Рішення

від 02.09.2020 по справі 140/6916/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6916/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Волинської області про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом, визнаним неконституційним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, Волинського апеляційного суду про стягнення з відповідачів на її користь матеріальної шкоди, завданої правовим актом, визнаним неконституційним, у сумі 402983,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказала, що з 20 жовтня 1986 року по 15 вересня 2016 року працювала суддею: спочатку Нововолинського міського суду, а потім, з 12 серпня 2008 року, - Апеляційного суду Волинської області. З цієї посади її було звільнено постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2016 року №1513-VIII у зв`язку із поданням заяви про відставку та наказом Апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року №9.7/15 відраховано зі штату суду.

Як зазначила позивач, станом на жовтень 2006 року її стаж на посаді судді становив 20 років і з цього моменту вона набула право на отримання вихідної допомоги при виході у відставку та мала законні очікування отримати вихідну допомогу, задекларовану державою. Відповідно до статті 136 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VІ Про судоустрій і статус суддів розмір вихідної неоподатковуваної допомоги становив 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Незважаючи на це, у день звільнення вихідна допомога виплачена не була, оскільки підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (далі - Закон №1166-VII) виключено статтю 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів . Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р (II) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

З огляду на це позивач вважає, що згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України має право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним. Окремий порядок відшкодування шкоди законом не встановлений, тому суд має застосувати як аналогію закону статтю 1175 Цивільного кодексу України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Також позивач вважає, що відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України шкодою у даному випадку є збитки, які полягають не в реальних втратах, а в тих доходах, які вона недоотримала внаслідок порушення її цивільного права у вигляді невиплаченої вихідної допомоги (упущена вигода).

Розраховуючи розмір матеріальної шкоди, позивач зазначила, що на день звільнення їй виплачувалася суддівська винагорода у сумі 26100,00 грн. Водночас, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018/4062/15 визнано неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд ; це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, за яким посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, з 1 січня 2015 року. З урахуванням наведеного суддівська винагорода становить 40298,33 грн, з них посадовий оклад 21750,00 грн (виходячи із мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року 1450,00 грн), 17400,00 грн надбавка за вислугу років (80 відсотків) та 1148,33 грн - 1/12 матеріальної допомоги на оздоровлення. Тому позивач вважає, що недоотримана вихідна допомога у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою становить 402983,00 грн. Саме у такому розмірі ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів на її користь матеріальну шкоду у вигляді невиплаченої як судді при виході у відставку вихідної допомоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення виклику (сторін) за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позов Державна судова адміністрація України в задоволенні позовних вимог просила відмовити повністю (а.с.50-56). В обґрунтування цієї позиції відповідач вказав, що ОСОБА_1 звільнена з посади судді у відставку постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2016 року №1513-VIII; зі штату Апеляційного суду Волинської області вона відрахована наказом голови суду від 15 вересня 2016 року №9.7/15. При цьому в період з 01 квітня 2014 року до 30 вересня 2016 року суддям, які звільнялись у відставку, законодавством не була передбачена виплата вихідної допомоги. Вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не впливає на спірні правовідносини, оскільки підпункт 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VІI втратив чинність з моменту прийняття даного рішення. Зазначене Рішення змінює законодавче регулювання для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення. З наведених підстав вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку, оскільки зазначене рішення не поширює свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Також зауважив, що положення статті 1175 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, стосуються відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку із визнанням незаконним та скасування нормативно-правового акта, який у такому разі втрачає чинність з моменту його прийняття, у той час як визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Відповідач також вважає, що недоотриманий дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не є збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та не підлягає відшкодуванню в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України, пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, якими передбачено безспірне списання Державною казначейською службою України коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків.

Волинський апеляційний суд у відзиві на позов покликався на необґрунтованість доводів позивача та просив у задоволенні позову відмовити, при цьому вказав на неналежність його як відповідача у справі (а.с.42-47).

Ухвалою суду від 20 липня 2020 року замінено відповідача - Волинський апеляційний суд на належного - Апеляційний суд Волинської області.

Апеляційний суд Волинської області у відзиві на позов (а.с.71-73) позовні вимоги не визнав та у задоволенні позову просив відмовити з таких підстав. Так на день звільнення позивача (15 вересня 2016 року) питання виходу судді у підставку та виплат уcix належних коштів було врегульовано саме Законом України від 07 липня 2010 року №2453-VІ Про судоустрій і статус суддів (зі змінами), згідно з яким виплата судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою не передбачалась, а тому Апеляційним судом Волинської області при звільненні ОСОБА_1 у відставку було дотримано зазначені вимоги закону. Відповідач зауважив, що спірні правовідносини виникли між сторонами в 2016 році, а отже Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-p (ІІ)/2020 та від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 на спірні правовідносини не можуть вплинути, оскільки не містять положень, які б поширювали їх дію на правовідносини, що виникли до набрання ними чинності.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили, як і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у завах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 працювала суддею: з 20 жовтня 1986 року по 11 серпня 2008 року - Нововолинського міського суду, а з 12 серпня 2008 року по 15 вересня 2016 року - Апеляційного суду Волинської області. Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року №1515-VIII Про звільнення суддів позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку та наказом голови Апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2016 року №9.7/15 ОСОБА_1 на цій підставі відраховано зі штату суду (а.с.27-28).

Судом встановлено, що при звільненні у відставку позивачу не виплачувалася вихідна допомога. У зв`язку із невиплатою вихідної допомоги при виході у відставку ОСОБА_1 зверталася з адміністративним позовом до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі №803/383/17 визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду Волинської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобов`язано нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (а.с.10-19). Проте постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю (а.с.20-25).

У позові, що розглядається судом, позивач звернулася із вимогою про відшкодування матеріальної шкоди внаслідок дії акта (закону), що визнаний неконституційним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні регулюють Конституція України, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI Про судоустрій і статус суддів (втратив чинність частково; далі - Закон №2453-VI) та Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (чинний, далі - Закон №1402-VIII).

Частиною першою статті 136 Закону №2453-VI (в редакції до 01 квітня 2014 року) передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні (Закон №1166-VII, набрав чинності 01 квітня 2014 року) виключено статтю 136 Закону №2453-VI.

Надалі Верховна Рада України прийняла Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон №1402-VII, набрав чинності 30 вересня 2016 року). Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 143 Закон №1402-VII установлено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

З наведеного слідує, що у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року суддям, звільненим з посади у відставку, не було передбачено виплату вихідної допомоги. Позивач звільнена у відставку саме у цей період - 15 вересня 2016 року; вихідна допомога при звільненні у відставку позивачу виплачена не була, при цьому правомірність дій Апеляційного суду Волинської області у зв`язку із невиплатою вихідної допомоги була предметом перевірки у судовому порядку та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у справі №876/7143/17 встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади у відставку та відрахування зі штату Апеляційного суду Волинської області останній не допустив порушень прав позивача.

Рішенням Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 у справі №3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) встановлені статтею 91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII Про Конституційний Суд України .

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 встановлено, що положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону №1166-VII, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не поширює свою дію на правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, тобто, до 15 квітня 2020 року включно.

У своєму Рішенні від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України наголошував на юридичній позиції, викладеній в його Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої право на отримання вихідної допомоги суддя набуває з моменту реалізації ним права на відставку. За своєю юридичною природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Отже, прийняття Рішення Конституційного Суду України від 15 квітня 2020 року №2-р(ІІ)/2020 не є підставою для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді у зв`язку з виходом у відставку відповідно до частини першої статті 136 Закону №2453-VI в первинній її редакції, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Прийняттям закону, який визнано неконституційним, а саме підпункту 1 пункту 28 розділу ІІ Закону №1166-VII, позивач ОСОБА_1 обумовлює завдання їй матеріальної шкоди у вигляді невиплаченої вихідної допомоги при виході у відставку (недоотриманий дохід).

Як встановлено частиною третьою статті 152 Конституції України, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 Цивільного кодексу України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зміст статті 1175 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акта незаконним. Визнання закону неконституційним не передбачає його скасування, а зумовлює втрату чинності з дня прийняття Конституційним Судом рішення про його неконституційність. Тобто, у випадку визнання закону неконституційним він залишається чинним протягом певного проміжку часу з дня прийняття до дня втрати чинності, у зв`язку з чим правова основа правовідносин, що діяли в цей період, залишається легітимною.

Також обов`язковою передумовою для виникнення права на відшкодування шкоди є наявність встановленої у законі процедури присудження та сплати такої компенсації.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У свою чергу, частина друга статті 1 Цивільного кодексу України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз наведених вище правових норм та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що недоотриманий позивачем дохід у вигляді вихідної допомоги при виході у відставку не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та норми статті 1175 Цивільного кодексу України за аналогією закону застосуванню не підлягають.

З урахуванням наведеного підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі невиплаченої вихідної допомоги при виході позивача у відставку відсутні, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795), Апеляційного суду Волинської області (43016, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Червоного Хреста, 10, ідентифікаційний код юридичної особи 02890400) про відшкодування шкоди, заподіяної правовим актом, визнаним неконституційним, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк