Рішення

від 31.08.2020 по справі 640/10956/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року м. Київ № 640/10956/19

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

обставини справи:

Приватне акціонерне товариство Українська автомобільна корпорація (надалі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва (надалі - суд) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (надалі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позивач в обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно не готується висновок для подачі до державної казначейської служби про перерахуванню позивачу переплату з орендної плати за землю у розмірі 2277355,17 грн., оскільки земельна ділянка продано іншому товариству, а тому орендну плату має сплачувати новий власник.

Відповідач надав суду письмовий відзив, в якому зазначив, що відповідно до умов договору, орендар (позивач) зобов`язаний після закінчення строку договору оренди землі (договору діє до 18.12.2016), договір поновити або повернути земельну ділянку орендодавцю за його вимогою в належному стані. Рішення про припинення права користування та повернення земельної ділянки до земель міської ради не приймалось, та відповідно акт-прийому передачі об`єкта оренди про повернення земельної ділянки до орендодавця не складався, а тому вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено.

27.08.2008, між Запорізькою міською радою та AT Українська автомобільна корпорація укладено договір оренди земельної ділянки, розміром 0,6676 га, для розташування автозаправного комплексу, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чубанова,13, кадастровий номер 2310100000:03:038:0051.

Договір зареєстровано в Запорізькій регіональній філії Державного підприємства центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах 10.11.2008 за № 040826101685.

Майно, будівля кафе та СТО літ. Б, площею 127,6 м2, операторська літ. В площею 35м 2 ,зі всіма будівлями та спорудами, яке розміщено на земельній ділянці належить позивачу на підставі Договору купівлі продажу посвідченого шостою Запорізькою державною нотаріальною конторою 17.04.2007 за реєстровим №1-911. Право власності зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.06.2016, номер запису про право власності: 14897432, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 943925223101.

09.06.2016 на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна Позивачем продано вказаний Об`єкт нерухомого майна ТОВ ПРОМНАФТОХІМ . Договір відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України, зареєстровано в реєстрі за № 369.

10.06.2016, між позивачем та ТОВ ПРОМНАФТОХІМ підписано акт приймання передачі нерухомого майна.

Як зазначає позивач, з 10.06.2016 останній не є користувачем орендованої земельної ділянки та втратив статус платника земельного податку та орендної плати.

В зв`язку з чим, 15.06.2016 звернувся до Запорізької міської ради та повідомив про укладення ним 09.06.2016 договору купівлі продажу нерухомого майна з ТОВ ПРОМНАФТОХІМ та повідомив, що не є користувачем земельної ділянки.

14.12.2016 Запорізька міська рада листом № 01/02-32/05598 повідомила позивача про необхідність внесення змін в договір оренди земельної ділянки.

10.01.2017 позивач повторно повідомив Запорізьку міську раду, що на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна, користувачем земельної ділянки став ТОВ ПРОМНАФ ТОХІМ , а позивач не є користувачем земельної ділянки.

Однак, як зазначає позивач ним помилково здійснено платежі за землю в період з 10.06.2016 по вересень 2018 року.

Як зазначає позивач, в зв`язку з виявленням помилки в розрахунку податку на оренду землі останній скористалось правом виправити зайві нарахування шляхом подання уточнюючих податкових декларацій з оренди земельної ділянки (22.10.2018 № 9230242967 та 23.10.2018 № 9300748302, № 9271683104).

Крім того, позивач зазначив, що станом на 30.10.2018 переплата з оренди земельної ділянки з юридичних осіб (платіж - 50 18010600 00, бюджетний рахунок - НОМЕР_1 ) становить 2 548 045,34 грн.

Відповідно до вимог ст.43 Податкового кодексу України, позивач, неодноразово звертався до відповідача із заявою про повернення 2470568,85 грн. на рахунок підприємства.

Відповідач листами повідомив позивача про неможливість повернення коштів.

Не погоджуючись з такими діями відповідач, позивач звернувся до суду.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За правилами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

За частиною третьою статті 7 Закону України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначає дає змогу визначити платника земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

09.06.2016 на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна позивач продав об`єкт нерухомого майна ТОВ ПРОМНАФТОХІМ . Договір відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України, зареєстровано в реєстрі за № 369.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Відповідно до пункту 43.6 статті 43 Податкового кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

На виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України Про судовий збір та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375 розроблено Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України №787 від 09.09.2013 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182.

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) (пункт 2 Порядку).

Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у поданні або заяві платника, (пункт 3 Порядку).

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 за № 1679/28124.

Відповідачем не було вчинено відповідній дій для повернення надміру сплачених коштів, передбачених статтею 43 Податкового кодексу України та Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №787 від 09.09.2013.

Верховний Суд висловив аналогічну позицію в своїй постанові від 27.02.2019 №913/661/17 в якій зазначив, що у розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №910/20774/17.

При цьому Верховний Суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, відповідач належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби щодо не підготування висновку про перерахування надмірно сплачених сум грошових зобов`язань позивачу з відповідного бюджету та не подання його для виконання відповідному органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зобов`язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби підготувати висновок про перерахування Приватному акціонерному товариству Українська автомобільна корпорація переплати з орендної плати за землю у розмірі 2277355,17 грн. та подати його до виконання відповідній державній казначейській службі.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариство Українська автомобільна корпорація (код ЄДРПОУ 03121566) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3842,00грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996).

Позивач - Приватне акціонерне товариства Українська автомобільна корпорація (код ЄДРПОУ 03121566, місцезнаходження: 01004, м.Київ, вул.Велика Васильківська, будинок 15/2).

Відповідач - Офіс великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996, місцезнаходження: 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 11-Г).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя І.В. Смолій