особі у в`їзді на тимчасово окуповану територію України або виїзді з неї, форму якого наведено в додатку 4 до Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року N 367 (зі змінами);

- повертає паспортний документ особі, якій відмовлено в перетинанні державного кордону або якій відмовлено у виїзді з тимчасово окупованої території України;

- про прийняте рішення та вжиті заходи доповідає начальникові відділу управління службою (далі - ВУС) органу охорони державного кордону;

3) начальник зміни ВУС органу охорони державного кордону про факт виконання доручення:

доповідає начальникові зміни ВУС регіонального управління та начальникові органу охорони державного кордону;

4) начальник зміни ВУС регіонального управління про факт виконання доручення доповідає начальникові зміни Головного центру управління службою (далі - ГЦУС) Адміністрації Державної прикордонної служби України та начальникові штабу регіонального управління.

Встановлено, що підставою для відмови позивачу у перетинанні державного кордону України стало спрацювання Доручення правоохоронних органів з індексом Н , згідно з яким рішенням суду тимчасово обмежено право позивача виїжджати за межі України, а саме - зазначено ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. у цивільній справі №759/12724/17.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі №759/12724/17 скасовано ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 р. та відмовлено в задоволенні подання заступника начальника відділу Святошинського РВ ДВС міста Києва Макаревича Я.А., яке згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили та направлено до відома на адресу Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби м. Києва.

Щодо посилання третьої особи-2 щодо неотримання вищезазначеної постанови, колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки факт її направлення підтверджено супровідним листом Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 р. за № 22-ц/824/950/219.

При цьому наголошує, що у посадових осіб Державної прикордонної служби України при винесенні спірного рішення були наявні об`єктивні відомості щодо скасування рішення, яке було підставою для тимчасового обмеження позивача у праві виїзду за кордом, та поновлення судом апеляційної інстанції порушених прав позивача.

Також зазначає, що 23 серпня 2019 р. під час перетину кордону позивачем пред`явлено постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі №759/12724/17 (провадження № 6/759/433/17), якою ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 29 серпня 2017 року скасовано, в задоволенні подання заступника начальника відділу Святошинського РВ ДВС міста Києва Макаревича Я.А. відмовлено. Ця постанова Київського апеляційного суду від 24 січня 2019 р. у справі № 759/12724/17 набрала законної сили 24 січня 2019 р. Проте, відповідач відмовився брати до уваги вказану постанову суду та лише здійснив перевірку паспорта позивача.

Надаючи оцінку зазначеним вище діям відповідача, колегія суддів бере до уваги, що статтею 129 1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Враховує, що за приписами частин 1 і 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Також зазначає, що під час проходження позивачем прикордонного контролю разом з пред`явленням паспорта позивачем надавалися додаткові документи - рішення суду, які відповідач відмовся брати до уваги. При цьому згідно з приписами статті 7 Закону №1710-VI відповідачем підлягали перевірці не тільки паспортні, але й інші документи громадян України, якщо вони надані. У даному випадку таким іншим документом було вказане вище судове рішення - постанова Київського апеляційного суду.

Окрім зазначеного звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень від 22 грудня 2005 року № 3262-IV усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Це означає, що отримавши від позивача копію вказаного судового рішення, відповідач у разі виникнення сумніву не був позбавлений можливості перевірити його достовірність шляхом звернення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Проте, відповідачем таких дій вчинено не було, а рішення суду ним взято до уваги та до виконання також не було, що спричинило порушення прав позивача.

Колегія суддів бере до уваги службову записку Адміністрації Держприкордонслужби України від 4 листопада 2019 р. № 0.184-37724/0/15-19, згідно з якою було вилучено відомості про позивача з відповідної Бази даних Державної прикордонної служби України на підставі вказаного вище рішення суду, яке було надано до Адміністрації ДПС України адвокатом позивача. Зазначено, що підставою для цього рішення стало застосування п. 4 розділу ІV Порядку взаємодії органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та органів Державної прикордонної служби України під час здійснення виконавчого провадження, який затверджено Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України 30 січня 2018 р. № 256/5/65 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 лютого 2018 р. за № 133/31585) інформацію про встановлення тимчасового обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду з України, згідно з яким уповноважений орган Держприкордонслужби вилучає з бази даних на підставі отриманої засвідченої судом копії судового рішення про скасування тимчасового обмеження особи у праві виїзду з України, що набрало законної сили та має відповідну відмітку про дату набрання законної сили.

Це означає, що Адміністрація ДПС України фактично визнала, що наявність вказаного рішення суду є підставою для зняття встановлених обмежень щодо позивача, а отже - і для пропуску його через кордон України. Суд бере до уваги, що ці дії вчинено Адміністрацією ДПС України вже після прийняття спірного рішення відповідачем. Разом з тим, суд визнає, що оскільки підставою для їх вчинення була лише наявність вказаного судового рішення, то це означає, що такі ж дії могли бути вчинені відповідачем і під час вирішення питання щодо можливості перетину державного кордону позивачем.

Отже, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано всіх обставин справи та здійснено порушення законних прав позивача на вільний перетин кордону. З урахуванням цього суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 23 серпня 2019 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням, та стягнення з Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь позивача заподіяної йому шкоди у розмірі 16 240 грн. 00 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з вимогами ч.1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до вимог ч.2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що в силу статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивачем у позовній заяві зазначено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням та діями відповідача, до розміру якої включено вартість авіаквитків, придбаних на позивача та його дружину на рейси з Києва до Єревана та з Єревана до Києва. З урахуванням наведеного ці вимоги є предметом розгляду даної справи.

Встановлено, що 21 червня 2019 р. позивач придбав на своє ім`я авіаквитки на рейс авіаперевізника Товариства з обмеженою відповідальністю Авіакомпанія Скайап сполученням Київ-Єреван на 23 серпня 2019 р. та на рейс Єреван-Київ на 31 серпня 2019 р. загальною вартістю 5 822 грн. 00 коп.

Крім того, 1 серпня 2019 р. та 6 серпня 2019 р. на ім`я дружини позивача - ОСОБА_5 придбано авіаквитки на рейс авіаперевізника Приватного акціонерного товариства Міжнародні авіалінії України сполученням Київ - Єреван на 27 серпня 2019 р. вартістю 6 642 грн. 00 коп. та на рейс авіаперевізника Товариства з обмеженою відповідальністю Авіакомпанія Скайап сполученням Єреван-Київ на 31 серпня 2019 р. вартістю 3 776 грн. 00 коп.

Оскільки 23 серпня 2019 р. позивачу у м. Києві відмовлено відповідачем у перетині державного кордону України, то позивач 23 серпня 2019 р. не зміг реалізувати квиток на рейс Київ - Єреван з вини відповідача. Як наслідок, у подальшому позивач, не потрапивши з вини відповідача до м. Єреван, також не зміг скористатися і квитком на рейс Єреван-Київ . Отже, діями та рішеннями відповідача завдано матеріальної шкоди позивачу у розмірі вартості цих квитків. Суд зазначає, що завданий позивачу розмір матеріальної шкоди підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі вартості авіаквитків - 5 822 грн. 00 коп.

Щодо включення позивачем до розміру завданої йому матеріальної шкоди вартості квитків на ім`я його дружини - ОСОБА_5 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, дружина позивача - ОСОБА_6 згідно з квитками повинна була вилітати з Києва до Єревана 27 серпня 2019 р., а не 23 серпня 2019 р. разом з позивачем. Квитки на її ім`я на вказану дату були придбані завчасно. Це означає, що вказана поїздка планувалася нею окремо. Суд бере до уваги, що у справі відсутні відомості та докази про те, чи відбулася вказана поїздка в дійсності. Суд також звертає увагу, що відсутні докази того, що відмова ОСОБА_5 від вильоту 27 серпня 2019 р., якщо цей факт і мав місце, перебуває у прямому причинному зв`язку з протиправними діями відповідача щодо позивача 23 серпня 2019 р., а не є її особистим волевиявленням. Оскільки квитки оформлено на ім`я ОСОБА_5 , то і відшкодування завданої шкоди повинно здійснюватися цій же особі. У справі відсутні докази наявності права у позивача на отримання такого відшкодування замість дружини.

Вказує, що наведеними вище приписами статей 5 і 21 КАС України передбачено право заявляти вимоги про відшкодування шкоди лише тому позивачу, права якого порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. У даному випадку такими діями порушено права не ОСОБА_5 , а позивача ОСОБА_1 .

Тому приходить до висновку, що підстави для включення до розміру матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, вартості квитків на ім`я його дружини ОСОБА_5 в загальній сумі 10 418 грн. 00 коп. (6 642 грн. 00 коп. + 3 776 грн. 00 коп.) відсутні, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Разом з тим, це не позбавляє права ОСОБА_7 звернутися до суду з позовом щодо відшкодування завданої шкоди у порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням того, що право позивача на вільний перетин кордону 23 серпня 2019 р. порушено, то суд вважає за необхідним задовольнити позовні вимоги в частині про стягнення заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 5 822 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведене свідчить, що відповідач протиправно відмовив позивачу в перетині державного кордону України, оскільки станом на день перетину кордону були відсутні будь-які підстави для тимчасового обмеження виїзду позивача за межі території України, що у свою чергу стало підставою для прийняття протиправного рішення про заборону йому виїзду з України, чим порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній висновку, що рішення відповідача є протиправним. Право позивача порушено, а отже, за таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у вказаній частині.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Центрального регіонального управління Адміністрації Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль