Рішення

від 01.09.2020 по справі 160/6970/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року Справа № 160/6970/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській областіпро визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

25.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-2330-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2330-54/415;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 22.06.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення судового рішення за результатами розгляду даної позовної заяви не на користь суб`єкта владних повноважень.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст.160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 01.07.2020 року був залишений без руху з наданням позивачу п`ятиденного строку для усунення недоліків шляхом надання до суду: належним чином засвідченої копії довідки податкового органу про присвоєння РНОКПП: НОМЕР_1 .

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі та належним чином, а також надав суду заяву про збільшення позовних вимог від 06.07.2020 року за вх. № 40426/20 разом з доказами направлення вказаної заяви на адресу відповідача, які долучені до матеріалів справи. У заяві про збільшення позовних вимог позивач виклав позовні вимоги в іншій редакції, відповідно до якої просить суд:

- визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2330-54/415, від 12.11.2019 року №Ф-2330-54/415 та від 11.02.2020 року №Ф-2330-54/415;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 22.06.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення судового рішення за результатами розгляду даної позовної заяви не на користь суб`єкта владних повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у березні 2020 року було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 року № Ф-2330-54/415 у розмірі 29 293,44 грн.

Позивач також вказує, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-2330-54/415 від податкового органу позивач не отримував, дізнався про неї після отримання від Васильківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.03.2020 року № 61418430 та постанови про арешт майна боржника від 02.03.2020 року.

ОСОБА_1 звертає увагу, що в порушення п. 7 Інструкції № 449 податковий орган виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 року №Ф-2330-54/415 не на суму зростання боргу (недоїмки), а на суму, яка була зазначена у вимозі від 12.11.2019 року № Ф-2330-54/415 та суму зростання боргу (недоїмки) протягом наступних базових звітних періодів.

Крім того, позивач пояснює, що 24.06.2020 року у відповідь на заяву позивача Васильківським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області направлено копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2330-54/415 та оригінали постанов про відкриття виконавчого провадження.

Позивач просить врахувати, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2330-54/415 є чинною та не є відкликаною через прийняття вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року № Ф-2330-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2330-54/415.

За поясненнями позивача, ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність у 2000 році. Питання державної реєстрації ФОП та її скасування до 01.01.2004 року регулювалось Законом України Про підприємництво та Положенням Про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою КМУ від 25.05.1998 року №740. З метою скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 та виключення позивача з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності, позивачем до органу державної реєстрації були подані особиста заява підприємця-громадянина; довідка органу державної податкової служби про зняття з обліку; довідка установ банків про закриття рахунків; довідка органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів; оригінал свідоцтва про державну реєстрацію. На підставі вказаних документів, орган державної реєстрації скасував запис щодо позивача.

Проте, як пояснює позивач, документи щодо скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності позивачем не збережені, оскільки минуло більше 20 років.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця відсутні.

Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 04.12.2019 року №440/2149/19, позивач зазначає, що у періоди, за які винесено оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) був офіційно працевлаштованим та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи викладене, позивач вважає оскаржувані вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.

Відповідач зазначає, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.10.1998 року та на теперішній час не здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідач пояснює, що податкова звітність позивачем не подавалась, доходів не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01.01.2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Крім іншого, відповідач зазначає, що роботодавці та фізичні особи-підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники єдиного соціального внеску.

Тому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

05.08.2020 року позивачем до суду надано відповідь на відзив, яку долучено до матеріалів справи.

Позивач вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам законодавства. На думку позивача, відповідач не довів правомірність винесення оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 27.10.1998 року.

За поясненням позивача, останній з 2000 року підприємницьку діяльність не здійснював та доходів від такої діяльності не отримував.

Крім того, як пояснює позивач, у 2000 році ОСОБА_1 підприємницьку діяльність припинив, проте документи щодо скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності позивачем не збережені, оскільки минуло більше 20 років.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця відсутні.

Судом встановлено, що у березні 2020 року позивачем було отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 року № Ф-2330-54/415 у розмірі 29 293,44 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Васильківського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 02.03.2020 року відкрито виконавче провадження № 61418430 за вимогою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-2330-54/415 від 12.11.2019 року на суму 21327,90 грн.

Постановою старшого державного виконавця Васильківського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 02.03.2020 року накладено арешт на майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 .

Крім того, судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Васильківського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 23.09.2019 року відкрито виконавче провадження № 60121539 з виконання вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-2330-54/415 від 11.05.2019 року на суму 5211,36 грн.

Вважаючи вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2330-54/415, від 12.11.2019 року №Ф-2330-54/415 та від 11.02.2020 року №Ф-2330-54/415 протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі Закон №2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, відповідно до Закону № 2464-VІ початком нарахування єдиного внеску, для фізичних осіб-підприємців, є дата державної реєстрації фізичної особи, як підприємця; а закінчення нарахування єдиного внеску, для цієї категорії осіб, є дата внесення до єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців запису про припинення підприємницької діяльності.

Згідно Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755), регулюються відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб -підприємців.

Відповідно до ч.1 Закону № 2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VІ зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч.3 ст.25 Закону № 2464-VІ).

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону № 755 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Згідно ч. 6 ст. 25 Закону № 2464-VІ за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція № 449.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн. (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З огляду на зазначені вище положення законодавства України, єдиною підставою для нарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , єдиного внеску є дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо його реєстрації як фізичної особи-підприємця.

Доводи контролюючого органу фактично зводяться до того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 1998 року.

Так, при перевірці інформації відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку фізичні особи-підприємці код ІПН НОМЕР_1 або ОСОБА_1 , дані щодо позивача не знайдено.

Таким чином, судом встановлено, що в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.05.2003р. №755-VI (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Закон України №755-VI) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Приписи частини четвертої статті 9 Закону України №755-VI вмістить перелік відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про фізичну особу - підприємця, зокрема, пункт 7) дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі; пункт16) місце зберігання реєстраційної справи в паперовій формі.

Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України №755-VI якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм суд приходить до висновку про відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця. Належних доказів того, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець до суду не надано.

Суд зазначає, що питання державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності до 01.01.2004 року регулювалось Законом України Про підприємництво та Положенням Про порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 року № 740.

Судом спростовуються доводи контролюючого органу про те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець в 1998р. з огляду на те, що до 01.07.2004р. (дата набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , який після низки змін отримав назву Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ) порядок державної реєстрації та перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності, у тому числі фізичних осіб, за винятком окремих видів суб`єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, визначався Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №740.

Відповідно до пунктів 9-12 вказаного Положення було визначено, що за результатом державної реєстрації фізичної особи, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, суб`єктом підприємницької діяльності, видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

Крім того, з аналізу пункту 13 Положення вбачається, що у п`ятиденний термін з дня державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації мав обов`язок подати відповідні відомості до органу державної податкової служби.

Відповідно до пункту 14 Положення підставою для взяття суб`єкта підприємницької діяльності на облік у органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи). Термін взяття на облік суб`єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.

Тобто, до набуття чинності Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців статус фізичної особи як суб`єкта підприємницької діяльності підтверджувався свідоцтвом про державну реєстрацію, яке, крім іншого, було підставою для постановки такої особи на облік до податкового органу.

За таких обставин факт реєстрації позивача у 1998 році фізичною особою-підприємцем, на який посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, не є належним та допустимим доказом, який може підтверджувати наявність у фізичної особи такого статусу.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця з 1998 року, оскільки ані свідоцтва про реєстрацію позивача суб`єктом підприємницької діяльності, ані будь-яких інших законодавчо визначених документів, у тому числі тих, на підставі яких позивача взято на облік в податковому органі як фізичну особу-підприємця, відповідачем не надано.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010р. №2390-VI (далі по тексту Закон України №2390-VI) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з пунктами 3-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2390-VI усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Відповідно до пунктів 7, 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Відсутність відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, спростовує доводи відповідача про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця і протилежного відповідачем не доведено.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VIIвнесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання , які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України , заява № 39766/05, пункт 43).

Суд зазначає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Суд також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому, застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі Серков проти України , оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім того, суд звертає увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020р. у справі № 260/81/19.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI, не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд приходить до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначена правова позиція відображена у рішенні Верховного Суду у справі від 04.12.2019р. №440/2149/19.

З матеріалів справи вбачається, що позивач: у період з 10.07.2017 року по 13.09.2017 року працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ Омега-Строй-11 (код ЄДРПОУ 40665017); у період з лютого по травень 2018 року працював у ТОВ Клеос ДН (код ЄДРПОУ 40535148); у період з 01.07.2019 року по 15.03.2020 року працював на посаді водія автотранспортних засобів ТОВ Зодчий-2020 (код ЄДПОУ 43021558).

З огляду на викладене, суд також зазначає, що винесені контролюючим органом оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) за періоди, в яких позивач перебував у трудових відносинах, є протиправними та підлягають скасуванню.

З метою захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача здійснити коригування відомостей в картці платника Єдиного соціального внеску, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 22.06.2020 року.

Разом з тим, позивачем заявлено позовну вимогу щодо зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення судового рішення за результатами розгляду даної позовної заяви не на користь суб`єкта владних повноважень.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина 8 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, аналіз статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень - відповідача подати звіт про виконання судового рішення є однією із форм судового контролю за виконанням ухваленого судового рішення та може бути застосовано судом під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, надати звіт про виконання судового рішення, після його надходження - розгляду поданого звіту, а за наслідками розгляду поданого звіту або в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту або накладенням штрафу на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на не наведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.

За сукупності викладених обставин, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

У позовній заяві позивач просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір за подання позовної заяви та подання заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 4ст. 152 Кодексу адміністративного судочинства України та Законом України Про судовий збір передбачено сплату судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 630,70 грн. за подання заяви про забезпечення позову від 22.06.2020 року (вх.№38389/20 від 25.06.2020 року), що підтверджується квитанцією №118 від 22.06.2020 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 26.06.2020 року вказану заяву про забезпечення позову задоволено.

Крім того, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 630,70 грн. за подання заяви про забезпечення позову від 15.07.2020 року (вх.№43286/20 від 16.07.2020 року), що підтверджується оригіналом квитанції № 93 від 15.07.2020 року, яка міститься в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17.06.2020 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Також, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 630,70 грн. за подання заяви про забезпечення позову від 03.08.2020 року (вх.№48042/20 від 06.08.2020 року), що підтверджується оригіналом квитанції № 72 від 03.08.2020 року, яка міститься в матеріалах справи.

Отже, суд доходить висновку, що судовий збір за забезпечення позову у розмірі 1892,10 грн. (630,70 грн. + 630,70 грн. + 630,70 грн.) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 119 від 22.06.2020 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду, підлягає стягненню з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області у розмірі 560,54 грн. (840,80 грн. / 3 * 2).

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2330-54/415, від 12.11.2019 року №Ф-2330-54/415 та від 11.02.2020 року №Ф-2330-54/415.

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 22.06.2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 560,54 грн. (п`ятсот шістдесят гривень 54 копійки) та судового збору за подання до адміністративного суду заяви про забезпечення позову у розмірі 1892,10 грн. (одна тисяча вісімсот дев`яносто дві гривні 10 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 01.09.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька