Постанова

від 25.08.2020 по справі 910/3311/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/3311/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 25.08.2020 року у справі №910/3311/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020, повний текст якого складено 12.05.2020

у справі №910/3311/20 (суддя Головіна К. І.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефі-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"

про стягнення 662 668, 73 грн.

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ефі-Агро" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (далі - відповідач) 662 668,73 грн, з яких: 648 787,20 грн основного боргу, 12 260,82 грн неустойки та 1 620,71 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договору поставки № 051219-03/1Г від 05.12.2019 не виконані належним чином зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, оскільки внаслідок не належного повідомлення про відкриття провадження позбавив його права на належний захист.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2020, справу №910/3311/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 залишено без руху, а також повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

З 30.06.2020 по 31.07.2020 головуючий суддя (суддя-доповідач) Яковлєв М.Л. перебував у щорічній основній відпустці.

30.06.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 та розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 призначено на 25.08.2020 о 10:00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2593/20 від 19.08.2020, у зв`язку з перебуванням судді Куксова В.В., який не є суддею-доповідачем у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/3311/20.

Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №910/3311/20, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 19.08.2020 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Пашкіна С.А., а також розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 ухвалено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні 25.08.2020 о 10:00 год.

21.08.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

25.08.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому просить відкласти розгляду справи у зв`язку з перебуванням директора товариства у черговій відпусті, а також неможливістю направлення іншого представника.

25.08.2020 в судовому засіданні представник позивача заперечив проти як задоволення зазначеного вище клопотання так і вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві.

Розглянувши у судовому засідання дане клопотання, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши думку представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, скаржник не обмежений законом в кількості уповноважених осіб для представництва його інтересів у тому числі в суді апеляційної інстанції. Крім того, останній мав достатньо часу для забезпечення представництва своїх інтересів у суді апеляційної інстанції, а також не надано доказів перебування директора у день судового засідання у відпустці; по-друге, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи; по-третє, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення їх не перешкоджає вирішенню спору; по-четверте, скаржник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Беручи до уваги викладене, колегія суддів визнає повідомленні скаржником причини неявки не поважними.

Враховуючи викладене вище та оскільки суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, скаржник належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, причини неявки судом поважними не визнані, а також враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю скаржника

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 05.12.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір поставки №051219-03/1Г (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Поставка товару здійснюється на підставі накладної(их) згідно замовлення покупця, яка(і) є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору). Загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору (п. 1.3 Договору).

У відповідності до п.4.1 Договору, в редакції протоколу розбіжностей від 05.12.2019, постачальник зобов`язується здійснити доставку товару на умовах, визначених договором, і передати товар покупцю протягом 3 календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей на замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа Логістичного центру.

Згідно з п.4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням покупця.

Відповідно до п.п.5.1, 5.4 Договору, в редакції протоколу розбіжностей від 05.12.2019, постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженій сторонами. Оплата за поставлений товар у розмірах понад ліміт, встановлений п. 5.5 договору, здійснюється покупцем в гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з дати поставки товару.

Постачальник зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлених даним договором (п.7.2.2 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, з подальшою його пролонгацією (п. 9.1 Договору).

Колегією суддів встановлено, що Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний. Доказів протилежного учасниками справи не надано. Тобто, вказаний Договір був чинним і обов`язковим для його сторін.

Проаналізувавши умови Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч.1, 6 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач на підставі замовлень №10161678 від 03.01.2020 та № 10204630 від 20.01.2020 поставив відповідачу продукцію на загальну суму 692 640,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №000001854 від 10.01.2020, №000001892 від 22.01.2020, а також видатковими накладними №14 від 10.01.2020, № 83 від 22.01.2020 підписаними сторонами без зауважень.

В свою чергу, відповідач зобов`язання зі сплати вартості поставленої продукції виконав неналежним чином, оскільки вартість продукції сплатив частково - на суму 30 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5918 від 12.02.2020. Також відповідач повернув позивачу частину продукції на суму 13 852,80 грн, про що свідчать накладні на повернення товару №1471923 від 10.01.2020, №1474752 від 22.01.2020.

З огляду на що, у відповідача виникла заборгованість у сумі 648 787,20 грн (692 640,00 - 30 000,00 - 13 852,80).

19.02.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити вартість поставленої продукції, проте відповідач залишив її без відповіді та задоволення.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності заборгованості у розмірі 648 787,20 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 648 787,20 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 1 620,71 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки (пеню), колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 8.2.1 Договору, в редакції протоколу розбіжностей від 05.12.2019, сторони погодили, що за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.4 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування до повного виконання своїх зобов`язань.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов`язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) в розмірі 12 260,80 грн.

Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Посилання скаржника на те, що внаслідок не належного повідомлення про відкриття провадження судом першої інстанції порушено норми процесуального права та позбавив його права на належний захист, колегією суддів відхиляються, як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права може буди підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення спору, проте, у даному випадку, судом першої інстанції спір вирішено вірно.

Крім того, як свідчать матеріали справи, копію ухвали Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 по справі №910/3311/20 було надіслано скаржнику на юридичну адресу вказану в позовній заяві, апеляційній скарзі та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 01042, м.Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб.33, а оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 12.03.2020.

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас, статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов`язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов`язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Отже, учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник/представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

Згідно з частиною шостою статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Як вбачається з матеріалів справи, 18.03.2020 копію ухвали Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 по справі №910/3311/20 повернуто Укрпоштою з відміткою організація вибула .

Відтак, враховуючи вищевстановлене та приписи вказаних правових, судове рішення (ухвала місцевого суду 10.03.2020) вважається врученим скаржнику.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до інформації, наявної у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судове рішення (ухвала місцевого суду 10.03.2020) направлене судом до зазначеного реєстру 11.03.2020 та оприлюднена 12.03.2020, а оскаржуване судове рішення прийнято 12.05.2020.

Більше того, як свідчать матеріали справи, позивачем було надіслано відповідачу позов як на зареєстровану юридичну адресу (01042, м.Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб.33) так і на адресу, яку скаржник вказав в апеляційній скарзі для листування (43005, м.Луцьк, вул. Клима Савури, 21а). Тобто викладене свідчать про обізнаність скаржника щодо звернення позивача до суду за даним позовом.

Отже, скаржник не був позбавлений можливості ознайомитись з повним текстом зазначеної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також у останнього було достаньо часу для належного захисту своїх прав.

Зазначене відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", який підкреслив, що сторони у розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії", заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Також, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 01.06.2006 у справі " В`ячеслав Корчагін проти Росії", згідно з якою Суд зазначив: "Незважаючи на те, що матеріали справи, що надходять до суду, не містять конкретних доказів, таких як поштові відмітки, що стосуються відправлення рішення суду, сам заявник визнав у національному провадженні, що ці рішення були направлені на його адресу і потім були повернуті суду як недоставлені. Тому немає сумніву, що з метою повідомлення заявника була використана правильна адреса. У межах конкретної судової стадії провадження проти заявника сторонами не заперечувалося, що повідомлення про винесення рішення і власне рішення було надіслано на зареєстровану адресу заявника, що стосується поведінки національних органів влади у даній справі, суд зазначив, що вони діяли відповідно до законодавства, надсилаючи повідомлення на зареєстровану адресу проживання. Також інформація, яка стосується призначених слухань, була своєчасно та адекватно доступною через інтернет-сторінку (веб-сайт) суду. Таким чином, суд демонстрував достатню старанність, щоб дозволити заявнику, який повинен був знати правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень, які стосуються підприємців, визначитися з провадженням проти нього, а саме процедури оскарження у справі".

Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ дії та бездіяльність скаржника, скаржник як заінтересована особа, не продемонстрував готовність брати участь на всіх етапах розгляду такої заяви, не вжив заходів до отримання поштової кореспонденції суду за визначеною юридичною адресою (01042, м.Київ, провулок Новопечерський, 19/3, корпус 2, каб.33).

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 у справі №910/3311/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіппо".

4. Матеріали справи №910/3311/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 31.08.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Пашкіна