Рішення

від 01.09.2020 по справі 420/5712/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5712/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л. М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 43142370) та Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02.07.2020 р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області та Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №301/1532/50-07, винесене Головним управлінням ДФС в Одеській області 16.01.2019 р.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №302/1532/50-07, винесене Головним управлінням ДФС в Одеській області 16.01.2019 р.;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн., з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік;

- зобов`язати Головне управління ДФС в Одеській області та Головне управління ДПС в Одеській області вилучити з інформаційної системи органів Державної фіскальної служби (Державної податкової служби) інформацію про наявність у ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримав право здійснювати адвокатську діяльність відповідно до рішення Одеської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.01.2001 р. № 24/64. В подальшому, з метою провадження діяльності позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Згідно з довідкою СДПІ у Приморському районі м. Одеси його знято з обліку платників податків у зв`язку із ліквідацією фізичної особи-підприємця 15.04.2005 р. З 14.02.2006 р. по теперішній час позивач займає посаду керівника адвокатського об`єднання Юридична компанія Лекс Ноледж . Також, позивач вказав, що є власником автомобіля AUDI , модель Q7 , 2016 року випуску (тип пального: дизельне паливо; об`єм двигуна: 2967). Транспортний засіб зареєстровано за позивачем 03.11.2016 р. Позивач звернувся із запитом до Головного управління ДФС в Одеській області для з`ясування власного стану розрахунків з бюджетами. При цьому, у відповідь позивачем отримано акт, в якому визначена заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність у розмірі 29293,44 грн. Також позивачу направлено податкові повідомлення-рішення за якими визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2017-2018 роки у сумі 50000,00 грн.

Ухвалою суду від 06.07.2020 р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.08.2020 р. за вх.№ 31015/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Так, відповідач зазначив, що ГУДФС в Одеській області правомірно сформовано податкові повідомлення-рішення з транспортного податку від 16.01.2019 р. № 301/1532/50-07 на суму 25 000 грн. за 2017 рік та № 302/1532/50-07 на суму 25 000 грн. за 2018 рік, оскільки, відповідно до інформаційної бази даних встановлено, що за позивачем зареєстровано автомобіль марки AUDI , модель Q7 , 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єм двигуна 3 літри, дизель. Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, середньоринкова вартість транспортного засобу, який є об`єктом оподаткування у 2017 року складала - 1200000,00 грн., та відповідно у 2018 році - 1 396 125,00 грн. а вартість автомобіля позивача у 2017-2018 р.р. перевищувала зазначені суми. Щодо нарахування єдиного внеску позивачеві як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність відповідач зазначив, що відповідно до фактичних обставин справи, станом на 31.01.2020 р. в інтегрованій картці платника податків Позивача обліковувалася заборгованість у сумі 29 293,44 грн. Зокрема, відповідач вказав на те, що відповідно до вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р № 2464-VІ (зі змінами та доповненнями) позивачу нараховано єдиний внесок як особі, що займається незалежною професійною діяльністю, а саме: за 2017 рік - 8 448,00 грн.; за 2018 рік - 9 828,72 грн.; за 2019 рік - 11 016,72 грн. Відповідач обґрунтовував свою позицію також тим, що з 01.01.2017 до ст. 7 Закону № 2464 внесено зміни, в тому числі щодо порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці цвітного року. Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 р. таке самостійне визначення бази оподаткування для нарахування ЄСВ стає їх обов`язком. Враховуючи наведене, якщо особи провадять незалежну професійну діяльність, то вони несуть обов`язок сплачувати єдиний внесок у розмірі 22% бази нарахування, визначеної ст. 7 Закону № 2464 в терміни, встановлені ст. 9 цього Закону.

03.08.2020 р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (№ ЕП/11777/20) в якій позивач підтримує позицію викладену в позовній заяв та просить задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до рішення Одеської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 24/64 від 27.07.2001 р. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1006 (а.с. 9).

31.03.2005 р., з метою провадження адвокатської діяльності позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису № 25560000000010434, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 10).

15.04.2005 р., згідно з довідкою СДПІ у Приморському районі м. Одеси № 12610/9/28-0417 ОСОБА_1 знято з обліку платників податків у зв`язку з ліквідацією фізичної особи-підприємця за власним рішенням (а.с. 11).

14.02.2006 р. Міністерством юстиції України зареєстровано адвокатське об`єднання Юридична компанія Лекс Ноледж (ЄДРПОУ 34319706), свідоцтво № 488 (а.с. 12).

27.03.2006 р. адвокатське об`єднання Юридична компанія Лекс Ноледж , ЄДРПОУ 34319706, номер запису 15561200000018426 (а.с. 13) та позивач з 21.03.2006 р. по теперішній час є його керівником (копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 27.03.2006 р. № 267766, серія А00 та довідки з ЄДРПОУ від 07.04.2006 р. додаються).

28.05.2020 р. ГУ ДПС в Одеській області складено Акт № 68260-50, в якому визначена заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність у розмірі 29293,44 грн.

З листа ГУ ДПС в Одеській області № 12023/С/15-32-50-06-12 від 16.06.2020 р. встановлено, що позивачу нараховано єдиний внесок як особі, що займається незалежною професійною діяльністю, а саме: за 2017 рік - 8 448,00 грн.; за 2018 рік - 9 828,72 грн.; за 2019 рік - 11 016,72 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI та Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до вимог пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Частиною першою та другою статті 12 Закону № 2464 визначено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з частинами другою та третьою статті 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, особи, які провадять, в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску.

Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI), згідно пункту 2 частини 1 статті 1 якого передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами статті 13 вказаного вище Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Водночас, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

З аналізу вказаних правових норм Податкового кодексу України та Закону № 2464-VI вбачається, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

При цьому, суд звертає увагу, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

У той же час, позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує як найманий працівник в адвокатському об`єднанні Юридична компанія Лекс Ноледж (ЄДРПОУ 34319706), яке зареєстроване у відповідному порядку у Державній податковій службі, Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійному фонді України, Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонді загальнообов`язкового державного страхування на випадок безробіття (а.с. 14-19) та є платником податків.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок сплати єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа, не отримував доходу від цієї діяльності.

При цьому, представником відповідача до суду не надано жодних належних та допустимих доказів того, що позивач у вищевказаний період здійснював незалежну професійну діяльність як самозайнята особа та отримував дохід від такої діяльності.

Отже, позивачу цьому разі не є суб`єктом сплати єдиного внеску, як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, а тому до нього не можуть застосуватися норми щодо порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування самозайнятими особами, відтак визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.

Вказана правова позиція також викладена у рішенні Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку що позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн., з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік та зобов`язання Головного управління ДФС в Одеській області та Головне управління ДПС в Одеській області вилучити з інформаційної системи органів Державної фіскальної служби (Державної податкової служби) інформацію про наявність у ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік підлягає задоволенню.

Щодо вимог про скасування податкових повідомлень рішень від 16.01.2019 р. № 301/1532/50-07, № 302/1532/50-07, суд встановив, що 03.11.2016 р. на ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки AUDI , модель Q7 , 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єм двигуна 2967 куб. см., дизель (а.с. 20).

16.01.2019 р. ГУ ДФС в Одеській області були сформовані податкові повідомлення-рішення з транспортного податку від № 301/1532/50-07 на суму 25 000 грн. за 2017 рік та № 302/1532/50-07 на суму 25 000 грн. за 2018 рік.

Згідно з п.п. 267.1.1, п. 267.1, ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Відповідно до п. 267.4. ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п.п. 267.6.1, 267.6.2, п.267.6 ст. 267 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об`єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до п.п. 267.2.1, п. 267.2 ст. 267 ПК України, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального.

Згідно п.п. 267.6.3 п. 267.6 ст. 267 ПК України, з 01.04.2015 р. органи внутрішніх справ зобов`язані щомісяця у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об`єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. № 403 затверджено Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, який відповідно до п. 1 встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб (далі - Порядок №403).

Відповідно до п. 2 Порядку № 403, середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.

Згідно до п. 13, 14 Порядку № 403, середньоринкова вартість транспортних засобів розраховується щокварталу Мінекономрозвитку для кожної марки та моделі транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, оприлюднюється до 10 числа наступного місяця в установленому Мінекономрозвитку порядку на офіційному веб-сайті Міністерства для вільного доступу та зберігається протягом 1095 днів з дня її оприлюднення. Мінекономрозвитку забезпечує режим роботи офіційного веб-сайту, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість транспортних засобів шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску та пробіг, а також роздрукувати зазначену інформацію з реквізитами Міністерства.

Враховуючи зазначене, на виконання вимог ПК України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України на своєму офіційному сайті розмістило перелік автомобілів, які є об`єктами оподаткування транспортним податком у 2017 та 2018 роках.

Згідно з "Переліком легкових автомобілів, з року випуску яким минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2018 (звітного) року", розміщеного на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, автомобіль марки AUDI, моделі Q 7 з об`ємом циліндрів двигуна 3,0 літра, дизель, до 2-3 років експлуатації (включно) є об`єктом оподаткування, та його було включено до Переліку.

Статтею 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2017 році, який складав 3 200 грн.

Таким чином, враховуючи положення п. 267.2.1. ПК України у 2017 році об`єктом оподаткування транспортним податком були легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких була вище 375 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто понад 1 200 000 грн.

Згідно зі ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01 січня у 2018 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723 гривні.

Отже, оподаткуванню підлягають автомобілі, середньоринкова вартість яких перевищує 1 396 125 (375 х 3723) гривень, та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Водночас, методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 р. № 66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г/100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об`єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403.

Пунктом 3 Порядку № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Згідно з п. 4 Порядку №403, Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

При цьому, відповідно до п. 13 Методики, Мінекономрозвитку розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального.

Згідно з п.14 Методики, Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна та тип пального.

На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно з додатками 1 та 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому, технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля. Однак, розбіжності між ідентичними автомобілями можуть стосуватися, зокрема, технічного стану легкового автомобіля.

Наведені положення свідчать, що при визначенні середньоринкової вартості легкових автомобілів повинні враховуватись певні ознаки, параметри і характеристики транспортного засобу.

Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку податковим органом інформація про автомобіль позивача, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики.

Суд зазначає, що положення статті 4 Податкового кодексу України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України).

Суд не погоджується щодо наявності законної можливості заокруглення податковим органом значення об`єму двигуна при визначенні транспортного засобу як об`єкта справляння податку та зазначає, що в межах досліджених судом спірних правовідносин судом не встановлено наявності норми закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, з якого б вбачалася можливість застосування приблизного (заокругленого) показника об`єму циліндрів двигунів автомобілів, які визначені в переліку, затвердженому Мінекономрозвитку.

Тому суд дійшов висновку, що вирішення спору і у цій частині позовних вимог повинно бути на користь платника податків, та обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 822/2687/17 від 05.11.2018 р.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 ст. 267 Податкового Кодексу України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Отже, відповідач був зобов`язаний обрахувати на підставі законодавства, діючого станом на 1 січня звітного року, та до 1 липня 2017р. вручити позивачу податкове повідомлення - рішення зі сплати транспортного податку у 2017 році та до 1 липня 2018 р. вручити позивачу податкове повідомлення - рішення зі сплати транспортного податку у 2018 році, проте контролюючий орган не виконав свого обов`язку, та розрахував зобов`язання зі сплати транспортного податку лише в січні 2019 року.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 301/1532/50-07, винесене Головним управлінням ДФС в Одеській області 16.01.2019 р. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 302/1532/50-07, винесене Головним управлінням ДФС в Одеській області 16.01.2019 р. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 43142370) та Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС в Одеській області № 301/1532/50-07 від 16.01.2019 р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС в Одеській області № 302/1532/50-07, від 16.01.2019 р.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС в Одеській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн., з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік;

Зобов`язати Головне управління ДФС в Одеській області та Головне управління ДПС в Одеській області вилучити з інформаційної системи органів Державної фіскальної служби (Державної податкової служби) інформацію про наявність у ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн. з яких 8 448,00 грн. - за 2017 рік, 9 828,72 грн. - за 2018 рік, 11 016,72 грн. - за 2019 рік.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1261 грн. (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня) 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна гривня) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 43142370).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Токмілова Л.М.

.