Рішення

від 26.08.2020 по справі 265/5863/19

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №265/5863/19

Провадження №2/265/242/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Шиян В. В.,

за участю секретаря судового засідання Себко Г. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» про визнання незаконним та скасування наказу № 26 від 23 лютого 2018 року «Про направлення у Кальміусько-Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат на невизначений термін»,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу в частині направлення його у ІНФОРМАЦІЯ_1 на невизначений термін. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на наступні обставини. Він з 20 грудня 1988 року був прийнятий на посаду дільничного лікаря психіатра КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя». Наказом №26 від 23 лютого 2018 року (головного лікаря ОСОБА_2 ) був направлений у ІНФОРМАЦІЯ_1 для участі у медичній комісії з 01 березня 2018 року (без зазначення кінцевого терміну перебування у комісії). Під час ознайомлення з даним наказом, він не погодився в частині того, що в наказі не вказані конкретні строки його виконання. На підтвердження цього факту, під текстом наказу позивач написав свої заперечення, поставив свій підпис та дату 27.02.2018 року. Вважає цей наказ таким, що грубо суперечить вимогам трудового законодавства України, оскільки він виданий без урахування на те його згоди і з грубим порушенням терміну його виконання, яке триває і по нині. Вважає наказ № 26 від 23 лютого 2018 року про його направлення до військового комісаріату, ні чим іншим як наказом про переведення, який не може бути безстроковим, та видаватися без його згоди. Просить суд визнати незаконним та скасувати зазначений наказ та допустити негайне виконання рішення.

Ухвалою суду від 28 серпня 2019 року, провадження по справі було відкрито, по справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 21 квітня 2020 року, підготовче судове засідання було закрито, справу призначено до розгляду.

В судовому засідання позивач повністю підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив, що він з 20 грудня 1988 року працює лікарем психіатром дільничного дорослого диспансерного відділення. Наказом головного лікаря № 26 від 23 лютого 2018 року, його було направлено у Кальміусько - Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат для участі у медичній комісії з 1 березня 2018 року, де він працює і по теперішній час. Із зазначеним направленням він не погоджується, оскільки в наказі не зазначено терміну на який його було направлено. Також він вважає, що сталося переведення на іншу роботу, оскільки суттєво змінилися умови його роботи, а саме, значно збільшилася відстань до його робочого місця. Раніше він міг добратися до роботи за 10- 15 хвилин, а зараз йому потрібно витратити значний час. Також вважає, що ним не було порушено строків звернення до суду з позовною заявою, оскільки про своє порушене право він дізнався лише після отримання відповіді Головного управління Держпраці у Донецький області від 2 серпня 2019 року. Просить суд визнати незаконним та скасувати наказ № 26 від 23 лютого 2018 року.

Представник відповідача Калугін І.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, та пояснив, що ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» з 15 грудня 1988 року, працюючи на посаді дільничного лікаря -психіатра. Переміщення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 для участі у медичній комісії сталося у зв`язку з виробничою необхідністю. При цьому позивач досі перебуває в трудових відносинах саме з КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя», у нього суттєво не змінилися умови праці, категорії, його посада, він отримує заробітну плату в тому ж розмірі з усіма надбавками. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 . В подальшому надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши учасників процесу, які з`явились, дослідивши надані докази, дійшов висновку про наступне.

Статтею 233 КЗпП визначено, що працівник може звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, з наказом № 26 від 23 лютого 2018 року позивач був ознайомлений 27 лютого 2018 року.

До суду позивач ОСОБА_1 звернувся 23 серпня 2019 року, тоб то поза межами строку позовної давності.

В своєму клопотання від 20 серпня 2020 року, позивач просить суд визнати поважною причину пропуску строку на пред`явлення його позову та поновити йому строк. В обґрунтування свого клопотання позивач посилається на ті обставини, що про своє порушене право він дізнався лише 2 серпня 2019 року після отримання листа Головного управління Держпраці у Донецький області № 04.1/16-06/Ш-296 від 2 серпня 2019 року.

Однак суд приймає до уваги, що з наказом № 26 від 23 лютого 2018 року позивача було ознайомлено 27 лютого 2018 року. Із зазначеним наказом він не погодився.

До Головного управління Держпраці у Донецький області ОСОБА_1 звернувся 5 липня 2019 року, що зазначено в листі № 04.1/16-06/Ш-296 від 2 серпня 2019 року, та підтверджено копією його звернення від 5 липня 2019 року, що також не спростовується самим позивачем, тоб то вже після спливу строку відведеного на оскарження наказу № 26 від 23 лютого 2018 року.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

За поясненнями самого позивача ОСОБА_1 він одразу не погоджувався з наказом № 26 від 23 лютого 2018 року, про що зробив свій напис на наказі. В своєму клопотанні про поновлення строків звернення до суду, позивач посилається на поважність пропуску строку позовної давності у зв`язку зі зверненням до Держпраці. При цьому до Держпраці він звертається в липні 2019 року, тоб то вже після спливу строку визначеного 233 КЗпП України.

Суд не визнає поважною причиною пропуску строку звернення до суду посилання позивача на ту обставину, що про порушення своїх прав він дізнався тільки після отримання відповіді Держпраці, оскільки позивач, не погоджуючись 27 лютого 2018 року з наказом № 26 від 23 лютого 2018 року, маючи намір захистити свої права, не був позбавлений можливості ознайомитись з діючим законодавством, своєчасно звернутися за роз`ясненнями та відповідно до суду.

Таким чином суд вважає, що позивачем не доведено поважність пропуску строку звернення до суду, але для всебічного та повного розгляду справи вважає за необхідне розглянути справу по суті.

На підставі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно із ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі за текстом - КЗпП) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За ст. 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце.

Відповідно до ст. 30 КЗпП України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

В той же час за ст. 31 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Згідно зі статтею 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Робоче місце - це конкретний структурний підрозділ підприємства, конкретний механізм або агрегат, на якому працює працівник.

Як правило, переміщення пов`язане з реалізацією власником або адміністрацією підприємства (установи, організації) їх повноважень по управлінню виробництвом і організації праці.

Тому переміщення на інше робоче місце може проводитись за розпорядженням власника або адміністрації і не потребує згоди працівника. При цьому існує лише одне застереження: вони не мають права переміщати працівника з однієї роботи на іншу, якщо умови її виконання на новому робочому місці протипоказані йому за станом здоров`я.

Зміна робочого місця працівника за законодавством не вважається переведенням, а відповідно до ч. 2 ст. 32 називається переміщенням працівника на інше робоче місце і не вимагає для цього його згоди.

Як було встановлено в судовому засіданні наказом головного лікаря КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» № 26 від 23 лютого 2018 року, лікаря психіатра дільничного ОСОБА_1 було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 для участі у медичній комісії з 1 березня 2018 року. ( а.с.6)

Із зазначеним наказом позивача ОСОБА_1 було ознайомлено 27 лютого 2018 року, про що свідчить його письмова незгода виражена у письмовому написі в наказі.

Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 07/1010 від 25 червня 2019 року, ОСОБА_1 дійсно працює лікарем психіатром призовної комісії Кальміусько- Нікольського ОРВК з 1 березня 2018 року по теперішній час.(а.с.10)

Листом Головного управління Держпраці у Донецький області № 04.1/16-06/Ш-296 від 2 серпня 2019 року, ОСОБА_1 , на його звернення від 2 липня 2019 року, було роз`яснено різницю між переведенням на іншу роботу та переміщенням.

Згідно довідки КНП «Психіатрична лікарня місто Маріуполь», ОСОБА_1 працює в Комунальному некомерційному підприємстві «Психіатрічна лікарня м. Маріуполь» з 20 грудня 1988 року ( наказ № 76-К від 20 грудня 1988 року) на посаді лікаря психіатра дільничного дорослого по теперішній час. На час роботи у Кальміусько Нікольському об`єднаному районному військовому комісаріаті, за ОСОБА_1 зберігається посада лікаря психіатра дільничного дорослого згідно штатного розпису, усі надбавки до посадового окладу (за шкідливі умови праці, за категорію, за вислугу років) щорічна планова та додаткова відпустка.

Згідно п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва.

На підтвердження інтересів виробництва та мотивації щодо переміщення ОСОБА_1 на роботу до Кальміусько Нікольського об`єднаного районного військового комісаріату, представником відповідача було надано до суду Наказ начальника управління охорони здоров`я № 384 від 28 листопада 2014 року «Про створення позаштатних постійно діючих військово лікарських комісій військових комісаріатів міста Маріуполя» за яким на позаштатні постійно діючі військово-лікарські комісії покладено медичний огляд допризовників, призовників….. для визначення ступеню придатності до військової служби ….. та установлення причинного зв`язку захворювань …….

Згідно Розпорядження Голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації № 356/5-18 від 20 березня 2018 року, «Про проведення призову громадян України на строкову військову службу у 2018 році» (надалі Розпорядження) надано розпорядження про організацію з 2 квітня по 31 травня та 1 жовтня по 30 листопада 2018 року проведення призову на строкову службу.

На виконання зазначеного Розпорядження було затверджено заходи з підготовки та проведення призову громадян України на строкову службу, один з яких є забезпечення виділення закладами охорони здоров`я необхідної кількості лікарів фахівців.

Згідно переліку лікарів фахівців що виділяється закладами охорони здоров`я для проведення медичного огляду призовників на обласному збірному пункті до переліку лікарів фахівців входить і лікар психіатр.

До основного складу позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії Донецького обласного військового комісаріату входить і фахівець з вищою медичною освітою лікар психіатр, комунальної лікувально- профілактичної установи «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя.

Таким чином суд вважає, що відповідачем було доведено мотивацію та виробничу необхідність направлення ОСОБА_1 до Кальміусько Нікольського об`єднаного районного військового комісаріату.

При переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Як було встановлено в судовому засіданні, за позивачем ОСОБА_1 під час його переміщення до ІНФОРМАЦІЯ_2 повністю було збережено всі суттєві умови трудового договору. За поясненнями самого позивача, він продовжує отримувати заробітну плату в тому ж розмірі, що і раніше, що також підтверджено довідкою КЛП "Міська психіатрична лікарня м. Маріуполя". За ним збереглися всі надбавки передбачені законом, він має таке ж робоче місце ( кабінет).

Однак за поясненнями позивача, він змушений витрачати час на дорогу для того, щоб дібратися на роботу, що в свою чергу вже не можливо розцінювати як переміщення, оскільки це вже є переведенням.

Суд розглядаючи зазначене питання приходить до наступного.

Статтею 32 КЗпП України закріплено умови переміщення на іншу роботу, за якими закріплено переведення в інший структурний підрозділ у тій же місцевості ……

Кодекс законів про працю України, не містить визначення поняття «місцевість», яке застосовується у частині другій ст. 32 КЗпП України.

Відповідно до положень п.1 Постанови Кабінету Міністрів України « Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 року за № 255, під словом «місцевість» слід розуміти інший населений пункт.

Враховуючи ті обставини, що Кальміусько Нікольський об`єднаний районний військовий комісаріат ( м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16) знаходиться в межах міста Маріуполя, суд приходить до висновку що відбулося саме переміщення а не переведення, як наполягає позивач.

Оскільки переміщення в розмінні ст. 32 КЗпП України також не передбачає під собою обмеження строків такого переміщення, з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню по суті.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, виходить з положень ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунальної лікувально-профілактичної установи «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» про визнання незаконним та скасування наказу № 26 від 23 лютого 2018 року «Про направлення у Кальміусько-Нікольський об`єднананий районний військовий комісаріат на невизначений термін» відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення було складено та підписано 31 серпня 2020 року.

Суддя: