Ухвала

від 20.08.2020 по справі 315/1314/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.08.2020 Справа № 315/1314/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/413/20 Головуючий в1-йінстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний № 315/1314/18Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія ст.191 ч.2 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8 (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні, дистанційно,в режимівідеоконференції,в апеляційному порядку, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017080220000298, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , прокурора у кримінальному провадженні начальника Гуляйпільського відділу Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_9 на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2019 року відносно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Новозлатопіль Гуляйпільського району Запорізької області, громадянки України, одруженої, з середньо-технічною освітою, пенсіонерки за віком, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 191 КК України,

в с т а н о в и л а:

вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 191 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, з позбавленням її права обіймати адміністративно-господарські посади, а також посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили ухвалено не обирати.

Цивільний позов Комунального підприємства «СКГ «Новозлатопіль» до ОСОБА_7 про стягнення в рахунок відшкодування матеріальних збитків в сумі 4045,57 грн. ухвалено залишити без задоволення в зв`язку з повним відшкодуванням обвинуваченою.

Вирішена доля речових доказів.

Згідно вироку суду першої інстанції, в період січня-лютого 2017 року в с. Новозлатопіль Гуляйпільського району Запорізької області ОСОБА_7 , працюючи на посаді начальника відділення поштового зв`язку Новозлатопіль ЦПЗ № 5 м. Оріхів Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта», будучи службовою особою, скоїла привласнення грошових коштів при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_7 наказом Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта» №226-к від 06.08.2014 року, прийнята на роботу начальником відділення поштового зв`язку Новозлатопіль ЦПЗ № 5 м. Оріхів та працювала на цій посаді до 19.04.2017 року.

Відповідно до робочої посадової інструкції начальників відділень поштового зв`язку ОСОБА_7 постійно обіймала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарчих функцій, а тому відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України була службовою особою.

Згідно робочої посадової інструкції, з якою ОСОБА_7 була ознайомлена, на неї, крім іншого, були покладені наступні обов`язки: - п.2.1.5 Приймання платежів; п.2.1.12 Складання звітних первинних документів; п.2.1.16 Своєчасне і повне оприбуткування плати за надані послуги; п.2.1.17 Правильне ведення касових операцій; п.2.1.20 Забезпечує своєчасне складання первинних документів, достовірність наведених у них даних та своєчасну передачу до ЦПЗ №5 м. Оріхів Запорізької дирекції для відображення у бухгалтерському обліку.

ОСОБА_7 , працюючи на посаді начальника відділення поштового зв`язку Новозлатопіль ЦПЗ № 5 м. Оріхів Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта», будучи службовою особою, виконуючи свої посадові обов`язки, безпосередньо пов`язані з прийманням платежів, своєчасним і повним оприбуткуванням плати за надані послуги, в період січня-лютого 2017 року, знаходячись на своєму робочому місці, а саме у вказаному відділенні поштового зв`язку, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, маючи виниклий злочинний умисел, спрямований на привласнення чужого майна, шляхом зловживання своїм службовим становищем, в порушення вимог своєї посадової інструкції, привласнила ввірені їй грошові кошти загальною сумою 4045,57 грн., прийняті нею від населення с. Новозлатопіль Гуляйпільського району Запорізької області, за послуги водопостачання, які підлягали перерахуванню Комунальному підприємству «СКГ «Новозлатопіль», чим спричинила даному Комунальному підприємству матеріальний збиток у сумі 4045,47 грн.

В апеляційнійскарзі захисник зазначає, що обвинувачена ОСОБА_7 не погоджується з вироком суду, оскільки вважає його надто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за час проведення досудового слідства ОСОБА_7 вже багаторазово пожалкувала про скоєне нею кримінальне правопорушення, навчена та покарана наріканням оточуючих людей. ОСОБА_7 у скоєному проявила щиросердне розкаяння, свою вину та цивільний позов визнала у повному обсязі, не судима, пенсіонерка за віком, не працююча, позитивно характеризується за місцем проживання, матеріальний збиток, завданий КП «СКГ « Новозлатопіль», відшкодувала у повному обсязі, у зв`язку із чим суд залишив цивільний позов без задоволення, збитки, завдані комунальному підприємству, є незначними та вказане діяння не є суспільно небезпечним. Враховуючи вказані обставини, вважає, що суд міг призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.

На підставі викладеного, просить змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_7 покарання за скоєне нею кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 191 КК України, у виді позбавлення волі на строк 1 рік, з позбавленням її права обіймати адміністративно-господарські посади, а також посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 191 КК України з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій, встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення та доведеності провини обвинуваченої, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої. Суд першої інстанції не в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, оскільки ОСОБА_7 завдані збитки відшкодувала потерпілим вже на стадії судового розгляду.

На підставі викладеного, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винною та призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, з позбавленням її права обіймати адміністративно-господарські посади, а також посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю, строком на 2 роки.

Заслухавши доповідьсудді просутність судовогорішення тааргументи скарг;в судовихдебатах:обвинувачену,зокрема ів останньомуслові,та їїзахисника,які прохализадовольнити апеляційнускаргу захисниката заперечувалипроти задоволенняапеляційної скаргипрокурора;прокурора,який підтримавапеляційну скаргупрокурора укримінальному провадженніта заперечувавпроти задоволенняапеляційної скаргизахисника;перевіривши матеріалипровадження,та обговорившидоводи сторін,колегія суддіввважає,що апеляційна скарга захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні начальника Гуляйпільського відділу Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_9 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 191 КК України, як привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація дій останньої, встановлені і вказані обставини у обвинувальному вироку, ґрунтуються на обставинах, які сторонами провадження не оспорюються, тому, у відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.

Положеннями статті 50КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому, повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Визначаючи винній особі покарання необхідно виходити із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив, мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів, тощо).

Під урахуванням особи винного повинно передбачатись врахування судом позитивних і негативних характеристик особи, які мають кримінально-правове значення.

Справедливість та індивідуалізація призначеного покарання має відбуватись через призму кримінальної репресії, відповідно до якого міра покарання має бути необхідною та достатньою для його виправлення і такою, що не завдає надмірних страждань як самому засудженому, так і іншим особам. А тривале перебування особи в місцях позбавлення волі здійснить негативний вплив.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 3 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №7від 24.10.2003 року «Про практику призначення кримінального покарання», суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку повинні дотримуватись вимог кримінального закону, визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

На переконання колегії суддів, при призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції належним чином не врахував дані про особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують покарання, про що слушно вказав захисник в своїй апеляційній скарзі.

Суд першої інстанції не врахував в повній мірі характеризуючі дані ОСОБА_7 , яка вину визнала у повному обсязі та багаторазово пожалкувала про скоєне нею кримінальне правопорушення, раніше не притягувалась до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, є пенсіонеркою, не працює, матеріальний збиток, завданий КП «СКГ «Новозлатопіль», відшкодувала у повному обсязі, у зв`язку із чим суд першої інстанції залишив цивільний позов без задоволення, збитки, завдані підприємству, є незначними та вказане діяння не є суспільно небезпечним. Обставинами, що пом`якшують покарання, є щире каяття, активне сприяння слідству у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 слід пом`якшити призначене судом покарання та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування основного покарання із випробуванням, із встановленням іспитового строку на 1 рік та покладенням на неї обов`язків у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, що в достатній мірі забезпечить її виправлення та попередження нових злочинів.

Таким чином, хоча вчинений ОСОБА_7 злочин і відноситься до корупційних, проте, на думку колегії суддів, застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування основного покарання буде співмірним протиправним діянням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів і за таких умов буде досягнута мета покарання.

Саме таке покарання відповідатиме принципам справедливості, індивідуалізації, необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої (підсудної) та попередження вчинення нею нових злочинів, а також принципам «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

За таких підстав, доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні щодо невідповідності призначеного судом покарання внаслідок його м`якості є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для безумовного скасування судового рішення, колегія суддів не встановила.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 задовольнити.

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні начальника Гуляйпільського відділу Токмацької місцевої прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 30 жовтня 2019 року відносно ОСОБА_7 змінити.

Згідно ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від призначеного основного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік, поклавши на неї обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала Запорізького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, проте може бути оскаржена учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її оголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4