Постанова

від 03.09.2020 по справі 442/4078/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4078/19 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.

Провадження № 22-ц/811/1192/20 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.

Категорія:63

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: Левика Я.А.,

суддів: Савуляка Р.В., Приколоти Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в складі судді Медведика Л.О. від 11 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення у вказане житлове приміщення.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі просить скасувати заочне рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення винесене з порушенням норм процесуального права, при цьому суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному та об`єктивному розгляду, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду. Зазначає, що з незрозумілих причин відповідачу не було доставлено жодного документу в межах даної цивільної справи. Вказує, що про наявність оскаржуваного рішення він дізнався лише 22.01.2020 року, оскільки цього дня відбулось судове засідання в межах іншої цивільної справи і між цими сторонами про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири, і копія даного рішення виступила додатком до позовної заяви. Таким чином її довіритель був обмежений у можливості скористатись своїми процесуальними правами наданими йому Цивільним процесуальним кодексом України, а саме ОСОБА_2 не міг у визначені законом строки подати суду відзив та докази, що вказали б на безпідставність заявлених позовних вимог. Вказує на те, що судом жодним чином не встановлено факту вчинення відповідачем перешкод у користуванні майном. Звертає увагу, що звернення ОСОБА_3 до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення не може свідчити про вчинення перешкод у користуванні спільним майном, оскільки звернення до правоохоронних органів могло бути зроблене з метою створення враження порушення прав особи. В даному випадку належними та допустимими доказами могли бути матеріали кримінального провадження (у випадку внесення відомостей до ЄРДР), або матеріали перевірки проведеної працівниками поліції за результатами розгляду відповідної заяви. Саме у вказаних документах містяться відомості про наявність чи відсутність факту перешкоджання у користуванні спільним майном. Однак відповідач обмежений у отриманні таких доказів, оскільки його процесуальний статус в межах кримінального провадження чи в межах перевірки, не дає права йому ознайомитись з відповідними документами. Вважає, що єдиним законним способом отримання відповідних доказів є витребування судом даних документів в межах даної цивільної справи, але ОСОБА_2 не зміг належним чином скористатись даним правом, оскільки не знав про існування такої і в подальшому судом було відмовлено у перегляді заочного рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи, відповідно до вимог ст. 369 ЦПК України та надано можливість учасникам справи протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали висловити свої міркування (заперечення) щодо такого розгляду.

Учасниками справи не було висловлено своїх міркування (заперечення) щодо розгляду справи в порядку письмово провадження.

Натомість представницею відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, а представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу звернуто увагу на конкретні обставини, які на думку сторін слід дослідити суду, які і були проаналізовані колегією суддів.

Те, що процедура письмового провадження не суперечить, окрім вимог чинного ЦПК України, також, і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вбачається із рішення Європейського суду з прав людини Лавренов проти України від 16 січня 2018 року (Заява № 51924/14 ), зокрема пунктів 9-11 вказаного рішення.

Зважаючи на вказане, відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної зави, апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.5 ч.3 ст. 12, ст. 141, ч.2 ст. 247, ст. 264 ЦПК України, ст. 383, ч.1 ст. 391 ЦК України, п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав , ст. 41, ч.ч. 1,3 ст. 47 Конституції України, та задовольняючи позов виходив з того, що позивачу, ОСОБА_3 , на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частини житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідачу належить 1/2 частини цієї ж квартири. Суд зазначив, що позивач на даний час є власником своєї частки спірної квартири, та має право користуватися нею, що передбачено чинним законодавством. Суд встановив, що позивач не має ключа від квартири АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 доступу до житла позивачу не надає, чим чинить останній перешкоди у здійсненні нею права власності щодо користування належною їй частці квартири. Даний факт чинення перешкод позивачу відповідачем ОСОБА_2 підтверджується зверненням ОСОБА_3 із заявою про вчинене кримінального правопорушення до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області. Суд зазначив, що у спростування зазначеного будь яких належних доказів з боку сторони відповідача суду не надано. В сукупності наведені вище докази свідчать про підставність позовних вимог позивача. Разом з тим, суд вважав, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача судові витрати, що були ними понесені (768,40 грн судового збору).

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

6.06.2019 ОСОБА_5 в інтересах - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_3 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні та розпорядженні 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_3 ключі від квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : - ОСОБА_3 виділити в користування житлову кімнату площею 13.6м.кв.; ОСОБА_2 виділити в користування житлову кімнату площею 17,2 м.кв..; кухню площею 7,1 м.кв., ванну кімнату площею 3,1 м.кв., вбиральню площею 1,4 м.кв., коридор площею 6,4 м.кв., вбудовану шафу площею 0,6 м.кв. залишити у спільному користуванні сторін; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати.

18 червня 2019 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 подав уточнену позовну заяву, у якій остаточно просив:

- усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення ОСОБА_3 у квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

В підтвердження позовних вимог посилалися на те, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить 1/2 частини житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, вона позбавлена безперешкодної можливості користуватися та розпоряджатися належним їй майном, так як відповідачу належить на праві власності 1/2 частини цієї ж квартири, він одноособово користується квартирою, а її до квартири не пускає, чинить всілякі перешкоди в експлуатації квартирою, внаслідок чого це призвело до конфлікту в користуванні квартирою. Відповідач самовільно заселився у спірну квартиру, повністю унеможливив позивачці доступ до житла та користується квартирою всупереч її законним правам та інтересам одноосібно та без будь-яких погоджень. ОСОБА_2 самовільно замінив вхідні двері та відмовляється передати співвласниці (позивачці) ключі від квартири. Всі намагання позивачки вирішити питання в позасудовому порядку виявилися марними, так як ОСОБА_2 уникає спілкування як з позивачкою, так і з її чоловіком. В квартиру позивачку не пускає, на телефонні дзвінки не відповідає, будь-яких контактів не повідомляє. 14 травня 2019 року мав місце інцидент, коли відповідач викинув надвір меблі, які належать позивачці, внаслідок чого вони замокли під дощем та чинив фізичний опір при намаганні позивачки зайти до квартири. Крім цього, відповідач чотири рази здійснив затоплення квартири знизу та не впустив працівників ЖЕО при складенні актів затоплення. У зв`язку із порушенням права позивачки на доступ до належного їй майна, вона звернулась до Дрогобицького ВП ГУ НПУ у Львівській області. Проте, всі вжиті нею заходи ніяким чином не впливають на відповідача, внаслідок чого він продовжує порушувати законні права та інтереси позивачки. Таким чином, відповідач не бажає в позасудовому порядку припинити порушення законних прав позивачки на житло шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою та встановити порядок користування нею за домовленістю. За таких обставин, позивач змушена звернутися до суду з даним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та ніким із осіб, що беруть участь у справі не оспорено та не спростовано, - ОСОБА_3 , на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 частини житлової квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідачу належить інша 1/2 частини цієї ж квартири.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності сторонам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (по Ѕ частині).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право

в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушеним.

За ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За статтею ж 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Окрім наведеного ст. 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначеними нормами закону закріплено принцип непорушності права приватної власності, в тому числі і часткової, який визначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника (в тому числі і частини майна) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, тощо.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику майна чи його частини право вимагати усунення будь-яких порушень його права, зокрема, права користування.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Як, також, вбачається із доводів позивачки, матеріалів справи та відповідачем не спростовано, - відповідач заселився у спільну квартиру та повністю унеможливив доступ позивачці до житла. Одноосібно користується квартирою всупереч законним правам та інтересам іншої співвласниці квартири та без будь-яких погоджень з нею. Також відповідач самовільно замінив вхідні двері та відмовляється передати позивачці ключі від квартири.

Даний факт чинення перешкод позивачці відповідачем ОСОБА_2 , окрім відсутності доказів для спростування таких фактів, підтверджується, зокрема, зверненням ОСОБА_3 із заявою про вчинене кримінальне правопорушення до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області від 16.05.19р. (а.с. 10 талон-повідомлення).

Крім цього, заперечення стосовно позову, подання апеляційної скарги на рішення суду відповідачем додатково свідчать про заперечення ним права позивачки на користування спірним житлом та створення перешкод у користуванні таким.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачкою доведено в судовому порядку, що вона є власницею частки у квартирі АДРЕСА_1 , а відповідач порушує її право власності, а саме, право на вільне користування житловим приміщенням квартири та фактично не заперечуючи права власності позивачки на частку у квартирі, своєю бездіяльністю щодо надання ключа до квартири та доступу до такої, а також заперечуючи даний позов та подаючи окремо апеляційну скаргу на рішення суду, - фактично не визнає та протиправно, без законних на те підстав перешкоджає у його законному володінні та користуванні квартирою.

Разом з цим, як вказано вище, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку або його частини, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності протиправних перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Решта доводів скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, слід вважати доводи апеляційної скарги безпідставними та саму скаргу слід відхилити, оскаржуване ж рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2020 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Р.В. Савуляк

Т.І. Приколота