Постанова

від 25.08.2020 по справі 917/1061/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 917/1061/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - не з`явився;

відповідач - не з`явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Перше Травня" (далі - Товариство)

на рішення Господарського суду Полтавської області (суддя Погрібна С. В.) від 11.02.2020

та постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Лакіза В. В., судді: Бородіна Л. І., Здоровко Л. М.) від 07.04.2020 у справі

за позовом Товариства

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - Держгеокадастр)

про поновлення договору оренди землі,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Держгеокадастру, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просило визнати поновленим договір оренди земельної ділянки загальною площею 10,00 га, кадастровий номер 5323482200:00:004:1010 (далі - Земельна ділянка), укладений 04.02.2009 між Новосанжарською районною державною адміністрацією (далі - Адміністрація) та Товариством, зареєстрований у Новосанжарському відділі Полтавської регіональної філії "Центр ДЗК" 10.03.2009 за № 040954500001 (далі - Договір), строком на 10 (десять) років з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі; визнати укладеною з моменту набрання законної сили рішенням суду у цій справі Додаткову угоду до Договору редакції, викладеній у заяві про зміну предмету позову (далі - Додаткова угода).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди щодо продовження дії Договору оренди земельної ділянки в порядку частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон).

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.02.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2020, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення судів мотивовані тим, що Товариство просить суд визнати укладеною Додаткову угоду, за умовами якої Договір діє 10 (десять) років, а орендна плата становить 8% від нормативної грошової оцінки, однак листом Держгеокадастр не погодився з цими умовами, які йому пропонувало Товариство, та протягом місяця із дати отримання відповідного повідомлення направив йому лист від 11.02.2019 № 847/0/26-19 (далі - Лист), в якому пропонував встановити орендну плату у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки, а строк дії Договору - 7 років (т. 1, а. с. 64-65); в матеріалах справи наявні витяги з автоматизованої системи діловодства "ДОК ПРОФ", а саме: копії реєстраційно-моніторингових карток документів, які свідчать про направлення Держгеокадастром на адресу Товариства копії Листа (т. 1, а. с. 103); в проєкті Додаткової угоди умови Договору викладено у новій редакції, яка сторонами не узгоджена; переважене право Товариства (орендаря) на укладення Договору припинилося, оскільки сторони не досягнули згоди щодо істотних умов Договору в частині строку його дії та розміру орендної плати; сплата Товариством орендних платежів та користування Земельною ділянкою без дотримання інших умов, передбачених статтею 33 Закону, не може бути підставою для поновлення Договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. 06.05.2020 Товариство звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 11.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 і направити справу № 917/1061/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Суди порушили приписи частини першої статті 77, частин другої та четвертої статті 96, статей 74, 76, 86, 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим неправильно застосували приписи частини п?ятої статті 33 Закону, оскільки належним чином не дослідили обставини направлення Держгеокадастром Листа, яким надана відповідь на лист-повідомлення Товариства від 30.01.2019 вих. № 10, а лише формально послались на наявність витягу з внутрішньої системи електронного документообігу відповідача "ДОК ПРОФтмСТЕП 2.0" (реєстраційно-контрольної картки) (далі - Витяг), внаслідок чого дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суди встановили обставини надіслання та отримання Товариством Листа на підставі неналежного та недопустимого доказу - Витягу, оскільки цей доказ є фактично електронним доказом, у розумінні статті 96 ГПК України; Держгеокадастр не надав доказів направлення Листа (доказів його передачі оператору поштового зв`язку), а також доказів його отримання Товариством.

4.2. Посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 392/38/17, безпідставні, оскільки у цій справі встановлено інші обставини.

Скаржник вважає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц вказано, що списки на відправлення простих поштових відправлень по Україні не можуть слугувати доказом та не є належним та допустимим доказом направлення листа (доказом належного повідомлення), а також доказом передачі листа оператору поштового зв`язку, оскільки вони не підтверджують факт відправлення кореспонденції; у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 924/242/18, викладено висновок, що процесуальні норми дозволяють надання доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов?язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Таким чином, на думку Скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно врахували висновки щодо застосування норм права у відносинах, які встановлюють інші обставини, та не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. 16.07.2020 Держеокадастр подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. Відзив обґрунтований доводами, які подібні до мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

6. Розгляд справи Верховним Судом

6.1. Ухвалою Суду від 08.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства; розгляд справи призначено на 25.08.2020; встановлено строк для подання відзиву до 03.08.2020

7. Встановлені судами обставини

7.1. 04.02.2009 Адміністрація (орендодавець) та Товариство (орендар) на підставі розпорядження голови Адміністрації від 03.06.2008 № 265 "Про надання в оренду земельної ділянки" уклали Договір, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 10,00 га (9,00 га - рілля, 1,00 га -багаторічні насадження) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів на території Кунцівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

7.2. Відповідно до пункту 50 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 361,73 грн за один гектар ріллі та 452,39 грн за один гектар багаторічних насаджень в рік.

7.3. Пунктом 49 Договору передбачено, що він діє 10 років з моменту державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

7.4. 10.03.2009 Договір зареєстрований у Державному реєстрі земель Новосанжарським відділом Полтавської регіональної філії "Центр Державного земельного кадастру" за № 040954500001.

7.5. За витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5308447342019 від 30.01.2019 державна реєстрація речового права на Земельну ділянку здійснена 10.03.2009.

7.6. Перебіг строку дії Договору розпочався після його реєстрації та закінчився 10.03.2019.

7.7. Листом вих. № 10 від 30.01.2019 Товариство повідомило Держгеокадастр про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк та просило прийняти відповідне рішення. Також Товариство повідомило, що 10.01.2019 здійснена нормативно грошова оцінка Земельної ділянки, яка становить 372672,05 грн, та надало згоду на приведення розміру орендної плати відповідно до вимог чинного законодавства. До цього листа додано проєкт додаткової угоди про поновлення строку дії Договору, копію Договору, копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.01.2019 № 9/0/203-19. Цей лист отримано Держгеокадастром 31.01.2019, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції № Т-1163/0/25-19.

7.8. Держеокадастр склав Лист, яким запропонував Товариству встановити орендну плату за користування Земельною ділянкою у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки; строк дії Договору - 7 років, а також зазначив, що до листа-повідомлення не додано агрохімічні паспорти Земельної ділянки, а у Договорі є розбіжності щодо її цільового призначення. Таким чином Держгеокадастр залишив без задоволення лист-повідомлення Товариства від 30.01.2019 вих. № 10 про поновлення Договору (т. 1, а. с. 64-65).

7.9. Товариство зазначає, що жодної відповіді на лист-повідомлення від 30.01.2019 вих. № 10 від Держгеокадастру не надходило.

7.10. 14.03.2019 Держгеокадастр направив Товариству лист-повідомлення № 1639/0/26-19, в якому зазначив, що вважає за доцільне передати право оренди на Земельну ділянку на конкурентних засадах (торгах) та повідомив, що не має наміру продовжувати Договір (т. 1, а. с. 26). Товариство отримало цей лист 08.04.2019 за вх. № 6.

7.11. В проєкті Додаткової угоди Товариство зазначає, зокрема, строк дії Договору 10 років, а орендну плату за користування земельною ділянкою державної власності - у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки станом на 10.01.2019.

7.12. В матеріалах справи є Витяги, які свідчать про направлення Держгеокадастром на адресу Товариства копій Листа та листа від 14.03.2019 № 1639/0/26-19 (том 1, а. с. 101, 103).

8. Позиція Верховного Суду

8.1. Дослідивши доводи Скаржника, викладені у підпункті 4.2 цієї постанови, якими він обґрунтовує підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (тут і далі у редакції, чинній з 08.02.2020), а саме, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину п`яту статті 33 Закону без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, Суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

8.2. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.3. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.4. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.5. При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

8.6. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

8.7. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

8.8. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц за позовом ТОВ "Мрія центр" до ОСОБА_3, ТОВ "Борщівська аграрна компанія" про визнання договору оренди землі недійсним та визнання договору оренди землі поновленим виходячи, зокрема, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що 10.05.2009 між ТОВ "Мрія центр" та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,99 га строком на 5 років з моменту його державної реєстрації; державну реєстрацію цього договору здійснено 10.12.2009; пунктом 8 цього договору передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі він повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; позивач (орендар) не надав доказів відправлення орендодавцю листів-повідомлень про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк з проєктом додаткової угоди , дійшла висновку, що для застосування частини першої статті 33 Закону та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою-п`ятою цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

8.9. У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, зокрема, що 04.02.2009 Адміністрація (орендодавець) та Товариство (орендар) уклали Договір, пунктом 49 якого передбачено, що він діє 10 років з моменту державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; договір зареєстрований у Державному реєстрі земель від 10.03.2009 за № 040954500001; перебіг строку дії Договору розпочався після його реєстрації та закінчився 10.03.2019; листом вих. № 10 від 30.01.2019 Товариство повідомило Держгеокадастр про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк та додало до нього проєкт відповідної додаткової угоди.

8.10. Таким чином, суди у цій справі та справі, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі, виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справ, які розглядались з різними предметами та правовими підставами позовів.

8.11. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

8.12. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

8.13. Проте встановлені судами фактичні обставини у справі № 594/376/17-ц суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 917/1061/19. Відмовляючи в задоволенні повних вимог ТОВ "Мрія центр" у справі № 594/376/17-ц суди виходили з того, що позивач (орендодавець) не надав доказів відправлення орендодавцю листів-повідомлень про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк з проєктом додаткової угоди, у зв`язку з чим дійшли висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі.

8.14. Таким чином у справі № 594/376/17-ц не встановлені обставини надіслання орендарем повідомлення орендодавцю про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк до закінчення строку його дії.

8.15. Натомість такі обставини встановлені у справі 917/1061/19, а саме: листом вих. № 10 від 30.01.2019 Товариство повідомило Держгеокадастр про свій намір скористатися переважним правом на укладення Договору на новий строк та додало до нього проєкт відповідної додаткової угоди. При цьому умови, викладені Товариством у проєкті додаткової угоди, відрізняються від умов Договору в частині розміру орендної плати і не були прийняті Держгеокадастром.

8.16. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі, на яку посилається Скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є подібними.

8.17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.18. При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.19. З огляду на викладене Суд доходить висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства в частині, відкритій на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.20. Стосовно другої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, яку скаржник обґрунтовує тим, що суди порушили приписи частини першої статті 77, частин другої та четвертої статті 96, статей 74, 76, 86, 91 ГПК України, оскільки встановили обставини надіслання та отримання Товариством Листа на підставі Витягу, який є неналежним та недопустимим доказом (див. підпункт 4.1 цієї постанови), Суд зазначає таке.

8.21. Згідно з частинами першою, другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами.

8.22. За вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

8.23. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

8.24. Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

8.25. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.

8.26. Відповідно до частини першої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п`ята статті 96 ГПК України).

8.27. Здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 96 ГПК України, Суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

8.28. Матеріали справи не містять відомостей, що Товариство під час розгляду справи ставило під сумнів відповідність оригіналу поданої Держгеокадастром паперової копії Витягу, а суди безпідставно відкинули такі доводи. Касаційна скарга також не містить доводів про відповідні порушення, допущені судами.

8.29. Суд зазначає, що витяг з внутрішньої системи електронного документообігу відповідача не може вважатися належним доказом, який відповідач може подати на підтвердження відправлення ним листа-повідомлення позивачу, з огляду на те, що такий витяг не підтверджує для відповідача факт відправлення кореспонденції, зокрема передачі листа оператору поштового зв`язку у певну дату, не містить штрих-коду листа.

8.30. Водночас, відповідно до висновку, викладеного у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 908/2314/18, визнання незаконною відмови орендодавця у поновленні договору оренди не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

8.31. З огляду на те, що підставами позову про поновлення договору оренди землі у цій справі були стверджувані Позивачем обставини виконання саме положень частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", то встановлення судами факту відправлення листа-повідомлення відповідачем позивачу не впливає на правильні висновки судів щодо відсутності погодження обох сторін істотних умов договору як обов`язкової підстави для поновлення договору саме за цими положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі".

8.32. Отже, оригінал Витягу, на який Скаржник посилається як на доказ, який не був досліджений судами, не є належним у цій справі, оскільки не стосується обставин, які належать до предмету доказування. З огляду на це Суд не погоджується з доводами Скаржника про існування підстав для скасування судових рішень відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України.

8.33. З огляду на викладене Суд відхиляє аргументи Скаржника, наведені у підпункті 4.1 цієї постанови, про порушення судами норм статей 74, 76, 77, 86, 91, 96 ГПК України, оскільки його твердження про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу (Витягу), не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду справи.

8.34. Враховуючи наведене, оскаржувані рішення та постанова мають бути залишенні без змін однак з мотивів, викладених у цій постанові Суду, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

9. Судові витрати

9.1. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Перше Травня" на рішення Господарського суду Полтавської області від 11.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 у справі № 917/1061/19, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Перше Травня" залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Полтавської області від 11.02.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 у справі № 917/1061/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак