Постанова

від 15.12.2020 по справі 140/1532/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/1532/20 пров. № А/857/12548/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я.,

з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 140/1532/20 (головуючий суддя Валюх В.М., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В :

27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: а) визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що була проведена виконавчим комітетом Луцької міської ради 26.03.1992;

б) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9906-55 від 23.07.2019 на суму 18276,72 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовлено, позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправною та скасування державної реєстрації підприємця залишений без розгляду (а. с. 112-113).

Рішенням від 31 серпня 2020 року Волинський окружний адміністративний суд решту позовних вимог задовольнив повністю.

Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року № Ф-9906-55У.

Також суд стягнув з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 2340 гривень 80 копійок.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суперечить нормам матеріального та процесуального права, з огляду на незабезпечення судом повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що згідно пункту 5 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу(недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) ( з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).

Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) перебував на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДПС у Волинській області з 26.03.1992.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Нарахування єдиного внеску по коду платежу ,,71040000» здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена у вимозі від 23.07.2019 № Ф-9906-55У в сумі 18 276,72 грн. нарахована за 2017-2018 роки.

При надісланні оскарженої вимоги контролюючий орган керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 755-IV, фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Позивач у визначеному законодавством порядку не припинив підприємницьку діяльність, а тому відповідно до Закону № 2464-VI з 01.01.2017 зобов`язаний сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн., з 01.01.2018 - 819, 06 грн., з 01.01.2019 - 918,06 грн..

Оскільки ОСОБА_1 не нараховував та не сплачував суму ЄСВ, контролюючий орган самостійно нарахував позивачу суму ЄСВ в розмірі 18276,72 грн, виходячи із встановленого у звітному періоді його мінімального розміру безвідносно до факту отримання позивачем доходу.

З огляду на викладене відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача та позивач заперечили вимоги апеляційної скарги та просять відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 26.03.1992 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у якому наявна відмітка про те, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне (а. с. 13-16).

23.07.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-9906-55У, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 23.07.2019 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 18276,72 грн., яку необхідно сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а. с. 12).

Як вбачається із відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., а також відображена станом на 31.01.2019 заборгованість у загальному розмірі 18276,72 грн. (а. с. 63-66, 67-69).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як ФОП обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який протягом 2017-2019 років був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів. Протягом 2017 - 2019 років позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача. При цьому підприємницьку діяльність позивач не здійснював та доходів від неї не отримував. Тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскарженої вимоги.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права та є вірними.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 128 Господарського кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Пункт 2 розділу VІІІ ,,Прикінцеві положення» Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 №755-IV передбачав, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Згідно з приписами розділу II ,,Прикінцеві та перехідні положення» Закону України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання » від 01.07.2010 № 2390-VI, який набрав чинності 10.02.2011, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2);

усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3);

свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4);

Відповідно до пункту 7 розділу II ,,Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру.

За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що впродовж строку дії Закону № 2390-VI держава в особі уповноважених нею органів повинна була опрацювати (провести інвентаризацію та звірку) інформацію всіх реєстраційних та контролюючих органів про суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, а також самостійно (без подання таким суб`єктом господарювання реєстраційної картки) внести відомості про цих суб`єктів до ЄДР.

Закон № 2390-VI втратив чинність 25.04.2014, а отже - з цієї дати завершений процес інвентаризації державою та внесення нею в ЄДР відомостей про суб`єктів господарювання, котрі зареєстровані до 01.07.2004 та самостійно (шляхом подання реєстраційної картки) не ініціюють їх перереєстрацію в ЄДР.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що ОСОБА_1 був зареєстрований як СПД-ФО 26.03.1992 , тобто до набрання чинності Законом №755-IV, який регламентував державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців та визначав порядок перереєстрації раніше зареєстрованих фізичних осіб як суб`єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 не вживав будь-яких дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки для включенння до ЄДР як ФОП, уповноважені державою органи впродовж 2011-2014 років не знайшли підстав для включення відомостей про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця до ЄДР, свідоцтво про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем в силу приписів пункту 4 розділу II ,,Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI вважається недійсним, про що зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За таких обставин колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності перебування ОСОБА_1 на обліку в контролюючому органі як підприємця.

У справі № 260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 01.08.2006 по 31.12.2019 перебував у трудових відносинах з ПФ ,,Ертеч» , що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а. с. 17-22), довідкою ПФ ,,Ертеч» від 26.02.2020 № 2 (а. с. 23-25), кадровими наказами (а. с. 30-32). Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 10.08.2020, протягом 2017 - 2019 р.р. ПФ ,,Ертеч» (ідентифікаційний код 21743703) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховувало та сплачувало ЄСВ, вказаний період включений до страхового стажу позивача (а. с. 109).

Таким чином, юридична особа ПФ ,,Ертеч» як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувала за нього як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок.

В постанові від 03.04.2020 у справі 140/642/19 Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку щодо протиправності оскарженої вимоги про сплату боргу та її скасування.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 140/1532/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 23.12.2020.