Постанова

від 19.08.2020 по справі 200/9208/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 200/9208/16-ц

провадження № 61-27481св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Застройщик ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Интерсат ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року у складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Черненкової Л. А., Пономарь З. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Застройщик (далі - ТОВ Застройщик ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Интерсат (далі - ТОВ Интерсат ), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М. (далі - ПН ДМНО Ярмолюк М. М.), про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним, витребування його з незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію, посилаючись на те, що згідно з реєстраційним посвідченням, виданим 11 грудня 1997 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 19 червня 1997 року № 970/25, та договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12 грудня 2011 року, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Аструм Люкс (далі - ТОВ Аструм Люкс ), воно було власником нерухомого майна, а саме магазину літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, за адресою: АДРЕСА_1 . У лютому 2016 року йому стало відомо, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року у справі № 200/11829/14-ц було задоволено зустрічний позов ТОВ Интерсат до ОСОБА_2 , ТОВ Застройщик про визнання права власності, визнано за ТОВ Интерсат право власності на вищевказане нерухоме майно, скасовано реєстрацію права власності на нього за ТОВ Застройщик . 24 липня 2015 року ПН ДМНО Ярмолюк М. М. зареєструвала право власності на зазначене майно за ТОВ Интерсат . В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2015 року, укладеного між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідченого ПН ДМНО Ярмолюк М. М., право власності на вищевказане нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 . Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року у справі № 200/11829/14-ц апеляційну скаргу ТОВ Застройщик було задоволено частково, заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Интерсат до ОСОБА_2 , ТОВ Застройщик про визнання права власності скасовано, провадження у справі закрито. Таким чином, внаслідок незаконних дій відповідачів - ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 майно вибуло з його володіння поза його волею. Враховуючи викладене, ТОВ Застройщик просило:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - магазину літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2015 року між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідчений ПН ДМНО Ярмолюк М. М.

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Застройщик вищевказане нерухоме майно;

- скасувати рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер - 23137622 від 24 липня 2015 року 15:43:12, номер запису про право власності - 10547724, дата, час державної реєстрації - 24 липня 2015 року 15:28:07;

- скасувати рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер - 24959255 від 01 жовтня 2015 року 17:52:08, номер запису про право власності - 11428679, дата, час державної реєстрації - 01 жовтня 2015 року 17:44:30.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Бутко Д. О. заперечив проти позову, посилаючись на те, що ТОВ Застройщик не було стороною оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна і заявлені ним вимоги про визнання недійсним цього правочину та витребування майна з незаконного володіння не відповідають способам захисту, передбаченим Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), а також є взаємовиключними. Вимоги про скасування рішень ПН ДМНО Ярмолюк М. М. є похідними від вищевказаних вимог і не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки стосуються публічно-правового спору та мають розглядатися в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічними позовами, який уточнила у процесі розгляду справи, до ТОВ Застройщик , треті особи: ТОВ Интерсат , ПН ДМНО Ярмолюк М. М., про визнання права власності, посилаючись на те, що вона набула право власності на спірне нерухоме майно у спосіб, не заборонений законом, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2015 року, укладеного між нею ТОВ Интерсат , посвідченого ПН ДМНО Ярмолюк М. М. Оскільки ТОВ Застройщик не визнає її право власності на вищевказане майно, то ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на магазин літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ Застройщик , треті особи: ТОВ Интерсат , ПН ДМНО Ярмолюк М. М., про визнання права власності залишено без розгляду.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року позовні вимоги ТОВ Застройщик до ОСОБА_1 , ТОВ Интерсат , третя особа - ПН ДМНО Ярмолюк М. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків його недійсності задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна - магазину літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 01 жовтня 2015 року між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідчений ПН ДМНО Ярмолюк М. М. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Застройщик нерухоме майно - магазин літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: індексний номер: 23137622 від 24 липня 2015 року 15:43:12, номер запису про право власності: 10547724, дата, час державної реєстрації: 24 липня 2015 року 15:28:07. Скасовано рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24959255 від 01 жовтня 2015 року 17:52:08, номер запису про право власності: 11428679, дата, час державної реєстрації: 01 жовтня 2015 року 17:44:30. Стягнуто з ТОВ Интерсат на користь ТОВ Застройщик судовий збір в розмірі 689 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Застройщик судовий збір в розмірі 689 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ТОВ Интерсат набуло право власності на спірне майно на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року у справі № 200/11829/14-ц, яке в подальшому було скасоване ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року. ТОВ Интерсат достовірно знало про те, що нерухоме майно - магазин літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло з володіння позивача протиправно, однак вчинило оспорюваний правочин, що свідчить про його невідповідність вимогам законодавства і необхідність визнання його недійсними із застосуванням наслідків недійсності.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року скасовано, справу повернуто до того ж суду для продовження розгляду.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, згідно з якою одночасне пред`явлення віндикаційного та негаторного позову, тобто одночасне застосування статей 215, 216, 388 ЦК України є помилковим. Оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними, то суди неправильно застосувалинаведені норми матеріального права. Також суди не врахували, що за правовстановлюючими документами на спірне нерухоме майно ТОВ Застройщик є власником цього майна площею 342,3 кв.м, однак оскаржує договір купівлі-продажу, укладений 01 жовтня 2015 року між нею та ТОВ Интерсат , предметом якого є майно площею 464,4 кв.м. В матеріалах справи відсутні журнали чи протоколи судових засідань від 06 та 18 квітня 2017 року. Вона не була повідомлена про розгляд справи, призначений місцевим судом на вказані дати. Оскільки ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року її апеляційну скаргу було задоволено частково та скасовано ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року з направленням зустрічного позову для розгляду до суду першої інстанції, то апеляційний суд безпідставно та необґрунтовано відмовив в задоволенні її апеляційної скарги на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року.

У червні 2018 року ТОВ Застройщик подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

21 червня 2018 року справа № 200/9208/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав..

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судами встановлено, що відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, що належать юридичним особам, виданого 11 грудня 1997 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 19 червня 1997 року №970/25, за ТОВ Застройщик було зареєстровано магазин літ. А-1 загальною площею 252,9 кв.м по АДРЕСА_1 .

В подальшому за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 12 грудня 2011 року, укладеним між ТОВ Застройщик та ТОВ Аструм Люкс , посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хоміч О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 2240, ТОВ Аструм Люкс продало ТОВ Застройщик приміщення торгівельного павільйону літ. Л.-1 загальною площею 45,2 кв.м, торгівельний павільйон літ. Л2-1 загальною площею 21,7 кв.м, торгівельний павільйон літ. Л3-1 загальною площею 22,5 кв.м по АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року у справі № 200/11829/14-ц позовну заяву ОСОБА_2 до ТОВ Интерсат про визнання права власності залишено без задоволення, а зустрічну позовну заяву ТОВ Интерсат до ОСОБА_2 , ТОВ Застройщик про визнання права власності задоволено. Визнано недійсною реєстрацію права власності за ТОВ Застройщик на магазин літ. А-1, тамбур літ. а-1 загальною площею 375 кв.м, тамбур літ. а1-1, ганок літ. а4, ганок літ. а5, торгівельний павільйон літ. Л1-1 загальною площею 45,2 кв.м, торгівельний павільйон літ. Л2-1 загальною площею 21,7 кв.м, торгівельний павільйон літ. Л3-1 загальною площею 22,5 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1 . Визнано за ТОВ Интерсат право власності на зазначене нерухоме майно.

24 липня 2015 року ПН ДМНО Ярмолюк М. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зареєструвала в Державному реєстрі речових прав за ТОВ Интерсат право власності на магазин та торгівельні павільйони, що розташовані по АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу нерухомого майна від 01 жовтня 2015 року, укладеним між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідченим ПН ДМНО Ярмолюк М. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1782, ТОВ Интерсат продало ОСОБА_1 вищевказане нерухоме майно.

01 жовтня 2015 року ПН ДМНО Ярмолюк М. М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і зареєструвала в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_1 право власності на магазин та торгівельні павільйони, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року у справі № 200/11829/14-ц апеляційну скаргу ТОВ Застройщик було задоволено частково, заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Интерсат до ОСОБА_2 , ТОВ Застройщик про визнання права власності скасовано та закрито провадження у справі в цій частині. В іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року залишено без змін.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ Застройщик посилалося на статті 203, 215, 321, 330, 388 ЦК України та просило скасувати рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. від 24 липня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТОВ Интерсат , визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01 жовтня 2015 року, укладений між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідчений ПН ДМНО Ярмолюк М. М., скасувати рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. від 01 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яким право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_1 , а також витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на свою користь спірне нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Таким способом може бути, зокрема визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ТОВ Застройщик про витребування цього майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували до спірних правовідносин статті 215, 216 і 388 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень в частині витребування нерухомого майна з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ТОВ Застройщик , оскільки ці вимоги позивач обґрунтовував саме статтею 388 ЦК України, а вимоги провизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування рішень про державну реєстрацію заявив з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Таким чином, у випадку помилкового посилання позивача не на ту норму закону суд, встановивши підстави позову, застосовує норму закону, яка регулює правовідносини сторін, незалежно від згоди на це позивача чи відповідача.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про відмінність площі та характеристики об`єктів спірного нерухомого майна спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи і належним чином оцінені апеляційним судом. Висновки суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів викладені в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, а тому доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів і встановлених обставин справи, що в силу вимог статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права та розглянув справу без її участі і вона не була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань, також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не навела доводів щодо порушення апеляційним судом при перегляді справи в апеляційному порядку норм процесуального права і не зазначила, що перешкодило їй реалізувати свої процесуальні права, спростувати висновки суду першої інстанції, надати відповідні докази, заявити клопотання тощо.

Таким чином, розгляд судом першої інстанції справи за відсутності ОСОБА_1 , яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, не є підставою для скасування рішення, оскільки цей недолік був усунений апеляційним судом, який вирішив справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , належним чином повідомивши учасників справи про місце, дату і час судового засідання. Тобто відповідач мала можливість реалізувати всі свої процесуальні права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2017 року її апеляційну скаргу було задоволено частково та скасовано ухвалу Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року з направленням зустрічного позову для розгляду до суду першої інстанції, тому апеляційний суд безпідставно та необґрунтовано відмовив у задоволенні її апеляційної скарги на заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Оскільки ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ Застройщик , треті особи: ТОВ Интерсат , ПН ДМНО Ярмолюк М. М., про визнання права власності було залишено без розгляду, то вимоги зустрічного позову не могли бути прийняті та розглянуті апеляційним судом під час перегляду в апеляційному порядку заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року.

При цьому апеляційний суд в силу своїх повноважень, передбачених положеннями ЦПК України, позбавлений можливості передавати справу на новий розгляд до суду першої інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення місцевого суду та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ТОВ Застройщик про витребування спірного нерухомого майна з незаконного володіння ОСОБА_1 постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, вказані судові рішення в означеній частині підлягають залишенню без змін.

Разом з тим Верховний Суд не може погодися з висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог ТОВ Застройщик до ОСОБА_1 , ТОВ Интерсат , третя особа - ПН ДМНО Ярмолюк М. М., про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію .

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Враховуючи викладене, оскільки визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та скасування рішень про державну реєстрацію не призводить до поновлення порушених прав ТОВ Застройщик , то такі позовні вимоги є неефективними способами захисту, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають. Разом з тим, рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача повністю поновлює порушені права останнього і є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у вигляді запису про державну реєстрацію за позивачем права власності.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - магазину літ. Л-1, торгівельні павільйони літ. Л1-1, Л2-1, Л3-1, за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 01 жовтня 2015 року між ТОВ Интерсат та ОСОБА_1 , посвідченого ПН ДМНО Ярмолюк М. М., а також скасування рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: індексний номер: 23137622 від 24 липня 2015 року 15:43:12, номер запису про право власності: 10547724, дата, час державної реєстрації: 24 липня 2015 року 15:28:07, скасування рішення ПН ДМНО Ярмолюк М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24959255 від 01 жовтня 2015 року 17:52:08, номер запису про право власності: 11428679, дата, час державної реєстрації: 01 жовтня 2015 року 17:44:30, підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог ТОВ Застройщик .

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Застройщик до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Интерсат , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна і скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Застройщик до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Интерсат , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

В решті рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов