Рішення

від 31.08.2020 по справі 140/1532/20

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року ЛуцькСправа № 140/1532/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області), Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.02.2020 позивачу стало відомо про те, що 23.07.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу № Ф-9906-55У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) в сумі 18276,72 грн.

Позивач не погоджується із вказаною вимогою та зазначає, що ніколи не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП), ніколи не займався підприємницькою діяльністю, не подавав жодної звітності та не сплачував податки в такому статусі, а обидві його реєстрації у 1992 та 2014 році є безпідставними.

Крім того, в період з 01.01.2016 по 31.12.2019 позивач перебував у трудових відносинах та за вказаний період ЄСВ сплачував роботодавець.

Позивач просить визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , що була проведена Виконавчим комітетом Луцької міської ради 26.03.1992, визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9906-55 від 23.07.2019 на суму 18276,72 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 59).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 01.04.2020 № 1551/03-20-08-02-11 (а. с. 63-66) представник відповідача Нівчик А.М. позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги, яка винесена на суму заборгованості з ЄСВ, а на момент формування вимоги позивач мав статус ФОП.

Відповідач Виконавчий комітет Луцької міської ради відзиву на позовну заяву до суду не подав.

09.04.2020 позивач подав відповідь на відзив, у якій з доводами відзиву не погодився з підстав, викладених у позовній заяві, а також надав документи про понесені витрати на правничу допомогу в сумі 4500,00 грн. (а. с. 80-90).

Ухвалою суду від 31.07.2020 запропоновано позивачу ОСОБА_1 подати (надіслати) до суду у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали додаткові письмові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді, а саме: чи подавав позивач для реєстрації підприємцем заяву від 20.05.1992, довідку ЖЕК № 11 м. Луцька від 19.03.1992 № 507, квитанцію про сплату коштів та касовий ордер від 15.03.1992 або ж чи уповноважував іншу особу для подачі вказаних документів, а також обґрунтувати дотримання строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування державної реєстрації фізичної особи-підприємця, що була проведена Виконавчим комітетом Луцької міської ради 26.03.1992, або заяву про поновлення строку звернення до суду в зазначеній частині позовних вимог разом із доказом надіслання (вручення) копії пояснень або заяви відповідачам (а. с. 99-100).

Крім того, ухвалою суду від 31.07.2020 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 за 2017 - 2019 роки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) (а. с. 101).

05.08.2020 до суду надійшли додаткові пояснення позивача на виконання ухвали від 31.07.2020 (а. с. 106-107), а 18.08.2020 на виконання ухвали від 31.07.2020 про витребування доказів від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшла довідка за формою ОК-7 на ОСОБА_1 (а. с. 108-110).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовлено, позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Волинській області, Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця залишено без розгляду (а. с. 112-113).

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, з урахуванням строків, визначених статтею 258, пунктом 3 розділу VI Прикінцеві положення КАС України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ, який набрав чинності 02.04.2020).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги належить задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 26.03.1992 зареєстрований ФОП, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у якому наявна відмітка про те, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне (а. с. 13-16).

23.07.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-9906-55У, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 23.07.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 18276,72 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а. с. 12).

Як вбачається із відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., а також відображена станом на 31.01.2019 заборгованість у загальному розмірі 18276,72 грн. (а. с. 63-66, 67-69).

Отже, предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як ФОП обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 01.08.2006 по 31.12.2019 перебував у трудових відносинах з ПФ Ертеч , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а. с. 17-22), довідкою ПФ Ертеч від 26.02.2020 № 2 (а. с. 23-25), кадровими наказами (а. с. 30-32), та згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 10.08.2020, протягом 2017 - 2019 р.р. ПФ Ертеч (ідентифікаційний код 21743703) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача (а. с. 109).

Отже, вказана юридична особа ПФ Ертеч як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був ФОП. Проте, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 р.р.), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї. Відтак, за наведених вище мотивів, оскаржувану вимогу відповідача не можна вважати правомірною.

Крім того, як також вбачається із матеріалів справи, спір виник щодо наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статі 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період 2017 - 2019 р.р. відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закон № 755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Тобто, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

При вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), та які полягають у такому.

01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII Прикінцеві положення цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-ІV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як вбачається із матеріалів справи, відомості про позивача як ФОП були включені державним реєстратором з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним (а. с. 13).

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників (далі -Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Таким чином, у справі № 260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), від 03.04.2020 (справа № 140/642/19), суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та протягом 2017 - 2019 р. р. позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги належить задовольнити.

Окремо суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів вручення оскаржуваної вимоги позивачу, тому суд виходить із того, що про вказану вимогу позивачу стало відомо лише 18.02.2020 під час ознайомлення в органі державної виконавчої служби (а. с. 11), та звернувшись до суду 27.02.2020 (а. с. 1), позивач дотримав строк звернення до суду.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач сплатив за подання цього позову, що містить позовну вимогу майнового характеру (про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу) та позовну вимогу немайнового характеру (про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємцем), згідно з квитанціями від 26.02.2020 на суму 840,80 грн. (а. с. 7) та від 12.03.2020 на суму 840,80 грн. на суму 840,80 грн. (а. с. 39), судовий збір в загальному розмірі 1681,60 грн., та який згідно із виписками зарахований до спеціального фонду державного бюджету (а. с. 57-58).

Отже, оскільки позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задоволені, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача ГУ ДПС у Волинській області судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В той же час, оскільки позовні вимоги про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємцем ухвалою суду від 31.08.2020 залишені без розгляду, позивач, на підставі пункту 4 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 № 3674-VI, має право звернутися до суду із письмовим клопотанням про повернення судового збору в сумі 840,00 грн.

За правилами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частин п`ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із частиною дев`ятою статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 18.02.2020 (а. с. 85), розрахунку розміру гонорару (а. с. 87), акту приймання-передач виконаних робіт (а. с. 88), квитанції до прибуткового касового ордера від 09.04.2020 № 15/20 (а. с. 90), позивач сплатив адвокату Пилипчук І.Л., яка здійснює професійну діяльність відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії № 244 від 04.06.2003 (а. с. 89), кошти на правничу допомогу в сумі 4500,00 грн. При цьому, заперечень щодо неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката від відповідачів не надходило.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що вказані в акті приймання-передач послуг (а. с. 88) види послуг на загальну суму 3000,00 грн. у вигляді оформлення та направлення позовної заяви (1500,00 грн.), оформлення та направлення відповіді на відзив (1500,00 грн.) пов`язані з розглядом справи та реально надані. Проте, послуги у вигляді направлення адвокатських запитів (1500,00 грн.) відшкодуванню не підлягають, позаяк суду не надано доказів того, що вказані запити стосуються надання правової допомоги саме у цій справі. Крім того, суд враховує, що позовні вимоги задоволені лише щодо одного з відповідачів (ГУ ДПС у Волинській області), тоді як щодо іншого (Виконавчого комітету Луцької міської ради) позовні вимоги ухвалою суду від 31.08.2020 залишені без розгляду, відтак лише з відповідача ГУ ДПС у Волинській області необхідно стягнути 1500,00 грн. (що становить 50% від загальної суми 3000,00 грн. за надання послуг у вигляді оформлення та направлення позовної заяви, відповіді на відзив).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути з відповідача ГУ ДПС у Волинській області судові витрати в загальному розмірі 2340,80 грн., з них: судовий збір в сумі 840,80 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року № Ф-9906-55У.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в загальному розмірі 2340 гривень 80 копійок (дві тисячі триста сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх