Вирок

від 31.08.2020 по справі 189/1426/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2650/20 Справа № 189/1426/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2020 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040540000279 відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Гаврилівка Покровського району Дніпропетровської області, громадянина України, освіта повна загальна середня, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого положеннями ч. 1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.

Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки із покладенням на нього обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 матеріальні збитки в розмірі 37949,94грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь комунального закладу Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 в розмірі 8508,72 грн.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь КЗ Покровська центральна районна лікарня Дніпропетровської обласної ради кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 в розмірі 17547,05 грн.

Як встановлено судом, 30 травня 2019 року близько 00 год. 30 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився за згодою власника ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на подвір`ї домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 . В цей час між ним та ОСОБА_8 виникла сварка, в ході якої ОСОБА_7 , керуючись прямим умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_8 , який знаходився стоячи на ногах, не менше 4 (чотирьох) ударів кулаками правої та лівої руки в ділянку обличчя, після чого ОСОБА_8 направився до дивану, який знаходився під стіною будинку, та присів на нього. В цей час ОСОБА_7 на ґрунті конфлікту, що виник раніше, керуючись єдиним прямим умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень, продовжив наносити ОСОБА_8 удари кулаком правої руки по ребрам, а саме наніс ще не менше 3 (трьох) ударів в ліву частину. Після чого, ОСОБА_8 направився в сторону присадибної ділянки вказаного домоволодіння, де присів в положення навприсядки. Вслід за ним направився ОСОБА_7 , який продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на спричинення умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , наніс йому ще не менше 4 (чотирьох) ударів правою ногою в ділянку спини. Від вказаних ударів ОСОБА_8 впав на лівий бік, а ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, наніс йому ще не менше 4 (чотирьох) ударів правою ногою в ділянку живота.

Після чого, із застосуванням фізичної сили, ОСОБА_7 відвели від ОСОБА_8 , який в цей час підвівся та направився до будинку на території вказаного домоволодіння.

В результаті неправомірних дій ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми черевної порожнини, розриву селезінки, внутрішньої черевної кровотечі, тупої травми голови, струсу головного мозку. По своєму характеру тілесні ушкодження на голові у своїй сукупності відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні. Тілесні ушкодження у ділянці черевної порожнини відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент спричинення.

Умисні дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, а саме: умисне тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року відносно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України в частині призначеного йому покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, без застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України.

В іншій частині вирок суду першої інстанції прокурор просив залишити без змін.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги сторона обвинувачення посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, яке через свою м`якість не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченого.

Так, прокурор в скарзі зазначає, що без належної уваги суду залишились тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, стійкість умислу обвинуваченого на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, а саме те, що обвинувачений наніс потерпілому, який не чинив опору не менше 15 ударів руками та ногами в ділянки голови та тулубу.

Також, на думку прокурора, судом не враховано, що злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, ним скоєно у стані алкогольного сп`яніння. Зазначена обставина в силу п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України є такою, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , як і не враховано те, що обвинувачений не виявив бажання виправити ситуацію, матеріальну шкоду на суму 37949,94 грн., заподіяну своїми злочинними діями потерпілому, не відшкодував, незважаючи на те, що з моменту вчинення злочину до ухвалення вироку минуло більше року, тобто висловлене ним у суді каяття є удаваним, спрямованим на уникнення від покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його наслідкам.

Не відшкодовано завдану матеріальну шкоду також і Комунальним медичним закладам за перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні, на загальну суму 26055,77 грн.

Відповідно до вироку у потерпілого ОСОБА_8 не з`ясована його думка щодо виду та розміру призначення покарання обвинуваченому.

Окрім того, прокурор зазначає, що судом не дано належної оцінки ступеню суспільної небезпечності особи обвинуваченого, злочинних дій ОСОБА_7 , яким грубо порушено вимоги ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та в результаті незаконних дії останнього потерпілому ОСОБА_8 спричинено тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми черевної порожнини, розриву селезінки, внутрішньої черевної кровотечі.

Звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, суд не звернув уваги на точні положення ст. 75 КК України, яка застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід посилатися у судовому рішенні. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, чого судом першої інстанції, на думку прокурора, зроблено не було.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній.

Обвинувачений в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечував, просив залишити вирок суду першої інстанції без змін.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку учасників судового провадження, їх виступи в судових дебатах та з останнім словом обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження в межах поданої апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.

Водночас, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме призначення обвинуваченому покарання, яке через свою м`якість не відповідає ступнею тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченого, на думку колегії суддів, є слушними.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однією з підстав для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Виходячи з положень ст. 50 КК України рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.

Як витікає з вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, особи винного та обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням вважається неправильним, якщо при цьому судом першої інстанції порушено вимоги ст. 75 КК України.

Згідно до положень частини першої ст. 75 КК України, суд, звільняє винного від відбування покарання з випробуванням, якщо, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Так, суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 1 ст. 75 КК України, неналежним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, стійкість умислу обвинуваченого на спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, які виявились у нанесенні обвинуваченим потерпілому, який не чинив опору, не менше 15 ударів руками та ногами в ділянки голови та тулубу.

Дані про особу обвинуваченого свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки обвинуваченого та унеможливлюють застосування до нього положень ст. ст. 75, 76 КК України, а також вказують на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п. п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Згідно зі ст. 75 КК України, при призначенні покарання з іспитовим строком необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як вбачається із мотивувальної частини вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставину, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання щире каяття, та визнав вказані обставини як такі, що істотно знижують ступінь вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та дають підстави для звільнення від відбування покарання останнього з випробуванням.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає, що рішення суду про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. ст. 75, 76 КК України прийнято без належного урахування усіх обставин кримінального провадження, зокрема: ступеня тяжкості вчиненого злочину, способу та суб`єктивного ставлення обвинуваченого до скоєного кримінального правопорушення. Крім того, в достатній мірі залишились невраховані дані про особу ОСОБА_7 , який раніше хоч і не судимий, проте за місцем проживання характеризується посередньо, який хоч і проявив щире каяття, що відповідно до ст. 66 КК України є обставиною, яка пом`якшує покарання, проте бажання виправити ситуацію обвинувачений не виявив, матеріальну шкоду потерпілому в розмірі 37949,94 грн. не відшкодував, незважаючи на те, що з моменту вчинення обвинуваченим злочину та до ухвалення вироку минуло більше року, що було досить достанім для добровільного відшкодування потерпілому матеріальної шкоди, також не відшкодував в добровільному порядку матеріальну шкоду комунальним закладам охорони здоров`я н загальну суму в розмірі 26055,77 грн., що була витрачена на лікування потерпілого від злочинних діянь ОСОБА_7 , також, не врахував належним чином суд, що даний злочин було вчинено обвинуваченим у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до ст. 67 КК України є обставиною, яка обтяжує покарання та про що було зазначено в обвинувальному акті прокурором.

Усе наведене у своїй сукупності свідчить про значну суспільну небезпечність обвинуваченого та його стійку протиправну поведінку і небажання в добровільному порядку відшкодувати спричинені своїми злочинними діяннями збитки, а також свідчить про реальне ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину.

Більш того, рішення місцевого суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням відповідно до вимог ст. 75 КК України взагалі не мотивовано.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового вироку.

Ухвалюючи новий вирок та вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, спосіб вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем свого проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, матеріальні збитки, спричинені своїми злочинним діяннями ані потерпілому, ані комунальним закладам охорони здоров`я добровільно на протязі року з моменту вчинення злочину не відшкодував, наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання щире каяття, та відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння і вважає за можливе призначити покарання у межах санкції передбаченої положеннями ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років з реальним відбуттям покарання.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів, відповідатиме вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, є відповідним вчиненому кримінальному правопорушення, а також за своїм видом та розміром необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 404, 407, 420 КПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2020 року відносно ОСОБА_7 , за ч. 1 ст. 121 КК України в частині призначеного йому покарання скасувати.

Ухвалити вцій частиніновий вирок,яким ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

В іншійчастині вирок Синельниківського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від19червня 2020року відносно ОСОБА_7 ,за ч.1ст.121КК України - залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання.

Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.

Судді Дніпровського

апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4