Постанова

від 20.08.2020 по справі 761/43309/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 761/43309/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7469/2020

Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укр-Інвест-Буд до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року,

встановив:

у листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він є власником квартири, а відповідачі зареєстровані в квартирі, однак фактично в ній не проживають.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року позов було задоволено, визнано відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників позивача - Левінцової В.І. та відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що на підставі Протоколу №401893 від 26.04.2019 про проведення електронних торгів став переможцем торгів та придбав кв. АДРЕСА_2 . 17.05.2019 приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. на підставі Акту №57560781 про реалізацію предмета іпотеки, складеного приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва

Крайчинським С.С. 14.05.2019, видано свідоцтво про придбання майна з торгів. Того ж дня за товариством було зареєстровано право власності на вказану квартиру та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером: 31598328.

Однак станом на жовтень 2019 року в квартирі залишились перебувати на реєстраційному обліку ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які були зареєстровані в квартирі зі згоди колишнього власника - ОСОБА_5 . Вказана обставина перешкоджає власнику вільно розпоряджатися своєю власністю, на вказаних осіб нараховуються комунальні послуги, а тому він просив визнати осіб такими, що втратили право користування квартирою.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 09 грудня 2019 року позов було задоволено, визнано відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з придбанням вказаної квартири з електронних торгів позивач набув право власності, а право власності попереднього власника - ОСОБА_5 припинилось. Оскільки в квартирі зареєстровані сторонні особи, позивач як власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався в рішенні на положення ст. 13, 41 Конституції України, Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , стст. 391, 405 ЦК України, ст. 64, 150, 156 ЖК України.

Як видно з матеріалів справи, 17.05.2019 приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. позивачу було видано Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (у формі електронних торгів), відповідно до якого позивачу належить на праві власності майно, що складається з 5-кімнатної квартири АДРЕСА_3 , яка раніше належала боржнику ОСОБА_5 . Того ж дня приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. було здійснено державну реєстрацію права власності за позивачем, номер запису про право власності: 31598328. За даними Реєстру територіальної громади м. Києва у вказаній квартирі залишаються зареєстрованими ОСОБА_1 - з 20.10.2005,

ОСОБА_3 , - з 12.08.2010, ОСОБА_2 - з 24.01.2012.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України, статті 319, частин першої, другої статті 321 ЦК України власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК Української РСР.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на положення ст. 383 ЦК України, стст. 109, 150, 156 ЖК України та зазначає, що правомочності власника не є абсолютними і можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Разом з тим, вказане не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки відповідачі в квартирі не проживають, і позивачем не заявлялись вимоги про їх виселення з квартири.

Також зазначене скаржником не впливає на обґрунтованість висновку суду першої інстанції, оскільки він вправі вимагати захисту своїх прав розпоряджатися, володіти та користуватися належним йому майном та вимагати усунути йому перешкоди в цьому.

Право члена сім`ї власника будинку квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім`ї власника квартири на користування квартирою та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника квартири права власності на це нерухоме майно, а, отже, припинення права власності на квартиру припиняє право членів його сім`ї на користування цим майном.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Доводи апелянта про те, що електронні торги, на яких позивач придбав вказану квартиру, були проведені з порушенням норм Закону України Про виконавче провадження є безпідставними, оскільки в даній справі не є предметом перевірки процедура проведення електронних торгів.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 27 серпня 2020 року.

Головуючий

Судді