Постанова

від 26.08.2020 по справі 914/1386/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2020 р. Справа №914/1386/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Зварич О.В.

Хабіб М.І.

за участю секретаря судового засідання Харів М.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства (далі ФГ) "Б.М.В" б/н від 22.01.2020 (вх. № 01-05/376/20 від 24.01.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2019р. (суддя Запотічняк О.Д., повний текст складено 02.01.2020)

у справі № 914/1386/19

за позовом: Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі ДП "ЦСЕНСМ"), м.Київ

до відповідача: ФГ "Б.М.В", с.Болотня, Перемишлянський район, Львівська область

за участю: Прокуратури Львівської області, м.Львів,

про визнання недійсним договору про виконання сільськогосподарських послуг від 20.02.2019р. №4/2019-ПС.

за участі представників:

від прокуратури: Яворський Я.Т.

від позивача: Шпак Л.С.; Редун М.А. (повноваження в матеріалах справи);

від відповідача: не з' явився (належно повідомлений).

1. Розгляд справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 відрито апеляційне провадження.

Ухвалою суду від 03.04.2020, в зв`язку із запровадженням карантину з метою попередження розповсюдження короновірусної інфекції та відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вирішено розгляд справи здійснювати в межах розумного строку.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Судове засідання фіксувалось технічними засобами згідно ст. 222 ГПК України.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Клопотань процесуального характеру не заявлено.

3. Короткий зміст позовних вимог.

09.07.2019 Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фермерського господарства Б.М.В про визнання недійсним договору про виконання сільськогосподарських послуг від 20.02.2019 №4/2019-ПС.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до установчих документів Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", договір від імені Підприємства може бути укладений директором філії виключно на підставі довіреності, виданої Генеральним директором Підприємства. Однак Генеральним директором Підприємства не надавалось погодження директору Львівської філії Підприємства Гримаку І.В. та не видавалась на його ім`я довіреність на укладення договору № 4/2019-ПС від 20.02.2019 року про виконання сільськогосподарських послуг. Таким чином договір укладено директором Львівської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" Гримаком І.В. без належних повноважень. Позивач стверджує, що договір є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі, який насправді був вчинений і який суперечить вимогам законодавства.

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2019 (суддя Запотічняк О.Д., повний текст складено 02.01.2020) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір від 20.02.2019 року про виконання сільськогосподарських послуг № 4/2019 -ПС -1 укладений між Фермерським господарством Б.М.В. та Львівською філією державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу .

Місцевим господарським судом зроблено висновок, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку відповідачем від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються, однак позивач надаючи земельну ділянку, повинен оплатити за її обробіток оскільки не визначено порядок передачі зерна, тому воно залишається у відповідача. Суд не взяв до уваги посилання представника відповідача на доводи, що передача зерна відбудеться після звернення позивача до нього, оскільки такі умови малди бути передбачені в договорі.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що за змістом договору укладеного сторонами, між останніми фактично склалися правовідносини з передачі землі, оскільки, з умов оспорюваного договору вбачається, що позивач фактично передав відповідачу земельну ділянку, для проведення сільськогосподарських послуг з використання високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, за дані послуги позивач оплачує згідно розцінок передбачених п. 2.1 договору, а зібраний урожай залишається за відповідачем.

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача, що спірний договір за правовою природою є договором підряду, оскільки сторонами не визначено порядок передачі позивачеві зібраного врожаю. А тому, суд прийшов до висновку, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин відповідно до ст. 235 ЦК України).

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи сторін у справі.

5.1. ФГ Б.М.В. подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2019 та прийняти нове про задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зокрема зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст. 215, 235, ч.1 ст. 628 ЦК України, ст. 180 ГК України, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції, що договір № 4/2019-ПС від 20.02.2019 про виконання сільськогосподарських послуг є удаваним правочином відповідно до ст. 235 ЦК України та укладений для приховання договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, є неправильним, не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить ст. 235 ЦК України.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції не мотивував належними і допустимими доказами висновку, що між сторонами існували фактичні відносини з оренди землі, а керувався виключно припущеннями. Апелянт вважає, що висновок про удаваність оспорюваного договору як такого, що приховує договір оренди землі, суд першої інстанції обґрунтовує виключно умовами оспорюваного договору. Однак, апелянт вважає, що відсутність в оспорюваному договорі умов щодо передачі відповідачем позивачу урожаю, отриманого в результаті наданих сільськогосподарських послуг, не підтверджує факту належності права власності на такий урожай відповідачу. А відтак, на думку скаржника, цей договір є змішаним договором, який містить елементи договору підряду, оскільки за наслідками надання відповідачем позивачу сільськогосподарських послуг створюється певний результат - урожай сільськогосподарської культури.

5.2. Прокуратура Львівської області у відзиві на апеляційну скаргу просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, оскільки таке ухвалено на підставі правильного застосування вимог матеріального та процесуального права. Прокурор зазначає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є вирощування відповідачем сільськогосподарських культур та отримання від врожаю прибутку. На противагу твердженням апелянта, що оспорюваний договір містить елементи підряду, прокурор зазначає, що на відміну від договору підряду, договір оренди землі укладається не з метою виконання певної роботи за завданням другої , а саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. А тому правова природа підряду полягає у спрямуванні волі і волевиявленні сторін на отримання результату від виконання робіт, при цьому роботу виконує підрядник, а оплачує замовник, а у договорі оренди землі послугу оплачує орендар, який користується земельною ділянкою. Спірний договір не містить жодних положень щодо строків виконання робіт або окремих етапів робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції. Таким чином, прокурор вважає, що за змістом договору укладеного сторонами між останніми фактично склалися правовідносини з передачі землі, оскільки, з умов оспорюваного договору вбачається, що позивач фактично передав відповідачу земельну ділянку, для проведення сільськогосподарських послуг з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, за дані послуги позивач оплачує згідно розцінок передбачених п. 2.1 договору, а зібраний урожай залишається за відповідачем. Зі змісту договору випливає, що позивач надає землю, сплачує за її обробіток і натомість нічого не отримує, оскільки сторонами не визначено порядок передачі зерна. Прокурор вважає, що судом першої інстанції правильно зроблено висновки щодо: факту укладання договору оренди; спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав і обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

5.3. ДП Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи апелянта та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін. Зокрема, зазначає, що спірний договір укладений не уповноваженою особою з перевищенням повноважень, з порушенням чинного законодавства, із порушенням істотних умов, є удаваним, тобто таким, що вчинено для приховання іншого правочину, який насправді був вчинений. Тобто це є прихована оренда землі. Позивач вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що між сторонами існують фактичні відносини з передавання в користування земельної ділянки, метою яких є вирощування відповідачем сільськогосподарської продукції та отримання прибутку. Позивач зазначає, що твердження відповідача про те, що спірний договір містить елементи підряду не заслуговує на увагу, тому що на відміну від договору підряду, договір оренди землі укладається не з метою виконання певної роботи за завданням другої сторони, а саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. Крім того, оспорюваний договір не містить жодних положень стосовно строків виконання робіт або окремих етапів робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції. Отже за змістом договору укладеного між сторонами фактично склалися правовідносини з передачі землі. Позивач зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин і на підставі ст..235 ЦК України визнав, що сторонами вчинено саме договір оренди землі, та вирішив спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до Статуту (п. 1.1.), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.06.2017 р. № 309, Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу (т. 1, а.с. 16-39) засновано на оснрові державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України і є підзвітним йому. Майно Підприємства та доходи від використання цього майна є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання (п. 5.1 Статуту).

20.02.2019 Державне підприємство Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу , в особі директора Львівської філії Державного підприємства Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу (далі - Філія) Гримака І.В як замовник, з однієї сторони, та Фермерське господарство Б.М.В. , в особі голови Баран В.С. як виконавець, з другої сторони, уклали договір №4/2019-ПС про виконання сільськогосподарських послуг (т. 1, а.с.14).

Відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов`язання по проведенню сільськогосподарських послуг, а саме - дискування, оранки, культивації, посівів внесення добрив, обприскування, обмолот виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки. Відповідно до п.1.2 виконавець надає послуги з використання власних паливно-мастильних матеріалів, міндобрив, засобів захисту рослин, насіння.

Вартість послуг виконавця без пального, відповідно до п.2.1 договору складає: дискування 400 грн/га, оранки 800 грн/га, культивація 550 грн/га, посіви 550 грн/га, внесення добрив 250 грн/га, обприскування 300 грн/га, обмолот 1000 грн/га. Розрахунки між сторонами за договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця. Надання послуг в обов`язковому порядку підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг, які підписуються обома сторонами, відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору.

Термін дії договору встановлюється з дати його підписання сторонами і діє до 01.11.2019, а частині виконання зобов`язань до повного їх виконання (п. 9.1 Договору).

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 07.05.2019 замовником були прийняті виконані ФГ Б.М.В. сільськогосподарські роботи (надані послуги) згідно договору №4/2019-ПС від 20.02.2019, на суму 1 199 774,96 грн (т.1 а.с. 183).

Позивача вважає, що договір №4/2019-ПС від 20.02.2019 укладений з порушенням чинного законодавства, установчих документів та нормативно - правових актів ДП Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу (далі Підприємство), а звернувся з позовом про визнання такого договору недійсним.

Відповідно до п. 7.3 Положення (т.1, а.с. 41-51) про Львівську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", затвердженого наказом ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" 03.01.2012 № 22, директор філії діє від імені Підприємства на підставі довіреності, виданої Генеральним директором Підприємства. Директор філії представляє інтереси Підприємства за дорученням генерального директора Підприємства у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствамиё установами, організаціями всіх форм власності, юридичними та фізичними особами та відповідно до цього Положення підписує з юридичними та фізичними особами угодиё у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу та інші угоди, передбачені законодавством України (п.7.4.1 Положення).

Відповідно до п. 2.1 Положення філія є відокремленим структурним підрозділом Підприємства без права юридичної особи і діє від імені Підприємства в межах, визначених цим Положенням.

Відповідно до п. 4.1.1. Філія має право самостійно від імені підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, в тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, з урахуванням обмежень, викладених у цьому Положенні.

Матеріали справи не містять доказів оплати робіт позивачем, а також доказів передачі відповідачем вирощеного врожаю.

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Предметом позову є вимога про визнання недійсним договору про виконання сільськогосподарських послуг.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу.

Суд першої інстанції на підставі аналізу положень спірного Договору та ст. 901 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку, що Договір за своєю правовою природою не є договором надання послуг, оскільки метою його укладення є отримання Відповідачем в користування вказаної земельної ділянки для вирощування на ній сільськогосподарських культур та отримання відповідної продукції, що відповідно до положень Закону України "Про оренду землі" є фактичним укладенням між сторонами Договору оренди землі.

Частинами 1ё3 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з приписами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Виходячи з положень оспорюваного договору про виконання сільськогосподарських послуг, укладеного між позивачем та відповідачами, слідує, що його предметом фактично є передача земельної ділянки відповідачу в строкове користування з метою її використання останнім для вирощування сільськогосподарської продукції та отримання від цього прибутку як від надання послуг по обробітку земліё за які повинен кошти сплатити позивачё так і від реалізації вирощеної сільськогосподарської продукції. При цьому, в договорі не передбачено одержання позивачем жодної вигоди (прибутку) від укладення такого договору.

Отже, предметом укладеного відповідачами договору про виконання сільськогосподарських послуг фактично є використання земельної ділянки.

Виходячи з положень договору про виконання сільськогосподарських послуг, що регулюють в тому числі предмет договору, права та обов`язки сторін, суд дійшов до висновку, що при укладенні оспорюваного договору, сторони приховали інший правочин, що за своєю правовою природою є договором оренди землі та регулюється, зокрема, Законом України "Про оренду землі", Земельним кодексом України, яких мали дотримуватись сторони при укладенні цього договору .

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта з приводу того, що оспорюваний договір не може вважатись договором оренди через відсутність істотних умов договору оренди землі, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

8. Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 881,50 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Б.М.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2019 у цій справі без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 27.08.20 р.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.П.Дубник

Судді О.В.Зварич

М.І.Хабіб