Рішення

від 18.08.2020 по справі 265/5323/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №265/5323/18

Провадження №2/265/1048/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/5323/18 за позовом Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області до Маріупольської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Джерело Надії , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,

за участі представників прокуратури - Богач О. С., Ламшиної О. О.,

представника ОСОБА_1 та ТОВ Джерело Надії - Ботман О. О.,

представника Маріупольської міської ради - Зінов`єва І. Г., -

В С Т А Н О В И В:

Заяви по суті справи.

Керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що 25 липня 2017 року Маріупольською міською радою прийнято рішення Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий № 1412336900:01:024:0465) площею 0,0360 га з розміром орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки для будівництва і обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгівельних павільйонів) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , на підставі якого між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 15 серпня 2017 року укладено договір оренди земельної ділянки, предметом якого є строкове платне користування орендодавцем спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1412336900:01:024:0465, площею 0,0360 га строком на 10 років з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість вказував, що вказане рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року та договір оренди земельної ділянки суперечать земельному законодавству, внаслідок чого підлягають визнанню незаконними. Так за ст. 123 ЗК особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування. Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідний орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Всупереч визначеному порядку ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради із відповідним клопотанням не зверталась, а міська рада не надавала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 . Вказував, що хоча ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , за якою з одного боку, слід вилучити в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0021 га на АДРЕСА_3 з демонтуванням розміщених об`єктів на такій земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно, а з іншого - маріупольська міська рада дозволяє ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів по АДРЕСА_1 , однак така ухвала не містить зобов`язань щодо виділення земельної ділянки в порушення встановленого законом порядку. Також вказував, що спірна земельна ділянка раніше нікому не надавалась та була вільна від забудови. Натомість за ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів у формі аукціону, крім випадків, встановлених ст. 134 ЗК. Так за ч. 1-2 ст. 134 ЗК земельні ділянки комунальної власності або права на них підлягають продажу окремими лотами на земельних торгах, крім наступних випадків. Так не підлягають продажу на земельних торгах земельні ділянки комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Натомість ОСОБА_1 не належала нерухомість на праві власності на спірній земельній ділянці площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 . Отже всупереч закону без проведення земельних торгів Маріупольською міською радою затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду вільну від забудови земельну ділянку площею 0,0360 га ОСОБА_1 . По-третє, керівник прокуратури вказував, що виконкомом Маріупольської міської ради з урахуванням висновку головного управління містобудування і архітектури від 12 квітня 2016 року було 27 квітня 2016 року прийнято рішення про відмову у видачі спеціального зонального погодження для розміщення та обслуговування нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , до якого додано заперечення голови Лівобережної районної адміністрації з колективним зверненням мешканців району з питань благоустрою за вказаною адресою скверу або паркової зони. Натомість рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року рішення виконкому від 27 квітня 2016 року було скасовано та надано спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , що свідчить про порушення ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . При цьому за рішенням Маріупольської міської ради № 6/28-3210 від 18 червня 2013 року про затвердження плану зонування території міста Маріуполя вбачається, що територія, на якій виділяється земельна ділянка віднесена до червоних ліній, що підтверджується пояснювальною запискою до Плану зонування території міста Маріуполь, складеної Державним підприємством Український державний науково-дослідницький інститут проектування міст ДІПРОМІСТО імені Ю.М. Білоконя . Відповідно до ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 144 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, тобто виключно в інтересах територіальної громади. При цьому підставами для визнання акта незаконним, незалежно від його правової природи, є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів, в даному випадку, територіальної громади міста Маріуполя. Оскільки рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року та договір оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 суперечать ст. 134 ЗК, то таке рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а договір оренди відповідно визнанню недійсним. На підставі викладеного просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 25 липня 2017 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 кадастровий № 1412336900:01:024:0465 площею 0,0360 га., стягнувши судові витрати.

Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами керівника прокуратури ОСОБА_1., надавши письмовий відзив, вказувала суду, що за мировою угодою, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 грудня 2014 року саме за клопотанням міської ради було вилучено в землі запасу житлової громадської забудови земельну ділянку площею 0,0021 га для розміщення та експлуатації кіоску на АДРЕСА_3 з демонтуванням розміщених об`єктів на такій земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно, з одного боку, а Маріупольська міська рада, з іншого боку, дозволила ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів в АДРЕСА_1 . Зазначала, що на земельній ділянці площею 0,0021 га на АДРЕСА_3 знаходилась нежитлова будівля літ. А-1 площею 20,4 кв. м., що належала ОСОБА_1 на праві власності. На виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 грудня 2014 року ОСОБА_1 здійснила демонтаж нежитлової будівлі по АДРЕСА_4 на земельній ділянці площею 0,0021 га на АДРЕСА_3 . Отже ОСОБА_1 отримала в оренду замість однієї земельної ділянки, на якій знаходилось належне їй на праві власності нерухоме майно, іншу земельну ділянку. Тому зазначала що у даному випадку наявні правовідносини не підпадають під регулювання ст. 134 ЗК, то ж проведення торгів є безпідставними. Також зауважувала, що за рішенням міської ради та на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 грудня 2014 року міська рада надала дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів по АДРЕСА_1 . Додавала, що в процесі розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 здійснився також виділ земельної ділянки. Також посилалась на те, що ухвала Жовтневого районного суду м. Маріуполя є чинною та відповідно до неї ОСОБА_1 саме й було розроблено та узгоджено у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 . Отже ОСОБА_1 не було необхідності звертатись до Маріупольської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів по АДРЕСА_1 . Оскільки підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у Маріупольської міської ради не було, то рішення міської ради від 25 липня 2017 року є законним. Також вказувала, що за висновком Головного управління містобудування та архітектури Маріупольської міської ради до проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної від 3 квітня 2015 року наміри ОСОБА_1 у вказаній територіальній зоні не суперечать плану зонування території м. Маріуполя за умови отримання замовником спеціального погодження, яке ОСОБА_1 отримала за рішенням виконкому Маріупольської міської ради № 77 від 26 квітня 2017 року, яке є чинним, для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 . Отже порушення ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності відсутні. Дотримання вимог земельного законодавства при відведенні в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 також підтверджено висновком управління Держземагентства у м. Маріуполі. На підставі переліченого у задоволенні позовних вимог керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 просила відмовити в повному обсязі.

Не погоджуючись із відзивом ОСОБА_1. керівник прокуратури надав суду відповідь на відзив, де підтримав доводи, викладені у позовній заяві, зазначивши, що жодні інші органи державної влади та місцевого самоврядування у даному випадку не наділені повноваженнями щодо оскарження рішень Маріупольської міської ради, тому саме прокурор набуває у цій справі статусу позивача, який діє в інтересах держави та українського народу, внаслідок чого позовні вимоги підтримав повністю.

Підтримуючи свій відзив, ОСОБА_1 , вказала на відповідь прокурора, що Маріупольська міська рада згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою суду від 10 грудня 2014 року, вилучила у ОСОБА_1 одну земельну ділянку та надала їй замість неї іншу земельну ділянку, тому необхідності звертатись до міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 не було. Рішення виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року було надано спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , законність якого підтверджує висновок ГУ містобудування та архітектури Маріупольської міської ради до проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки від 3 квітня 2015 року. Отже, просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Пояснення учасників справи.

Представник прокуратури, Ламшина О. О., підтримуючи заявлені керівником прокуратури позовні вимоги, вказувала в судовому засіданні, що ухвала про затвердження мирової угоди між міською радою та ОСОБА_1 про надання згоди на розробку проекту землеустрою не могли скасувати умови земельного законодавства. Так спірна земельна ділянка, як новосформована, повинна була бути надана землекористувачу лише після проведення земельних торгів, після чого повинно бути рішення місцевою ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, після чого рішення повинно бути рішення міської ради про надання земельної ділянки в оренду. На порушення ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності земельного законодавства також слугує висновок головного управління містобудування і архітектури міської ради від 12 квітня 2016 року про відмову в погодженні спеціального зонального дозволу, а також заперечення проти такого дозволу голови Орджонікідзевської районної адміністрації та мешканців Лівобережного району міста Маріуполя, які вважали спірну територію зоною зелених насаджень. При цьому представник прокуратури вказувала суду, що мешканці Лівобережного району не звертались до прокуратури з вимогою представляти їх інтереси щодо спірної земельної ділянки, а також, що представники прокуратури не оскаржували ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 . Просила задовольнити позов повністю.

Представник Маріупольської міської ради, ОСОБА_2 , в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позову керівника прокуратури, вказував, що повноваження прокуратури викликають сумнів, оскільки, діючи в інтересах територіальної громади міста Маріуполя, прокурор заявив вимоги до міської ради такої громади, яка саме й представляє її інтереси. Щодо суті вимог зазначав, що при розгляді справи в Жовтневому районному суді м. Маріуполя за позовом міської ради до ОСОБА_1 слід було вирішити питання про звільнення земельної ділянки у центрі міста, на якій була розміщена споруда належна ОСОБА_1 на праві власності, що була побудована на АДРЕСА_3 під час дії договору оренди, укладеного міською радою з 2007 року по 2010 рік із ОСОБА_3 . Для цього було прийнято компромісне рішення Маріупольською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , яка зі свого боку відмовилась від належного їй майна в центрі міста з проведенням його демонтажу. Отже ОСОБА_1 пішла на поступки перед мешканцями громади міста Маріуполя , відмовившись від свого нерухомого майна. Таким чином фактично ОСОБА_1 була власником нерухомості, тому проведення земельних торгів не було доцільно, оскільки фактично відбулась заміна земельної ділянки під нерухоме майно землекористувача. Враховуючи, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою було оформлено відповідним рішенням міської ради про затвердження мирової угоди, форма якого не передбачена, а також оскільки це було компромісом для вирішення наявного у суді спору, а між сторонами існували фактичні договірні відносини, то вважав, що не було порушено міською радою вимоги земельного законодавства при наданні в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 відповідно до ст. 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування . Також додавав, що для виділення спірної земельної ділянки було отримано спеціальний зональний дозвіл від виконкому міської ради, рішення про затвердження проекту землеустрою узгодив Держгеокадастр, отримано позитивний висновок від управління містобудування і архітектури. Отже на сесії міської ради не було законних підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою ОСОБА_1 та надання їй земельної ділянки в оренду. Додавав, що дійсно на розгляді міської ради знаходиться питання про розробку паркової зони по АДРЕСА_1 за виключенням меж земельної ділянки, яка перебуває у оренді ОСОБА_1 , однак на теперішній час рішення не прийнято. Зауважував, що у своєму листі голова Орджонікідзевської районної адміністрації також посилався на розробку в 2016 році земельної ділянки поза межами ділянки, яку планувалось виділити в оренду ОСОБА_1 . Просив відмовити прокурору в задоволенні позову повністю.

Представник ОСОБА_1 та ТОВ Джерело Надії , адвокат Ботман О. О., повністю підтримуючи заяви по суті справи та письмові пояснення, подані ОСОБА_1 та представником ТОВ Джерело Надії , заперечувала проти задоволення позову прокуратури, вказуючи, що законних підстав для задоволення позову немає. Просила відмовити у позові керівнику прокуратури.

Від ОСОБА_1 до суду надійшла заява з проханням вирішити справу без її участі за участі її представника ОСОБА_4 , в якій вона просила суд повністю відмовити в позові прокуратури.

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 вказувала, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського із прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Так за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Зокрема посилалась на рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України щодо визначення права власності у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, рішення ЄСПЛ Стретч проти Сполученого Королівства щодо непропорційного втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном при порушенні положень закону з боку саме публічного органу, а не громадянина, рішення ЄСПЛ у справі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії , де Суд постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Так Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави чекати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. Крім цього, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 73/05). Також відмічала, що між ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою на час укладення мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 грудня 2014 року були триваючі договірні правовідносини на підставі договору оренди земельної ділянки площею 0,0021 га для розміщення та експлуатації кіоску на перехресті АДРЕСА_3 . Отже мировою угодою, затвердженою ухвалою суду від 10 грудня 2014 року за наявності триваючих договірних відносин між сторонами було фактично змінено умови договору оренди земельної ділянки площею 0,0021 га шляхом заміни однієї земельної ділянки іншою.

Від представника ТОВ Джерело Надії , Шебланова В. В. , надійшло клопотання про проведення розгляду справи без представника вказаної третьої особи, де він також просив суд повністю відмовити в задоволенні вимог прокуратури.

Представники ГУ Держгеокадастр в Донецькій області, будучи належним чином повідомними про час та місце розгляду справи до суду не з`явились повторно за невідомих суду причин.

Фактичні обставини, встановлені судом.

На підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981 вбачається, що за рішенням Маріупольської міської ради від 27 листопада 2007 року між Маріупольською міською радою та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди земельного ділянки від 26 березня 2008 року про передачу в оренду земельної ділянки площею 0,0021 га на перехресті АДРЕСА_3 строком на три роки. В той же час за договором дарування від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. А-1 площею 20,1 кв. м., розташованого в АДРЕСА_4 ) на вказаній земельній ділянці площею 0,0021 га кадастровий номер 1412300000:04:005:0273. Оскільки в провадженні Жовтневого районного суду м. Маріуполя перебуває справа за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, то Маріупольською міською радою було вирішено затвердити умови мирової угоди по такій справі, за якими Маріупольська міська рада дозволяє ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зі свого боку погоджується на вилучення до земель запасу житлової громадської забудови земельної ділянки площею 0,0021 га для розміщення та експлуатації кіоску по ремонту взуття на АДРЕСА_3 та на демонтування розміщених об`єктів на такій земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно (згідно додатку до рішення від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981 текст мирової угоди) (т. 1, а. с. 213-214; т. 3, а. с. 73-74, 75).

Відповідно до ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року, яка набула чинності 15 грудня 2014 року, вбачається, що в провадженні суду перебувала справа за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, 3-я особа: ОСОБА_3 , в ході розгляду якої встановлено, що представник позивача просив суд повернути земельну ділянку біля перехрестя АДРЕСА_3 (центр міста) площею 0,0021 га (кадастровий номер 1412300000:04:005:0273) та привести її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд. При цьому в судовому засіданні сторонами було подано суду заяву про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі, в зв`язку з тим, що сторони дійшли згоди щодо визнання певних обставин та зобов`язання виконання певний дій, яку судом було затверджено мирову угоду, укладену між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , шляхом вилучення в землі запасу житлової громадської забудови земельної ділянки площею 0,0021 га для розміщення та експлуатації кіоску на перехресті АДРЕСА_3 та демонтування розміщених об`єктів на земельній ділянці з виключенням запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно. В свою чергу Маріупольська міська рада дозволила ОСОБА_1 розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів у АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 76-77).

Підтвердженням виконання ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року в частині вилучення в землі запасу житлової громадської забудови земельної ділянки площею 0,0021 га (кадастровий номер 1412300000:04:005:0273) для розміщення та експлуатації кіоску на АДРЕСА_3 та виключення запису про право власності з реєстру речових прав на нерухоме майно є інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність записів стоном на 18 червня 2020 року в державних реєстрах щодо такої земельної ділянки (т. 3, а. с. 151).

На підставі виконання ухвали суду від 14 травня 2020 року представниками ГУ Держгеокадастру у Донецькій області суду було надано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 10 років ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових паві льйонів) по АДРЕСА_1 , де вбачається, що на замовлення ОСОБА_1 та виконання ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року ФОП ОСОБА_6 розробив проект землеустрою для відведення в оренду на 10 років з земель комунальної власності по АДРЕСА_1 для розміщення та експлуатації торгових павільйонів земельної ділянки кадастровий номер 1412300000:04:005:0273 площею 0,0360 га, з яких під тимчасову забудову 0,0115 га, під інше 0,0245 га, з викопіюванням із чергового кадастрового плану, схемою економіко-планувальної зони, планом земельної ділянки та актом встановлення меж землекористування, кадастровим планом земельної ділянки (т. 3, а. с. 64-96).

Відповідно до висновку головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 3 квітня 2015 року на замовлення ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 для розміщення та обслуговування торгівельного павільйону вбачається, що наміри ОСОБА_1 на використання вказаної земельної ділянки відповідають видам використання території, що потребує спеціального узгодження, внаслідок чого надано висновок, що наміри ОСОБА_1 що вказаної території міста не суперечать плану зонування території міста Маріуполя за умови отримання спеціального узгодження (т. 1, а. с. 181).

За витягом з державного земельного кадастру від 18 травня 2015 року про земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га кадастровий номер 1412336900:01:024:0465 з земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів) вбачається, що державна реєстрації такої земельної ділянки проведена Управлінням Держземагенства у м. Маріуполі (т. 1, а. с. 182).

Згідно із висновком щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 65/15 від 9 червня 2015 року вбачається, що Управління Держземагенства в м. Маріуполі Донецької області розглянуло проект землеустрою, виготовлений ФОП ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 та на підставі рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року № 6/42-4981, ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року, щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га кадастровий номер 1412336900:01:024:0465 з земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів), внаслідок чого встановлено, що обмеження у використанні земельної ділянки відсутні, що також підтверджується довідкою № 64 Управління, а проектна документація відповідає вимогам законодавства, на підставі чого Управління узгодило такий проект землеустрою за умови дотримання вимог земельного законодавства (т. 1, а. с. 179-180; т. 3, а. с. 71).

Згідно із рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 вбачається, що рішенням Маріупольської міської ради від 30.10.2014 року дозволена розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельного паві льйону по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 . Так розглянувши заяву ОСОБА_1 та висновок головного управління містобудування і архітектури міської ради від 12 квітня 2016 року на підставі ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року Про затвердження містобудівної документації План зо нування території м. Маріуполя , виконком відмовив ОСОБА_1 у видачі спеціального зонального погодження для розміщення та обслу говування нежитлового приміщення (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 215).

Відповідно до рішення виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року № 77 вбачається, що рішенням Маріупольської міської ради від 30.10.2014 року дозволена розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгівельного паві льйону по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_1 . Так повторно розглянувши заяву ОСОБА_1 та висновок головного управління містобудування і архітектури міської ради від 11 березня 2017 року на підставі ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та рішення Маріупольської міської ради від 18 червня 2013 року Про затвердження містобудівної документації План зонування території м. Маріуполя, виконком міської ради скасував рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 та надав ОСОБА_1 спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 216-217; т. 2, а. с. 77).

Відповідно до заяви від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до відділу землеустрою Маріупольської міської ради із проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення ділянки для передачі в оренду для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 , до якої було долучено: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки; висновок головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради; витяг з державного земельного кадастру; рішення виконкому Маріупольської міської ради про надання спеціального зонального узгодження (т. 1, а. с. 169-170).

На підставі рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року № 7/20-1856 було затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано із земель житлової та громадської забудови в оренду строком на 10 років земельну ділянку (кадастровий № 1412336900:01:024:0465) площею 0,0360 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатація торгових павільйонів) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 з встановленням орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки (т. 1, а. с. 164-165).

Згідно із договором оренди земельної ділянки від 15 серпня 2017 року, укладеного Маріупольською міської радою та ОСОБА_1 , вбачається, що на підставі рішення Маріупольської міської ради від 25 липня 2017 року міська рада надала відповідачці у строкове платне користування на 10 років земельну ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га кадастровий номер 1412336900:01:024:0465 з земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (розміщення та експлуатації торгівельних павільйонів) зі сплатою орендної плати в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки за рік (грошова оцінка 578354,52 грн.), що підтверджується розрахунком такої орендної плати (17350,64 грн. на рік). Вказаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 серпня 2017 року (т. 1, а. с. 190-195, 209, 223-226).

Факт передачі спірної земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди ОСОБА_1 підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки (т. 1, а. с. 201).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_1 зареєстрована з 21 листопада 2017 року, як фізична особа-підприємець (т. 1, а. с. 63).

Регулярність проведення оплати ОСОБА_1 орендної плати за договором оренди від 15 серпня 2017 року та відсутність заборгованості з таких сум підтверджується, як свідченнями представника Маріупольської міської ради, так й наданими представником ОСОБА_1. копіями квитанцій про проведення оплат 26 грудня 2017 року в сумі 6576,47 грн., 27 лютого 2018 року в сумі 2479 грн., 27 березня 2018 року в сумі 2479 грн., 25 квітня 2018 року в сумі 2482 грн., 29 травня 2018 року в сумі 2479 грн., 23 червня 2018 року в сумі 2479 грн., 25 липня 2018 року в сумі 2479 грн., 29 серпня 2018 року в сумі 2479 грн., 27 березня 2019 року в сумі 2479 грн., 24 квітня 2019 року в сумі 2482 грн., 29 травня 2019 року в сумі 2479 грн., 29 червня 2019 року в сумі 2482 грн., 30 липня 2019 року в сумі 2479 грн., 29 серпня 2019 року в сумі 2479 грн., 2 лютого 2020 року в сумі 2479 грн., 28 травня 2020 року в сумі 3356,50 грн. (т. 3, а. с. 165-169).

На підставі листа виконкому Маріупольської міської ради від 16 лютого 2018 року вбачається, що за листом управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради від 12 лютого 2018 року в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, 12 грудня 2017 року зареєстроване повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI) № ДЦ 061173461146 Будівництво торговельних павільйонів по АДРЕСА_1 , замовник - ОСОБА_1 , що підтверджується вказаним повідомленням Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради, за яким вбачається, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки були видані ГУ містобудування та Архітектури Маріупольської міської ради 5 вересня 2017 року (т. 1, а. с. 163, 218-222).

Позиція суду.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави .

В обґрунтування свого представництва інтересів держави керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 вказував, що прокурор може заявити позов в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки покликаний ці інтереси захищати. Також зазначав, що, враховуючи особливу суспільну значущість земель, незаконне надання в оренду спірної земельної ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням і охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Відповідно до ст. 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , а також Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), затвердженого Постановою КМУ від 14 січня 2015 року № 15, до повноважень Держгеокадастру належить здійснення організація та здійснення державного нагляду за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Однак такий орган та його підрозділи не наділені повноваження на звернення до суду з позовом про визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування щодо передання у користування земельних ділянок та укладених на їх підставі договорів оренди. Враховуючи, що Маріупольська міська рада є у цій справі відповідачем, а інші органи не наділені повноваженнями щодо оскарження рішень міської ради, то прокурор набуває у цій справі статусу позивача, діє в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя як власника земель комунальної власності.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із доводами позивача щодо представництва прокуратури інтересів територіальної громади міста Маріуполя, вказувала, що прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно, оскільки прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Однак питання щодо належних територіальній громаді міста Маріуполі земельних ділянок знаходяться у віданні саме Маріупольської міської ради, яка є відповідачем у даній справі. Також вказувала, що прокурором не було доведено відсутності відповідного органу, до компетенції якого відноситься відповідні повноваження, а також не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів територіальної громади міста Маріуполя.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається здійснення представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 по справі № 1-1/99) інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абз. 4 п. 4 рішення).

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року по справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року по справі № 569/4123/16-а.

За ст. 1, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За приписами ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2510цс15 вказано, що прийняття рішення про передачу земель комунальної власності у користування позбавляє конкретну територіальну громаду повноважень власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Таким чином правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність, в разі її встановлення, рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Системне тлумачення ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК, абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок був зроблений Верховним Судом у постанові від 21 серпня 2019 року по справі № 263/2038/16-а.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Звертаючись до суду з цим позовом до Маріупольської міської ради Донецької області та ОСОБА_1 , керівник Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області зазначав, що чинним законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, тому прокурор самостійно виступає як позивач у даній справі.

На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням інтересів держави , оскільки інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сфері, як благоустрій населених пунктів.

Аналогічний правовий висновок був висловлений у постанові Верховного Суду від 5 листопада 2019 року по справі № 804/4585/18.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що прокурор обґрунтував пред`явлення ним позову відсутністю органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах та зазначив, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів.

Аналогічний правовий висновок був висловлений у постанові Донецького апеляційного суду по вказаній справі (т. 2, а. с. 207-214).

Отже прокурор у спірних правовідносинах, навів підстави для представництва інтересів держави у суді, а тому цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази неможливості інших органів захистити інтереси держави. Останнє виключає можливість залишення такого позову прокурора без розгляду, оскільки прокурор не здійснює представництво особи, а реалізує власні владні повноваження на участь у справі від імені та в інтересах держави.

Аналогічний висновок був зроблений Верховним Судом у постанові від 2 квітня 2020 року по справі № 645/7199/18.

Суд зазначає також, що за Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, вбачається право посадових осіб Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, тоді як предметом наявних позовних вимог є визнання незаконним та скасування рішення, а також визнання недійсним договору оренди.

Таким чином суд встановив, що у даному випадку відсутній орган з повноваженнями на подання позову, з яким звернувся керівник прокуратури до суду.

З огляду на те, що прокурором у позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, то на підставі викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_1 про відсутність у прокурора законних підстав для звернення з даною позовною заявою є безпідставними, оскільки в даному спорі орган місцевого самоврядування, який має захищати інтереси членів територіальної громади, є відповідачем.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у поставі від 30 травня 2018 року № 910/9373/17.

Щодо надання ОСОБА_1 в користування земельної ділянки.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За ст. 6 Закону України Про оренду землі орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

На підставі ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК, або за результатами аукціону.

Суд зазначає, що за змістом ст. 122 ЗК міські ради передають земельні ділянки у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Також за змістом ч. 1-4, 6, 14 ст. 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування, рішення яких приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, формування нової земельної ділянки. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу місцевого самоврядування, де зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення, до якого додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у користування забороняється вимагати додаткові матеріали та документи. Відповідний орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК. Відповідний орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 186-1 ЗК проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно зі змістом ч. 1-3 ст. 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 ЗК, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. При цьому передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 ЗК. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 ЗК, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 ЗК.

На підставі ч. 1, 2 ст. 134 ЗК земельні ділянки комунальної власності або права на них (оренда) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах). Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

За ч. 1 ст. 135 ЗК земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір оренди земельної ділянки з переможцем земельних торгів, який запропонував найвищу плату за користування нею.

Виходячи з наведених вище положень земельного законодавства суд погоджується із керівником прокуратури в тій частині, що Маріупольською міською радою не було дотримано передбаченого законом порядку передання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 , оскільки для цього потрібно було провести земельні торги для визначення особи переможця на конкурентних засадах.

В той же час суд звертає увагу на наступне.

Так аналізуючи вище наведені норми права, суд зазначає, що за ст. 134 ЗК право оренди земельної ділянки комунальної власності підлягають продажу на земельних торгах, крім випадків, зокрема, в разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб.

Отже, за загальним правилом, законом передбачено, що набуттю права на оренду земельної ділянки комунальної власності передує проведення земельних торгів, за результатами яких приймається рішення органом місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи укладається договір купівлі-продажу права оренди з наступним укладенням договору оренди земельної ділянки.

При цьому розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є однією із передумов для надання у користування такої земельної ділянки із земель комунальної власності.

З огляду на це рішення органу місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК, про надання певній особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання договору оренди землі також повинно ґрунтуватися на результатах проведених земельних торгів.

Таким чином суд зауважує, що спочатку передбачена процедура проведення земельних торгів, вже після чого органом місцевого самоврядування надається дозвіл на розробку проекту землеустрою переможцю таких торгів.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 5 липня 2016 року по справі № 21-1489а16.

В той же час судом було встановлено, що ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року набула чинності 15 грудня 2014 року є до теперішнього часу чинною та не була оскаржена прокуратурою.

Таким чином суд зауважує, що саме при прийнятті судового рішення від 10 грудня 2014 року було враховано положення ст. 124, 134 ЗК щодо необхідності проведення процедури земельних торгів для набуття права оренди на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га, які повинні було передувати наданню Маріупольською міської радою дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Отже, суд зазначає, що проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки повинно було відбутись до надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Крім того суд зазначає, що за наявності чинної ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року про затвердження мирової угоди між Маріупольською міської радою та ОСОБА_1 міська рада, виконуючи таке судове рішення, була позбавлена можливості як скасувати своє рішення від 30 жовтня 2014 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , оскільки в такому випадку воно відповідало б ознакам свавільного рішення та не відповідало б принципу належного урядування через призму практики ЄСПЛ, через те, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу і такі помилки, за загальним правилом, не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 2340/4521/18.

Також у світлі ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції).

Згідно із ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

При цьому Конституційний Суд України неодноразово зазначав своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2019 року по справі № 805/5043/15-а.

Даний висновок узгоджується також з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року по справі № 638/643/17 та від 18 квітня 2019 року по справі № 808/2291/16.

Таким чином суд зазначає, що оскільки ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року є чинною з 15 грудня 2014 року, ніким, втому числі представниками прокуратури не оскаржувалась, тому вказане судове рішення не підлягає переоцінці, а підлягає виконанню відповідно до затвердженої такою ухвалою мировою угодою між Маріупольською міською радою та ОСОБА_1 , зокрема, шляхом розробки ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га для розміщення та експлуатації торгових павільйонів у Орджонікідзевському районі АДРЕСА_1 .

Також суд вказує, що посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 не зверталась до міської ради із відповідним клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою, а міською радою не приймалось рішення про надання їй такого дозволу, то суд зазначає наступне.

Так в судовому засіданні було встановлено, що питання про дозвіл на розробку проекту землеустрою по АДРЕСА_1 виникло під час вирішення спору між Маріупольською міської радою та ОСОБА_1 щодо іншої земельної ділянки, в ході якого шляхом перемовин сторони дійшли мирової угоди.

Отже суд зазначає, що фактично подання міською радою вже узгодженої з боку ОСОБА_1 мирової угоди є по своїй суті тим клопотанням про надання дозволу на обробку проекту землеустрою в розумінні ст. 123 ЗК від ОСОБА_1 , як особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель комунальної власності.

Також суд відкидає посилання прокурора на недотримання міською радою положень ст. 123 ЗК щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою без ухвалення відповідного рішення, оскільки матеріали справи містять рішення Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2014 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 внаслідок затвердження умов мирової угоди між Маріупольською міською радо та ОСОБА_1 .

Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 та Маріупольською міською радою було формально дотримано положення ст. 123 ЗК в частині звернення ОСОБА_1 за дозволом на розробку проект землеустрою та ухваленням рішення міською радою про надання такого дозволу, через що в цій частині суд вважає доводи прокурора безпідставними.

Крім цього суд зазначає, що на виконання положень ст. 123, 186-1 ЗК ОСОБА_1 при подачі 17 травня 2017 року заяви та документів щодо затвердження проекту землеустрою міською радою було надано: готовий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га кадастровий номер 1412336900:01:024:0465 з земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі разом із висновком про погодження такого проекту землеустрою Управлінням Держземагенства в м. Маріуполі Донецької області, оскільки проектна документація відповідає вимогам земельного законодавства; висновок головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради від 3 квітня 2015 року про відповідність намірів ОСОБА_1 щодо використання спірної земельної ділянки видам використання території міста Маріуполя; а також рішення виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року на підставі висновку головного управління містобудування і архітектури міської ради від 11 березня 2017 року про надання ОСОБА_1 спеціального зонального погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 .

Таким чином суд встановив, що зі свого боку ОСОБА_1 було виконано умови ст. 123, 186-1 ЗК для отримання позитивного рішення органу місцевого самоврядування з питання про надання земельної ділянки комунальної власності у користування та передачі її в оренду ОСОБА_1 на підставі відповідного договору.

На підставі викладеного суд встановив, що хоча процедура, передбачена ст. 124, 134, 135 ЗК, міської радою не була дотримана шляхом проведення земельних торгів щодо передання в оренду фізичній особі земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 , оскільки на такій земельній ділянці не було розміщено нерухоме майно фізичної особи, як того вимагає ч. 2 ст. 134 ЗК, все ж таки ОСОБА_1 було виконано, як умови мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя, так й умови земельного законодавства, передбачені ст. 123, 186-1 ЗК.

Щодо дотримання містобудівної документації при затвердженні проекту землеустрою.

Згідно зі ст. 39 ЗК використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, який встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог, зокрема, узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями.

На підставі ч. 1 ст. 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення; а містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За ч. 3, 4 ст. 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до п. 7 ч. 5, ч. 6 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності містобудівні умови та обмеження містять, зокрема, мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд. Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Згідно із Планом зонування міста Маріуполя територія, виділеної в оренду ОСОБА_1 за договором оренди від 15 серпня 2017 року земельної ділянки, відноситься до категорії житлової зони Ж-4, тобто до зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови, яка у свою чергу межує з зоною вулиць, площ, доріг в межах червоних ліній.

Таким чином суд не приймає доводи прокурора про те, що виділена ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до зони зелених насаджень міста Маріуполя.

Відповідно до пояснювальної записки до Плану зонування міста Маріуполя, розробленого на замовлення виконкому Маріупольської міської ради ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст ДIПРОМIСТО імені Ю. М. Білоконя , вбачається, що червоні лінії - визначені в містобудівній документації відносно пунктів геодезичної мережі, межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розмежовують території мікрорайонів, кварталів та території іншого призначення. Відповідно до допустимих видів використання території (земельної ділянки), які потребують спеціальних погоджень відносяться тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності (абз. в пп. 5.2.4 Ж-4. Зона змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови), а за умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок вказано, що мінімальна відстань від будівель до червоних ліній житлової вулиці - 3,0 м., магістральної вулиці - 6,0 м (абз. г пп. 5.2.4).

Суд зазначає, що з наданих суду матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,0360 га не пересікає червоні лінії АДРЕСА_1 , що визначені Планом зонування міста Маріуполя, та не відноситься до них, внаслідок чого суд, враховуючи пояснювальну записку до Плану зонування міста Маріуполя, також відкидає посилання й в цій частині керівника прокуратури, як хибні.

Крім цього доказів того, що мінімальна відстань від запроектованих тимчасових споруд на такій земельній ділянці на замовлення ОСОБА_1 до червоних ліній не дотримана, прокурором суду також не було надано.

Судом було встановлено, що за рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі спеціального зонального погодження для розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 215).

Натомість за рішенням виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року № 77 було скасовано рішення виконкому Маріупольської міської ради від 27 квітня 2016 року № 94 та надано ОСОБА_1 спеціальне зональне погодження для будівництва торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 77).

Отже на виконання умов та обмежень забудови міста Маріуполя тимчасовими спорудами для здійснення підприємницької діяльності в Зоні змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови ОСОБА_1 було отримано відповідне спеціальне погодження виконкому Маріупольської міської ради від 26 квітня 2017 року на підставі висновку головного управління містобудування і архітектури міської ради від 11 березня 2017 року.

Таким чином суд встановив, що ОСОБА_1 були дотримані вимоги щодо отримання спеціального зонального погодження для розміщення тимчасових споруд торгівлі по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,0360 га.

Виходячи з переліченого посилання прокурора на недотримання вимог ст. 18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності при погоджені проекту землеустрою ОСОБА_1 через наявність двох різних за змістом рішень виконкому Маріупольської міської ради щодо надання спеціального зонального погодження ОСОБА_1 - без обґрунтування прокурором в чому саме полягає таке порушення законодавства з боку відповідачки чи міської ради, а також без наявності доказів на підтвердження цього, враховуючи, що останнім за часом рішенням виконкому міської ради від 26 квітня 2017 року скасовано рішення виконкому від 27 квітня 2017 року, яким було відмовлено у спеціальному погодженні ОСОБА_1 , - суд їх не приймає до уваги через безпідставність таких посилань.

Суд також зазначає, що відповідно до зауважень до проекту рішення виконкому Маріупольської міської ради Про видачу спеціального зонального погодження для розміщення та обслуговування нежитлового приміщення (торгівельного павільйону) по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 голова Орджонікідзевської районної адміністрації зазначав, що 16 вересня 2015 року надійшло колективне звернення від мешканців району з приводу побудови по АДРЕСА_1 скверу чи паркової зони, що підтверджується його копією. Також зазначено, що районною адміністрацією до ГУ архітектури та містобудування направлено листа з проханням врахувати думку мешканців району при підготовці матеріалів щодо надання спеціального зонального погодження. Крім цього, з метою присвоєння статусу паркової зони чи скверу по АДРЕСА_1 КП Міське архітектурне бюро виконано викопіювання території з вказівкою можливої площі (0,23 га) за виключенням території, що планується в оренду ОСОБА_1 (0,0360 га). На підставі того, що розміщення торгівельних павільйонів на зеленій зоні по АДРЕСА_1 не буде вписуватися до загального виду майбутньої паркової зони районна адміністрація не вважала необхідним видачу спеціального зонального погодження ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 228, 229-232).

При цьому суд зауважує, що проект рішення міської ради від 25 липня 2017 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови в оренду земельної ділянки площею 0,0360 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 , яке оскаржує прокурор, було погоджено, в тому числі головою Лівобережної районної адміністрації (т. 2, а. с. 57).

Таким чином суд не приймає посилання прокурора на неврахування зауважень голови Орджонікідзевської районної адміністрації від 16 вересня 2015 року при прийнятті остаточного рішення виконкому міської ради про видачу спеціального зонального погодження ОСОБА_1 по вул. Київській 33 в м. Маріуполі.

Також суд зазначає, що посилання прокурора на спірну територію по АДРЕСА_1 , як на територію скверу Надія мешканців Лівобережного району міста Маріуполя, суд не приймає до уваги, оскільки доказів внесення змін до кадастрового реєстру щодо такої земельної ділянки, або щодо зміни виду такої території відповідно до Плану зонування міста Маріуполя - суду прокурором надано не було, як не було доведено, що офіційна назва такої території є Сквер Надія , або що така територія віднесена до рекреаційних зон, що у свою чергу спростовується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 3, а. с. 146).

Суд крім цього зауважує щодо колективного звернення мешканців Лівобережного району міста Маріуполя з приводу побудови по АДРЕСА_1 скверу чи паркової зони, що КП Міське архітектурне бюро виконало викопіювання території міста Маріуполя з вказівкою можливої площі (0,23 га) за виключенням території, що була передана в оренду ОСОБА_1 (0,0360 га) по АДРЕСА_1 , з метою подальшого присвоєння статусу паркової зони по АДРЕСА_1 .

Натомість на теперішній час рішення про надання статусу паркової зони по АДРЕСА_1 не прийнято, викопіювання такої території з вказівкою можливої площі (0,23 га) відбулось за виключенням земельної ділянки, переданої в оренду ОСОБА_1 площею 0,0360 га, тобто без накладення земельних ділянок, тому самі по собі заперечення мешканців району не свідчать у такому випадку про недотримання вимог закону ОСОБА_1 при отриманні землевпорядної документації на спірну земельну ділянку площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 .

Суд також зауважує, що ОСОБА_1 отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки на підставі рішення міської ради від 30 жовтня 2014 року та ухвали Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 10 грудня 2014 року, тобто ще до обстрілів, які відбулись 24 січня 2015 року в Лівобережному районі міста Маріуполя, які саме й стали в подальшому приводом для набуття статусу такої території міста Маріуполя, як паркової.

Крім цього суд зазначає, що Маріупольська міська рада, як колегіальний орган місцевого самоврядування та представницький орган мешканців громади міста Маріуполя, враховуючи її інтереси затвердив своїм рішенням 25 липня 2017 року проект землеустрою спірної земельної ділянки та надав ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови в оренду земельну ділянку площею 0,0360 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 .

Отже, сама по собі незгода, висловлена мешканцями Лівобережного району м. Маріуполя з розміщенням торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 , в частині можливого порушення вигляду такої території, зважаючи на те, що у майбутньому це може не відповідати загальному виду можливої паркової зони, суд не приймає до уваги, як такі, що не ґрунтуються на відповідних доказах та засновані на припущеннях.

Щодо дотримання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Сформовані та вже усталені позиції ЄСПЛ стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ( Шмалько проти України , заява № 60750/00, п. 43).

ЄСПЛ також виходить з того, що важко уявити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ( Бурдов проти Росії , заява № 589498/00, п. 34).

Крім того, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також, як зазначив ЄСПЛ у справі Золотас проти Греції (заява № 66610/09) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном.

У справі Суханов та Ільченко проти України ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Виходячи зі змісту пп. 32-35 рішення ЄСПЛ Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. ЄСПЛ зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . Також ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Також ЄСПЛ вказав, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися справедливий баланс між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу.

Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати справедливий баланс між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.

У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.

Так ЄСПЛ у рішенні від 9 липня 2019 року по справі Ольховський проти Росії констатував порушення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції внаслідок позбавлення добросовісного набувача прав власності на квартиру без відповідної компенсації.

Також ЄСПЛ констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції у справі Кривенький проти України (заява № 43768/07, від 16 лютого 2017 року) через позбавлення особи власності на земельну ділянку без виплати їй компенсації, незважаючи навіть на законні підстави та суспільний інтерес, оскільки не було дотримано справедливого балансу між суспільною потребою (інтересом) та правами людини, бо особа внаслідок позбавлення власності повинна отримати відшкодування, інакше вважається, що на неї покладений надмірний тягар. Так ЄСПЛ наголосив, що принцип належного урядування може покладати на органи влади зобов`язання щодо виплати компенсації або іншого виду відшкодування добросовісному володільцю майна у разі його позбавлення, внаслідок того, що заявник добросовісно набув землю у власність, сплачував земельний податок, тому наступне позбавлення його земельної ділянки без виплати компенсації є покладанням на нього непропорційного тягаря.

Суд зауважує, що в рішенні ЄСПЛ Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії ЄСПЛ постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 1522/16455/12.

Крім цього у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення ЄСПЛ у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі Рисовський проти України підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з п. 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Іншими словами, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

На думку ЄСПЛ незалежно від будь-яких фінансових наслідків, розчарування, яке, природно, може виникнути у результаті такої триваючої ситуації невизначеності, саме по собі становить непропорційний тягар, який було ще більше посилено відсутністю будь-якого відшкодування за нескінченну неможливість формальної реалізації заявником його права на земельну ділянку й відповідно становить порушення статті 1 Першого протоколу.

Аналогічний правовий висновок був наведений у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року по справі №369/6601/15-ц.

У рішенні ЄСПЛ East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року ЄСПЛ зазначив: …будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…

Таким чином суд зазначає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

При цьому порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Аналогічний правовий висновок був викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 квітня 2020 року по справі № 916/2791/13.

Застосовуючи до спірних правовідносин ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів проаналізував:

1) чи здійснює керівник прокуратури, який звернувся до суду, втручання у право ОСОБА_1 як орендаря на мирне володіння земельною ділянкою;

2) чи переслідує таке втручання легітимну мету;

3) чи є захід із втручання у право ОСОБА_1 пропорційним визначеній меті, та чи не становитиме для відповідача задоволення вимог такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням суспільних інтересів та поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки.

На підставі переліченого та виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, яке є джерелом права України, суд встановив за обставинами справи, що наявність укладеного договору оренди від 15 серпня 2017 року спірної земельної ділянки зумовлює виникнення у ОСОБА_1 прав, передбачених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до такого висновку, суд констатує, що керівник прокуратури здійснює втручання у право ОСОБА_1 як орендаря спірної земельної ділянки на мирне володіння таким майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зважаючи на вмотивування, наведене судом щодо представництва прокурора інтересів держави по даній справі, враховуючи встановлене судом порушення Маріупольською міською радою положень ст. 124, 134 ЗК щодо не проведення земельних торгів відносно спірної земельної ділянки при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 , то суд дійшов висновку, що подання керівником наявного позову переслідує легітимну мету, тобто повернення такої земельної ділянки у користування територіальної громади міста Маріуполя.

Вирішуючи питання пропорційності такого втручання прокурора визначеній ним у позові меті, враховуючи суспільні інтереси та права ОСОБА_1 , передбачені ст. 1 Першого протоколу, суд дійшов наступного.

Суд зазначає, що втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 7 березня 2018 року по справі № 923/410/16.

Суд зазначає, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 р., Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 р., Щокін проти України від 14 жовтня 2010 р., Сєрков проти України від 7 липня 2011 р., Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 р., Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 р., Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 р., East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ при цьому констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Суд зазначає, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд на підставі переліченого вказує, що за змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі ст. 120 ЗК при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

У даній справі встановлено, що за договором оренди, укладеним з міською радою, земельна ділянка площею 0,0021 га на АДРЕСА_3 була надана фізичній особі в користування, після чого такою особою було здійснено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_4 площею 20,4 кв. м.

В подальшому нерухоме майно по АДРЕСА_4, яке розташоване на АДРЕСА_3 , набула у власність ОСОБА_1 .

Отже, внаслідок набуття у встановленому порядку права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 в силу ст. 120 ЗК та ст. 377 ЦК України отримала право власності на земельну ділянку, на якій це майно розташоване.

Аналогічна правова позиція була викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16 березня 2020 року по справі № 675/2372/16-ц.

В контексті зазначеного доречним є застосування практики ЄСПЛ стосовно захисту законного сподівання особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції на реалізацію передбаченого права оренди земельної ділянки площею 0,0021 га на АДРЕСА_3 для обслуговування нерухомого майна по АДРЕСА_4 .

Суд зазначає, що у такому разі при зверненні ОСОБА_1 до міської ради в порядку ст. 122, 123, 186-1 ЗК для надання дозволу на розробку проекту землеустрою не потрібно були проводити земельні тоги, оскільки в такому випадку в дію вступали б положення ч. 2 ст. 134 ЗК, за якими не підлягають продажу на земельних торгах земельні ділянки комунальної власності або права на них у разі розташування на таких ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

В той же час Маріупольська міська рада, діючи в інтересах громади міста Маріуполя, звернулась до суду із позовом про звільнення земельної ділянки площею 0,0021 га, розташованої на АДРЕСА_3 , на якій було розташоване нерухоме майно, належне ОСОБА_1 на праві власності.

З метою приведення центра міста Маріуполя у більш привабливий стан та в ході розгляду справи за таким позовом сторони, міська рада та ОСОБА_1 , дійшли згоди у питання вирішення спору шляхом укладення мирової угоди.

На виконання такої угоди ОСОБА_1 позбавилась свого права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_4 , провела його демонтування та виключення запису з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Отже суд встановив, що ОСОБА_1 залишилась без нерухомості по АДРЕСА_4 , без права на нього та без права використання земельної ділянки під такою нерухомістю на АДРЕСА_3 .

Натомість ОСОБА_1 була вимушена довготривалий час збирати документи на отримання права оренди на іншу земельну ділянку шляхом розробки проекту землеустрою, отримання висновку щодо містобудівної діяльності, спеціального зонального погодження та затвердження проекту землеустрою Держземагенством, після чого майже через три роки після укладення мирової угоди отримання рішення міської ради про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 .

В той же час користуватися такою земельною ділянкою ОСОБА_1 фактично була позбавлена, оскільки починаючи з 4 липня 2018 року на підставі відповідних приписів Управління державного архітектурно-будівельного контролю були зупинені підготовчі будівельні роботи на спірній земельній ділянці.

В подальшому після скасування наведених приписів вже на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 31 жовтня 2019 року в забезпечення позову прокуратури ОСОБА_1 було заборонено здійснення будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці площею 0,0360 га по АДРЕСА_1 до ухвалення рішення по даній справі.

Таким чином, з одного боку, будучи позбавленою права власності на нерухомість та права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , з іншого боку, за минуванням майже шістьох років, виконавши усі умови затвердженої ухвалою суду від 10 грудня 2014 року мирової угоди, отримавши з рештою у 2017 році право оренди спірної земельної ділянки, фактично більше трьох років не може реалізувати своє право на використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

При цьому як добросовісний орендар ОСОБА_1 справна сплачує орендну плату за спірну земельну ділянку відповідно до умов укладеного ще 15 серпня 2017 року договору оренди, фактично не маючи прав її використовувати.

Суд зазначає, що у ОСОБА_1 виникли правомірні очікування , оскільки мала усі підстави вважати, що рішення про дозвіл на розробку проекту землеустрою, затверджена ухвалою суду мирова угода, рішення про затвердження проекту землеустрою та укладений договір оренди є дійсними, а також розраховувати на певний стан речей, бо нею було дотримано зі свого боку вимог законодавства для отримання спірної земельної ділянки у користування.

Натомість судом було встановлено, що єдине порушення земельного законодавства при набутті права оренди спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 було допущене Маріупольською міською радою щодо не проведення земельних торгів відносно такої земельної ділянки, яка натоміть на підставі затвердженої ухвалою суду від 10 грудня 2014 року мирової угоди отримала від ОСОБА_1 повне виконання такого судового рішення.

Отже Маріупольська міська рада в даному випадку через призму практики ЄСПЛ не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій, оскільки ризик будь-якої помилки такого органу повинен покладатися на саму державу, а помилки відповідно не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Виходячи з вище наведеного обґрунтування, суд враховує практику ЄСПЛ та зазначає, що за встановленими обставинами справи наявність порушень з боку органу місцевого самоврядування при наданні у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не може бути підставою для позбавлення прав на неї ОСОБА_1 , яка жодних порушень не вчинила.

У такому випадку суд встановив, що в разі задоволення позову керівника прокуратури буде мати місце непропорційне втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння таким майном, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому суд зауважує, що в даному випадку згідно із усталеною практикою ЄСПЛ не буде забезпечено справедливого балансу між дотриманням суспільних інтересів та необхідністю захисту прав ОСОБА_1 за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки при встановлених судом обставин справи задоволення позову прокурора призведе до завдання значної шкоди орендарю спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 , яка виконала усі вимоги закону для набуття земельної ділянки у користування, справна сплачує орендну плату, а натомість не може реалізувати понад три роки прав орендаря, а також була позбавлена належної їй на праві власності нерухомості ат земельної ділянки під нею.

Отже суд встановив, що у даному випадку не буде дотримано балансу інтересів ОСОБА_1 на користь задоволення суспільного інтересу щодо повернення спірної земельної ділянки у користування громади міста Маріуполя без проведення відповідної компенсації внаслідок такого втручання та збитків, які були вже понесені ОСОБА_1 , тобто в даному випадку не дотримано розумного співвідношення.

Таким чином суд дійшов переконання, що таке вручання з огляду на викладене судом вмотивування є непропорційним, що означає порушення права ОСОБА_1 на мирне володіння майном в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції через покладення на неї надмірного тягаря в разі задоволення позову прокурора.

На підставі наведеного суд констатує не дотримання прокурором положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції при заявлені позовних вимог до ОСОБА_1 , яка фактично єдина відповідатиме за таким позовом, оскільки судом встановлено, що у такому разі не дотримано справедливий баланс між інтересами суспільства, на захист яких поданий позов, та інтересами ОСОБА_1 , яка зазнає втручання в її право користування земельною ділянкою.

При цьому суд відхиляє посилання керівника прокуратури на постанову Верховного Суду від 6 лютого 2018 року по справі № 904/5344/17, оскільки правові висновки, викладені у такій постанові стосувалися інших правовідносин, відмінних від тих, що є предметом наявного судового розгляду.

Щодо постанови Вищого господарського суду України від 21 січня 2015 року по справі № 910/2333/14 та від 5 серпня 2015 року по справі № 910/1754/15-г, то суд зауважує, що обставини наведених справ відрізнялись від обставин наявної справи, оскільки суд встановив, що набуття права оренди у ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0360 га, замість 0,0021 га на АДРЕСА_3 відбулось не лише на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а також в ході компромісного вирішення спору між такими сторонами щодо об`єктів нерухомості, належних ОСОБА_1 на перехресті АДРЕСА_4 , шляхом укладення мирової угоди, затвердженої судом.

Висновки за результатами розгляду справи.

Суд, на підставі викладеного вмотивування, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, за встановленими обставинами справи та відповідно до застосованих норм права, вважає заявлені керівником прокуратури позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню через недотримання положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Маріуполя Донецької області до Маріупольської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Маріупольської міської ради Донецької області та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю Джерело Надії , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 27 серпня 2020 року.

Позивач: Маріупольська місцева прокуратура № 2 Донецької області, юридична адреса: бул. Меотиди 1, м. Маріуполь.

Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ: 33852448, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру 70.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_5 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Джерело Надії , ЄДРПОУ: 35387871, місцезнаходження: м. Маріуполь, вул. Київська 33.

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: м. Краматорськ, бул. Машинобудівників 16.

Суддя