Постанова

від 20.08.2020 по справі 918/814/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року Справа № 918/814/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

секретар судового засідання Котюбіна А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача 1: Шевчук І.С.,

від відповідача 2: Петришин А.М.

від третіх осіб: Єфіменко О.М. (Управління ЖКГ),

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 13.03.2020 року суддею Пашкевич І.О. у м. Рівне (повний текст рішення складено 23.03.2020 року) у справі № 918/814/19

за позовом Рівненської міської ради

до відповідача 1 Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат"

до відповідача 2 Малого приватного підприємства "АПМ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача : Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "АПМ Плюс"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998 в частині відчуження квартир №128, 137, 145 у будинку №16 по вул. А. Мельника у м. Рівному

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Рівненська міська рада (далі Рада) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат" (далі Відповідач 1) та Малого приватного підприємства "АПМ" (далі Відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5 укладеного між від 26.05.1998 між ЗАТ "Рівненський домобудівний комбінат" та МПП "АМП" (далі Договір) в частині відчуження квартир №128, 137, 145 у будинку №16 по вул. А. Мельника у м. Рівному.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998 було порушено право власності територіальної громади на квартири № № 128, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 (далі Спірне майно), оскільки Рада та її виконавчі органи, як законні власники спірного майна, жодних дій, направлених на їх вибуття з державного житлового фонду та із комунальної власності (за виключенням квартири №128 до моменту її приватизації) не вчиняли та відповідних рішень не приймали.

Належність спірного майна до комунальної власності територіальної громади міста Рада обґрунтовує посилаючись на Розпорядження Рівненської міської ради №839-р від 20.07.1992, договір-зобов`язання до вказаного розпорядження укладеного між Рівненською міською управою та орендним підприємством "Рівненський ДБК", Розпорядження Ради №889-р від 18.08.1993, розпорядження голови міської управи №333-р від 18.03.1994, договір від 04.12.1997 укладений між Рівненським виконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК", розпорядження міського голови №622-р від 15.06.2012, а також на положення: статей 142, 143 Конституції України, п.3 Постанови Кабінету Міністрів №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською власністю) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", ст. ст. 128, 317, 327, 345 ЦК України, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. ст. 15, 35 Закону України "Про власність", ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, ст. ст. 1, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" чинні на момент виникнення спірних правовідносин.

Оскільки спірне майно, на переконання Ради, перебувало у комунальній власності з початку 2000 років з часу розмежування загальнодержавного майна, діюче на той час законодавство не визначало обов`язковим проведення державної реєстрації права власності на таке майно.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 у справі № 918/814/19 у задоволенні позову Рівненської міської ради до Товариства з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат" та до Малого приватного підприємства "АПМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998 укладеного між ЗАТ "Рівненський домобудівний комбінат" та МПП "АМП" в частині відчуження квартир №№ 128, 137, 145 у будинку №16 по вул. А. Мельника у м. Рівному відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції зазначив, що Управою не було виконано умови Договору-зобов`язання стосовно оплати за квартири АДРЕСА_3 , 137, АДРЕСА_2 . Відтак остання не набула права власності на спірне майно, як це передбачалось Розпорядженням Міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів № 839-р від 20.07.1992.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою №08-582 від 15.05.2020 року до Північно - західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 13 березня 2020 року у справі № 918/814/19 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Рівненської міської ради повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач зазначає, що всі зазначені в скарзі розпорядчі акти Рівненської міської ради, а також договір, укладений 04.12.1997 між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ Рівненський ДБК , беззаперечно свідчать про належність частини квартир у буд. №16 по вул. Мельника у м. Рівному до житлового фонду територіальної громади. Зокрема, на період укладання 26.05.1998 договору купівлі-продажу №5, між ЗАТ Рівненський домобудівний комбінат та МПП АПМ . Рівненська міська рада та її виконавчі органи, як законні власники спірних квартир, жодних дій, направлених на їх вибуття з державного житлового фонду та із комунальної власності, (за виключенням квартири №128 до моменту її приватизації) не вчиняли та відповідних рішень не приймали. Апелянт зазначає, що відповідно до статі 22 Закону України Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування від 07.12.1990 № 535-ХІІ (в редакції на час прийняття рішень), рішення Рад, прийняті в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання їх органами, місцевими державними адміністраціями, підприємствами (об`єднаннями), організаціями і установами, а також громадянами. Посилаючись на норми Закону України "Про власність", Постанову Кабінету Міністрів № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ЦК України, Позивач презюмує факт належності житлового приміщення, а саме: квартир 128, 137, 145 у буд.16 по вул. Мельника (станом на 26.05.1998, коли укладався оспорюваний договір купівлі-продажу №5 між ЗАТ Рівненський домобудівний комбінат та МПП АПМ ) до комунальної власності територіальної громади міста, та правомірності подальшої приватизації квартири №128.

Позивач явку повноважного представника в засідання 20.08.2020 не забезпечив, натомість надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що представник Рівненської міської ради, що здійснює представництво інтересів позивача (апелянта) по цій справі відповідно до розпорядження міського голови буде перебувати у відпустці з 17.08.2020 до 10.09.2020.

Розглянувши заявлене клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що останнє не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В силу ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на наявність в матеріалах справи висловленої скаржником правової позиції у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Рівненської міської ради.

Відповідач 1 - Товариство з додатковою відповідальністю "Рівненський домобудівний комбінат" у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів апелянта заперечує. Зокрема зазначає, що 04.12.1997 року, між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК" було укладено Договір від 04.12.1997 року (Далі - Договір від 04.12.1997 року). Згідно умов п.п.2,3 вказаного Договору від 04.12.2017 року вбачається, що Міськвиконком відмовився від подальшого викупу вказаних 45 квартир та надав дозвіл ЗАТ ''Рівненському ДБК» на продаж 1145,7 м.кв. загальної площі квартир в гуртожитках для малосімейних за 20% їх вартості. У вказаних пунктах відсутня будь-яка вимога щодо продажу вказаних квартир лише квартиронаймачам. Відповідно до п.5 Договору від 04.12.1997 року продаж квартир квартиронаймачам на пільгових умовах проводився до 01.04.1998 року. Вважає, що після закінчення терміну на викуп квартир, тобто 01.04.1998 року, будь-які претензії Рівненської міської ради до ТДВ "Рівненський домобудівний комбінат" відносно взаєморозрахунків по житлу слід вважати такими, що втратили свою силу. Відповідно до п.8 Договору від 04.12.1997 року у випадку відмови квартиронаймачів на викуп квартир, сума боргу залишається за міськвиконкомом. Отже, на думку відповідача 1 вказаний пункт договору стосується виключно відмови квартиронаймачів від викупу квартир та не має жодного відношення до права квартиронаймачів на викуп найманих ними квартир у строк, відведений у п. 5 Договору від 04.12.1997 року.

В судовому засіданні представник відповідача 1 та відповідача 2 заперечили вимоги апеляційної скарги у повному обсязі з підстав, зазначених у письмовому відзиві.

Інші учасники справи правом подання письмових відзивів на апеляційну скаргу не скористались.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з довідки №664 від 20.09.2016 ТзДВ "Рівненський домобудівний комбінат" є правонаступником орендного підприємства "Рівненський ДБК", ЗАТ "РДБК", ПАТ "РДБК".

Розпорядженням міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів №839-р від 20.07.1992 "Про передачу у власність орендному підприємству "Рівненський ДБК" незавершеного будівництва житлового будинку для малосімейних №103 МКР №4 "Північний", вирішено Державно-комунальному підприємству "Рівнеміськзамовник" передати у власність ОП "Рівненський ДБК" незавершений будівництвом житловий будинок станом на 01.01.1992 та зобов`язано ОП "Рівненський ДБК" виконати його будівництво в III кварталі 1992 року за рахунок власних коштів і здати його в експлуатацію у встановленому порядку (п.2 вказаного розпорядження).

Після завершення будівництва власність розподіляється: ОП "Рівненський ДБК" - 135 квартир, міській управі - 45 квартир (п.3 вищезазначеного розпорядження).

Відповідно до п. 4 розпорядження міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів №839-р від 20.07.1992 вирішено перевести житловий будинок для малосімейних №103 МКР №4 "Північний" в гуртожиток для малосімейних і після прийняття державною приймальною комісією дозволити його експлуатацію житлово-побутовій конторі ОП "Рівненський ДБК".

20.07.1992 між Рівненською міською управою (далі - Управа) та орендним підприємством "Рівненський ДБК" (далі - Підприємство) було укладено договір - зобов`язання №839-р до вищевказаного розпорядження, згідно якого Управа через державно-комунальне підприємство "Рівнеміськзамовник" передає у власність Підприємства незавершений будівництвом житловий будинок №103 МКР №4 "Північний" станом на 1 січня 1992 р.

Відповідно до статті 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За умовами указаного договору Підприємство зобов`язалося: виконати будівництво будинку і здати його в експлуатацію у ІІІ кварталі 1992 року; після завершення будівництва і одержання плати за 45 квартир передати їх у власність Управи; вести будівництво і експлуатацію будинку власними силами і за власні кошти (п. п. 1-3 п. ІІ договору-зобов`язання).

Управа, в свою чергу, зобов`язалася провести оплату за квартири для малосімейних у сумі 4,5 млн.крб., що складає 38% від їх кошторисної вартості (п. п. 1 п. ІІІ договору-зобов`язання).

У подальшому, розпорядженням Міської управи Рівненської міської ради народних депутатів № 889-р від 18.08.1993 "Про надання кімнат у гуртожитку для малосімейних міської управи по вул. Мельника, 16", на підставі клопотань організацій та заяв громадян, останнім надано 43 кімнати у гуртожитку для малосімейних, які, на переконання позивача належали міській управі по вул. Мельника, 16, а саме, кімнати №№ 95-99,105-107,109,115-119,125,127- 129, 135, 136-138, 139, 145-149, 155-159, 165-169, 175-179, а кімнати №108 та №126 залишено в резерві (п.1 розпорядження). Зобов`язано орендне підприємство "ДБК" провести поселення в кімнати гуртожитку, які належать міській управі, згідно даного розпорядження (п.2 розпорядження).

У Розпорядженні № 333-р від 18.03.1994 Голови Міської управи Рівненської міської ради народних депутатів "Про порядок прописки громадян в гуртожитку для малосімейних міської управи по вул. Мельника, 16" визначалося "В зв`язку з необхідністю контролю за поселенням в кімнати гуртожитку для малосімейних, що належать міській управі: начальнику ЖКК акціонерного товариства "РДБК" прописку мешканців в кімнати гуртожитку для малосімейних, що належать міській управі, по вул. Мельника, 16 та їх родичів проводити тільки згідно розпорядження голови міської управи, підготовленого департаментом міського господарства (п. 1 розпорядження).

В підтвердження позовних вимог позивачем також надано копію листа № 333 від 15.04.1994 скерованого на підставі розпорядження Голови Міської управи Рівненської міської ради народних депутатів №333-р від 18.03.1994 Департаментом міського господарства на адресу начальника паспортного столу, яким в доповнення до розпорядження голови управи повідомлено номери кімнат в гуртожитку для малосімейних в буд. АДРЕСА_4 , які належать Міській управі.

У подальшому, 04.12.1997, між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК" було укладено договір, яким його сторони визнають, що станом на 01.12.1997 заборгованість міськвиконкому перед ЗАТ "Рівненський ДБК" по житлу з врахуванням проведення взаємозаліку, складає 383 м2 загальної площі квартир на суму 66259 грн. (п.1 зазначеного договору). Вказано також, що "розрахунок додається".

Позивачем до матеріалів справи такого розрахунку не додано, що підставно відмічено місцевим господарським судом.

Згідно з п. п. 2, 3 договору укладеного 04.12.1997 між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК" Міськвиконком зобов`язався в рахунок часткової оплати заборгованості за квартири провести залік заборгованості ЗАТ "Рівненський ДБК" по податку на землю в сумі 16238 грн. або провести його оплату. Решту боргу в сумі 50021 грн. Міськвиконком повертає ЗАТ "Рівненський ДБК" шляхом надання дозволу на продаж 1445,7 м2 загальної площі квартир в гуртожитку для сімейних за 20% їх вартості.

Міськвиконком надає ЗАТ "Рівненський ДБК" затверджений список квартиронаймачів, продаж квартир яким здійснюється за 20% їх вартості. Продаж квартир для квартиронаймачів, згідно наданого списку на пільгових умовах проводиться до 01.04.1998, (п. п. 4, 5 договору укладеного 04.12.1997 між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК").

Водночас, у п. п. 7, 8 зазначеного вище договору зазначається, що після підписання даного договору, проведення заліку по податку на землю і викупу квартир, будь-які претензії відносно взаєморозрахунків по житлу, вважаються такими, що втратили свою силу. У випадку відмови квартиронаймачів на викуп квартир сума боргу залишається за Міськвиконкомом.

Судом першої інстанції підставно відмічено, що позивач зі змісту даного договору вбачає, що при умові невикупу квартир мешканцями, борг за житло залишається за Міськвиконкомом, а відтак, і квартири, які не були викуплені, залишаються у комунальній власності.

У подальшому, 26.05.1998 між ЗАТ "Рівненський домобудівний комбінат" та ПП "АПМ" було укладено договір №5 купівлі-продажу гуртожитку для сімейних, що знаходиться у м. Рівне вул. А.Мельника будинок № 16, згідно додатку 1 до якого предметом купівлі-продажу було і Спірне майно (квартири АДРЕСА_3 , 137, АДРЕСА_2 ).

В матеріалах справи міститься реєстраційне посвідчення видане Рівненським міським бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого будівля гуртожитку для сімейних в цілому на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу зареєстрована за Відповідачем 2 на праві приватної власності.

09.02.2012 відповідно до Протоколу № 1/2012 установчих зборів засновників "Про створення ТОВ "АПМ ПЛЮС" створено юридичну особу ТОВ "АПМ ПЛЮС", до статутного капіталу якого Відповідачем 2 було передано ряд квартир, які знаходяться в будівлі гуртожитку по вулиці Мельника, 16 у місті Рівному, серед яких і №137, 145. Згідно Акту прийому - передачі майна від 09.02.2012, передано майно, яке складалося із квартир, що розміщені в будівлі гуртожитку для сімейних по вул. А Мельника, 16 в м. Рівне, серед яких і Спірне майно.

Звертаючись до суду з даним позовом, Рівненська міська рада вважає, що Відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998 порушено право власності територіальної громади на квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , відтак просить визнати його недійсним у цій частині.

Місцевий господарський суд за результатами розгляду вищезазначеного позову прийшов до висновку про відсутність правових підстав для його задоволення.

Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції зазначив, що Управою не було виконано умови Договору-зобов`язання стосовно оплати за квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , відтак, позивач не набув права власності на Спірне майно, як це передбачалось Розпорядженням Міської адміністрації (управи) Рівненької міської ради народних депутатів №839-р від 20.07.1992.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У Договорі укладеному 04.12.1997 між Рівненським міськвиконкомом та ЗАТ "Рівненський ДБК" йдеться лише про те, що у разі відмови викупити квартири саме визначеними Міськвиконкомом квартиронаймачами сума боргу за такі квартири залишається за Міськвиконкомом, тобто за останнім все ж залишається обов`язок з проведення оплати за квартири для малосімейних визначений за Управою відповідно до Договору-зобов`язання від 20.07.1992.

Доказів оплати за Спірне майно, на яке, як вважає позивач він набув права власності згідно вищевказаних розпоряджень та угод до матеріалів справи не надано.

Отже судом першої інстанції було вірно з`ясовано, що станом на момент укладення частково оскаржуваного договору ЗАТ ''Рівненський ДБК» був законним власником квартир, а тому мав право на розпорядження ними та не порушував жодних норм чинного законодавства.

Станом на 20.07.1992 діяв Закон Української Радянської Соціалістичної республіки "Про власність" в редакції від 07.07.1992, відповідно до статті 20 якого суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Однією з підстав виникнення права колективної власності відповідно до статті 21 означеного закону є інші цивільно-правові угоди. Такою угодою про передачу у власність ОП "Рівненський ДБК" незавершеного будівництвом житлового будинку №103 мкр. №4 "Північний", був договір - зобов`язання №839-р між Управою та орендним підприємством "Рівненський ДБК", який містив умову з дотриманням якої Управа набула б у власність 45 квартир по завершенню його будівництва. Однак, докази оплати Управою, зокрема, за Спірне майно (квартири) в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

До правовідносин, які виникли в період дії Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, повинні застосовуватися приписи вказаного Кодексу та чинного на той час законодавства.

Станом на час укладення оспорюваного договору діяв Цивільний кодекс Української РСР в редакції від 27.12.1996.

Відповідно до ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 151 Цивільного кодексу Української РСР передбачалось, що в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

З урахуванням умов спірного договору, він містить ознаки договору купівлі-продажу.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Щодо угод, вчинених до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, підстави і наслідки їх недійсності визначаються статтями 47 - 58 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, якщо угода не підпадає під дію інших законів, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно статті 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу №5 від 26.05.1998 в частині відчуження квартир №128, 137, 145 у будинку №16 по вул. А. Мельника у м. Рівному передбачені чинним на час його укладення цивільним законодавством в матеріалах справи відсутні. Доказів проведення оплати за спірне майно позивачем не надано, що вказує на відсутність доведення факту набуття права власності на останнє відповідно до укладеного договору-зобов`язання.

За умовами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, інші доводи позивача наведені у позовній заяві та подані докази оцінені судом та є такими, що не підтверджують позовних вимог у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 13.03.2020 у справі № 918/814/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи апелянта не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно ст. 129 ГПК України, понесені апелянтом судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на останнього.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 13 березня 2020 року у справі №918/814/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/814/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "31" серпня 2020 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.