Постанова

від 31.08.2020 по справі 922/1850/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2020 р. Справа № 922/1850/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О. , суддя Геза Т.Д. , суддя Тарасова І.В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№1731 Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1850/20, постановлену у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О.,

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,

2) Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство", м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2", м.Харків,

про витребування майна та визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" про:

- витребування з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1" по проспекту Тракторобудівників, 105-В у місті Харкові, загальною площею 899,5 кв.м., та передання їх територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради;

- визнання права власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1" по проспекту Тракторобудівників, 105-В у місті Харкові, загальною площею 899,5 кв.м. за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради.

22.06.2020 від Харківської міської ради до суду першої інстанції надійшла заява (вх. № 14115) про забезпечення позову, в якій заявник просив з метою забезпечення позовних вимог Харківської міської ради у справі №922/1850/20 заборонити ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" вчиняти будь-які дії щодо відчуження (дарування, продажу, міни тощо) нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1" загальною площею 899,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 105-В, а також передачі прав на вказані об`єкти нерухомого майна третім особам шляхом укладання будь-яких правочинів (іпотеки, застави, оренди, тощо) до вирішення по суті та набрання законної сили остаточного рішення у справі №922/1850/20.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1850/20 відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 14115 від 22.06.2020) Харківської міської ради про забезпечення позову.

Вказана ухвала, з посиланням на приписи статей 13, 74, 136, 137 ГПК України мотивована тим, що заявником не доведено належними та допустимими доказами, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погодившись з вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Харківська міська рада звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1850/20 та ухвалити нове рішення, яким заборонити ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" вчиняти будь-які дії щодо відчуження (дарування, продажу, міни тощо) нежитлових будівель літ. "А-1", літ. "Б-1" загальною площею 899,5 кв.м., розташованих за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 105-В, а також передачі прав на вказані об`єкти нерухомого майна третім особам шляхом укладання будь-яких правочинів (іпотеки, застави, оренди, тощо) до вирішення по суті та набрання законної сили остаточного рішення у справі № 922/1850/20; судові витрати покласти на відповідача. Окрім цього, заявник просить повідомити Харківську міську раду про дату, час судового засідання з розгляду даної скарги (з викликом сторін).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статей 136, 137, 140, 236 ГПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані нормам матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що позовні вимоги стосуються витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нежитлові будівлі літ. "А-1", літ. "Б-1" загальною площею 899,5 кв.м по пр. Тракторобудівників, 105-В, у м. Харкові; рішення про відчуження будь-яким способом вказаних об`єктів комунальної власності Харківською міською радою не приймалось, у зв`язку із чим, спірне нерухоме майно вибуло із власності територіальної громади м. Харкова неправомірно. За таких обставин, апелянт вважає, що невжиття заходів забезпечення позову та майбутнє вчинення ТОВ "Євроконсалтингінвестбуд-груп 2" будь-яких дій, щодо відчуження (шляхом дарування, продажу тощо) спірних нежитлових приміщень та зміни власників цього майна, може утруднити чи зробити неможливим всебічний та справедливий судовий розгляд справи та виконання рішення суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 31.08.2020.

В судовому засіданні 31.08.2020 присутній представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, навів відповідні пояснення, відповів на запитання колегії суддів, просив скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, проте належним чином сповіщені про час та місце судового розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції вчинено всі необхідні дії щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги 31.08.2020, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у даній справі з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що явка сторін обов`язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об`єктивного, повного та всебічного розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи без їх участі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, встановила наступне.

Як зазначає позивач, підставою звернення до суду з позовом про витребування нежитлового майна у відповідача є порушення відповідачем інтересів територіальної громади міста Харкова, оскільки спірне нерухоме майно, яке за договором від 11.11.2011 №1504 передано КП Харківське ремонтно-будівельне підприємство в господарське відання, набуто відповідачем у власність неправомірно.

Підставою звернення з заявою про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірного нерухомого майна (дарування, продажу міни тощо), а також передачі прав на нерухоме майно третім особам, позивач зазначає, що невжиття наведених заходів забезпечення позову та майбутнє вчинення відповідачем будь-яких дій щодо відчуження та зміни власників нерухомого майна може утруднити або зробити неможливим всебічний та справедливий судовий розгляд та виконання рішення суду. Метою вжиття позивачем заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення з боку відповідача можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення судом позову.

01.07.2020 Господарським судом Харківської області прийнято ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Перевіряючи відповідність оскаржуваної ухвали нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи та доказам на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі №922/1850/20 з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Положеннями статті 136 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову застосовується господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу щодо забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків накладення арешту або заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суд у кожному конкретному випадку повинен оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.

Позивач повинен аргументувати: імовірність утруднення або невиконання рішення господарського суду шляхом надання доказів на підтвердження існування обставини утруднення чи можливого невиконання рішення суду в разі задоволення позову; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення господарського суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням.

Як вбачається, позивач у даній справі звернувся з позовними вимогами до відповідача про витребування з його володіння нежитлової будівлі та визнання за позивачем права власності на це нерухоме майно, обгрунтовуючи позов неправомірним набуттям відповідачем права власності на спірну будівлю. При цьому, в заяві про забезпечення позивач зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову та майбутнє вчинення відповідачем будь-яких дій щодо відчуження (шляхом дарування, продажу тощо) спірного нерухомого майна та зміни власників цієї будівлі може утруднити чи зробити неможливим всебічний та справедливий судовий розгляду справи та виконання рішення суду.

Разом з тим, в заяві про забезпечення позову заявником не наведено жодних документально підтверджених підстав для застосування заходів забезпечення позову. Зокрема, позивачем не надано доказів того, що існує ймовірність вибуття вказаного майна з володіння відповідача на користь третіх осіб, що могло б ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Зокрема, позивачем не надано доказів того, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо відчуження спірного майна, або має намір їх вчинити, та/або доказів того, що Товариство звернулось органів державної реєстрації з метою вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлової будівлі, або має намір на укладення відповідних договорів тощо.

Доводи позивача щодо неправомірного набуття відповідачем права власності на нерухоме майно повинні досліджуватись під час з`ясування обставин справи по суті спору, та не є предметом розгляду під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Отже, позивачем не зазначено про існування жодних обставин, які б підтверджували опосередковано або безпосередньо намагання відповідача уникнути виконання рішення саме у цій справі.

Отже, колегія суддів, оцінивши доводи заяви на предмет доведення обставин, які б свідчили про необхідність застосування заходу забезпечення позову, та будуються на припущеннях, погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для її задоволення.

Тож доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

У справі Устименко проти України (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні Серявін та інші проти України (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 74 ГПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи не призвели до задоволення апеляційної скарги позивача та скасування або зміни оскаржуваного судового акту, у зв`язку з чим ухвала Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у даній справі залишається колегією суддів без змін, як така, що відповідає завданню господарського судочинства, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права та при повному з`ясуванню всіх обставин, що мають значення для вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.07.2020 у справі № 922/1850/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.09.2020

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Т.Д. Геза

Суддя І.В. Тарасова