Постанова

від 31.08.2020 по справі 620/1352/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1352/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів Кузьмишиної О.М., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівській області, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Фермерського господарства Агросервіс-МСЛ , про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Згідно з п. 2 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, Ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції відмовлено у відкритті провадження у даній справі, оскільки існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Як на підставу зазначеного, суд першої інстанції посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі №605/567/17 за позовом ОСОБА_2 до Підгаєцької міської ради Підгаєцького району Тернопільської області про визнання дій та рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Як вбачається з Постанови Великої Палати Верховного Суду, за обставинами цієї справи позивачці було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1 га зі встановленням строку реалізації права на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки в 1 рік. З вимогами до адміністративного суду визнати протиправними дії Міськради з лімітування терміну реалізації наданого їй дозволу на складання проекту землеустрою ОСОБА_2 звернулася після спливу строку дії цього дозволу. До того часу, як можна зрозуміти з позиції позивачки, дій, спрямованих на виготовлення проекту відведення згаданої земельної ділянки, не здійснила.

Відтак Міськрада реалізувала свої повноваження і затвердила третій особі ( ОСОБА_3 ) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1 га із земель, не наданих у власність або постійне користування, сільськогосподарського призначення (рілля), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом ця особа набула право власності на це майно.

Хоч позивачка заявляє, що оскаржує суто дії та рішення суб`єкта владних повноважень щодо встановлення ним річного строку реалізації рішення та неповідомлення про результати розгляду звернення ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, однак провідним мотивом цих вимог є бажання отримати результат, який у кінцевому підсумку має призвести до поновлення дії наданого їй у 2016 році дозволу на складання проекту землеустрою на одну й ту саму земельну ділянку, яка натепер уже не є вільною.

Оспорювання дії відповідача з вимогою зобов`язати його вчинити дії з надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно з поданим нею зверненням так чи інакше зачіпатиме право власності на цю ж земельну ділянку третьої особи ( ОСОБА_3 ), оформлене належним чином.

Контекст обставин цієї справи, окреслений позивачкою предмет спору дає підстави погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо неприйняття рішення за заявою Позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих ФГ Агросервіс-МСЛ за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області; зобов`язання Відповідача прийняти рішення, яким надати Позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих ФГ Агросервіс-МСЛ за межами населених пунктів на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначене місце розташування земельної ділянки.

Проте, як вбачається з наявної в матеріалах справи Заяви від 31.01.2020, зареєстрованої в реєстрі за № 390, Третя особа надала згоду на вилучення з метою подальшої передачі у власність Позивачу земельної ділянки площею 2,000 га (два гектари) для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, орендованих Фермерський господарством Агросервіс-МСЛ на території Линовицької селищної ради Прилуцького району Чернігівської області згідно Договору оренди земельних ділянок, укладеного 16 вересня 2010 року, запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 27098773.

Отже, Третя особа не заперечує щодо передачі права власності на земельну ділянку Позивачу, у зв`язку з чим у даній справі відсутній невирішений спір про право на земельну ділянку.

Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А як зазначено у Постанові Верховного суду від 06 серпня 2020 року у справі №340/1999/19 за позовом Селянського (фермерського) господарства Миряна Леоніда Петровича до Маловисківської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправними дій та рішень, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб`єктами відносно їх прав та обов`язків в конкретних публічно-правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом судового оскарження є рішення відповідача про надання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування встановлений статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Положеннями частини сьомої цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене Суд приходить до висновку, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 30.05.2018 у справі №826/5737/16, від 13.06.2018 у справі №307/2765/15-ц, від 28.11.2018 у справі №463/1865/17, від 15.05.2019 у справі №729/608/17, від 15.05.2019 у справі №352/1414/15-ц, від 12.06.2019 у справі №749/942/18, від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 та інших.

Відтак, з огляду на те, що у третіх осіб в результаті реалізації рішення суб`єкта владних повноважень не виникло речового права на землю, Верховний Суд приходить до висновку, що у цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є публічно-правовим і його належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження в даній адміністративній справі, у зв`язку з чим апеляційна скарга задовольняється, Ухвала суду першої інстанції скасовується, а справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 311, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Постанову складено в повному обсязі 31.08.2020 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьмишина О.М.

Чаку Є.В.