Постанова

від 03.09.2020 по справі 809/818/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 809/818/17

адміністративне провадження № К/9901/5055/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників ДФС на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 року (суддя Григорук О.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 року (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді: Костів М.В., Шавель Р.М.) у справі №809/818/17 за позовом Приватного підприємства Євро-модуль до Офісу великих платників Державної фіскальної служби, Львівського управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Євро-модуль (надалі позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу великих платників Державної фіскальної служби, Львівського управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.05.2017 року №0004014809, яким підприємству нараховані штрафні санкції за неподання звіту про контрольовані операції з імпорту в 2015 році.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом не враховано, що неподання платником податку звіту про контрольовані операції протягом звітного періоду і неподання звіту про контрольовані операції після спливу 30 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, є різними правопорушеннями, що введені різними законами і різною датою в часі, з різним складом правопорушення, розміром штрафу й строком сплати. Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 21.12.2016 року №1797-VІІІ, який набув чинності 01.01.2017 року, не містить вказівки про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили. Вважає, що відповідальність за неподання звіту про контрольовані операції за звітний період та за неподання звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (застосованого за неподання звіту про контрольовані операції за звітний період) стосується контрольованих операцій одного звітного періоду.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 року, позов задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників Державної фіскальної служби від 25.09.2015 року №0005612203 та №0005622203.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 року №0004014809 і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у відсутності обмежень щодо подальшого застосування штрафних санкцій відповідно до абзаців шостого та сьомого пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України у разі триваючого невиконання платником податку обов`язку з подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансферного ціноутворення після застосування фінансових санкцій (штрафів) згідно з абзацами 2-4 пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України.

Позивачем 07.02.2018 року до Верховного Суду наданий відзив на касаційну скаргу податкового органу, в якому підприємство просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін з підстав обґрунтованості та законності судових рішень.

Відповідачем 30.10.2018 року до Верховного Суду подано клопотання про розгляд справи за його участю.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено камеральну перевірку підприємства з питань встановлення факту подання/неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік та повноти відображення контрольованих операцій, проведених протягом 2015 року, за результатами якої складено акт від 05.05.2017 року №164/28-10-48-09/34160661 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановлені порушення підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України у зв`язку з неподанням звіту про контрольовані операції за звітний період 2015 року після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, що згідно абзацу сьомого пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України тягне за собою накладення штрафу.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.05.2017 року №0004014809, яким до підприємства застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 353 220 грн. за платежем адміністративні штрафи та інші санкції.

Вважаючи, що податкове повідомлення-рішення контролюючого органу прийняте всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

За приписами підпунктів 39.4.1., 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України ( в редакції від 29.07.2015 року, чинній на момент неподання звітності у 2015 році) для цілей податкового контролю за трансферним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік. Платники податків, які протягом звітного періоду здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, наступного за звітним, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Пунктом 120.3 статті 120 Податкового кодексу України (в редакції що діяла на момент неподання звітності) визначено, що неподання платником податків звіту та/або обов`язкової документації про проведені ним протягом року контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, тягне за собою накладання штрафу у розмірі 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції - тобто накладення такого єдиного штрафу передбачалось як за неподання так і за несвоєчасне подання означеного звіту та не передбачалось застосування додаткових штрафних санкцій, які з`явились у Кодексі з 01.01.2017 року.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 21.12.2016 року №1797-VІІІ (надалі - Закон №1797-VІІІ) внесені зміни до Податкового кодексу України, в тому числі в новій редакції викладено підпункт 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 та пункт 120.3 статті 120 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України в редакції Закону №1797-VІІІ, платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

В подальшому з 01.01.2017 року норми пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України почали діяти в новій редакції, а саме, визначено правопорушення, яке полягає в неподанні платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансферного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, що тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансферного ціноутворення.

З системного аналізу наведених норм, Касаційний Суд дійшов висновку, що відповідальність платників податків у вигляді штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), встановлена для таких платників з 01.01.2017 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підприємством своєчасно не подано звіт про контрольовані операції за 2015 рік.

Отже, на момент неподання звітності за період 2015 року, Податковим кодексом України не було передбачено штрафної санкції за неподання звітності після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу.

Враховуючи, що за приписами частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1/99 зазначено, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, за неподання у строк звіту про контрольовані операції за 2015 рік до позивача, відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення застосовано штрафні санкції. Зазначене, у свою чергу, підтверджує факт притягнення позивача до відповідальності за відповідне правопорушення згідно з нормами Податкового кодексу України у редакції, що діяла на момент виявлення такого порушення контролюючим органом.

Проте, на час існування правовідносин щодо подання звіту про контрольовані операції за 2015 рік відповідальність за таке порушення не була передбачена як і відповідальність за такі дії.

Таким чином, правомірність або неправомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинення платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин.

Враховуючи, що відповідальність платників податків у вигляді штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), встановлена лише з 01.01.2017 року, тому позивач не може нести відповідальність за таке діяння вчинене у 2015, 2016 роках, оскільки на той час таке діяння не визнавалося законом як правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №804/2802/17 (провадження №К/9901/40093/18) та від 15.05.2020 року у справі №826/5802/17 (провадження №К/9901/48291/18).

Таким чином, Касаційний Суд погоджується з висновками попередніх судів про протиправність та необґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Скаржник доводами касаційної скарги не довів суду правомірність і обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Враховуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини, що підтверджуються доказами, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників ДФС залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2017 року у справі №809/818/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник