Ухвала

від 27.08.2020 по справі 440/435/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

27 серпня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/435/19

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Удовіченко С.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19, -

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 у якій позивач просить встановити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19 шляхом: зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії за січень 2014 року по 02 серпня 2014 року включно однією сумою без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою чи інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.

Згідно частини другої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року позов ОСОБА_1 до Кобеляцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними дії Кобеляцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Кобеляцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату /з урахуванням проведених виплат/ з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року пенсії по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

29 травня 2019 року Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 440/435/19.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року заяву Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про заміну сторони виконавчого провадження - задоволено; замінено боржника Кобеляцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (код ЄДРПОУ 40376992) у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №440/435/19 його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927).

26 серпня 2020 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли заперечення ГУ ПФУ в Полтавській області на заяву ОСОБА_1 про зміну та встановлення способу і порядку виконання рішення суду.

Крім того у вказаних заперечення ГУ ПФУ в Полтавській області зазначило, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року по справі № 440/435/19 відповідач перерахував ОСОБА_1 пенсію по інвалідності як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50 та 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, але не здійснив її виплату, обґрунтувавши свої дії положеннями постанови КМУ №649 "Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суд" від 22 серпня 2018 року, яка передбачає відстрочення виплати нарахованої суми пенсії.

Таким чином, судове рішення від 06 березня 2019 року по справі № 440/435/19 боржником виконано не в повному обсязі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Положеннями частин другої та третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 05 червня 2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.

Відповідно до частини першої статті 7 цього Закону, виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно із до частиною третьою статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", пункт 64).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав у вагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №0840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).

Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).

Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Також, судом враховується, що згідно пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Аналізуючи встановлені судом обставини у поєднанні з наведеними нормативними положеннями, а також враховуючи відсутність обґрунтованих заперечень з боку пенсійного органу щодо задоволення вимог заяви, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19, відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України, в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно однією сумою без застосування розстрочення.

При цьому заява ОСОБА_1 в частині виплати пенсії без застосування постанови КМУ від 22 серпня 2018 року та Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого цією постановою не підлягає виходячи із наступного.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року по справі № 640/5248/19 визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду".

Вищевказана постанова набрала законної сили з 22 липня 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже разі втрати чинності нормативно-правовим актом, такий нормативно правовий акт не підлягає застосуванню з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" в силу їх скасування судом не можуть застосовуватися за результатами встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19.

Не підлягає задоволенню заява ОСОБА_1 і в частині виплати пенсії без застосування інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення, оскільки судом встановлено спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19 без застосування розстрочення

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19 - задовольнити частково.

Встановити спосіб виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у справі № 440/435/19 шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини розміру пенсії з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно однією сумою без застосування розстрочення.

В решті заяву залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко