Постанова

від 07.12.2020 по справі 910/8365/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2020 р. Справа№ 910/8365/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

Розглянувши у письмовому провадженні без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСІ-БУД" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/8365/20 (суддя Карабань Я.А., м. Київ)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РСІ-БУД", м. Мирноград, Донецька обл.

до Приватного підприємства "ТЕХНОФЛЕШ", м. Київ

про стягнення 109 824,00 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "РСІ-БУД" (далі - позивач/ТОВ"РСІ-БУД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "ТЕХНОФЛЕШ" (далі-відповідач/ПП"ТЕХНОФЛЕШ") про стягнення 109 824,00 грн безпідставно збережених грошових коштів.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 202, 525, 526, 629, 1212 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що відповідачем не повернено помилково перераховані кошти позивачем у розмірі 109 824,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/8365/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив того, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків. У цьому випадку договірний характер правовідносин виключає можливість застосування приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, однак відповідачем не надано доказів поставки позивачу товару, відповідно позивач має право на повернення суми здійснення ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. В свою чергу, оскільки позивачем не надано доказів звернення із заявою до відповідача про повернення перерахованих грошових коштів або поставки товару, суд позбавлений можливості встановити строк виконання зазначеного зобов`язання.

Також суд першої інстанції зазначив, що:

- надані позивачем роздруківки з електронної пошти від 26.12.2019 не можуть вважатися належним доказом в розумінні ст. 73 ГПК України отримання такого повідомлення відповідачем, оскільки не відповідають вимогам ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг";

- позивачем не надано доказів звернення із заявою про помилково перераховані грошові кошти у встановлений спеціальним законодавством строк до контрагентів, зокрема до відповідача та до банківської установи, яка обслуговує рахунок позивача;

- позивачем не доведено, що платіжне доручення №№ 2682 від 29.11.2019, яке було направлене банку-відправника сформоване не ним та не відправлялось до банку відправника, як і не доведено, що платіж було здійснено з вини банку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ "РСІ-БУД" (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ТОВ "РСІ-БУД" обґрунтовані неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 638, 641, 642, 646, 1212 Цивільного кодексу України та ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський суд посилаючись на платіжне доручення № 2682 від 29.11.2019 у призначенні якого вказано наступне: "опл. Зг.Рах№2317 від 25.11.2019, дог№2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm" за товар та роблячи висновок про наявність між сторонами договірних відносин (укладення договору поставки у спрощений спосіб) залишив поза увагою той факт, що між позивачем та відповідачем договору поставки № 2511/16 від 25.11.2019 не було укладено, з огляду на те, що сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, і, відповідно, прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Скаржник вважає, що з огляду на положення ст. 641 та ч. 1 ст. 642 Цивільного кодекс України не можна вважати рахунок у даній справі офертою, а платіжне доручення - акцептом. Крім того, рахунок може розглядатися у якості оферти, так як він (рахунок) не містить всіх передбачених законом умов договору поставки.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.

Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020 апеляційну скаргу ТОВ "РСІ-БУД" у справі № 910/8365/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/8365/20; розгляд апеляційної скарги ТОВ "РСІ-БУД" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/8365/20 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як убачається із матеріалів справи, 25.11.2019 відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № 2317 на суму 109 824,00 грн за товар (плита базальтова ISOVER PROFI 100 mm), в якому позивач зазначений одержувачем, а відповідач постачальником.

29.11.2019 позивач перерахував відповідачу на рахунок № НОМЕР_1 на підставі рахунку-фактури №2317 від 25.11.2019 грошові кошти в сумі 109 824,00 грн за товар (плита базальтова ISOVER PROFI 100 mm).

Вказане підтверджується платіжним дорученням № 2682 від 25.11.2019.

Місцевий господарський суд установив, що у призначені платежу зазначено ОПл. зг. Рах№ 2317 від 25.11.2019р. Дог №2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm".

Як зазначає позивач, вказані грошові кошти перераховані ним помилково, в зв`язку з чим останній звертався неодноразово до відповідача в телефонному режимі та шляхом направлення листів на електронну пошту та просив повернути на його користь помилково перераховані кошти, проте вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача зазначених грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 2020 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Статтею 205 ЦК України передбачено можливість вчиняти правочини усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно із ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 218 ЦК України передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вірно зазначено місцевим судом, направлення рахунку - фактури 2317 від 25.11.2019 зі сторони відповідача та його оплата позивачем згідно платіжного доручення № 2682 від 29.11.2019 свідчать, що між сторонами укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Зазначеним спростовуються твердження апелянта про відсутність між сторонами зобов`язань (відсутність підстав до перерахування коштів, що заявлені до стягнення у даній справі).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Таким чином, оскільки укладеним сторонами у спрощений спосіб договором купівлі-продажу (поставки) не визначено строк (термін), у який повинно бути виконано відповідачем зобов`язання з поставки частково оплаченого позивачем товару, строк виконання зобов`язання, то передача відповідачем позивачу товару має визначатись відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Позивачем не надано як суду першої так і апеляційної інстанції доказів звернення (надіслання/ пред`явлення) із заявою до відповідача про повернення перерахованих грошових коштів або поставки товару, у строк визначений ч. 2 ст. 530 ЦК України, тому суд позбавлений можливості встановити строк виконання зазначеного зобов`язання.

Щодо наданих позивачем доказів звернення з вимогою до відповідача про повернення грошових коштів в розмірі 109 824,00 грн, а саме роздруківки з електронної пошти від 26.12.2019 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, надана позивачем роздруківка не може вважатися належним доказом в розумінні ст.73 ГПК України, отримання такого повідомлення виходячи з наступного.

Частина перша статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

В свою чергу, надане позивачем роздруковане електронне листування, наведених ознак не містить, що зокрема унеможливлює встановлення осіб такого листування та належність їх до сторін договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача помилково грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212, ст. 177 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Отже в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтею 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 06.03.2018 у справі № 910/13814/17.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, твердження ТОВ "РСІ-БУД" про те, що заявлена ним до стягнення сума була отримана відповідачем без достатніх правових підстав в розумінні ст. 1212 ЦК України, суперечить наведеним приписам законодавства та обставинам справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу скаржника, що зміст спірних правовідносин підтверджує виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Крім того, відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів це - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Помилковий переказ це - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі-члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно постанови Національного банку України № 577 від 23.12.2003 року "Про затвердження Положення про порядок здійснення безготівкових розрахунків у національній грошовій одиниці України в особливий період" платіжне доручення обов`язково має містити такі реквізити: номер, дату складання; назву платника (повну або скорочену, яка заявлена платником у картці із зразками підписів і відбитком печатки), ідентифікаційний код/номер, рахунок платника, банк платника, підписи платника, м.п.; назву отримувача, рахунок отримувача, ідентифікаційний код/номер; банк отримувача, код банку отримувача; суму словами та цифрами; призначення платежу.

В свою чергу місцевим господарським судом встановлено, що платіжне доручення № 2682 від 29.11.2019 складено відповідно до вимог чинного законодавства.

В свою чергу, позивачем жодним чином не доведено та не спростовано, що платіжне доручення № 2682 від 29.11.2019, яке було направлене банку-відправника сформоване не ним та не відправлялось до банку відправника, як і не доведено, що платіж було здійснено з вини банку.

Слід зазначити про те, що у випадку помилкового зарахування грошових коштів юридичною особою, компетентна особа - головний бухгалтер, а у разі відсутності такої посади, керівник (директор), або інша посадова особа, уповноважена на здійснення фінансових розрахункових операцій, зобов`язані негайно, протягом 3 (трьох) робочих днів, після помилкового зарахування грошових коштів, звернутись із заявою в банківську установу, яка обслуговує рахунок позивача, з якого були списані грошові кошти, про їх помилкове списання та/чи зарахування.

Однак, позивачем не надані докази звернення із заявою про помилково перераховані грошові кошти у встановлений спеціальним законодавством строк до контрагентів, зокрема до відповідача та до банківської установи, яка обслуговує рахунок позивача.

Так, із платіжного доручення № 2682 від 29.11.2019, за яким позивачем перераховано кошти відповідачу в сумі 109 824,00 грн убачається, що у призначенні платежу вказано наступне: "ОПл. Зг.Рах№2317 від 25.11.2019, дог№2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm" за товар.

Отже, виставлений відповідачем рахунок можна розцінювати як оферту, а перерахування позивачем коштів за платіжним дорученням № 2682 від 29.11.2019 в розмірі 109 824,00 грн згідно виставленого рахунку відповідачем - акцептом.

З урахуванням вищевикладеного та з огляду на зміст спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару, шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про те, що грошові кошти в сумі 109 824,00 грн сплачені позивачем згідно платіжного доручення № 2682 від 29.11.2019 із призначенням платежу: ОПл. зг. Рах№ 2317 від 25.11.2019р. Дог №2511/16 від 25.11.2019 за плиту базальтову ISOVER 100 mm не є помилково перерахованими грошовими коштами, так як сплачені позивачем згідно укладеного договору поставки у спрощений спосіб.

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи щодо перерахування позивачем грошових коштів в сумі 109 824,00 грн на виконання умов договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені до стягнення кошти у сумі 109 824,00 грн були набуті відповідачем за наявності їх правової підстави, що виключає можливість їх стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно набутого майна.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі

Доводи заявника апеляційної про наявність правових підстав для застосування ст. 1212 ЦК України спростовуються висновками наведеними у мотивувальній частині даної постанови.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє твердження скаржника про те, що рахунок-фактура 2317 від 25.11.2019 не може розглядатися у якості оферти, так як він (рахунок) не містить всіх передбачених законом умов договору поставки, як необґрунтовані, оскільки такий рахунок містить предмет договору - (плита базальтова ISOVER PROFI 100 mm), ціну - вартість товару в сумі 109 824,00 грн. При цьому, не встановлення строку поставки товару не свідчить про відсутність всіх передбачених законом умов договору поставки, оскільки у такому випадку застосовуються норми законодавства, зокрема, приписи ст. 663 ЦК України та ч. 2 ст. 530 цього Кодексу.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права ( ч. 1 ст. 276 ГПК України).

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/8365/20, та, відповідно апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РСІ-БУД" є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РСІ-БУД" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 у справі № 910/8365/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко