Ухвала

від 01.09.2020 по справі 520/9099/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 вересня 2020 року

Київ

справа №520/9099/19

адміністративне провадження №К/9901/8940/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року

у справі № 520/9099/19

за позовом Повного товариства "ЛОМБАРД "КИТ ГРУП ПЛЮС" ТОВ "КИТ ГРУП" І КОМПАНІЯ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 520/9099/19, предметом розгляду якої є скасування податкового повідомлення - рішення від 02 серпня 2019 року № 00001521406, яким визначене грошове зобов`язання з податку на прибуток фінансових установ в сумі 1 182 466,25 грн. з яких за основним платежем 945 957,00 грн. та за штрафними санкціями 236 489,25 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства, та встановлений строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Враховуючи вимоги пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року) ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року скаржнику продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги на 5 днів з моменту закінчення строку дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року скаржнику продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги у справі №520/9099/19 до 06 серпня 2020 року включно, з огляду на то, що законодавцем встановлено обмеження строку встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року), зокрема для виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, який закінчуються через 20 днів після набрання чинності Закону №731-IX від 18 червня 2020 року. Враховуючи, що Закон №731-IX від 18 червня 2020 року набрав чинності 17 липня 2020 року, присічний строк виконання вимог ухвали від 30 березня 2020 року у справі №520/9099/19 є 06 серпня 2020 року.

29 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга (редакційне уточнення) на виконання ухвали Верховного Суду з долученням до неї платіжного доручення від 16 липня 2020 року.

Усуваючи недоліки касаційної скарги, щодо підстав касаційного оскарження скаржник, доводить, що судами попередніх інстанцій застосовано пункти 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року e справі 520/11437/18, що є підставою для касаційного перегляду судових рішень у справі №520/9099/19, відповідно до пункту 1 частини четвертої 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема окреслених пунктом першим, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували постанову Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №520/11437/18, в якій зазначено, таке: На підтвердження виконання умов вищеозначених договорів, а також руху активів в процесі, здійснення господарських операцій, позивачем надано суду копії наступних документів: актів про прийняття - передачі наданих послуг за травень - липень 2017 року №б/н, реєстрів договорів до актів про прийняття - передачу наданих послуг, рекомендацій по організації внутрішнього обліку до актів про прийняття - передачу наданих послуг, розгорнутих звітів про кількість та фінансову якість підібраного і автотранспорту до актів прийняття - передачу наданих послуг та податкові накладні.

Однак, дослідивши означені вище документи судами було встановлено, що надані позивачем рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт не містять ідентифікуючих реквізитів щодо осіб, які їх склали, зокрема відсутні: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; прізвище, ім`я, по-батькові посадових осіб, які складали рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт.

Так само неможливо встановити реальність та обсяг наданих позивачу послуг (виконаних робіт) з наданих актів виконаних робіт, оскільки відсутнє детальне визначення переліку наданих, послуг, конкретизація суті таких робіт (послуг), способу їх виконання та витраченого часу, а міститься лише загальний їх перелік.

Тобто, наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки - фактури є узагальнюючими документами, які не розкривають змісту та обсягу наданих послуг, не дають можливість ідентифікувати, які саме послуги надавалась та не дозволяють перевірити правильність формування ціни за послуги.

При цьому, матеріали справи не містять звітів, рекомендацій, систематичних добірок, довідкових матеріалів тощо, які б були складені за результатами виконання робіт (надання послуг) за укладеними договорами та давали можливість встановити, ким виконано роботи (надано послуги), кількість залучених людей до виконання зобов`язань, витрачений час та порядок формування вартості робіт (послуг).

Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності Товариства .

Оцінюючи спірні взаємовідносини у справі №520/9099/19 суди попередніх інстанцій висновувалися на системному аналізі статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня1999 року №996-XIV (далі Закон України №996-XIV), який зумовив висновок про те, що документальному підтвердженню підлягає одна із подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 цього Закону, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

За висновком судів попередніх інстанцій будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Оцінивши надані позивачем первинні документи за правилами статті 90 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статті 44 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Суд апеляційної інстанції встановив, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі і у наведеному скаржником судовому рішенні суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежно від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення, у цій справі судами першої та апеляційної інстанції визнані як такі, що документально підтверджують реальність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику на формування витрат з оренди та експлуатаційних послуг, натомість у наведеному судовому рішенні Верховного Суду - як такі, що не давали для цього підстав.

Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Крім того, скаржник не зазначає, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року. У скарзі викладено обставини справи, процитовано висновки акта перевірки та норми Податкового кодексу України без зазначення, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично, доводи касаційної скарги зводяться до того, що на переконання скаржника суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Посилання на постанову Верховного Суду в частині надання правової оцінки доводам контролюючого органу не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року .

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Станом на 31 серпня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню.

Керуючись ч.2 ст. 332, пунктом 1 ч.4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 520/9099/19 за позовом Повного товариства "ЛОМБАРД "КИТ ГРУП ПЛЮС" ТОВ "КИТ ГРУП" І КОМПАНІЯ" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - повернути скаржнику.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф. Ханова

Судді І.А. Гончарова

І.Я.Олендер