Рішення

від 27.08.2020 по справі 910/8365/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2020Справа № 910/8365/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РСІ-БУД

до Приватного підприємства ТЕХНОФЛЕШ

про стягнення 109 824, 00 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю РСІ-БУД (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства ТЕХНОФЛЕШ (надалі-відповідач) про стягнення 109 824, 00 грн безпідставно збережених грошових коштів.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.202, 525, 526, 629, 1212 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідачем не повернено помилково перераховані кошти позивачем у розмірі 109 824, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 відкрито провадження в справі №910/8365/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

21.07.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 25.11.2019 по 30.06.2020 та підтвердження, що станом на 17.07.2020 ціна позову не змінилась та грошові кошти відповідачем не повернені.

Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 22.06.2020, яка отримана останнім 31.07.2020, що підтверджується отриманим судом витягом з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення № 0105471793732.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2019 відповідачем було виставлено рахунок-фактури № 2317 на суму 109 824, 00 грн за товар (плита базальтова ISOVER PROFI 100 mm), в якому позивач зазначений одержувачем, а відповідач постачальником.

29.11.2019 позивач перерахував відповідачу на рахунок № НОМЕР_1 на підставі рахунку-фактури №2317 від 25.11.2019 грошові кошти в сумі 109 824,00 грн за товар (плита базальтова ISOVER PROFI 100 mm), що підтверджується платіжним дорученням № 2682 від 29.11.2019.2317 від 25.11.2019, дог№2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm .

Як зазначає позивач, вказані грошові кошти перераховані ним помилково, в зв`язку з чим останній звертався неодноразово до відповідача в телефонному режимі та шляхом направлення листів на електронну пошту та просив повернути на його користь помилково перераховані кошти, проте вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача зазначених грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, перерахування коштів згідно платіжного доручення № 2682 від 29.11.2019, здійснювалось на достатній правовій підставі - на підставі рахунка-фактури № 2317 від 25.11.2019.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Як убачається з платіжного доручення № 2682 від 29.11.2019, за яким позивачем перераховано кошти відповідачу в сумі 109 824, 00 грн, у призначенні платежу вказано наступне: опл. Зг.Рах№2317 від 25.11.2019, дог№2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm за товар.

Отже, виставлений відповідачем рахунок можна розцінювати як оферту, а перерахування позивачем коштів за платіжним дорученням № 2682 від 29.11.2019 в розмірі 109 824, 00 грн згідно виставленого рахунку відповідачем - акцептом.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що він помилково перерахував за платіжним дорученням № 2682 від 29.11.2019 на рахунок відповідача кошти у сумі 109 824, 00 грн.

У той же час, в матеріалах справи міститься рахунок-фактура № 2317 від 25.11.2019, виставлений відповідачем позивачу за товар оплачений згідно платіжного доручення.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців на громадських організацій основним видом економічної діяльності позивача є: будівництво житлових і нежитлових будівель (основний) (КВЕД 41.20.), а відповідача є: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (основний) (КВЕД 46.19).

Таким чином, можна дійти висновку, враховуючи основну діяльність позивача, останній замовив поставку будівельних матеріалів у відповідача.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Викладене спростовує доводи позивача про те, що спірні кошти були перераховані відповідачу помилково, а відтак норми ст. 1212 Цивільного кодексу України та Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , на які посилається позивач, не можуть бути застосовані судом, оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів поставки оплаченого позивачем товару.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Позивачем не надано доказів звернення із заявою до відповідача про повернення перерахованих грошових коштів або поставки товару, а тому суд позбавлений можливості встановити строк виконання зазначеного зобов`язання.

Щодо наданих позивачем доказів звернення з вимогою до відповідача про повернення грошових коштів в розмірі 109 824, 00 грн, а саме роздруківки з електронної почти від 26.12.2019, суд зазначає, що вказана роздруківка не може вважатися належним доказом в розумінні ст.73 ГПК України, отримання такого повідомлення виходячи з наступного.

Частина перша статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

В свою чергу, надане позивачем роздруковане електронне листування, наведених ознак не містить, що зокрема унеможливлює встановлення осіб такого листування та належність їх до сторін договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Крім того, відповідно до ст. 1 п. 1.24 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів це - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Помилковий переказ це - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі-члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно постанови Національного банку України № 577 від 23.12.2003 року "Про затвердження Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній грошовій одиниці України в особливий період" платіжне доручення обов`язково має містити такі реквізити: номер, дату складання; назву платника (повну або скорочену, яка заявлена платником у картці із зразками підписів і відбитком печатки), ідентифікаційний код/номер, рахунок платника, банк платника, підписи платника, м.п.; назву отримувача, рахунок отримувача, ідентифікаційний код/номер; банк отримувача, код банку отримувача; суму словами та цифрами; призначення платежу.

Судом встановлено, платіжне доручення № 2682 від 29.11.2019 складено відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачем жодним чином не доведено та не спростовано, що платіжне доручення № № 2682 від 29.11.2019, яке було направлене банку-відправника сформоване не ним та не відправлялось до банку відправника, як і не доведено, що платіж було здійснено з вини банку.

Слід зазначити про те, що у випадку помилкового зарахування грошових коштів юридичною особою, компетентна особа - головний бухгалтер, а у разі відсутності такої посади, керівник (директор), або інша посадова особа, уповноважена на здійснення фінансових розрахункових операцій, зобов`язані негайно, протягом 3 (трьох) робочих днів, після помилкового зарахування грошових коштів, звернутись із заявою в банківську установу, яка обслуговує рахунок позивача, з якого були списані грошові кошти, про їх помилкове списання та/чи зарахування.

Втім, позивачем не надані докази звернення із заявою про помилково перераховані грошові кошти у встановлений спеціальним законодавством строк до контрагентів, зокрема до відповідача та до банківської установи, яка обслуговує рахунок позивача.

Таким чином, враховуючи викладене вище, положення, встановлені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 109 824, 00 грн застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на підставі рахунка № 2317 від 25.11.2019, тобто на достатніх правових підставах, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань