Рішення

від 20.08.2020 по справі 140/6600/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6600/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Денисюка Р.С.,

при секретарі судового засідання Матящук Л.Р.,

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Північного регіонального управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (далі військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 31.01.2019 остаточного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 -2019 роки при звільненні позивача з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки при звільненні з 01.02.2019 по 26.02.2020; визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 31.01.2019 остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 30.11.2018 включно при звільненні позивача з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2016 по 30.11.2018 включно при звільненні з 01.02.2019 по 05.02.2020; визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 31.01.2019 остаточного розрахунку грошової компенсації за речове майно при звільненні позивача з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за речове майно при звільненні з 01.02.2019 по 20.03.2019.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово (а. с. 43-44).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 11.05.2012 по 31.01.2019. 29.01.2019 його звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я, а 31.01.2019 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Проте, в день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, військова частина НОМЕР_1 не провела з ним повний розрахунок при звільненні, а саме не було виплачено грошову компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за не отримане речове майно, чим порушила вимоги нормативно-правових актів, вказаних у позовній заяві.

Просить позов задовольнити.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбачена учасникам бойових дій, є одноразовою виплатою (в даному випадку ще й зa рішенням суду), та здійснюється лише при звільненні з військової служби у разі невикористання такої відпустки. B свою чергу зазначив, що стаття 117 K3пП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним. Відповідач зазначає, що така позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Меньшакова проти України від 08 квітня 2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до статті 117 КЗпП України, може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обгрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за невчасну виплату індексації грошового забезпечення, зазначає, що індексація не може входити до складу грошового забезпечення, так як є самостійним (незалежним) видом виплати, має особливий і не постійний вираз, нараховується лише за сукупності певних умов і являється соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін. Таким чином, виходячи з сукупного аналізу норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 індексація - не входить дo складу гpoшoвoгo забезпечення, являється соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України a тому, навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування тa виплати середнього заробітку зa несвоєчасний розрахунок пpи звільненні. B свою чергу, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникaють у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плaти, право нa отримання якої було спірним.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за невчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно зазначає, що така компенсація також є одноразовою виплатою. При цьому, порядком № 159 визначено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Також вказує, що позивач підтвердив факт виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно 21.03.2019. У зв`язку з вищевикладеним вважає, що протиправності в діях відповідача немає.

Водночас, відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.

З наведених підстав просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач у відповіді на відзив не погодився з доводами відзиву з підстав, викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити (а.с. 57-61).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12:00 год. 24.07.2020 (а.с. 62-63). У вказаній ухвалі суд запропонував позивачу подати письмові пояснення, я яких обґрунтувати дотримання строку звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку звільненні, зокрема, щодо невиплати грошової компенсації за речове майно, за період, що передував тримісячному строку звернення до суду, а у випадку, якщо позивач вважає, що строк звернення до суду встановлений законом з вказаними позовними вимогами є пропущеним - подати заяву про поновлення строку звернення до суду разом із доказами поважності причин пропуску такого строку.

23.07.2020 позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12:30 год. 13.08.2020 (а.с. 84-85).

13.08.2020 з ініціативи суду оголошено перерву у розгляді справи до 12:00 год. 21.08.2020 (а.с. 91).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, наведених у позовній заяві та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, при цьому 19.08.2020 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженим карантином та із забезпеченням здоров`я персоналу ДПС і виникненням форс-мажорних обставин.

Протокольною ухвалою суду 21.08.2020 у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.

Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України в період з 11.05.2012 по 31.01.2019, що підтверджується довідкою відповідача від 01.10.2019 №30/644 (а.с.14).

Відповідно до витягу з наказу начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.01.2019 №25-ОС «По особовому складу» полковника ОСОБА_1 , заступника начальника штабуначальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи та організації повсякденної діяльності штабу, звільненого з військової служби у запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 15.01.2019 №44-ОС за підпунктом «а» (за станом здоров`яна підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини 6статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 31.01.2019 (а.с.15).

21.03.2019 відповідачем перераховані на картковий рахунок позивача кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 18999,06 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 37).

На запит ОСОБА_1 від 27.09.2019, відповідач листом від 02.10.2019 надав роз`яснення про те, що позивачу додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, та 2019 роки не надавалась. Ураховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Також повідомлено, що у зв`язку із відсутністю кошторисних призначень виплата індексації не проводиться (а.с.38-39).

Вважаючи дії відповідача протиправними щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, позивач звернувся до суду з позовними заявами.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 140/3235/19 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішення набрало законної сили 28.01.2020 (а.с. 21-27).

Іншим рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.01.2020 у справі № 140/3218/19 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року та зобов`язано Північне регіональне управління (військова частина 1497) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року. Рішення набрало законної сили 04.02.2020 (а.с. 30-35).

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання вищевказаних судових рішень, відповідачем перераховані позивачу на картковий рахунок 27.01.2020 кошти щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 36537,16 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 28), а щодо виплати індексації грошового забезпечення в сумі 23987,89 грн. - 06.02.2020, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с. 36).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йомувід власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Позивач у позовній заяві вказує, що на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому: грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно з наказом начальника Північного регіонального управління ДПС України від 29.01.2019 №25-ос По особовому складу позивача виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 31.01.2019.

В той же час, на підставі поданих суду доказів встановлено, що грошова компенсація за недоотримане речове майно була виплачена позивачу 21.03.2019 в сумі 18999,06 грн, про що свідчить виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24 (а.с. 37).

З матеріалів справи слідує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.12.2019 у справі № 140/3235/19 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки (а.с. 21-27).

Кошти, щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки, на картковий рахунок позивача в сумі 36537,16 грн. надійшли тільки 27.01.2020 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24) (а.с.28).

Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.01.2020 у справі № 140/3218/19 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.07.2015 по 30.11.2018 (а.с. 30-35).

Кошти, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби, на картковий рахунок позивача в сумі 23987,89 грн. надійшли 06.02.2020 (виписка з карткового рахунку ПРИВАТ-24) (а.с.36).

Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 06.02.2020.

Відтак, оскільки виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно проведена відповідачем 21.03.2019, виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проведена відповідачем 27.01.2020, виплата індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби проведена відповідачем 06.02.2020, тому фактично затримка у розрахунку склала з 01.02.2019 по 05.02.2020 включно.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 06.02.2020, тому, за період із 01.02.2019 по день фактичного розрахунку (370 днів) відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (надалі також - Порядок № 100).

Абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_2 з січня 2018 року по січень 2019 року, за два останні повні місяці (грудень 2018 року і січень 2019 року) нараховано та виплачене грошове забезпечення у такому розмірі: 18759,13 грн. за грудень 2018 року та 19942,33 грн за січень 2019 року, що за два місяці становить 38701,46 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 624,22 грн (за останні 2 місяці 38701,46 грн /62 календарних дні за останні два повні місяці грудень 2018 року і січень 2019 року. Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 230961,40 грн (624,22 х 370 = 230961,40).

Між тим, в порівнянні із визначеною сумою несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за недоотримане речове майно (18999,06 грн.), грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки (36537,16 грн.) та індексації грошового забезпечення (23987,89 грн.), вищевказані розрахункові суми (79524,11 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька разів перевищують суму такої компенсації.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Однак, при прийнятті судового рішення суд зобов`язаний врахувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. При цьому, положенням вказаної частини передбачено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 221 КЗпП України, пункту 2 частини першої статті 19 КАС України до органів, які розглядають вказану категорію спорів по суті, віднесено суди.

Отож, ухвалюючи рішення за позовною вимогою стосовно зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середньої заробітної плати/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, у разі часткового задоволення позову щодо розміру належної працівнику виплати при звільненні, або незначного розміру такої затриманої виплати в порівнянні із сумою, яка підлягала виплаті працівнику при звільненні, саме на суд покладено обов`язок визначити певний розмір належного позивачу відшкодування за статтею 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Згідно пункту 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Згідно даних, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами: з 01.02.2019 по 25.04.2019 16% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 15,5 % річних; з 19.07.2019 по 05.09.2019 15 % річних; з 06.09.2019 по 24.10.2019 14,5 % річних; з 25.10.2019 по 12.12.2019 13,5 % річних; з 13.12.2019 по 30.01.2020 11,5 % річних; з 31.01.2020 по 05.02.2020 9% річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні зі служби приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 6774,44 грн.

Розрахунок:

1) 16% річних/365 днів року=0,044% ставка за кредитом один календарний день.

(сума боргу за період з 01.02.2019 по 25.04.2019 в розмірі 51810,26 грн х 0.044%) х 83 дні = 1892,11 грн.

2) 15,5% річних/365 днів року=0,043% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 в розмірі 51810,26 грн х 0.043%) х 83 дні = 1849,10 грн.

3) 15% річних/365 днів року=0,041% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 в розмірі 29962,56 грн х 0.041%) х 48 днів = 589,66 грн.

4) 14,5% річних/365 днів року=0,040% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 в розмірі 29962,56 грн х 0.040%) х 48 днів = 575,28 грн.

5) 13,5% річних/365 днів року=0,037% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 в розмірі 48689,16 грн х 0.037%) х 78 днів = 1405,17 грн.

6) 11,5% річних/365 днів року=0,032% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 в розмірі 29962,56 грн х 0.032%) х 48 днів = 460,22 грн.

7) 9,5% річних/365 днів року=0,025% ставка за кредитом один календарний день;

(сума боргу за період з 31.01.2020 по 05.02.2020 в розмірі 3124,10 грн х 0.025%) х 5 днів = 3,90 грн.

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат 6774,44 грн.

Також, враховуючи, що невиплачена станом на день звільнення компенсація за недоотримане речове майно, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки та індексація грошового забезпечення становить 79524,11 грн., яка виплачена через 370 календарних днів (252 робочих днів) і є меншою ніж середній заробіток за весь час затримки розрахунку (230961,40 грн), суд вважає за потрібне провести розрахунки із застосуванням до даних правовідносин принципу співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 38701,46 грн / 79524,11 грн. = 0,48. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 624,22 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,48 х 252 (робочих днів затримки розрахунку) = 75505,65 грн.

Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції з огляду на приведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 81279,09 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому враховуючи вищенаведене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01.02.2019 по 05.02.2020 у розмірі 81279,09 грн.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд, не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії).

Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Що стосується строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей94,116,117 КЗпП Україниі статей1,2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Положеннямистатті 122 КАС Українипередбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас відповідно до частини першоїстатті 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першоїстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв`язку з положеннями статей116,117,2371цьогокодексуслід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положеннястатті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Також варто вказати, що аналізуючи положення статей116,117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа 821/1083/17) зазначила таке.

Статтею 116 КЗпП Українина підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першоїстатті 117 КЗпП Україниобов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, звільнення ОСОБА_2 відбулося 31.01.2019, а повний розрахунок з ним проведено лише 06.02.2020.

Водночас, до суду з адміністративним позовом позивач звернувся 05.05.2020 (дата здачі позовної заяви на пошту), що свідчить про дотримання позивачем встановленогозакономтримісячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

У той же час, згідно з частиною 2статті 77 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірностісвого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своєї бездіяльності щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а тому позов підлягає до часткового задоволення шляхом визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки належних йому при звільненні грошових компенсацій як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01.02.2019 по 05.02.2020 у розмірі 81279,09 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243, ч.3, 244-246, 255, 262, 295, пунктом 15.5 частини першої розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки належних йому при звільненні грошових компенсацій як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Північне регіональне управління (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01 лютого 2019 року по 05 лютого 2020 року у розмірі 81279,09 грн. (вісімдесят одна тисяча двісті сімдесят дев`ять гривень 09 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (10025, м. Житомир, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 23311352).

Суддя Р.С. Денисюк

Повний текст рішення складено 31.08.2020